Постанова
Іменем України
01 лютого 2023 року
м. Київ
справа № 760/23231/20
провадження № 61-7837св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю,Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лабик Руслан Романович, на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року у складі судді Оксюти Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Гардіан» (далі - ТДВ «СК «Гардіан») про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.
На обґрунтування позову посилалася на таке.
03 жовтня 2019 року близько 11:00 год. на автомобільній дорозі місцевого значення Ружин - Рогачі на відстані 3,300 км від с. Заріччя Ружинського району Житомирської області в напрямку с. Топори Ружинського району Житомирської області водій ОСОБА_2 , керуючи автобусом марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки, внаслідок чого здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 , який є її батьком. Від отриманих травм ОСОБА_3 помер у Ружинській центральній районній лікарні.
Постановою слідчого капітана поліції слідчого відділення Ружинського відділення поліції Бердичівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - СВ Ружинського ВП Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області) Давидюка О. О. від 29 квітня 2020 року кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12018060290000239 від 03 жовтня 2018 року за фактом дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), внаслідок якої загинув велосипедист ОСОБА_3 , закрито у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована в ТДВ «СК «Гардіан» за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів № АО1724645 та №АО1192407.
20 лютого 2020 року її представник надіслав на адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку та звернувся із заявою на виплату страхового відшкодування у розмірі 10 015,20 грн.
17 серпня 2020 року відповідач повідомив її представнику про те, що заяву з доданими до неї документами отримав та прийняв рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з відсутністю вини водія забезпеченого транспортного засобу.
На день настання страхового випадку статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було встановлено мінімальну заробітну плату з 01 січня 2019 року в розмірі 4 173,00 грн. Тому відповідно до положень пункту 27.3 статті 27 Закону України від 01 липня 2004 року
№ 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_3 , становить 50 076,00 грн, а розмір частки, яка припадає на кожну особу, - 10 015,20 грн.
10 лютого 2020 року між нею та Адвокатським об'єднанням «Автопоміч» (далі - АО «Автопоміч»), в особі керуючого партнера Мелеха Д. О. укладено договір про надання професійної правничої допомоги. Розмір витрат на професійну правничу допомогу, які позивачка планує понести у суді, становить 30 000,00 грн.
Враховуючи викладене, позивачка просила стягнути з ТДВ «СК «Гардіан» на свою користь 10 015,20 грн страхового відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок смерті її батька ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову,суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_3 було завдано шкоду внаслідок непрямого умислу самого потерпілого на вчинення ним протиправних дій, що полягали у порушенні ним пунктів 6, 7, 10.1, 11.3, 11.7, 11.14 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
Саме ОСОБА_3 своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків, що підтверджується наявними у матеріалах справи результатами експертного дослідження.
Відсутність у водія автобуса марки «РУТА 25», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки у спірному випадку зіткнення його автобуса з велосипедистом ОСОБА_3 не залежало від нього. Отже, в діях велосипедиста ОСОБА_3 є порушення ПДР, які знаходяться в прямому причинному зв'язку із виникненням ДТП, під час якої йому заподіяно шкоду.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У серпні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лабик Р. Р., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.
Володілець джерела підвищеної небезпеки чи особа, відповідальна за шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, зобов'язані довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Факт наявності непереборної сили або умислу потерпілого мають бути підтверджені належними доказами.
Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела.
Постанова Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18 (провадження № 61-4281св19), на яку послалися суди попередніх інстанцій, є нерелевантною для цієї справи.
Суд апеляційної інстанції застосував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18 (провадження № 61-4281св19), в якому зазначено, що перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, потерпілий своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків, що підтверджено результатами експертних досліджень, тобто встановлено наявність вини потерпілого. Крім того, відсутність у водія технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки в такому випадку зіткнення його автобуса з пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки. Останній не міг передбачити таку подію або передбачив, проте не міг її відвернути.
З урахуванням наведеного Верховному Суду необхідно відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18 (провадження № 61-4281св19), оскільки такий правовий висновок є помилковим та спростовується протилежними правовими позиціями Верховного Суду.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не вказав, з яких саме доказів випливає факт усвідомлення велосипедистом суспільно небезпечного характеру свого діяння, адже постанова про закриття кримінального провадження не містить даних про показання потерпілого. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_3 усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, є припущенням.
Норми законодавства України містять вказівку обов'язку доказування та зобов'язують саме відповідача довести, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, була спричинена внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Разом з тим шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завдано здоров'ю особи.
З наведеного випливає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду, завдану ними в розумінні статей 1166, 1187 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 442/3107/21, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 442/3104/21, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20, та необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18.
У вересні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТДВ «СК «Гардіан», у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, не суперечать правовим висновкам, на які послалася позивачка в касаційній скарзі, між зазначеними постановами Верховного Суду відсутні будь-які протиріччя, у зв'язку з чим доводи касаційної скарги про наявність підстав для відступу від правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, не заслуговують на увагу.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, дотримавшись приписів цивільного процесуального законодавства, здійснили повне та всебічне дослідження ключового доказу у справі, а саме постанови слідчого СВ Ружинського ВП Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області капітана поліції Давидюка О. О. від 29 квітня 2020 року про закриття кримінального провадження, та дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на технічну неможливість водія ОСОБА_2 уникнути зіткнення через аварійну ситуацію, створену ОСОБА_3 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лабик Р. Р., на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)
Касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, які відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, проте, суд вважав, що заслуговують на увагу належним чином мотивовані доводи заявниці про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, зокрема питання відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, незалежно від вини власника такого джерела, можливості звільнення від відповідальності за шкоду у випадку її заподіяння внаслідок непереборної сили.
Отже, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у цій справі підлягають касаційному оскарженню.
Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Встановлені судами обставини
03 жовтня 2019 року близько 11:00 год. на автомобільній дорозі місцевого значення Ружин - Рогачі на відстані 3,300 км від с. Заріччя Ружинського району Житомирської області в напрямку с. Топори Ружинського району Житомирської області водій ОСОБА_2 , керуючи автобусом марки
«Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3 .
Від отриманих внаслідок ДТП травм ОСОБА_3 помер в Ружинській центральній районній лікарні, про що було видано свідоцтво про смерть від 03 жовтня 2019 року серії НОМЕР_2 .
03 жовтня 2019 року слідчим СВ Ружинського ВП Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області були внесені відомості до ЄРДР за № 12018060290000239 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, - порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
На час ДТП цивільно-правова відповідальність водія автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована у ТДВ «СК «Гардіан» за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО1724645 та № АО1192407 (а. с. 29-30)
Позивачка ОСОБА_1 є дочкою загиблого велосипедиста ОСОБА_3
25 лютого 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 через засоби поштового зв'язку направив на адресу ТДВ «СК «Гардіан» повідомлення про ДТП і заяву від 20 лютого 2020 року на виплату страхового відшкодування у розмірі 10 015,20 грн (а. с. 33-36), однак 17 серпня 2020 року ТДВ «СК «Гардіан» у листі за № 17/08/20/11 повідомило представнику позивачки про те, що відсутні підстави для визнання заявленої події страховою та здійснення ОСОБА_1 виплати страхового відшкодування, оскільки обов'язок страховика щодо відшкодування шкоди, завданої страхувальником, виникає за наявності вини заподіювача шкоди ОСОБА_2 , яка у спірному випадку не доведена (а. с. 38).
Постановою слідчого СВ Ружинського ВП Бердичівського ВП ГУНП в Житомирській області капітана поліції Давидюка О. О. від 29 квітня 2020 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018060290000239, від 03 жовтня 2018 року за фактом ДТП, внаслідок якої загинув велосипедист ОСОБА_3 , закрито у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України.
У постанові зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що згідно з висновком експертизи технічного стану транспортного засобу від 21 листопада 2019 року № 3/1086 на момент ДТП гальмівна система, рульове керування, ходова частина автобуса марки
«Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , знаходилися в технічно працездатному стані. У процесі дослідження технічного стану автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , не встановлено яких-небудь характерних ознак раптової відмови або технічних несправностей систем, вузлів, агрегатів і деталей, що впливають на безпеку дорожнього руху, які могли б знаходитися в прямому причинному зв'язку з виникненням аварійної обстановки і настанням ДТП.
Згідно з висновком транспортно-трасологічної експертизи від 21 листопада 2019 року № 3/1087 за зовнішнім оглядом автобуса «Рута-25» визначена наявність слідів і пошкоджень ударно-динамічного характеру, які сконцентровані в його передній лівій кутовій частині і виражені слідами тертя металу, розламу та тріщин полімерних матеріалів. Загальний напрямок слідоутворюючої сили, що спричинила вищевказані сліди та пошкодження ударно-динамічного характеру, був спрямований спереду назад та під кутом зліва направо щодо повздовжньої вісі транспортного засобу. Сліди та пошкодження ударно-динамічного характеру мають єдиний механізм утворення і, з огляду на обставини пригоди могли утворитися в процесі контакту наданого на дослідження транспортного засобу з велосипедом «Спутник».
Первинний контакт досліджуваних транспортних засобів відбувся між передньою лівою кутовою частиною (переднє ліве крило, передній бампер) автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , з правою частиною велосипеда «Спутник» (права рукоятка рульової труби, переднє колесо), в момент первинного контакту кут між поздовжньою віссю автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , та поздовжньою віссю велосипеда «Спутник» визначався рівнем близько 39 ± 5°. З технічної точки зору місце наїзду автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , на велосипед «Спутник» в повздовжньому напрямі знаходиться на деякій відстані перед утворенням плями бурого кольору (позначено на схемі № 1), більш точніше вказати місце наїзду неможливо у зв'язку з відсутністю характерної слідової інформації, на підставі якої можна надати категоричний висновок.
Відповідно до висновку експертизи обставин і механізму ДТП від 06 грудня 2019 року № 3/1095 швидкість руху автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , визначена за довжиною слідів гальмування, складає не менше 58,2 км/год, в наведених дорожніх умовах (в усіх наведених варіантах) водій автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не мав технічної можливості уникнути наїзду на велосипедиста ОСОБА_3 шляхом застосування своєчасного термінового гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху.
У вказаній дорожній обстановці водію автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 необхідно було діяти відповідно до вимог пункту 12.3 ПДР.
З технічної точки зору в діях водія автобуса марки «Рута-25» ОСОБА_2 не вбачається невідповідності дій технічним вимогам пункту 12.3 ПДР.
У зазначеній дорожній обстановці велосипедисту ОСОБА_3 необхідно було діяти відповідно до вимог пунктів 6.7, 10.1, 11.3, 11.7, 11.14 ПДР. Оцінка дій велосипедиста ОСОБА_3 не потребує спеціальних технічних знань в судовій автотехніці. З технічної точки зору, при заданих вихідних даних причиною настання ДТП є рух велосипедиста ОСОБА_3 в напрямку смуги руху автобуса марки «Рута-25» під керуванням ОСОБА_2 в момент знаходження останнього від місця наїзду на відстані, недостатній для зупинки автомобіля, з метою запобігання наїзду.
Згідно з висновком комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертизи від 20 лютого 2020 року № 27-11/2-144 при зовнішньому огляді автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , сила деформації направлена спереду назад та під кутом зліва направо щодо повздовжньої вісі транспортного засобу. При зовнішньому огляді велосипеда «Спутник» сила деформації направлена ззаду наперед та під кутом справа наліво відносно повздовжньої вісі переднього колеса велосипеда.
Проаналізувавши показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , можна дійти висновку, що вони не суперечать частині показань про зміну напрямку руху велосипедиста справа наліво щодо автобуса.
Враховуючи характеристики та локалізацію виявлених на трупі тілесних ушкоджень, необхідно вважати, що в цьому конкретному випадку було бокове, попутно-перехресне зіткнення між передньою лівою кутовою частиною автобуса марки «Рута-25» та правою частиною велосипеда «Спутник» за умови знаходження ОСОБА_3 на місці водія велосипеда
Відповідно до акта медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від 03 жовтня 2019 року № 121 на момент огляду (03 жовтня 2019 року о 15:40 год.) водій ОСОБА_2 перебував у тверезому стані.
Проведеним у кримінальному провадженні досудовим розслідуванням не встановлено невідповідностей в діях водія автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 вимогам ПДР, які перебували у прямому причинно-наслідковому зв'язку з настанням вказаної ДТП.
У причинному зв'язку з настанням цієї ДТП перебуває рух велосипедиста ОСОБА_3 в напрямку смуги руху автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 в момент його знаходження на недостатній відстані для зупинки транспортного засобу з метою запобігання наїзду.
Норми права, які регулюють спірні правовідносини
Відповідно до пунктів 6.7, 10.1, 11.3, 11.7, 11.14 ПДР велосипедисти повинні виконувати вимоги цих Правил, що стосуються водіїв або пішоходів. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об'їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу.
Транспортні засоби, швидкість руху яких не повинна перевищувати 40 км/год або які з технічних причин не можуть розвивати таку швидкість, повинні рухатися якнайближче до правого краю проїзної частини, крім випадків, коли виконується обгін, об'їзд або перестроювання перед поворотом ліворуч чи розворотом.
Рух по проїзній частині на велосипедах, мопедах, гужових возах (санях) і вершникам дозволяється лише в один ряд по правій крайній смузі якомога правіше, за винятком випадків, коли виконується об'їзд. Поворот ліворуч та розворот дозволяється на дорогах з однією смугою для руху в кожному напрямку і без трамвайної колії посередині. Дозволяється рух по узбіччю, якщо це не створить перешкод пішоходам.
Згідно з пунктом 12.3 ПДР у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про те, що ДТП сталася внаслідок протиправних дій самого ОСОБА_3 , які полягали в порушенні ним ПДР. Саме ОСОБА_3 своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків, що підтверджується результатами експертних досліджень.
Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (частина друга статті 1168 ЦК України).
Частинами першою, другою, п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, та у разі відшкодування витрат на поховання. Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.
Статтею 1 Закону України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Відповідно до статті 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини в цій сфері регламентує, зокрема Закон № 1961-IV.
Статтею 3 Закону № 1961-ІV передбачено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону № 1961-ІV).
Відповідно до статті 5 Закону № 1961-ІV об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону
№ 1961-ІV).
Згідно з абзацом першим пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-ІV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує в установленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону № 1961-ІV страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Згідно з пунктом 32.1 статті 32 Закону № 1961-ІV відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV.
Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для стягнення з ТДВ «СК «Гардіан» на користь ОСОБА_1 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок смерті її батька ОСОБА_3 . Зокрема, суд вважав, що шкоду завдано внаслідок непрямого умислу самого потерпілого на вчинення ним протиправних дій, які полягали в порушені ним пунктів 6.7, 10.1, 11.3, 11.7, 11.14 ПДР, а відсутність в ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки у спірному випадку зіткнення його транспортного засобу з велосипедистом не залежало від його волі.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції також зазначив, що саме ОСОБА_3 своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків, що підтверджується наявними у матеріалах справи результатами експертних досліджень.
Відсутність в ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки зіткнення його автомобіля з велосипедистом ОСОБА_3 не залежало від нього, що згідно з положеннями статті 32 Закону № 1961-ІV виключає обов'язок страховика відшкодувати завдану шкоду.
Проте вказані висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, судом порушено норми процесуального права.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
В апеляційній скарзі на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лабик Р. Р., посилалася на те, що дії потерпілого ОСОБА_3 є звичайною грубою необережністю і матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що потерпілий свідомо передбачав, бажав або допускав настання негативних для себе наслідків. Тому, на думку заявниці, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про завдання шкоди внаслідок непрямого умислу самого потерпілого. Крім того, відсутність у водія ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП не є непереборною силою. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає відповідальність без вини власника такого джерела підвищеної небезпеки, а оскільки цивільно-правова відповідальність водія автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 була застрахована в ТДВ «СК «Гардіан», то на страховика покладається обов'язок відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду, завдану внаслідок смерті її батька.
Водночас всупереч вимогам статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не дослідив доказів, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України, не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки, так і ті, що завдали шкоди внаслідок необережності.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
Груба необережність потерпілого є підставою тільки для зменшення розміру відшкодування потерпілому за рахунок володільця джерела підвищеної небезпеки, однак не тягне за собою відповідальності потерпілого за заподіяння шкоди транспортному засобу.
