м. Вінниця
08 березня 2023 р. Справа № 120/597/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позову зазначає, що має відповідний страховий стаж для призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте, відповідач відмовив йому у призначенні пенсії, не зарахувавши при цьому стаж роботи позивача у Російській Федерації згідно записів трудових книжок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 . Позивач вважає рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії протиправним. За таких обставин, просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою від 30.01.2023 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
У встановлений судом строк відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив щодо задоволення даного позову. Зокрема вказав про відсутність відстав для зарахування стажу роботи в Російській Федерації в зв'язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків до пенсійного фонду держави на території якої здійснюється трудова діяльність. Тому, відсутність відомостей про сплату страхових внесків виключає можливість зарахування до страхового стажу позивача вказаний період. Як зазначив відповідач, у позивача недостатньо стажу для призначення пенсії. Тому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив, що позивач 19.12.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою щодо призначення пенсії.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийняло рішення № 025150005457 про відмову в призначенні пенсії. Рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії мотивоване тим, що страховий стаж позивача становить 19 років 3 місяці 11 днів. До страхового стажу ОСОБА_1 не враховано періоди роботи на території Російської Федерації згідно записів трудових книжок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , оскільки відсутня інформація від відповідного фонду РФ про сплату страхових внесків.
Вважаючи протиправним рішення відповідача № 025150005457 від 14.12.2022 про відмову в призначенні пенсії, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду, в якому просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до трудового стажу позивачу періоди роботи на території Російської Федерації в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" з 01.10.2002 по 31.12.2007, з 03.03.2008 по 31.12.2008, з 27.04.2009 по 20.12.2009, з 01.04.2010 по 01.02.2011, з 01.06.2011 по 31.12.2011, з 01.06.2012 по 18.02.2013, з 13.05.2013 по 08.08.2013, з 30.09.2013 по 15.11.2013, з 04.06.2014 по 28.10.2014, з 16.05.2015 по 26.10.2015, з 25.04.2016 по 25.10.2016, з 04.04.2017 по 24.10.2017, з 09.04.2018 по 23.10.2018, з 05.04.2019 по 21.10.2019, з 16.04.2020 по 13.10.2021 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з дня звернення із заявою про призначення пенсії.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій та рішення, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон №796.
Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно з ч. 1 ст. 55 цього Закону, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058.
Згідно з вимогами ст. 15 Закону №796, довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Відповідно до Закону № 796, право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку Згідно з п. 2 ст. 55 Закону мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зменшення віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однією із обов'язкових умов для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону 796 є наявність страхового стажу необхідної тривалості.
Так, згідно абзацу першого частини першої ст.55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіологічного контролю, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років.
Згідно статті 26 Закону №1058 починаючи з 1 січня 2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, в період з 01 січня 2022 по 31 грудня 2022 - не менше 29 років.
Відтак, у 2022 році право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796 матимуть особи за наявності страхового стажу не менше 24 роки.
Відповідач в оскаржуваному рішенні вказав, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії (грудень 2022 року) страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 3 місяці 11 днів. До страхового стажу не зарахований період роботи позивача в Російській Федерації в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" з 01.10.2002 по 13.10.2021, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків за такий період роботи.
Суд зазначає, що згідно з вимогами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 позивач працював в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" в періоди: з 01.10.2002 по 31.12.2007, з 03.03.2008 по 31.12.2008, з 27.04.2009 по 20.12.2009, з 01.04.2010 по 01.02.2011, з 01.06.2011 по 31.12.2011, з 01.06.2012 по 18.02.2013, з 13.05.2013 по 08.08.2013, з 30.09.2013 по 15.11.2013, з 04.06.2014 по 28.10.2014, з 16.05.2015 по 26.10.2015, з 25.04.2016 по 25.10.2016.
Також, за даними трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 позивач працював в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" в періоди: з 04.04.2017 по 24.10.2017, з 09.04.2018 по 23.10.2018, з 05.04.2019 по 21.10.2019, з 16.04.2020 по 13.10.2021.
