Іменем України
08 березня 2023 року м. Кропивницький
справа № 397/459/22
провадження № 22-ц/4809/184/23
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Чельник О. І.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області (суддя Соловйов О. В.) від 20 вересня 2022 року,
Короткий зміст позовних вимог
30 липня 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 , маючи на меті отримання банківських послуг, підписав заяву від 16 травня 2016 року чим підтвердив, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
На підставі договору банк відкрив відповідачу кредитний рахунок та видав платіжну кредитну картку, встановив на рахунку кредитний ліміт, який надалі на умовах договору (п. 2.1.2.3, п. 2.1.2.4) збільшив до 50000,00 грн.
Маючи право розпоряджатися коштами банку в межах кредитного ліміту, відповідач зобов'язався погашати кредит та сплачувати проценти за користування ним, шляхом поповнення кредитного рахунку власними грошовими коштами або шляхом договірного списання коштів з інших його рахунків щомісячно до 25 числа місяця, наступного місяця в якому були здійсненні витрати коштів.
Відповідач користувався кредитом в межах встановленого ліміту, але в порушення умов кредитного договору зобов'язання за договором не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 12 липня 2022 становить 52051,35 грн, з яких: 43359,37 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту та 8691,98 грн - заборгованість за простроченими процентами, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також розподілити між сторонами судові витрати.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду
Заочним рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2022 року в задоволені позову відмовлено повністю.
Суд мотивував рішення в тим, що сама по собі підписана відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Тарифів банку, за відсутності доказів досягнення між сторонами домовленості про відсотки за користування кредитом, не може розцінюватися як частина кредитного договору та не може бути підставою для їх стягнення з позичальника. За висновком суду, оскільки позивач не довів досягнення між ним і відповідачем конкретної домовленості про проценти, то зарахування банком сплачених відповідачем коштів на погашення безпідставно нарахованої заборгованості за користування кредитом було неправомірним, які і нарахування процентів за тарифами банку загалом.
На підставі наданої позивачем виписки з особового рахунку відповідача суд здійснив свій розрахунок витратних та дохідних операцій і встановив наявність позитивного сальдо, а тому відмовив в задоволенні позову повністю.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. Судові витрати просило стягнути з відповідача.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги банк зазначив, що висновок суду про відсутність підстав для стягнення усієї заборгованості за кредитом та процентами є помилковим внаслідок неповного з'ясування судом обставин справи, неналежної оцінки доказів, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та матеріального права.
Позивач не погоджується з висновком суду про недоведеність укладення між банком і відповідачем кредитного договору на умовах, викладених у позовній заяві так, як до укладення договору позичальник пройшов відповідну ідентифікацію, підписав анкету-заяву і цим підписом підтвердив ознайомлення з умовами кредитування, викладеними в Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах банку, розміщених на сайті банку в мережі Інтернет. Укладений між банком і відповідачем договір є договором приєднання за яким відповідач прийняв усі запропоновані йому банком умови. На цих умовах відповідачу було відкрито картковий рахунок, видано платіжну картку, яку він активував і користувався наданими банком коштами, що підтверджено наявною у справі випискою про рух коштів на рахунку відповідача. Користування відповідачем коштами банку, часткове погашення заборгованості означає визнання ним умов кредитування та договору, як такого.
Суд не врахував наданий банком розрахунок заборгованості за яким сума здійснених відповідачем витрат грошових коштів становить 87589,88 грн, а сума погашення - 59300,38 грн.
Безпроцентне користування коштами банку з боку його клієнтів суперечить ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надійшов
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина третя статті 360 ЦПК України.
Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини
16 травня 2016 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку (а. с. 25).
У цій анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування і обслуговування кредитування становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з ними.
Банк відкрив на ім'я ОСОБА_1 поточний рахунок, видав йому дві платіжні (кредитні) картки строком дії до 31 липня 2021 року.
09 вересня 2017 року банк встановив на рахунку відповідача кредитний ліміт у розмірі 5000,00 грн, який надалі змінював до 50000,00 грн.
Станом на 12 липня 2022 року банк обліковує за відповідачем заборгованість в сумі 52051,35 грн, з яких: 43359,37 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту та 8691,98 грн - заборгованість за простроченими відсотками.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги
У цій справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивач, посилаючись на порушення відповідачем умов кредитного договору, просив стягнути прострочену заборгованість по кредиту та процентах за користування кредитом.
