вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" березня 2023 р. Справа№ 910/13968/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Козир Т.П.
суддів: Коробенка Г.П.
Чорногуза М.Г.
при секретарі Вага В.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ФОП Яковлєва Г.І. особисто;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Яковлевої Ганни Ігорівни
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 (повний текст складено 02.03.2021)
у справі №910/13968/19 (суддя Мельник В.І.)
за позовом фізичної особи-підприємця Яковлевої Ганни Ігорівни
до фізичної особи-підприємця Жорової Алли Семенівни
про стягнення 434 781,48 грн,
У жовтні 2019 року фізичної особи-підприємця Яковлева Ганна Ігорівна (далі - позивач) звернулась у Господарський суд міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Жорової Алли Семенівни (далі - відповідач), у якому просила стягнути 434 781,48 грн, у тому числі: 431 518,50 грн основного боргу та 3 262,98 грн - 3% річних.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у період з 02.11.2018 по 03.12.2018 позивач сплатила відповідачці грошові кошти в сумі 434 781,48 грн за товар, який мав бути поставлений відповідачкою, однак остання товар не поставила та не вчинила дій по поверненню грошових коштів.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилалась на те, що відповідно до видаткових накладних від 14.11.2018, 17.12.2018 та акту від 28.12.2018 відповідач передала позивачу товар (костюми/декор/перуки) на суму 431518,50грн, а скріншотами із світлинами з соціальної мережі акаунта позивача в Інстаграмм підтверджується використання нею отриманих від відповідача костюмів у господарській діяльності.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22 лютого 2021 року у позові відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, фізична особа-підприємець Яковлева Ганна Ігорівна звернулась з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки Яковлєва Г.І. ніколи не підписувала акт від 28.12.2018 та видаткові накладні від 14.11.2018 та від 17.12.2018, тому проставлені на них підписи не можуть їй належати, що може бути доведено шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи, однак суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової експертизи, що призвело до прийняття рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів.
Також заявлено клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити питання, чи виконаний підпис Яковлевої Г.І. у акті та видаткових накладних цією особою та чи можна встановити дату підписання цих документів.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечила проти призначення судової експертизи та просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, посилаючись на те, що апелянт під час розгляду справи судом першої інстанції мала достатньо часу для надання висновку експерта, складеного на її замовлення, або заявити клопотання про призначення експертизи судом під час проведення підготовчого засідання; обставини отримання чи не отримання товару можуть підтверджуватись також іншими доказами, зокрема, податковими деклараціями, в яких сума 434781,48 грн, у разі неотримання товару, мала відображатись як отримана виручка (дохід) та сплатити відповідні податки і збори; факт передачі товару (костюмів) позивачу підтверджується як актом і видатковими накладними, так і світлинами із акаунта позивача у соціальних мережах.
У клопотанні про витребування доказів від 04.01.2021 відповідач просила витребувати у ДПС України інформацію про суму чистого доходу (прибутку), заявлену позивачем за 2018 рік; суму доходу, на яку позивач нарахувала податки і обов'язкові платежі згідно податкової декларації за 2018 рік; суму сплачених позивачем податків і зборів за 2018 рік.
Клопотання про витребування доказів було відхилено протокольною ухвалою від 15.06.2021.