Таким чином, спірним питанням в межах розгляду даної справи є незарахування органом Пенсійного фонду до стажу позивача вищезазначених періодів роботи ОСОБА_1 в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" на території Російської Федерації.
Відповідач вказує, на відсутність належних відомостей про здійснення відрахування страхових внесків до Пенсійного фонду у вищезазначені періоди, в зв'язку з чим відсутні підстави для зарахування вказаних періодів до страхового стажу.
Суд не погоджується з позицією відповідача та зазначає наступне.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
За приписами чинного пенсійного законодавства до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами.
13 березня 1992 року в місті Москві підписано Азербайджаном, Російською Федерацією, Білоруссю, Таджикистаном, Вірменією, Туркменістаном, Казахстаном, Узбекистаном, Киргизстаном, Україною та Молдовою Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка базується на територіальному принципі.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди від 13 березня 1992, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.
Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди від 13.03.1992 призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СССР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6).
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії (пункт 3 статті 6 вказаної Угоди).
Крім того, відповідно до положень Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (далі - Угода), а саме статті 6 Угоди, працівники Сторони виїзду, які працюють на території Сторони працевлаштування, користуються правами та виконують обов'язки, що встановлені трудовим законодавством Сторони працевлаштування (включаючи питання трудових відносин, колективних договорів, оплати праці, режиму робочого часу та часу відпочинку, охорони та умов праці та інші). Трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав N01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 роки встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.
Отже, наведенні положення Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, гарантуючи захист прав громадян у сфері пенсійного забезпечення, стосуються призначення пенсії та передбачають, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються лише при призначенні пенсії.
Вказана вище правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі №686/4998/15, а також в постанові Верховного Суду України від 25.11.2014 у справі №21-457а14.
Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію повинен був бути врахований трудовий стаж, набутий ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.
За наведених обставин, суд критично оцінює твердження відповідача щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи за межами України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 20 вказаного Порядку визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Згідно із положеннями пунктом 22 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. N 637 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), стаж роботи громадян України за її межами підтверджується документами, легалізованими відповідно до законодавства (крім роботи на території колишнього СРСР і держав, з якими колишнім СРСР було укладено угоди про соціальне забезпечення (до укладення відповідних двосторонніх угод).
Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що єдиною підставою для визначення трудового стажу є трудова книжка, а у разі її відсутності або відповідних відомостей у ній уточнюючі довідки або рішення комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах. Отож, довідка уточнюючого характеру може бути основним доказом підтвердження стажу в період роботи на відповідних посадах або за професіями лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка чи відповідні записи у трудовій книжці.
Таким чином, суд відмічає, що трудові книжки, оформлені на ім'я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 містять записи про періоди роботи позивача на території Російської Федерації в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" з 01.10.2002 по 31.12.2007, з 03.03.2008 по 31.12.2008, з 27.04.2009 по 20.12.2009, з 01.04.2010 по 01.02.2011, з 01.06.2011 по 31.12.2011, з 01.06.2012 по 18.02.2013, з 13.05.2013 по 08.08.2013, з 30.09.2013 по 15.11.2013, з 04.06.2014 по 28.10.2014, з 16.05.2015 по 26.10.2015, з 25.04.2016 по 25.10.2016, з 04.04.2017 по 24.10.2017, з 09.04.2018 по 23.10.2018, з 05.04.2019 по 21.10.2019, з 16.04.2020 по 13.10.2021.
В оскаржуваному рішенні та відзиві на позовну заяву відсутні зауваження щодо оформлення відповідних записів трудових книжок, також таких недоліків не виявлено судом під час розгляду справи.
На підтвердження роботи позивачем в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" надано також довідки від 22.10.2018 №121, від 18.10.2019 №137, від 21.10.2019 №142, від 13.10.2021 №85 (а.с. 32-35).
Прим цьому, суд враховує той факт, що отримання позивачем на теперішній момент довідки про сплату страхових внесків є неможливим з огляду на те, що 24 лютого 2022 року у відповідь на акт збройної агресії Російської Федерації проти України, Україна заявила про розрив дипломатичних відносин з Росією без розриву консульських відносин, відповідно до статті 2 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року.