Перед потерпілим несуть обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19, на які послався заявниця в касаційній скарзі.
У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, на яку посилається заявниця в касаційній скарзі, зазначено, що у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які свідчили б про те, що потерпілий ОСОБА_3 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком.
Тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що шкоду ОСОБА_3 було заподіяно внаслідок непрямого умислу самого потерпілого, не обґрунтований належними та допустимими доказами.
Як підстава для звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв'язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації.
Тому Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність у водія автобуса марки «Рута-25», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_2 технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20 та від 06 липня 2022 року у справі № 442/3107/21, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.
Таким чином, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, що мають значення для вирішення спору, не з'ясував коло осіб, які відповідно до пункту 27.3 статті 27 Закону № 1961-ІV мають право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_3 , не перевірив доводів позивачки про те, що загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_3 , становить 50 076,00 грн, з яких ОСОБА_1 підлягає відшкодуванню 10 015,20 грн, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Враховуючи наведене, доводи заявниці про те, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц, від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 285/4223/17, від 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20, від 06 липня 2022 року у справі № 442/3107/21, заслуговують на увагу.
Відповідно Верховний Суд відхиляє доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, на які посилається заявниці у касаційній скарзі
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У зв'язку з цим Верховний Суд також не має можливості ухвалити власне рішення, оскільки суд апеляційної інстанції помилково виходив з наявності обставин непереборної сили і не досліджував доказів, які впливають на наявність підстав та розмір відшкодування моральної шкоди.
Проте аргументи касаційної скарги про необхідність відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частин другої, п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Такі висновки сформульовано в численних постановах Великої Палати Верховного Суду (див. постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).
За змістом постанови від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи - потерпілого, який був винуватцем ДТП, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Саламандра-Україна» про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я. У судових рішеннях у вказаній справі суди послалися на положення статей 22, 23 Закону № 1961-ІV та виходили з того, що позивач усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, так як, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків.
На відміну від справи № 532/1374/18, у справі, яка переглядається, позивачка не була учасником ДТП, а звернулася до суду з позовом до ТДВ «СК «Гардіан» як до страховика забезпеченого транспортного засобу про відшкодування шкоди, завданої смертю її батька, з підстав, передбачених пунктом 27.3 статті 27 Закону № 1961-ІV. Крім того, у справі, яка переглядається, суди не встановили обставин, які свідчили б про те, що потерпілий ОСОБА_3 передбачав, бажав чи свідомо допускав настання ДТП зі смертельним наслідком.
З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, які містяться в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справі № 532/1374/18.
Таким чином, Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені заявником аргументи для відступу від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Водночас у справі, яка переглядається, Верховний Суд визнає, що суди попередніх інстанцій помилково послалися на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18.
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 369/13458/20 (провадження № 61-7794св22) зазначено, що «у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях».
Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції належно не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
З урахуванням наведеного постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З огляду на положення статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Щодо клопотання ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лабик Р. Р., про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також - клопотання ТДВ «СК «Гардіан» про зменшення цих витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лабик Р. Р., просить стягнути з ТДВ «СК «Гардіан» на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн, понесені у зв'язку з розглядом справи в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
21 жовтня 2022 року ТДВ «СК «Гардіан» подало засобами поштового зв'язку до Верховного Суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, в якому просило відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТДВ «СК «Гардіан» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.
Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частинами першою-третьою, тринадцятою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц наведено висновок про те, що у разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 369/13458/20 (провадження № 61-7794св22).
Враховуючи, що в цій справі Верховний Суд не змінював рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалював нове, а направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому відсутні підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв'язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами нового розгляду справи апеляційним судом та ухвалення остаточного рішення по суті спору, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Верховний Суд врахував, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи, а тому, з метою процесуальної економії та з урахуванням визначених процесуальним законом повноважень апеляційного суду, дійшов висновку, що справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд.
Під час нового розгляду суд апеляційної інстанції має врахувати викладене, переглянути по суті рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази й ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за результатами касаційного перегляду постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Лабик Руслан Романович, задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. А. Воробйова
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний
В. В. Яремко