09 березня 2023 р. Справа № 120/10962/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділу технічного забезпечення військ зв'язку та інформаційних систем штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України, яка перебуває на усіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 02.04.2020 № 64 він був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 02.04.2020. Однак, як вказує позивач, на день виключення зі списків особового складу військової частини, відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, що спонукало його захищати свої права в суді. Зокрема, наголошує, що за результатами розгляду справи №120/18732/21 військову частину НОМЕР_1 зобов'язано здійснити перерахунок та виплату його грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 02.04.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані 45 дні відпустки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.
Позивач зазначає, що оскільки відповідну грошову виплату присуджену за судовим рішенням в сумі 80425,50 грн. він отримав лише 22.12.2022, тобто з порушенням строків виплати, тому вважає, що у відповідача виник обов'язок нарахувати відповідну компенсацію згідно з положеннями Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". А оскільки таких дій відповідач не здійснив, позивач з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 29.12.2022 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні).
19.01.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Свої заперечення мотивує тим, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Позивач наказ про виключення його зі списків особового складу військової частини при розгляді цієї справи не оскаржує та не оскаржував раніше, з рапортом (заявою) про не виключення його зі списків особового складу військової частини без нарахування та виплати компенсації за несвоєчасну виплату індексації не звертався, що дає підстави вважати, що він фактично погодився з визначеним йому грошовими виплатами, зазначеними у наказі.
Крім того, відповідач вказує на те, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 року № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Відповідач звертає увагу, що у постанові від 09.06.2021 у справі № 240/186/20 Верховний Суд зазначив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Відтак, на думку відповідача, саме відмова у виплаті особі компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати свідчить про факт ймовірного порушення суб'єктом владних повноважень права особи на отримання такої компенсації та зумовлює виникнення у такої особи права на захист у судовій юрисдикційній формі, а саме у формі звернення з відповідним позовом до адміністративного суду.
З огляду на викладене відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді старшого офіцера відділу технічного забезпечення військ зв'язку та інформаційних систем штабу Командування Повітряних Сил Збройних Сил України.
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.03.2020 № 203 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до п. 2 ч. 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за підпунктом «б» з правом носіння військової форми одягу.
Надалі, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.04.2020 № 64 позивач був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 03.04.2020.
Під час проходження військової служби позивач перебував на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , а тому грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось посадовими особами військової частини НОМЕР_1 .
Також судом з'ясовано, що на день виключення зі списків особового складу військової частини йому не було проведено у повному обсязі виплату його грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 02.04.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, грошової компенсації за невикористані 45 дні відпустки, обчислених з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, що спонукало позивача захищати свої права в суді.
Так, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 20.07.2022 по справі 120/18732/21-а відповідач нарахував та виплатив позивачу 22.12.2022 кошти сумі 80425,50 грн.
Втім позивач вважає, що відповідач провівши відповідну грошову виплату присуджену за судовим рішенням мав також обов'язок виплатити йому компенсацію за несвоєчасну виплату відповідних сум згідно вимог Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати". А оскільки таких дій відповідач не здійснив, позивач з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року N 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон N 2050-III).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону N 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону N 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 N 159 (далі - Порядок N 159) відтворюють положення Закону N 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
В той же час як зазначено у статті 7 Закону N 2050-III та пункті 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
При цьому, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд згідно частини 5 статті 242 КАС України зобов'язаний врахувати висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, слід зазначити, що в постанові від 11 грудня 2020 року у справі N 200/10820/19-а Верховний Суд дійшов таких висновків:
"…. судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 не звертався до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року відповідно до Закону N 2050-III та Порядку N 159.
Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.
За змістом ст. 7 Закону N 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
З огляду на те, що у цій справі ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону N 2050-III та Порядку N 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право ОСОБА_1 ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили законний і обґрунтований висновок про відмову у позові.".
В подальшому, зазначений правовий висновок був застосований Верховним Судом і в іншій постанові від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, в якій суд касаційної інстанції додатково уточнив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону N 2050-III та Порядку N 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Натомість, судом встановлено, що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої коштів за весь час затримки виплати. У свою чергу відповідач своїм рішенням (листом, повідомленням) не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації.
Отже, як наголошувалось судом вище, оскільки відповідно до ст. 7 Закону № 2050-ІІІ саме відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку та враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, що випливає із поданих сторонами заяв по суті справи (позову та відзиву), суд приходить до переконання, що право особи наразі порушено не було, а відтак звернення позивача до суд з цим позовом є передчасним.
Подібний правовий висновок викладено також Верховним Судом у постанові від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, понесення сторонами судових витрат які б підлягали розподілу при ухваленні рішення про відмову у задоволенні позову судом не встановлено.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 09.03.23.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович