08 березня 2023 року ЛуцькСправа № 140/338/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Костюкевича с.Ф.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася із позовом до Департаменту патрульної поліції (далі - ДПП, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною щодо невиплати суми додаткової доплати на період дії карантину до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суми доплати до грошового забезпечення у розмірі 50% від грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як поліцейська Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, відповідно до постанови КМУ від 29.04.2020 №375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни», має право на додаткову доплату до заробітної плати (грошового забезпечення).
Однак відповідачем доплату в межах зазначеної постанови КМУ у зв'язку із забезпеченням життєдіяльності населення на період дії карантину за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 здійснено у неповному обсязі, з огляду на що позивач звернувся із даним позовом в суд.
Ухвалою суду від 16.01.2023 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (викликом) учасників справи.
31.01.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого слідує, що представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог та мотивує свою позицію тим, що фінансування для здійснення доплати відповідно до Постанови КМУ №375 поліцейським Департаменту патрульної поліції в період з 01.03.2021 по 31.01.2022 до Департаменту патрульної поліції не надходило. Також вказує, що Департамент патрульної поліції не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень для виділення відповідних коштів. Вважає, що Департамент патрульної поліції вчинив всі залежні від нього дії щодо здійснення додаткової доплати у зв'язку із забезпеченням життєдіяльності населення в межах виділених коштів.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до положень статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як слідує з матеріалів судової справи, ОСОБА_1 проходила службу по 23.03.2022 в Управлінні патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, що сторонами не оспорюється.
Відповідно до наданих позивачем відомостей про нарахування додаткової доплати до грошового забезпечення на період дії карантину ОСОБА_1 за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 позивачу у липні 2021 року виплачено за січень 2021 року 2 255,09 грн, за лютий 2021 року 3 040,02 грн.
Суд зазначає, що зміст спірних правовідносин становить невиплата позивачу доплати до грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 №375. Як вбачається з досліджених судом відомостей про нарахування спірно додаткової доплати до грошового забезпечення на період дії карантину ОСОБА_1 за січень та лютий 2021 року була нарахована вказана доплата, яка була виплачена в липні в загальному розмірі 5 292,21 грн, а всього за період служби позивачці вказана виплата була виплачена на загальну суму 22 932,95 грн.
Не погодившись із такою бездіяльністю відповідача, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Постановою КМУ від 29.04.2020 №375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» (далі - Постанова №375) врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктом 1 Постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Згідно з відомостями про нарахування додаткової доплати до грошового забезпечення на період дії карантину така доплата була виплачена позивачу за січень-лютий 2021 року, доказів нарахування такої доплати за інші періоди відсутні.
Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» (далі Закон) поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Згідно пункту 1 постанови КМУ «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11 листопада 2015 року (далі - Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.
Постановою КМУ від 29.04.2020 №375 врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктом 1 Постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Пунктом 5 Постанови № 375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Суд звертає увагу на те, що спірна доплата виплачувалась позивачу у липні 2021 року за січень-лютий 2021 року, в інші місяці її виплата була припинена. Тобто, відповідач не заперечує, що позивач, перебував на посаді поліцейської та виконувала обов'язки, які пов'язані з безпосереднім контактом з населенням, внаслідок чого за січень-лютий 2021 року їй нараховувалась доплата, передбачена Постановою №375, у межах виділених бюджетних асигнувань. Разом з тим, за інші періоди, перебуваючи на тій же самій посаді і продовжуючи виконувати ті ж самі службові обов'язки, позивачу така доплата не нараховувалась та не виплачувалась.
У відзиві відповідач вказала, що відповідно до пункту 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 №228, розпорядники беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, планом асигнувань загального фонду бюджету, планом надання кредитів із загального фонду бюджету та планом спеціального фонду відповідно до статті 48 БК України.
З вказаного приводу суд зазначає, що відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати на період дії карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17.
Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 КАС України, суд на підставі статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні "Великода проти України" від 03.06.2014 зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
На виконання пункту 4 Постанови № 375 МВС видано наказ від 03.06.2020 № 431 «Про окремі питання організації оплати праці на період дії карантину», яким визначено керівникам, зокрема, Національної поліції України забезпечити встановлення на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративними, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, додаткової доплати у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах (пункт 1); виплату додаткової доплати здійснювати поліцейським, які перебувають відповідно на штатних посадах в органах (підрозділах) Національної поліції України (пункт 2); нарахування додаткової доплати здійснювати у відсотковому співвідношенні до заробітної плати (грошового забезпечення) з розрахунку всіх складових, у тому числі премії, за винятком виплат, що носять одноразовий та компенсаційний характер (пункт 3); персональний перелік осіб, яким установлюється додаткова доплата, визначається керівником відповідного органу, закладу, зазначених у пункті 1 цього наказу (пункт 4).
Здійснивши аналіз чинного законодавства, суд зазначає, що підставою для отримання доплати за Постановою №375 є сукупність таких умов: 1) особа є поліцейським; 2) забезпечує життєдіяльність населення, зокрема шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Тим самим вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов'язків забезпечують життєдіяльність населення, у зв'язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач перебувала з 28.10.2019 по 23.03.2022 на посадах поліцейського та інспектора роти № 4 УПП у Волинській області та виконувала службові обов'язки відповідно до посадових інструкцій. Відтак, займала посади, забезпечувала під час несення служби правопорядок і безпеку громадян, та внаслідок виконання своїх обов'язків має безпосередній контакт з населенням, а тому мала право на нарахування та виплату додаткової доплати до грошового забезпечення.
Разом з цим, спірна доплата виплачувалась позивачці у липні 2021 року за січень-лютий 2021 року та у грудні 2020 року за серпень-грудень 2020 року, в інші місяці їй виплата була припинена. Тобто, відповідач не заперечує, що позивач, перебувала на посадах та виконувала обов'язки, які пов'язані з безпосереднім контактом з населенням, внаслідок чого за січень-лютий 2021 року та за серпень-грудень 2020 року їй нараховувалась доплата, передбачена Постановою №375 у межах виділених бюджетних асигнувань. Однак, за інші періоди, перебуваючи на тих же самих посадах і продовжуючи виконувати ті ж самі службові обов'язки, позивачці така доплата не нараховувалась та не виплачувалась.
Суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити у відповідності до положень постанови КМУ від 29.04.2020 №375 нарахування та виплату позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 31.01.2022.
Разом із тим, суд зауважує, що пунктом 1 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2023 року на території України установлено карантин шляхом продовження дії карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392, від 22 липня 2020 року № 641.
Посилання відповідача на необхідність застосування у спірних правовідносинах місячного строку звернення до суду з 01.07.2022 відповідно до ст. 233 КЗпП України, суд до уваги не приймає, оскільки згідно Прикінцевих положень КЗпП, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Щодо вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суми доплати до грошового забезпечення саме у розмірі 50% від грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням, у відповідності до постанови КМУ від 29.04.2020 № 375, суд зазначає наступне.
Як вже зазначалось судом, постановою КМУ від 29.04.2020 №375 врегульовано деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Так, пунктом 1 Постанови № 375 встановлено, що на період дії карантину, встановленого постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Перелік посад (професій) працівників, яким встановлюються такі доплати, визначається відповідним центральним органом виконавчої влади у сфері, у якій він реалізує державну політику.
Персональний перелік працівників, яким встановлюється доплата, визначається керівником (керівником державної служби) відповідного підприємства, установи та організації, органу державної влади.
Пунктом 5 Постанови № 375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
При цьому, законодавчо визначений граничний розмір такої надбавки до 50%, тобто встановлено її максимальний відсоток, в межах якого керівник має дискрецію на встановлення відсоткового розміру доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, що безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи N R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.80 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певного свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Суд зазначає, що керівники органів поліції мають право встановлювати відсотковий розмір доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення та які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, у межах асигнувань, затверджених на грошове забезпечення для утримання Національної поліції.
Таким чином, на переконання суду, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суми доплати до грошового забезпечення саме у розмірі 50% від грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою КМУ від 29.04.2020 № 375 буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки законодавчо визначений граничний розмір такої надбавки до 50%, тобто встановлено її максимальний відсоток, в межах якого керівник органу має дискрецію на встановлення відсоткового розміру доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, що безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на що така вимога позивача задоволенню не підлягає.
Аналогічна позиція по поліцейському УПП у Волинській області щодо нарахування та виплати додаткової доплати на період дії карантину до грошового забезпечення згідно постанови КМУ від 29.04.2020 №375, викладена у постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі № 140/5800/22, де суд апеляційної інстанції погодився з позицією суду першої інстанції, що при задоволенні позову є неможливим встановлення судом конкретного розміру відсотка додаткової доплати до грошового забезпечення під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням.
За приписами частини 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом визнання протиправною бездіяльності Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати на період дії карантину до грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням у відповідності до положень постанови КМУ від 29.04.2020 №375 та зобов'язання відповідача здійснити у відповідності до положень постанови КМУ від 29.04.2020 №375 нарахування та виплату позивачу додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, суд дійшов висновку, що підстави для відшкодування таких судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.
Щодо розподілу судових витрат на отримання позивачем правничої допомоги у сумі 1 500,00 грн суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, обсягу наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд вирішуючи вказане питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд встановив, що позивач (клієнт) уклав із Адвокатським об'єднанням юридичною фірмою «ІЛО» в особі керуючого партнера Швеця Д. Ю. договір про надання правничої допомоги від 10.01.2022, згідно з умовами якого предметом договору є надання правничої допомоги клієнту.
Згідно з актом виконаних робіт від 21.12.2022 клієнту надані такі послуги: підготовка і подання адміністративного позову до Департаменту патрульної поліції щодо стягнення додаткової доплати до грошового забезпечення поліцейському, який забезпечує життєдіяльність населення на період дії карантину у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, що становить 1 500,00 грн (1 000,00 грн/год. х 1,5 год.).
Доказів оплати послуг за договором позивач не надала
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, згідно з яким КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені норми (статті 134, 139) введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Водночас, суд повторно зазначає, що відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої вказаної статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі East/WestAllianceLimited проти України, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Ураховуючи наведене та заперечення відповідача у відзиві щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Поряд з цим, враховуючи незначну складність справи, оскільки нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, а судова практика щодо вирішення спірних правовідносин є сталою, суд вважає завищеним обсяг виконаної роботи з врахуванням витраченого часу на підготовку адміністративного позову (1,5 год.), а відтак завищеними і витрати в цій частині.
З огляду на викладене, суд не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на послуги, надані адвокатом, та відповідно співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Таким чином з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, складності справи, виходячи з її конкретних обставин та змісту наданих послуг, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу та покласти на відповідача такі витрати у сумі 500,00 грн.
Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 500,00 грн.
Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати на період дії карантину до грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни».
Зобов'язати Департамент патрульної поліції здійснити у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 «Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, посадових осіб Державної митної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни» нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової доплати на період дії карантину до грошового забезпечення за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 пропорційно відпрацьованому часу під час виконання службових обов'язків в умовах безпосереднього контакту з населенням.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 500,00 грн (п'ятсот гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Департамент патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄРПОУ 40108646).
Суддя С.Ф. Костюкевич