09 березня 2023 року м.Суми
Справа №577/2501/22
Номер провадження 22-ц/816/134/23
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Собини О. І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2022 року, у складі судді Потій Н.В., ухвалене у м. Конотоп, повний текст якого складено 31 жовтня 2022 року,
25 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Свої вимоги мотивував тим, що 02 вересня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики (розписка), відповідно до якого ОСОБА_2 отримала у позику грошові кошти в сумі 70750 грн та зобов'язалась їх повернути до 02 вересня 2020 року.
Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення грошових коштів не виконала, у зазначений у договорі термін борг не повернула. Вказував, що він надсилав на адресу відповідача повідомлення про повернення боргу, неодноразово телефонував, але відповіді отримано не було.
Посилаючись на вказані обставини, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики б/н від 02 вересня 2019 року у розмірі 70750 грн та судові витрати.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 02 вересня 2019 року в сумі 70750 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992,40 грн судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що єдиним доказом існування між сторонами позикових зобов'язань є письмовий договір позики, укладений відповідно до вимог ст. 1047 ЦК України. Отже, боргова розписка є лише додатковим доказом передачі грошей за договором позики, оскільки відсутній реальний характер, а сам факт оформлення не може свідчити про передачу грошей.
Вказує, що розписка складена нею під психологічним тиском з боку позивача проти її волі, тому її волевиявлення як учасника угоди не було. Розписка не доводить факту укладення між нею та позивачем договору позики, оскільки складена під психологічним тиском і є недійсною.
Також зазначає, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні її клопотання про призначення по справі судової психолого-почеркознавчої експертизи, оскільки розписка була складена нею під психологічним тиском з боку відповідача, а тому розгляд справи без висновку експертизи неможливий.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить рішення суду залишити без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову 70750 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 02 вересня 2019 року ОСОБА_2 власноруч була написана розписка, зі змісту якої вбачається, що вона отримала в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 70750 грн готівкою, які вона зобов'язалася повернути в строк до 02 вересня 2020 року (а.с. 44).
Проте, ОСОБА_2 , у визначений в розписці строк, грошові кошти, отримані у позику не повернула.
З фотозображення вбачається, що ОСОБА_2 тримає в руках боргову розписку від 02 вересня 2019року (а.с. 12).
19 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до Конотопського РВ про внесення до ЄРДР відомостей з приводу вимагання неіснуючого боргу ОСОБА_1 (а.с. 55 ).
Листом № 15726/61/05-2922 від 16 вересня 2022 року Конотопське РВП ГУНП в Сумській області повідомило ОСОБА_3 про те, що звернення, яке зареєстроване в Конотопському РВП від 15 вересня 2019 року № 3882, розглянуто. Також повідомлено, що з метою збереження відомостей, що містять службову, конфіденційну інформацію матеріал звернення ОСОБА_2 СО № 2246 від 19 лютого 2019 року разом з іншими матеріалами звернень за 2019 рік були знищені у зв'язку з введенням військового стану на території України від 24 лютого 2022 року. Знищення відбулося на підставі акту «Про відбирання на знищення і знищення матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи Конотопського РВП ГУНП в Сумській області» № 4325/61/01 від 24 лютого 2022 року (а.с. 54).
Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з доведеності, як укладення договору позики, так і того, що у встановлений у договорі позики (розписці) від 02 вересня 2019 року строк, ОСОБА_2 не повернула позивачеві суму 70750,00 грн заборгованості, а тому вказана сума підлягає стягненню із відповідач на користь позивача.
Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Таким чином, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465 цс 18).
У частині четвертій статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Встановивши, що грошові кошти відповідач отримала від позивача у позику, проте, у строк, встановлений договором позики грошей від 02 вересня 2019 року, кошти не повернула, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором у розмірі 70750,00 грн.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду про укладення між сторонами договору позики у письмовій формі, оформленого розпискою, яка є не лише підтвердженням факту укладення договору, а й доказом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, а те, що оригінал розписки знаходиться у позивача, свідчить про невиконання ОСОБА_2 умов договору позики.
Необґрунтованими є посилання в апеляційній скарзі на неотримання відповідачем у позику грошових коштів, оскільки факт існування розписки, в якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, свідчить про реальний характер договору позики.
Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги щодо написання відповідачем розписки під психологічним тиском, так як належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеного ОСОБА_4 не надано, матеріали справи також таких доказів не містять.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 19 лютого 2019 року зверталася із зверненням до правоохоронних органів з приводу вимагання ОСОБА_1 неіснуючого боргу, однак дане звернення не містить вказівки про написання розписки під тиском. Крім того, зі змісту листа Конотопського РВП від 16 вересня 2022 року, адресованого ОСОБА_2 вбачається, що за її зверненням, зареєстрованим 15 вересня 2019 року за вх. № 3882, відмовлено в порушенні кримінальної справи.
Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що складена під психологічним тиском розписка не доводить факту укладення між сторонами договору позики і є недійсною, оскільки з вимогами про визнання недійсним договору позики відповідач до суду не зверталась.
Безпідставними є твердження в апеляційній скарзі щодо необґрунтованої відмови судом у призначенні судової психолого-почеркознавчої експертизи, так як розгляд справи без висновку експертизи є неможливим, оскільки предметом розгляду вказаної справи є стягнення заборгованості за договором позики, а не визнання недійсним договору позики з підстав укладення під впливом насильства.
Ураховуючи вимоги ч. 1 ст. 103 ЦПК України, призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду. Для з'ясування обставин, що мають значення для цієї справи, не потрібні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Разом з тим, статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.
Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367-369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 24 жовтня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. Ю. Кононенко
Судді: В. І. Криворотенко
О. І. Собина