У поясненнях від 01.07.2021 відповідач вказала, що вона є платником єдиного податку та не зобов'язана вести облік витрат, на відміну від позивача, яка була платником податків на загальній системі оподаткування до 01.07.2019; на момент продажу майно належало відповідачці більше 1095 днів (строк, протягом якого платник податків забезпечити зберігання первинних документів); окремі позиції товару були придбані під час закордонних подорожей, інші накопичувались протягом 12 років в якості особистого хобі і позивач мала доступ до цього майна з 2015 року і користувалась ним на безоплатній основі; позивач не надала документів, які підтверджують придбання цього майна у інших, ніж відповідач, осіб; позивач і відповідач мали одного спільного бухгалтера ОСОБА_1, яка надавала їм послуги з ведення бухгалтерського та податкового обліку, була уповноважена підписувати документи і саме нею були оформлені рахунки-фактури, видаткові накладні і акт приймання-передачі, після складання яких товар було віднесено на баланс позивачки; між сторонами були тривалі дружні відносини, тому відповідач не фіксувала джерела походження товарів. До пояснень були додані витяг з реєстру платників єдиного податку по ФОП Жоровій А.С., копія декларації платника єдиного податку за 2018 рік, витяг з реєстру платників єдиного податку по ФОП Яковлевій Г.І., копії від до США і Мексики; копії довіреностей на бухгалтера; дублікат квитанції від 31.01.2019 (щодо оплати навчання сина Яковлевої Г.І.).
Представником позивача в процесі розгляду справи 06.07.2021 були подані копії заключної банківської виписки за період з 01.01.2018 по 31.12.2018; податкової декларації про майновий стан і доходи за 2018 рік; розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою.
Протокольною ухвалою від 06.07.2021 подані обома сторонами додаткові докази були долучені до матеріалів справи.
У міркуваннях відповідача від 26.07.2021 стосовно вжиття заходів щодо добровільного врегулювання спору зазначено, що надані апелянтом 06.07.2021 докази підтверджують зазначення видаткових накладних на суму 431 518,50грн у якості документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю апелянта.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27 липня 2021 року вирішено, у тому числі призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, зупинити апеляційне провадження у справі до отримання висновку експерта.
25.11.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи з висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 22.11.2021, у зв'язку із чим провадження у справі було поновлено.
У міркуваннях відповідача щодо оцінки доказів у справі від 10.09.2022 представник відповідача вказує, що у податковій декларації позивача за 2018 рік у графі 4 зазначена сума отриманого доходу у розмірі 846 983,07 грн, у графі 7 сума документально підтверджених витрат у розмірі 802 406,45 грн і вказана сума включає в себе, в тому числі, витрати на придбання товару у відповідача в розмірі 431 518,50 грн, що свідчить про наявність у позивача необхідних первинних документів для підтвердження факту придбання матеріальних цінностей.
Розгляд справи неодноразово відкладався за клопотаннями відповідачки, яка посилалась на те, що вона перебуває в іншій області, де відсутній якісний Інтернет-зв'язок для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У клопотанні від 20.07.2023 відповідач просила відкласти розгляд справи, який призначений на 02.03.2023, в черговий раз посилаючись на воєнний стан та перебування в іншій області, де відсутній якісний Інтернет-зв'язок.
Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відхилено судом, оскільки відповідачі неодноразово роз'яснювалось про можливість участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції або через представника, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, тому з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника відповідача.
Позивач у судовому засіданні підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі та просила її задовольнити, оскільки відповідачка не передала товар та подала документи, які позивачем не підписувались, що встановлено експертизою.
Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, у листопаді-грудні 2018 року фізична особа-підприємець Жорова А.С., як постачальник, виставила фізичній особі-підприємцю Яковлевій Г.І. для оплати наступні рахунки-фактури: №1 від 01.11.2018 на суму 89 000 грн., №2 від 06.11.2018 на суму 75 000 грн., №3 від 13.11.2018 на суму 10 000 грн., №4 від 13.11.2018 на суму 6 400 грн., №5 від 14.11.2018 на суму 10 000 грн., №9 від 22.11.2018 на суму 10 000 грн., №11 від 30.11.2018 на суму 10 100 грн (том 1 а.с.12-18).
Позивач вказує, що на підставі вказаних рахунків нею було сплачено на користь відповідачки грошові кошти в загальній сумі 431 518,50 грн, що підтверджується заключною випискою за період з 01.01.2018 по 31.12.2018 АТ КБ "Приватбанк" (том 1 а.с.7-9).