Як вже зазначалося, суд першої інстанції відмовив в позові повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення загалом відповідає, тож вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Норми права та акти законодавства, які підлягають застосуванню
(У цій постанові положення актів законодавства, які застосовуються судом, наведені у редакції на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на грудень 2012 року).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Зміст цивільного правовідношення становлять суб'єктивні права та обов'язки учасників правовідносин.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Натомість за змістом ст. 599 ЦК України, виконання зобов'язання, проведеного належним чином, припиняє його.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема, з договорів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з положеннями ст. 638 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Щодо суті спору та оцінка доводів апеляційної скарги
У справах про відповідальність боржника за невиконання зобов'язання, зокрема грошового, саме позивач, який заявив про правопорушення з боку відповідача, зобов'язаний довести наявність невиконаного зобов'язання, підстави його виникнення та розмір боргу. Натомість відповідач, у випадку невизнання ним позову, покладається обов'язок довести безпідставність пред'явлених вимог.
Цивільне судочинство ґрунтується, зокрема, на принципі змагальності сторін відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (п. 4 ч. 3 ст. 2, ст. 12, ст. 81 ЦПК України).
Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування наданим кредитом, позивач посилався на розрахунок заборгованості (а. с. 7 - 15), виписку з особового карткового рахунка ОСОБА_1 за період з 16 травня 2016 року по 01 червня 2022 року (а. с. 16 - 22), довідку банку про видані ОСОБА_1 кредитні картки (а. с. 24), довідку банку про зміну встановленого кредитного ліміту за договором з ОСОБА_1 (а. с. 23), підписану 16 травня 2016 року ОСОБА_1 анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а. с. 25), витяг з Тарифів обслуговування преміальних кредитних карток «Універсальна» (а. с. 26), витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а. с. 27 - 78).
При цьому позивач вказав у позовній заяві, що між банком і відповідачем був укладений кредитний договір від 16 травня 2016 року № б/н, шляхом приєднання до запропонованого банком договору, умови якого відповідач не виконує, а тому станом на 12 липня 2022 року має прострочену заборгованість за «тілом» кредиту - 43359,47 грн та за простроченими процентами - 8691,98 грн.
З наданої позивачем виписки з особового карткового рахунка ОСОБА_1 за період з 16 травня 2016 року по 01 червня 2022 року (а. с. 16 - 22), яка є первинним документом бухгалтерського обліку та підтвердженням виконаних за день операцій (п. 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, а також Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75), вбачається, що станом на 01 червня 2022 року сальдо особового рахунку має від'ємне значення, а заборгованість ОСОБА_1 за даними банку становить 52051,35 грн.
При цьому з виписки вбачається, що така заборгованість утворилася не лише через перевищення здійснених відповідачем витрат над надходженнями коштів на рахунок, а й через регулярне списання банком відсотків за користування кредитним лімітом за ставкою 3,4 % на місяць та щомісячної комісії за обслуговування картки в розмірі 20 грн.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1054 та ч. ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються умовами кредитного договору на основі досягнутої між його сторонами домовленості.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 зазначено: «Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину».
У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції правильно оцінив надані позивачем докази та дійшов обґрунтованого висновку, що у цьому конкретному випадку неможливо застосувати до правовідносин сторін правила ч. 1 ст. 634 ЦК України про договір приєднання, оскільки підписана ОСОБА_1 анкета-заява від 16 травня 2016 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять відомості про конкретні умови договору з банком, зокрема умови, які є істотними для кредитних договорів (сума кредиту, строк кредитування, розмір процентної ставки та ін., передбачені ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»), а матеріали справи не містять підтвердження того, що додані позивачем до позовної заяви Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також ті, які розміщені на його вебсайті (www.privatbank.ua), були надані відповідачу на ознайомлення перед укладенням договору і погоджені ним.
До того ж Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, які розміщені на вебсайті банку, неодноразово змінювалися самим банком у період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 травня 2016 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (30 липня 2022 року), тобто банк міг додати до позовної заяви витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в цьому банку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, відсутність в анкеті-заяві умов про сплату відсотків за користування кредитними коштами та комісію, надані банком витяги Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифи через їх мінливий характер не можуть розцінюватися в якості стандартної (типової) форми, що встановлена до укладеного із відповідачем договору.
Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 рок у справі № 342/180/17.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з аргументом апелянта щодо неможливості застосування у цій справі висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 рок у справі № 342/180/17 оскільки у цій справі відповідач не подав свої заперечення на позов.
Суд звертає увагу на те, що місце проживання відповідача суду встановити не вдалося, йому не надсилалася копія позовної заяви з додатками, а виклик до суду здійснений через оголошення. Тож, відповідач мав мало шансів дізнатися про зміст пред'явлених до нього вимог та надати суду свої заперечення стосовно позову, що не звільняє суд від обов'язку надати оцінку всім доказам у справі й встановити обставини, якими обґрунтовані вимоги позивача та які підлягають доказуванню відповідно норм батіального права, застосованих до спірних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, зокрема, що визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє довід апеляційної скарги про те, що суд, який не погодився з процентною ставкою, яку вказав позивач у своїй заяві, мав застосувати норму ч. 1 ст. 1048 ЦК України та стягнути з відповідача проценти на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 Суд виснував, зокрема, що у разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту
Правові підстави позову - це визначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Обгрунтовуючи підстави для стягнення з відповідача процентів, позивач посилався на умови кредитного договору, який суд обґрунтовано визнав в частині процентів неукладеним.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірі встановленому реченням другим ч. 1 ст. 1048 ЦК України позивач не пред'явив, відповідні розрахунки суми боргу на обліковою ставкою Національного банку України суду не надав і суд їх не розглядав. Застосована позивачем у розрахунку боргу процентна ставка істотно відрізняється від згаданої облікової ставки Національного банку України.
За таких обставин та з огляду на принцип диспозитивності цивільного судочинства, колегія суддів вважає, банком в апеляційній скарзі заявлена нова підстава вимоги про стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами банку на рівні облікової ставки Національного банку України, яка не може бути розглянута в судів апеляційної інстанції на підставі ч. 6 ст. 367 ЦПК України.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на встановлену ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» заборону надання безпроцентних кредитів, за винятком передбачених законодавством випадків, не може бути неспростовним аргументом платності укладеного між сторонами договору та достатньою підставою для задоволення вимог про стягнення процентів так, як Закон не визначає конкретні умови оплати за користування кредитом (розмір процентної ставки та строк сплати). Крім того, така заборона поширюється лише на банки, а не на споживачів їх послуг.
Проаналізувавши наданий позивачем доказ - виписки з особового карткового рахунка ОСОБА_1 за період з 16 травня 2016 року по 01 червня 2022 року (а. с. 16 - 22), яка є первинним документом бухгалтерського обліку та підтвердженням виконаних за кожен день операцій, суд першої інстанції правильно встановив, що оборотно-сальдовий баланс за операціями, які здійснив відповідач є позитивним і становить 30386,64 грн (різниця між витратами в сумі 101386,27 грн, без урахування списаних банком процентів та комісій, та доходами в сумі 131772,67 грн).
Здійснений судом розрахунок спростовує правильність розрахунку боргу, який надав позивач.
Отже, місцевий суд обґрунтовано відкинув доводи позивача про проценти та комісію, здійснив власний розрахунок боргу, врахувавши у повному обсязі обіг коштів по особовому рахунку відповідача та правильно встановив, що на час пред'явлення позову відповідач боргу (невиконаного зобов'язання) перед банком за договором від 16 травня 2016 року не мав, що зумовило відмову в позові.
Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постановах у справах № 153/1334/16, № 278/2177/15-ц, № 753/10779/16-ц, вирвані з контексту, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, яке переглядається в апеляційному порядку, не суперечить висновкам суду касаційної інстанції.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Аргументи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки. Суд з дотриманням приписів процесуального законодавства правильно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини сторін, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив спір відповідно до закону.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Про судові витрати
Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Відповідач заяву про розподіл понесених ним судових витрат не подав.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд
Вимоги апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 20 вересня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 березня 2023 року.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.
Головуючий О. Л. Карпенко
Судді: С. І. Мурашко
О. І. Чельник