Дата документу 28.02.2023 Справа № 937/6229/20
Єдиний унікальний №937/6229/20 Головуючий у 1 інстанції: Урупа І.В.
Провадження № 22-ц/807/21/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
28 лютого 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Хрипченко Юлії Юріївни на заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,-
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначав, що 01 вересня 2017 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого він надав відповідачу у борг кошти в розмірі 2000 доларів США. На підтвердження укладення договору ОСОБА_1 написав розписку, в якій вказав на те, що позика буде повернута 21 лютого 2018 року.
Крім того, 21 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав ОСОБА_1 у борг кошти в розмірі 7000 доларів США строком на один рік. На підтвердження укладення договору ОСОБА_1 написав розписку.
Проте, до теперішнього часу відповідач борг на загальну суму 9000 доларів США не повернув, чим порушив умови взятого на себе зобов'язання. Згідно з офіційним курсом борг відповідача складає 249318 грн.
Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_2 просив суд стягнути зі ОСОБА_1 на його користь боргу у сумі 249318 грн. та виплаті по сплаті судового збору у розміру 2494 грн.
Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року позов задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг за договорами позики від 21 вересня 2017 року та від 21 лютого 2018 року в розмірі 251510,40 грн. та витрати на сплату судового збору в розмірі 2493,18 грн., а всього: 254003,58 грн.
Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 31 серпня 2021 року поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір у розмірі 4193,77 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 6500 грн., а всього 10693,77 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Хрипченко Ю.Ю. зазначає, що суд першої інстанції не встановив наявності між сторонами правовідносин за договорами позики, їх дійсність та достовірність. Зазначає, що факт отримання грошей не підтверджений належними доказами у справі. На думку скаржника, суд не досліджував оригінали розписок від 01 вересня 2017 року на суму 2000 доларів США та від 21 лютого 2018 року на суму 7000 доларів США.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційне провадження зупинено до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) ОСОБА_2
02 лютого 2022 року на електронну адресу апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Строканя Є.В. про залучення її до участі у цій справі як правонаступника ОСОБА_2
07 лютого 2022 року до апеляційного суду надійшла копія витягу зі спадкової справи ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якої вбачається, що грошові кошти за договорами позики, у яких ОСОБА_2 був позикодавцем переходять у спадщину ОСОБА_3 .
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 лютого 2022 року поновлено апеляційне провадження, справу призначено до розгляду на 15 березня 2022 року о 16 год. 00 хв.
У зв'язку із введенням воєнного стану в Україні та з метою забезпечення безпеки судів, працівників апарату суду та відвідувачів суду, 15 березня 2022 року розгляд справи було відкладено на невизначений термін.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2023 року справу призначено до розгляду на 28 лютого 2023 року о 10 год. 30 хв.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року залучено ОСОБА_3 , як правонаступника ОСОБА_2 .
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Хрипченко Ю.Ю. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року просила скасувати.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника скаржника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Однією з таких вимог є вчинення правочину у формі, встановленій законом.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (частина перша статті 204 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами першою-другою статті 631 ЦПК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої-другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно частини першої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частини перша та друга статті 1046 ЦК України).
В цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору (частина 5 статті 626 ЦК України). У частині першій статті 1048 ЦК України закріплено загальне правило про відплатність договору позики, за яким позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Тобто у частині першій статті 1048 ЦК України передбачена презумпція відплатності договору позики, яка діє за умови, якщо безоплатність договору позики прямо не встановлена нормою закону або конкретним договором.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частини перша та друга статті 1047 ЦК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
У відповідності до частин першої, другої, четвертої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 01 вересня 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики на суму 2000 доларів США. Відповідач зобов'язався повернути борг в строк до 21 лютого 2018 року.
21 лютого 2018 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики на суму 7000 доларів США строком на один рік, тобто до 21 лютого 2019 року.
На підтвердження цього відповідач ОСОБА_1 видав позивачу письмові розписки, що суд першої інстанції визнав як письмові докази укладання договорів позики між сторонами. (а.с. 30, 31).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, та дійшов обґрунтованого висновку про законність, обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки матеріалами справи підтверджено укладання договору позики між сторонами.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив наявності між сторонами правовідносин за договорами позики, дійсність таких угод та їх достовірність, адже твердження позивача не підтверджені належними доказами спростовуються матеріалами справи, оскільки в ній містяться оригінали розписок ОСОБА_1 від 01 вересня 2017 року на суму 2000 доларів США та від 21 лютого 2018 року на суму 7000 доларів США із зазначенням паспортних даних позичальника (а.с. 30,31).
Тож скаржник просить апеляційний суд переоцінити докази, яким вже була надана оцінка судом першої інстанції.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, вже були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 належить залишити без задоволення, а заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 березня 2021 року у цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 09 березня 2023 року.
Головуючий:
Судді: