Дата документу 28.02.2023 Справа № 337/2825/22
Єдиний унікальний № 337/2825/22 Головуючий у 1 інстанції: Гнатик Г.Є.
Провадження № 22-ц/807/583/23 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
28 лютого 2023 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого: Полякова О.З.,
суддів: Кухаря С.В.,
Крилової О.В.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2022 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Хортицький відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області про встановлення факту проживання на території України,-
У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту проживання на території України, заінтересована особа - Хортицький відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області.
В обґрунтування заяви зазначав, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Запоріжжі, на підтвердження чого надав копію свідоцтва про народження, виданого Жовтневим районним РАГС 18 лютого 1972 року, актовий запис № 347.
Заявник отримав паспорт колишнього СРСР, зразка 1974 року, який було видано Ленінським РВ ВС м. Запоріжжя. На той час він проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Після того, він тривалий час знаходився в місцях позбавлення волі, а саме, 05 серпня 1993 року його було виписано з квартири за попередньою реєстрацією та змінив адресу постійного проживання на: АДРЕСА_2 .
У серпні 2021 року заявник звернувся до Хортицького відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області із заявою про перевірку належності до громадянства України та оформлення паспорта громадянина України у зв'язку із втратою паспорта колишнього СРСР. Також звертався до вказаного державного органу і адвокат. На звернення отримано відповідь, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 був документований паспортом колишнього СРСР, зразка 1974 року 29 квітня 1988 року.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» - 13 листопада 1991 року.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2022 року заяву залишено без задоволення.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2022 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції підійшов до розгляду справи формально та не дослідив усіх обставин справи, що в подальшому призвело до неправильного вирішення спору по суті та невжиття судом заходів із захисту заявника.
У відзиві на апеляційну скаргу Хортицький відділ у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції, Крохмаль не надав суду жодного доказу на підтвердження своєї заяви, питання стосовно достатності та достовірності нових доказів, долучених заявником до апеляційної скарги та наявності підстав для задоволення або відмови у задоволенні апеляційної скарги залишає на розсуд суду.
У судовому засіданні ОСОБА_1 наполягав на задоволенні апеляційної скарги, рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2022 року просив скасувати та прийняти нову постанову про задоволення його заяви.
Представники Хортицького відділу у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області Бабаченко В.С. та Маменко К.С. заперечували проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просили залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи скаржника та представників заінтересованої особи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 , звернувшись із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, не надав належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності дали суду змогу дійти висновку про факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та на 13 листопада 1991 року.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч.2 п.5 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ст.294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
У ч.1 ст.315 ЦПК України передбачено перелік фактів, які встановлюються судом в порядку окремого провадження. Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Глава 6 Розділу 4 ЦПК України, а також постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998 року № 15) «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» розкриває зміст судової діяльності з розгляду справ даної категорії.
Так, факти, що мають юридичний характер - це факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Разом з цим, у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти ніж зазначені у статті 315 ЦПК України, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статі 315 ЦПК України).
Згідно зі статтею 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого, обов'язково повинно бути зазначено мету встановлення такого факту та причина неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, а також докази, що підтверджують факт.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №752/20365/16-ц (провадження № 61 24660св18), від 05.12.2019 року у справі № 750/9847/18 (провадження № 18230св19), від 03.02.2021 року у справі № 644/9753/19 (провадження №6114667св20).
Відповідно до ст.3 ЗУ «Про громадянство України» громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
27 березня 2001 року (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) Указом Президента України № 215 затверджено «Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», який відповідно до Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон) визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Відповідно до Розділу 1 п.1 Порядку для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені розділом II цього Порядку.
Відповідно до розділу 2 п. 7 підп. а Порядку встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно до розділу 2 п.8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Відповідно до розділу 2 п.9 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 2 частини першої статті 3 Закону особа, яка проживала на території України за станом на 13 листопада 1991 року і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її проживання в Україні на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 13 листопада 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту проживання особи на території України за станом на 13 листопада 1991 року.
Відповідно розділу 2 п.44 Порядку у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства, юридичне значення має саме факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України 24.08.1991 року або на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» 13.11.1991 року.
Так, матеріалами справи підтверджено, що відповідно до копії свідоцтва про народження НОМЕР_1 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Запоріжжя, про що зроблено актовий запис №347 ( а.с.9).
З копії форми № 1 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживав за адресою: АДРЕСА_1 , досяг 16 років та йому видано паспорт серії НОМЕР_2 від 29.10.1988 року ( а.с. 10).
05.08.1993 року ОСОБА_1 з адреси: АДРЕСА_1 , вибув у Дніпропетровську область, Нікопольський район, с. Червоногригорівка, що вбачається з копії адресного листка вибуття ( а.с.11).
Згідно з інформацією, що міститься у відповіді Хортицького районного відділу у м. Запоріжжі Управління ДМС України в Запорізькі області від 10 вересня 2021 року на адвокатський запит адвоката Курінного О.І., ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 був документований паспортом колишнього СРСР, зразка 1974 року НОМЕР_2 від 29.04.1988 року Ленінським РВВС м. Запоріжжя ( а.с. 16).
Відповідно до відповіді ГУНП в Запорізькій області № 1785/2102-2022 від 20 грудня 2022 року, ОСОБА_3 є особою, який 11 грудня 1990 року був засуджений Ленінським районним судом м. Запоріжжя за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215-3 УУ України до покарання у вигляді виправних робіт строком на 1 рік з утриманням 20% від заробітку у дохід держави. Постановою Заводського районного суду від 28 жовтня 1991 року на підставі ст. 30 КК України покарання у вигляді громадських робіт скасовано. Направлений для відбування покарання в місця позбавлення волі на 11 місяців 12 днів до ВТК загального режиму. 25.03.1993 звільнений з ДУ «Петрівська ВК Луганської області (№ 24)»та вибув за адресою проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 90).
В матеріалах справи також міститься копія вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 грудня 1990 року (а.с. 92-93) та копія ухвали Запорізького обласного суду від 14 січня 1991 року, які підтверджують перебування заявника на території України.
Звертаючись із заявою про встановлення юридичного факту постійного проживання у повнолітньому віці на території України за станом на 1991 рік, у тому числі за станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, ОСОБА_1 посилався на те, що у 29 квітня 1988 року він вперше отримав паспорт СРСР в Ленінському РВМВС м. Запоріжжя, з 1992 до 1993 року перебував в місцях позбавлення волі на території України, згодом втратив паспорт, у зв'язку з чим не зміг отримати паспорта України. Проте весь цей час, починаючи з народження, заявник проживав на території України.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що встановленими у справі обставинами та наданими заявником доказами у сукупності підтверджено факт постійного проживання скаржника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, тому заява є обґрунтованою, отже її належить задовольнити.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2022 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову:
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання на території України; заінтересована особа - Хортицький відділ у місті Запоріжжі Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території України на момент проголошення незалежності України - 24 серпня 1991 року і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» - 13 листопада 1991 року.
Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 09 березня 2023 року.
Головуючий:
Судді :