Справа № 750/1505/23
Провадження № 2/750/507/23
09 березня 2023 року м. Чернігів
Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:
судді Карапута Л.В.,
секретаря Новик В.С.,
за участі представника позивача - ОСОБА_1 , відповідача, представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя,
02.02.2023 позивач звернулася до суду із позовом до відповідача та просила в порядку поділу майна, стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості частини автомобіля марки VOLKSWAGEN модель TRANSPORTER, 1999 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , в сумі 53008,00 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігів від 26.12.2018 року по справі №750/9068/18 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зареєстрований 23.09.1990 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 2315 - розірвано. За період перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль марки VOLKSWAGEN модель TRANSPORTER, 1999 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 . Після розлучення, відповідач запевнив, що має намір продати автомобіль та сплатити позивачу половину його вартості. Однак, поки відповідач буде підшукувати покупця, який придбає автомобіль за вигідною ціною, мине певний час, тому ОСОБА_4 запропонував щоб автомобілем тимчасово користувався син ОСОБА_5 . В кінці весни 2021 року відповідач взяв у сина автомобіль, проте так його і не повернув, тому ОСОБА_5 був змушений звертатися до суду щодо витребування майна із чужого незаконного володіння. Після неповернення автомобіля в кінці весни 2021 року, син повідомив, що відповідач переоформив автомобіль на його ім'я ще в серпні 2018 року, проте половину коштів, які сплатив відповідачу ОСОБА_5 позивач не отримувала. Зважаючи на те, що своєї згоди на відчуження автомобіля позивач не надавала та кошти від реалізації автомобіля не отримувала, тому просила суд стягнути з відповідача компенсацію вартості частини автомобіля.
27.02.2023 року представник відповідача подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що поділу підлягає майно, що є у власності подружжя на час розлучення, а автомобіль був проданий сину до розлучення. Таким чином, автомобіль на час розлучення не перебував у власності подружжя та не був спільною сумісною власністю подружжя. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2023 року по справі № 750/5966/22 встановлено, що син сторін ОСОБА_5 є беззаперечним власником спірного транспортного засобу, оскільки набув його на підставах, не заборонених законом, зокрема з правочину, незаконність якого не встановлена судом. Крім того Договір комісії від 16.08.2018 року за яким спірний автомобіль був відчужений ОСОБА_5 є дійсним та в суді не оспорювався, що свідчить про мовчазну згоду на його укладення та про те, що позивачка знала про нього починаючи з 2018 року. Вважає, що позивач пропустила строк позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки позивач дізналася або могла дізнатися про порушення свого права ще у серпні 2018 року, проте не заявляла вимоги про визнання договору комісії від 16.08.2018 року недійсним.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.
Відповідач та представник відповідача у судовому засідання проти позову заперечували, з підстав викладених у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з таких підстав.
Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26.12.2018 року по справі № 750/9068/18 розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що зареєстрований 23.09.1990 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 2315 (а.с.9). Вказаний позов був поданий до суду 30.08.2018 року.
За час перебування у шлюбі сторонами було придбано автомобіль марки VOLKSWAGEN модель TRANSPORTER, 1999 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 .
Між ПП «КСЦ «Автопростір» (комісіонер) та ОСОБА_4 (комітент) 16 серпня 2018 року було укладено договір комісії, відповідно до якого комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за комісійну плату вчинити за рахунок комітента від свого імені один або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу (який підпадає під визначення вживаного транспортного засобу відповідно до пункту 189.3 статті 189 Податкового кодексу України) «Volkswagen Transporter», 1999 року випуску, колір білий, VIN, № кузова НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 , за ціною не нижче узгодженої сторонами, а саме: 106016 грн. (а.с. 12).
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2023 року по справі № 750/5966/22 позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_4 транспортний засіб «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_5 , 1999 року випуску, білого кольору, № кузова НОМЕР_2 та передано його ОСОБА_5 (а.с. 10-11).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Даним рішенням суду встановлено, що з 16 серпня 2018 року ОСОБА_5 є власником транспортного засобу «Volkswagen Transporter», державний номерний знак НОМЕР_5 , 1999 року випуску, білого кольору, № кузова НОМЕР_2 , що підтверджується інформацією Територіального сервісного центру МВС № 7441.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Нормами частини першої статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ч.1 ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до вимог ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності на майно припиняється внаслідок відчуження власником свого майна.
Отже, транспортний засіб - автомобіль марки VOLKSWAGEN модель TRANSPORTER, 1999 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 був відчужений відповідачем до розірвання шлюбу за мовчазної згоди дружини.
Крім того, відповідач здійснив відчуження транспортного засобу в інтересах сім'ї та кошти за нього не отримав, що підтверджується також рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.01.2023 року у справі 750/5966/22.
Договір комісії від 16.08.2018 за яким спірний транспортний засіб був відчужений ОСОБА_5 , на день розгляду справи є дійсним, та в суді не оспорював ся.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Тобто, згода другого з подружжя презюмується, а якщо останній такої згоди не давав, він має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним.
Відповідно до ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.
Позовна давність обчислюється від дня, коли один з співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, якщо Договір комісії від 16.08.2018 не оскаржений позивачем до суду, то позивач давала згоду на укладення Договору, а отже і знала про його укладення з 16.08.2018.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.
Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В судовому засіданні представником позивача не було надано суду беззаперечних доказів, що за місцем проживання відповідача знаходиться майно, яке зазначено в позовній заяві та підлягає поділу.
Одночасно позивачем та його представником не надано суду доказів належності спірного майна до спільної сумісної власності, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено добровільність набуття у власність спірного автомобіля ОСОБА_5 , що не було спростовано з боку позивача, тому суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд
в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення суду складено 09.03.2023.
Суддя Л.В. Карапута