м. Вінниця
06 березня 2023 р. Справа № 120/7263/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.09.2018 року № 477 позивача звільнено з військової служби за станом здоров" я та 11.09.2018 року виключено зі списків військової частини на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 №173 від 10.09.2018 року.
Позивач зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, повного розрахунку не відбулося, а саме відповідач не виплатив йому індексацію грошового забезпечення.
Зазначену виплату військовою частиною НОМЕР_1 проведено лише 29.06.2021 на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року у справі № 120/5881/21-а, яким зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць 01.01.2008 року, з урахуванням виплаченої суми.
Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку із звільненням з військової служби відповідач провів тільки 29.06.2021, позивач звернуся до суду з даним позовом, в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні, а саме з 30.04.2020 по 29.06.2021.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору та витребувано у відповідача додаткові докази.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову. Зокрема відповідач вказує, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби у складі Збройних Сил України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність.
Отже, норми КЗпП України на військовослужбовців, які проходять службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, не поширюється.
Крім цього, чинним законодавством України та нормативно-правовими документами які передбачають порядок фінансування, нарахування та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, не визначено взагалі такого поняття як середній заробіток, який не можливо вирахувати для кожного окремого військовослужбовця в силу специфічності порядку формування для військовослужбовців посадових грошових окладів, надбавок та інших видів грошового забезпечення, тощо.
Також зазначає, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.
Ухвалою суду від 14.09.2021 витребувано у військової частини НОМЕР_1 інформацію щодо загального розміру належних позивачу при звільнення виплат, із зазначенням їх виду та суми та довідку про розмір середнього заробітку позивача за два останні місяці перед звільненням, обрахований відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995
На виконання вимог вказаної ухвали представником відповідача надано суду витребувані докази.
Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався.
23.03.2022 на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про зупинення провадження в справі. Обґрунтовуючи клопотання відповідач зазначив, що приписами пункту 5 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Відтак, оскільки військова частина НОМЕР_1 є стороною у справі, яка входить до складу Збройних Сил України та переведена на воєнний стан, посадові особи якої здійснюють заходи щодо захисту держави від збройної агресії Російської Федерації, відповідач вважає, що доречно розглянути питання про зупинення провадження в справі до закінчення дії воєнного стану на території України.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд зважає на таке.
Законом України від 24.02.2022 №2102-IX затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
Заявляючи вказане клопотання, відповідач зазначив процесуальну норму, на підставі якої заявлено розглядуване клопотання, - п.5 ч.1 ст.236 КАС України.
Відповідно до приписів ст.236 КАС України визначені обов'язкові та факультативні підстави для зупинення провадження у справі, які дійсно перешкоджають розгляду справи та мають об'єктивний характер.
Згідно з п.5 ч.1 ст.236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Із змісту наведеної норми слідує, що така стосується лише фізичної особи, яка перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Водночас, на юридичних осіб (в тому числі військові частини) положення згаданої норми процесуального закону не поширюються.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України № 389-VIII від 12.05.2015р. “Про правовий режим воєнного стану”.
Згідно з ст.26 цього Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
У своєму клопотанні відповідач не навів будь-яких переконливих та вагомих обставин, які б унеможливлювали розгляд справи на даний час через введення воєнного стану, в зв"язку з чим наведене клопотання слід вважати необґрунтованим.
При цьому, суд враховує, що відповідач не є фізичною особою, яка безпосередньо бере участь у захисті держави України від збройної агресії Російської Федерації, в той же час у штаті військової частини передбачені особи, які здійснюють представництво в судових та інших органах.
Крім того, суд приймає до уваги, що відповідач вже скористався своїм правом на подачу відзиву на позов, ним надано додаткові докази, при цьому дослідивши матеріали справи суд не вбачає необхідності у витребуванні інших доказів в справі.
Виходячи з викладеного правового регулювання та фактичних даних, аналіз поданого клопотання вказує на відсутність підстав для зупинення провадження у справі, а тому суд приходить до висновку, що клопотання представника відповідача є необгрунтованим і в його задоволенні слід відмовити.
З"ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.09.2018 №173, майора ОСОБА_1 , офіцера відділу інформаційно-пропагандистського забезпечення управління морально-психологічного забезпечення Командування Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.09.2018 №477 виключено з військової служби у запас за п.2 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за п.п. "к" з правом носіння військової форми одягу з 11.09.2018.
В подальшому, вважаючи, що з ним не проведено повний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.
Встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.01.2020 по справі №120/3694/19-а, окрім іншого, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 11.09.2018 року.
Крім того, іншим рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21.01.2020 по справі №120/3695/19-а, окрім іншого, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 11.09.2018 у сумі 25778,00 грн.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі № 120/3259/20-а зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2018 по 29.04.2020 в розмірі 30562,88 грн.
На виконання вказаного рішення суду, відповідачем 11.03.2020 позивачу здійснено виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 26138,92 грн., а 29.04.2020 - індексації грошового забезпечення в сумі 4435,66 грн.
В подальшому, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року у справі № 120/5881/20-а зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, враховуючи базовий місяць 01.01.2008 року, з урахуванням виплаченої суми.
Як зазначає позивач, станом на 29.04.2020 (день, коли відповідачем була нарахована чергова частина коштів, належних позивачу) остаточний розрахунок з позивачем проведений не був, оскільки не було виплачено індексацію грошового забезпечення в повному (належному ) розмірі.
Як слідує із матеріалів справи, 29.06.2021 відповідач здійснив перерахунок індексації грошового забезпечення та виплатив позивачу 77935,19 грн. індексації грошового забезпечення на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 року у справі № 120/5881/20-а
Наведені обставини підтверджені платіжними документами, наявними в матеріалах справи, та сторонами не оспорюються.
Позивач вважає дії відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.04.2020 по 29.06.2021 протиправними, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Однак, Законом № 2011-XII правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116-117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби, наведеній у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відтак, норми трудового законодавства підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Визначаючись щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку під час звільнення, суд зазначає таке.
Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У цій справі судом встановлено, що при звільнені відповідачем проведено з позивачем остаточний розрахунок у загальній сумі 256092,89 грн ( 13792,95+136090,48 +106209,46 ), що підтверджується довідкою відповідача від 24.09.2021 року №799, яка наявна в матеріалах справи.
В той же час, індексація грошового забезпечення у сумі 77935,19 грн. не виплачена позивачу при звільненні, оплата здійснена лише 29.06.2021.
Вказана виплата здійснена відповідачем на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.01.2021 у справі № 120/5881/20-а.
Таким чином, період затримки (прострочення) виплати тривав з 30.04.2020 по 28.06.2021 та складає 425 календарних днів.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки - розрахунку, середньоденна заробітна плата позивача за останні два повні календарні місяці, що передували звільненню, дорівнює 451,71 грн.
Середній заробіток за період з 30.04.2020 по 29.06.2021 складає 191976,75 грн. (425 днів х 451,71 грн).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16).
У даній справі позивачу визначено розмір індексації грошового у сумі 77935,19 грн., сума всіх коштів, виплачених позивачу при звільненні, склала 256092,89 грн, а середньоденний заробіток за час затримки складає 451,71 грн.
За вказаних обставин справи, з огляду на правову позицію судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладену в постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, а також правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену в постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, суд дійшов висновку, що при розгляді цього спору необхідно застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.
В разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Належні до виплати позивачу суми остаточного розрахунку складають 334028,08 грн, тобто 100% (77935,19 грн. індексація грошового забезпечення + 256092,89 грн кошти виплачені при звільненні).
Несвоєчасно виплачені 77935,19 грн. індексації грошового забезпечення у складі всіх належних до виплати позивачу сум остаточного розрахунку складають 23,33 % (77935,19*100: 334028,08).
Повна сума середнього заробітку за весь час прострочення складає 191976,75 грн (100%), а 23,33% від повної суми середнього заробітку дорівнює 44788,18 грн.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час прострочення проведення повного остаточного розрахунку при звільненні у сумі 44788,18 грн.
Наведене правозастосування відповідає правовим висновкам, висловленим Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 20.01.2021 у справі № 240/12238/19.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 30.04.2020 по 29.06.2021 року та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за вказаний період в сумі 44788,18 грн.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд не встановив факту понесення позивачем витрат зі сплати судового збору, адже від його сплати позивача звільнено в силу Закону України “Про судовий збір” від 8 липня 2011 року № 3674-VI.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 30.04.2020 по 29.06.2021 року.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 30.04.2020 по 29.06.2021 року в сумі 44788,18 грн. ( сорок чотири тисячі сімсот вісімдесят вісім гривень 18 копійок ).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
Суддя Заброцька Людмила Олександрівна