Згідно графі "Найменування" у рахунках відповідач зобов'язана була поставити позивачу товар - костюми ростові, костюми, плаття, перуки, декорації тощо, однак, за доводами позивача, вказаний товар не був поставлений, у зв'язку із чим позивач направила відповідачці претензію від 02.07.2019 за вих. №02/07, в якій вимагала повернути перераховані кошти в сумі 431 518,50 грн (том 1 а.с. 10-11).
У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернулась до суду із даним позовом та просила стягнути з відповідача 431 518,50 грн основного боргу та 3 262,98 грн - 3% річних.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилалась на те, що вона поставила обумовлений сторонами товар, що, за доводами відповідача, підтверджується видатковою накладною №1 від 14.11.2018 на суму 180400,00грн, видатковою накладною №2 від 17.12.2018 на суму 251118,50 грн та актом №1 від 28.12.2018 приймання-передачі виконаних робіт на суму 431518,50 грн, які підписані обома сторонами (том 1 а.с.94-96, том 2 а.с.24-26).
Також відповідач посилалась на те, що факт використання позивачем отриманих від відповідача костюмів у господарській діяльності підтверджується скріншотами із світлинами з соціальної мережі акаунту позивача в Інстаграмм (том 1 а.с.138-171).
Представником позивача у суді першої інстанції заперечувався факт підписання акту прийому-передачі та видаткових накладних, у зв'язку із чим заявлялось клопотання про призначення судової експертизи, але протокольною ухвалою 22.02.2021 у задоволенні клопотання було відмовлено.
За наслідком розгляду даного спору суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем доведено факт виконання зобов'язань з поставки товару на суму 431 518,50 грн.
Однак, Північний апеляційний господарський суд не погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно зі статтею 205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами було укладено господарський договір з поставки товару у спрощений спосіб шляхом надання пропозиції відповідачем з оплати товару, із зазначенням його кількості і асортименту, та зустрічного прийняття пропозиції позивачем шляхом оплати виставлених рахунків-фактур.
Відтак, дії відповідача щодо виставлення рахунків-фактур на оплату та сплата таких рахунків позивачем засвідчують волю сторін для настання відповідних правових наслідків.
Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення суми попередньої оплати, оскільки товар не був поставлений, а також застосування наслідків прострочення виконання грошових зобов'язань.
Статтею 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), яка кореспондується з положеннями статті 712 ЦК України, встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до частини 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.
Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідач, заперечуючи проти позову, доводить, що вона передала позивачці костюми, які та оплачувала, посилаючись на надані нею акт приймання-передачі виконаних робіт та видаткові накладні.
Позивач, під час розгляду справи, заперечувала факт підписання вказаних акту і видаткових накладних та, відповідно, факт отримання костюмів.
З метою перевірки вказаних доводів обох сторін суд апеляційної інстанції дійшов висновку про дійсну потребу у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, оскільки висновок експерта у даній справі не можуть замінити інші засоби доказування, у зв'язку із чим у справі була призначена судова почеркознавча експертиза.
При цьому були враховані правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 01.12.2020 у справі №916/1935/19, згідно якої суд апеляційної інстанції наділений правом призначати судову експертизу на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку.
На вирішення судової експертизи були поставлені питання:
--- чи виконано підписи на наступних документах: Акт №1 від 28.12.2018 року приймання-передачі виконаних робіт (у графі "Від замовника"); видаткова накладна №1 від 14 листопада 2018 р. (у графі "Отримав(ла)"; видаткова накладна №2 від 17 грудня 2018 р. (у графі "Отримав(ла)") - Яковлевою Ганною Ігорівною?
Проведення експертизи було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, надано в розпорядження експертів матеріали справи та попереджено експертів про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку експерта, а також за відмову експерта без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Висновком експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у господарський справі №910/13968/19 від 22.11.2021 №25183/25184/21-32 (том 2 а.с.90-100) встановлено, що:
- досліджувані підписи від імені Яковлевої Г.І. в графі "Від Замовника" в Акті №1 від 28.12.2018 року приймання-передачі виконаних робіт, в графі "Отримав(ла)" видаткової накладеної №1 від 14.11.2018, в графі "Отримав(ла)" видаткової накладеної №2 від 17.12.2018 - виконані письмовим приладдям, а саме кульковою ручкою, без застосування технічних засобів та без технічної підготовки;
- досліджувані підписи від імені Яковлевої Г.І. в графі "Від Замовника" в Акті №1 від 28.12.2018 року приймання-передачі виконаних робіт, в графі "Отримав(ла)" видаткової накладеної №1 від 14.11.2018, в графі "Отримав(ла)" видаткової накладеної №2 від 17.12.2018 - виконані не Яковлевою Ганною Ігорівною, а іншою особою.
Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України) закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з приписами статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.
У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України також передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Статтею 104 ГПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Таким чином, висновком судової експертизи підтверджуються доводи позивача, що вона не підписувала ні акт прийому-передачі, ні видаткові накладні, і відповідачем вказані обставини не спростовані, отже, відсутні належні первинні документи за спірними поставками та докази реального руху активів за спірними поставками.
Посилання відповідача на світлини у соціальних мережах позивача відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки вони не є допустимими доказами, які підтверджують факт поставки товару. При цьому, як зазначала сама відповідач, позивач мала доступ до цього майна з 2015 року і користувалась ним на безоплатній основі, отже, вказані світлини могли бути зроблені до спірних правовідносин.
Щодо доводів відповідача про те, що у податковій декларації позивача за 2018 рік (том 1 а.с.272-277) у графі 4 зазначена сума отриманого доходу у розмірі 846 983,07 грн, у графі 7 сума документально підтверджених витрат у розмірі 802 406,45 грн і вказана сума включає в себе, в тому числі, витрати на придбання товару у відповідача в розмірі 431 518,50 грн, то вказані доводи ґрунтуються виключно на припущеннях.
Факт сплати чи несплати податків позивачем, підставності віднесення перерахованих коштів до витрат та, відповідно, на зменшення бази нарахування податків сам по собі у даній справі не є прямим доказом і не може свідчити про факт одержання чи не одержання товару.
Інших доказів, які б підтверджували факт передачі позивачу товарів, відповідач не надала.
Відповідно до ч.2 ст. 691 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати на суму 431 518,50 грн, натомість відповідач належними і допустимими доказами не довела факт здійснення поставки товару, отже, позивач вправі вимагати повернення сумі попередньої оплати.
Частиною 3 ст. 691 ЦК України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем нараховані 3262,98 грн - 3% річних за період прострочення з 03.07.2019 по 03.10.2019. Розрахунок перевірено судом, він є арифметично та методологічно вірним.
З огляду на викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт поставки товару на суму 431 518,50 грн, тому позовні вимоги про стягнення суми попередньої оплати та нарахованих процентів підлягають задоволенню у повному обсязі.
За таких обставин рішення Господарського суду міста Києва від 22 лютого 2021 року прийняте із невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, фактичним обставинам справи, а тому відповідно до положень ч.1 ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.
Отже, апеляційна скарга підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 129 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати останнього по сплаті судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги та на оплату вартості проведення судової експертизи.
Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Яковлевої Ганни Ігорівни задовольнити.
2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22 лютого 2021 року.
3. Позов задовольнити повністю.
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Жорової Алли Семенівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Яковлевої Ганни Ігорівни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) - 434 781 (чотириста тридцять чотири тисячі сімсот вісімдесят одна) грн 48 коп. боргу, 3 262 (три тисячі двісті шістдесят дві) грн 98 коп. 3% річних, 6 521 (шість тисяч п'ятсот двадцять одна) грн 80 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви, 9782 (дев'ять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 70 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, 10296 (десять тисяч двісті дев'яносто шість) грн 60 коп. витрат на оплату вартості проведення судової експертизи.
5. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
6. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08.03.2023.
Головуючий суддя Т.П. Козир
Судді Г.П. Коробенко
М.Г. Чорногуз