При цьому, неможливість отримання довідки із незалежних від позивача причин не може слугувати підставою для відмови у зарахування періодів роботи до страхового стажу за наявності інших підтверджуючих доказів.
Встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що спірні періоди страхового стажу позивача підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці та виданими ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" довідками.
Щодо несплати страхових внесків, суд зазначає таке.
Так, згідно із абзацом 1 частини першої статті 24 Закону №1058, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058).
За приписами частини 6 статті 20 Закону №1058, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 12 статті 20 Закону №1058).
Згідно із пунктом 10 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010, № 2464-VI (далі - Закон №2464), страхувальники роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Зокрема частиною першою статті 4 Закону №2464 встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Згідно із частиною другою статті 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку (пункт 171.1 статті 171).
З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що несвоєчасна сплата підприємством загальнообов'язкових страхових внесків не повинна порушувати права особи на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду та відповідальність за нарахування, утримання та виплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у виді заробітної плати покладені на роботодавця, який виплачує такі доходи на користь платника податку внаслідок чого несвоєчасна сплата єдиного внеску роботодавцем не може позбавляти працівників підприємства права на зарахування періоду роботи працівника до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16).
За наведених обставин, а також ураховуючи те, що матеріали справи не містять доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, суд приходить до висновку, що наведеними відомостями в трудовій книжки стверджується факт роботи позивача в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" за межами України, який є достатньою підставою для підтвердження вказаного стажу та зарахування періодів роботи під час вирішення питання про призначення пенсії.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Відтак, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи на території Російської Федерації в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм".
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", суд зазначає таке.
З практики Європейського суду слідує, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
При цьому, у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Правову позицію щодо вирішення питання призначення пенсії висловлено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17.
Судом встановлено, що позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України з заявою про визначення права на призначення пенсії за віком.
При цьому, відмовляючи у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідач в оскаржуваному рішенні зіслався на те, що страховий стаж позивача становить 19 років 3 місяці 11 днів, що є недостатнім. Формуючи такий висновок відповідач виходив з міркувань щодо відсутності підстав для зарахування періодів роботи позивача на території Російської Федерації згідно записів трудових книжок НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , які під час розгляду даної справи визнані помилковими.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо обрання іншого способу захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні (з повним дослідженням відповідності позивача всім критеріям призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"), а саме шляхом зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи на території Російської Федерації в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" з 01.10.2002 по 31.12.2007, з 03.03.2008 по 31.12.2008, з 27.04.2009 по 20.12.2009, з 01.04.2010 по 01.02.2011, з 01.06.2011 по 31.12.2011, з 01.06.2012 по 18.02.2013, з 13.05.2013 по 08.08.2013, з 30.09.2013 по 15.11.2013, з 04.06.2014 по 28.10.2014, з 16.05.2015 по 26.10.2015, з 25.04.2016 по 25.10.2016, з 04.04.2017 по 24.10.2017, з 09.04.2018 по 23.10.2018, з 05.04.2019 по 21.10.2019, з 16.04.2020 по 13.10.2021 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 19.12.2022, з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.
Відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
У зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території Російської Федерації в ТОВ "Золотодобувна компанія "Угрюм" з 01.10.2002 по 31.12.2007, з 03.03.2008 по 31.12.2008, з 27.04.2009 по 20.12.2009, з 01.04.2010 по 01.02.2011, з 01.06.2011 по 31.12.2011, з 01.06.2012 по 18.02.2013, з 13.05.2013 по 08.08.2013, з 30.09.2013 по 15.11.2013, з 04.06.2014 по 28.10.2014, з 16.05.2015 по 26.10.2015, з 25.04.2016 по 25.10.2016, з 04.04.2017 по 24.10.2017, з 09.04.2018 по 23.10.2018, з 05.04.2019 по 21.10.2019, з 16.04.2020 по 13.10.2021 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.12.2022 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна