Дата документу 28.02.2023 Справа № 326/1925/21
Єдиний унікальний №326/1925/21 Головуючий у 1 інстанції: Каряка Д.О.
Провадження № 22-ц/807//85/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
28 лютого 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Панцакова Сергія Юрійовича на заочне рішення Приморського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,-
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В обґрунтування свого позову ОСОБА_1 зазначав, що наказом № 1 від 02 січня 1980 року його було прийнято на роботу в міжколгоспний дім відпочинку «Зоря».
21 квітня 1998 року міжколгоспний дім відпочинку «Зоря» перереєстровано в Оріхівське міжгосподарське колективне підприємство «Оздоровчий заклад «Зоря».
25 вересня 2003 року Оріхівське міжгосподарське колективне підприємство «Оздоровчий заклад «Зоря» реорганізовано шляхом перетворення в комунальне підприємство «Оздоровчий заклад «Зоря».
14 грудня 2020 року КП «Оздоровчий заклад «Зоря» змінило назву на КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради.
Наказом № 15 від 31 березня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за власним бажанням.
Проте, станом на 01 квітня 2021 року за КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради обліковується заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 16000,95 грн., нараховано у квітні 2021 року 550,93 грн., виплачено 5000 грн. Заборгованість станом на 01 травня 2021 року складає 11444,45 грн. У травні 2021 року відповідачем виплачено 3000 грн.
Таким чином, у відповідача перед ОСОБА_1 існує борг по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, який станом на 01 червня 2021 року дорівнює 8444,45 грн.
Посилаючись на порушення роботодавцем вимог трудового законодавства з оплати праці при звільненні, ОСОБА_1 , просив суд стягнути з КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 8444,45 грн. Стягнути з КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 квітня 2021 року по день фактичного розрахунку.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 подано заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач зазначив, що 15 грудня 2021 року КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради добровільно сплачено заборгованість із заробітної плати у розмірі 8444,45 грн.
У зв'язку з вищенаведеним, ОСОБА_1 просив суд стягнути з КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на його користь суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 квітня 2021 року по день фактичного розрахунку, а саме по 15 грудня 2021 року. Судові витрати покласти на відповідача.
Заочним рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 квітня 2021 року по 15 грудня 2021 року в розмірі 10000 грн. Стягнуто з КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 160,49 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним заочним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Панцакова С.Ю., подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити рішення Приморського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2021 року, та викласти його у такій редакції: «Позов ОСОБА_1 до КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку задовольнити. Стягнути з КП «Оздоровчий заклад «Зоря» Оріхівської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 квітня 2021 року по 15 грудня 2021 року в розмірі 56576,53 грн. Абзац четвертий - виключити. Судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Панцакова С.Ю. зазначає, що, на його думку, між сторонами відсутній спір щодо заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Оскільки у справі відсутні докази того, що виплата йому середнього заробітку за період з 01 квітня 2021 року до 15 грудня 2021 року в розмірі 56576,53 грн може спричинити негативні наслідки для відповідача або інших працівників відповідача.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.91, 94), своїх представників до суду не направили. Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з'явились.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільненні, взяв до уваги висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, врахував розмір простроченої заборгованості КП «ОЗ «Зоря» щодо виплати ОСОБА_1 всіх належних сум, передбачених на день звільнення, період прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості та врахував, що заборгованість із заробітної плати відповідачем вже погашена.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України.
Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КзпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КзпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в вище зазначеному Рішенні Конституційного Суду України, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, на яку посилався суд першої інстанції при ухваленні рішення про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем, зазначено, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду сформулювала перелік обставин, які повинен ураховувати суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 ЦПК України. Такими обставинами є: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Так, суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що з 02 січня 1980 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з КП «ОЗ «Зоря», що підтверджено копією трудової книжки (а.с.9-12).
Наказом від 02 січня 1980 року (запис в трудовій книжці № 11 від 09 січня 1980 року) прийнятий на посаду водія асенізаційної машини.
Наказом № 15 від 31 березня 2021 року (запис в трудовій книжці № 15 від 31 березня 2021 року) звільнений із займаної посади на підстав ст. 38 КЗпП України - за власним бажанням.
Згідно з інформацією, зазначеною у листі КП «ОЗ «Зоря» № 32 від 21 серпня 2021 року щодо нарахованої та невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 (а.с. 13-14):
- станом на 01.01.2021: заборгованість - 9 443 грн.; нараховано - 6 601,82 грн.; ПДФО 18% - 1 188,33 грн.; ВЗ 1,5% - 99,03 грн.; виплачено - 9 443 грн.; до видачі 5 314,47 грн.;
- станом на 01.02.2021: заборгованість - 5 314,47 грн.; нараховано - 6 000 грн.; ПДФО 18% - 1 080 грн.; ВЗ 1,5% - 90 грн.; виплачено - 0 грн.; до видачі 10 144,47 грн.;
- станом на 01.03.2021: заборгованість - 10 144,47 грн.; нараховано - 7 275,14 грн.; ПДФО 18% - 1 309,53 грн.; ВЗ 1,5% - 109,13 грн.; виплачено - 0 грн.; до видачі 16 000,95 грн.;
- станом на 01.04.2021: заборгованість - 16 000,95 грн.; нараховано - 550,93 грн.; ПДФО 18% - 99,17 грн.; ВЗ 1,5% - 8,26 грн.; виплачено - 5 000 грн.; до видачі 11 444,45 грн.;
- станом на 01.05.2021: заборгованість - 11 444,45 грн.; виплачено - 3 000 грн.; до видачі 8 444,45 грн. (а.с.13,14).
15 грудня 2021 року КП «ОЗ «Зоря» добровільно сплатило ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 8 444,45 грн, що підтверджено заявою представника позивача - адвоката Панцакова С.Ю. (а.с.38-39).
Обчислення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку суд першої інстанції правильно здійснив відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08.02.1995 року № 100, взявши за основу інформацію, зазначену у листі КП «ОЗ «Зоря» № 32 від 21 серпня 2021 року, наданого позивачем, щодо нарахованої та невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 (а.с. 13-14).
Відповідно до інформації, наданої КП «ОЗ «Зоря» заробітна плата позивача за два останні повних місяці роботи, які передують події з якою пов'язана виплата, становить 13 275,14 грн. (лютий 2021 року - 6 000 грн.; березень 2021 року - 7 275,14 грн.)
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції під час ухвалення рішення дійшов правильного висновку про необхідність зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 56 576,53 грн. до 10 000 грн.
При цьому, суд врахував той факт, що на момент прийняття рішення відповідач погасив заборгованість із заробітної плати, а також інші обставини справи, зокрема розмір простроченої заборгованості, період її прострочення, співмірність заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості.
На думку колегії суддів, такий висновок узгоджується із позицією Верховного суду, викладений у вищезазначеній постанові.
Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстави для його скасування відсутні, а отже апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Панцакова С.Ю. слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Панцакова Сергія Юрійовича - залишити без задоволення.
Заочне рішення Приморського районного суду Запорізької області від 17 грудня 2021 року у цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 09 березня 2023 року.
Головуючий:
Судді: