ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
08.03.2023Справа № 910/3372/23
Суддя Мандриченко О. В., розглянувши
позовну заяву ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про встановлення факту порушення права інтелектуальної власності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд:
"- встановити факт порушення права інтелектуальної власності позивача, як творця відео на YouTube-каналі ІНФОРМАЦІЯ_1;
- зобов'язати відповідача відкликати всі свої претензії стосовно завантажених на YouTube-каналі відео на які відповідач не має прав інтелектуальної власності надіславши листа на офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 адміністрації сайту YouTube;
- зобов'язати відповідача видалити всі відео зі свого YouTube каналу ІНФОРМАЦІЯ_3 на які відповідач не має права інтелектуальної власності".
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступне.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як слідує зі змісту рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Так, в силу статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.
Відповідно до частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Отже, за загальним правилом господарські суди розглядають справи у спорах за участю юридичних осіб та громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Участь фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності допускається лише у випадках, передбачених законодавчими актами України. Такий випадок передбачений, зокрема, статті 12 Господарського процесуального кодексу України, яка відносить до підвідомчості господарських судів справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
З поданої позивачем позовної заяви вбачається, що сторони є фізичними особами, які не мають статусу підприємців.
Отже, судом встановлено, що сторони не є субєктами підприємницької діяльності, спір між сторонами виник не з корпоративних відносин, а відповідач не являється кредитором в процесі ліквідації чи на стадії банкрутства підприємства.
Також суд звертає увагу позивача, що у пункті 1 прохальної частини позовної заяви останній просить суд встановити факт порушення права інтелектуальної власності.
Згідно частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до частини другої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Так, згідно частини сьомої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Таким чином, розгляд справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів належить розглядати виключно за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Враховуючи ту обставину, що сторони є фізичними особами, які не набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, враховуючи, що спір не містить ознак корпоративного спору, а також враховуючи, що позивачем заявлено позовну вимогу про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, з огляду на зміст статтей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищенаведене у сукупності, керуючись статтями 20, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.
2. Роз'яснити заявнику, що даний спір віднесено до юрисдикції місцевого районного суду в порядку цивільного судочинства.
3. Згідно з частиною другою статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею - 08.03.2023 та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О. В. Мандриченко