06 березня 2023 року ЛуцькСправа № 140/8497/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Димарчук Т.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДФС у Волинській області №Ф-1850-52 від 14.11.2018, №Ф-1850-52 від 14.02.2019, №Ф-1850-52 від 14.05.2019, №Ф-1850-52 від 15.08.2019 про сплату боргу (недоїмки) та вимог Головного управління ДПС у Волинській області №Ф-1850-52 від 13.11.2019, №Ф-1850-52 від 12.02.2020, №Ф-1850-52 від 12.05.2021.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в листопаді 2022 року позивач дізналася про своє перебування у Реєстрі боржників у зв'язку з існуванням вимог про нарахування боргу зі сплати ЄСВ та стягнення органами примусового виконання вказаної заборгованості за вимогами.
На її звернення від 07.11.2022, ГУ ДПС у Волинській області 08.11.2022 надало відповідь та копії семи вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ.
Позивач вважає, що винесені відповідачем оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску є протиправними, а борг за 2017-2020 роки нарахований податковим органом безпідставно, оскільки позивач підприємницьку діяльність не здійснює, жодної податкової звітності до контролюючого органу не подавала, доходу від такої діяльності не отримувала.
Позивач вказує, що 19.02.1998 була зареєстрована як фізична особа - підприємець, що підтверджується свідоцтвом №87-рв виданим Ковельським міськвиконкомом.
Після набрання чинності змін до законодавства (01.07.2004) позивач автоматично не набула статусу ФОП, оскільки не вчинила жодних дій для проведення державної реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відтак, відсутність у позивача статусу ФОП виключає правомірність нарахування недоїмки зі сплати ЄСВ.
Вказує, що з 09.04.2014 по 27.04.2021 нелегально перебувала на території Шенгенської зони, за що на підставі рішення Відділу служби прикордонної поліції у справах іноземців Дирекції поліції Управління поліції Саболч-Сотмар-Березького повіту (Угорщина) у справі №15000-104/348-2/2021.1. від 27.04.2021 була видворена на територію України з Угорщини, із забороною на в'їзд і проживання на території Угорщини на три роки.
Відомості про позивача як ФОП були включені державним реєстратором до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців лише 17.10.2022.
Вказана заява була подана вимушено - з метою припинення підприємницької діяльності, оскільки після включення відомостей про неї як фізичну особу-підприємця, державний реєстратор отримав можливість внести до реєстру відомості про припинення позивачем підприємницької діяльності з цієї ж дати - 17.10.2022.
Таким чином, у період нарахування відповідачем заборгованості по ЄСВ позивач фізичною особою-підприємцем в розумінні чинного законодавства не була.
Відсутність у позивача офіційного підтвердження статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності протягом 2017-2021 років та отримання відповідних доходів, формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом. Вказані обставини свідчать про те, що позивач фактично не могла здійснювати підприємницьку діяльність у період за який контролюючим органом нараховано спірні суми боргу (недоїмки) з ЄСВ, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів отримання позивачем свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця нового зразка.
Таким чином, позивач не є страхувальником у розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а відтак у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваних вимог у зв'язку із чим з наведених вище підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 28.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
У відзиві на позовну заяву від 18.01.2023 представник відповідача позовні вимоги не визнав та пояснив, що згідно реєстраційних даних АІС “Податковий блок”, та згідно даних з єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 09.02.1998.
Зазначає, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704,00 грн, а з 01.01.2018 - 819,06 грн, з 01.01.2019 - 918,06 грн, з 01.01.2020 - 1039,06 грн, з 01.09.2020 - 1100,00 грн, з 01.01.2021 - 1320,00 грн, з 01.12.2021 - 1430,00 грн.
Згідно даних АІС “Податковий блок” станом на 31.12.2022 за ФОП ОСОБА_2 обліковується заборгованість з єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 7104000 - єдиний соціальний внесок для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність в сумі 37788,74 грн за період нарахувань 2017-2021 роки.
На підставі даних АІС “Податковий блок” по ФОП ОСОБА_2 , податковим органом сформовано та надіслано наступні вимоги про сплату боргу (недоїмки): №Ф-1850-52 від 14.11.2018, №Ф-1850-52 від 14.02.2019, №Ф-1850-52 від 14.05.2019, №Ф-1850-52 від 15.08.2019, №Ф-1850-52 від 13.11.2019, №Ф-1850-52 від 12.02.2020, №Ф-1850-52 від 12.05.2021, які повернулись на адресу ГУ ДПС у Волинській області за закінченням встановленого терміну зберігання.
Нарахування єдиного внеску здійснюється згідно облікових даних з інформаційної системи, тобто в автоматичному режимі.
Вважає, що ГУ ДПС у Волинській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З наведених підстав просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив від 23.01.2023 позивач підтримала свої вимоги з мотивів та підстав, зазначених у позовній заяві.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з таких мотивів та підстав.
З свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи, виданого 19.02.1998 Ковельським міськвиконкомом вбачається, що 09.02.1998 внесено запис до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (а.с.27).
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що 17.10.2022 внесено запис про па припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (а.с.24).
Згідно облікових даних автоматизованої інформаційної системи податкового органу “Податковий блок” (наданих представником ГУ ДПС у Волинській області) вбачається, що станом на 31.01.2021 заборгованість позивача з єдиного внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становить 37788,74 грн, яка виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за 2017-2020 роки, а саме:
09.02.2018 - за 2017 рік в сумі 8448,00 грн;
19.04.2018 - за І квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
19.07.2018 - за ІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
19.10.2018 - за ІІІ квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
21.01.2019 - за ІV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн;
19.04.2019 - за І квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
19.07.2019 - за ІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
21.10.2019 - за ІІІ квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
20.01.2020 - за ІV квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн;
21.04.2020 - за І квартал 2020 року в сумі 2078,12 грн;
20.07.2020 - за ІІ квартал 2020 року в сумі 1039,06 грн;
19.10.2020 - за ІІІ квартал 2020 року в сумі 3178,12 грн;
19.01.2021 - за ІV квартал 2020 року в сумі 2200,00 грн (а.с.57-62).
ГУ ДФС у Волинській області, зважаючи на наявність реєстраційних даних АІС “Податковий блок” та даних з єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець, сформувало та направило позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1850-52 від 14.11.2018 на суму 15819,54 грн (про заборгованість з ЄСВ станом на 31.10.2018), №Ф-1850-52 від 14.02.2019 на суму 18276,72 грн (про заборгованість з ЄСВ станом на 31.01.2019), №Ф-1850-52 від 14.05.2019 на суму 21030,90 грн (про заборгованість з ЄСВ станом на 30.04.2019), №Ф-1850-52 від 15.08.2019 на суму 23785,08 грн (про заборгованість з ЄСВ станом на 31.07.2019), а ГУ ДПС у Волинській області вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1850-52 від 13.11.2019 на суму 26539,26 грн (про заборгованість з ЄСВ станом на 31.10.2019), №Ф-1850-52 від 12.02.2020 на суму 29293,44 грн (про заборгованість з ЄСВ станом на 31.01.2020), №Ф-1850-52 від 12.05.2021 на суму 37788,74 грн (про заборгованість з ЄСВ станом на 31.01.2021) зі сплати єдиного внеску відповідно до статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які повернулись на адресу податкового органу з відміткою “за закінченням встановленого строку зберігання” та “адресат відсутній за вказаною адресою” (а.с.7-20).
Вважаючи вищевказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 2464-VI).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону № 2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є платниками єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01.01.2017 діє правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” це положення має таку редакцію: “У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску”.
За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн на місяць (3200,00 грн х 22%, де 3200,00 грн розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3723,00 грн х 22%, де 3723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяць (4173,00 грн х 22%, де 4173,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2019 року); мінімальний страховий внесок з 01 січня 2020 року становив 1039,06 грн на місяць (4723,00 грн х 22%, де 4723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2020 року), а з 01 вересня 2020 році становив 1100,00 грн на місяць (5000,00 грн х 22%, де (5000,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 вересня 2020 року).
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією “Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до абзацу 7 частини третьої розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Волинській області та ГУ ДПС у Волинській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за період 2017-2020 роки.
Разом з тим, у справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 по 2020 роки.
При цьому, як слідує з матеріалів справи, позивач набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом України № 755-IV від 15.05.2003 “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” (далі Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції). Однак не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.
Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в особи, яка набула статусу суб'єкта підприємницької діяльності до набрання чинності Законом №755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ним реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.
При цьому, відповідач, вважаючи встановленим, що позивач мала статус ФОП протягом спірного періоду та була платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, вважає, що оскаржувані вимоги винесені правомірно.
Однак, суд з такими висновками ГУ ДПС у Волинській області не погоджується з огляду на наступне.
Суб'єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 набрав чинності Закон України № 755-IV від 15.05.2003 “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” (далі Закон № 755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).
Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII “Прикінцеві положення” цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).
03.03.2011 набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV.
Пунктами 2-4 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Водночас пунктом 8 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII “Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру” (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VIне встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання”, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі “Рисовський проти України” підкреслено особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа “Серков проти України”, заява № 39766/05, пункт 43).
У постанові від 01.07.2020 Великої палати Верховного суду (справа № 260/81/19) зазначено, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.
При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі “Серков проти України”, оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов'язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Натомість, відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строки, встановлені пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих юридичних осіб до ЄДР зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності 09.02.1998 про що 19.02.1998 видане свідоцтво Ковельським міськвиконкомом та внесено запис до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (а.с. 27).
Після набрання чинності змін до законодавства (01.07.2004) позивач автоматично не набула статусу ФОП, оскільки не вчинила жодних дій для проведення державної реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Як вбачається з листа державного реєстратора - Управління “Центру надання адміністративних послуг” Ковельської міської ради №9.19/18 від 28.02.2023, ОСОБА_1 звернулась до державного реєстратора особисто лише 17.10.2022 з двома заявами, на підставі яких було проведено такі дії: державна реєстрація включення відомостей про фізичну особу-підприємця від 17.10.2022; державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням від 17.10.2022 (реєстраційна справа №20019701530020).
У матеріалах реєстраційної справи ОСОБА_1 №20019701530020 (яку суд витребував у Ковельської районної державної адміністрації згідно ухвали про витребування доказів від 24.02.2023) також відсутні відомості про здійснення будь-яких реєстраційних дій державним реєстратором у період з 19.02.1998 по 17.10.2022 (а.с. 79-85).
Окрім того, судом встановлено, що у період з 09.04.2014 по 27.04.2021 ОСОБА_1 була відсутня в Україні, оскільки нелегально перебувала на території Шенгенської зони, за що на підставі рішення Відділу служби прикордонної поліції у справах іноземців Дирекції поліції Управління поліції Саболч-Сотмар-Березького повіту (Угорщина) у справі №15000-104/348-2/2021.1. від 27.04.2021 була видворена на територію України з Угорщини, із забороною на в'їзд і проживання на території Угорщини на три роки (а.с. 38-40).
Таким чином, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 в справі №260/81/19 та інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд зазначає, що відсутність у ОСОБА_1 офіційного підтвердження статусу фізичної особи-підприємця (у період нарахування заборгованості по оскаржуваних вимогах (2017-2020 роки)) шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми чинного законодавства, з урахуванням викладених правових позицій Великої палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Волинській області №Ф-1850-52 від 14.11.2018, №Ф-1850-52 від 14.02.2019, №Ф-1850-52 від 14.05.2019, №Ф-1850-52 від 15.08.2019 та ГУ ДПС у Волинській області №Ф-1850-52 від 13.11.2019, №Ф-1850-52 від 12.02.2020, №Ф-1850-52 від 12.05.2021, є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваних вимог, у зв'язку із чим позовні вимоги слід задовольнити.
Крім того, позивачем дотримані строки звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася з наданої на її запит відповіді ГУ ДПС у Волинській області від 08.11.2022 №12316/6/03-20-13-03-06 до якої було долучено оскаржувані вимоги (отримані позивачем 08.11.2022), а до суду з позовом ОСОБА_1 звернулася 20.12.2022.
За змістом частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із квитанцією від 30.11.2022 №15 за подання адміністративного позову у даній справі позивачем було сплачено судовий збір в сумі 992,40 грн (а.с.5).
Відтак, оскільки цим рішенням позов задоволено, тому за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача необхідно присудити судові витрати в сумі 992,40 грн.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України , суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1850-52 від 14 листопада 2018 року, №Ф-1850-52 від 14 лютого 2019 року, №Ф-1850-52 від 14 травня 2019 року, №Ф-1850-52 від 15 серпня 2019 року.
Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1850-52 від 13 листопада 2019 року, №Ф-1850-52 від 12 лютого 2020 року, №Ф-1850-52 від 12 травня 2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн (дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).
Суддя Т.М. Димарчук