Справа № 420/19416/22
07 березня 2023 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність 297 комендатури та обслуговування Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;
- зобов'язати 297 комендатуру та обслуговування Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.03.2019 року по 17.12.2022 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначив, що поставною П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022 у справі №420/4373/22 було задоволено його адміністративний позов. Визнано протиправними дії 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо відмови перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 рік, виходячи з базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 16.04.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням суми нарахованої та сплаченої суми індексації грошового забезпечення, із застосуванням базового місяця- січень 2008 року.
Як зазначає позивач, 17.12.2022 року 297 комендатурою та обслуговування Міністерства оборони України на виконання рішення суду від 06.09.2022 у справі №420/4373/22 було виплачено позивачу суму у розмірі 25 309,11 грн. Водночас позивач зауважує, що згідно статті 117 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України в разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, як стверджує позивач, він має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів, а саме до дня фактичного розрахунку 17.12.2022 року.
Разом з тим, відповідач зазначеної виплати позивачу не здійснив, що слугувало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 03.01.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ч. 5 ст. 262 КАС України.
12.01.2023 року через канцелярію суду від 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що ним правомірно не було нараховано та виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2019 року по 17.12.2022 року.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Відповідно до витягу з наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 11 січня 2019 року №10 ОСОБА_1 звільнено з Військової частини НОМЕР_1 у запас відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 п.п. «б» Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №51 від 01.03.2019 року позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 01.03.2019 року.
Поставною П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022 у справі №420/4373/22 було задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України. Визнано протиправними дії 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо відмови перерахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 рік, виходячи з базового місяця - січень 2008 року. Зобов'язано 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 16.04.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням суми нарахованої та сплаченої суми індексації грошового забезпечення, із застосуванням базового місяця- січень 2008 року.
Як зазначає позивач у адміністративному позові та чого не заперечується відповідачем, 17.12.2022 року 297 комендатурою охорони та обслуговування Міністерства оборони України на виконання рішення суду від 06.09.2022 року у справі №420/4373/22 було виплачено позивачу суму у розмірі 25 309,11 грн.
Разом з тим, не погоджуючись із протиправною бездіяльністю 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2019 року по 17.12.2022 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/19416/22.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Аналогічну правову позицію було також викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року по справі №821/1083/17, відповідно до якої ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Такої ж правової позиції дотримується і П'ятий апеляційний адміністративний суд у постановах від 29 березня 2021 року по справі №420/2536/21 року, від 17 червня 2020 року по справі №400/4222/19, від 03 червня 2020 року по справі №400/4047/19.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Як зазначає позивач у адміністративному позові та чого не заперечується відповідачем, 17.12.2022 року 297 комендатурою охорони та обслуговування Міністерства оборони України на виконання рішення суду від 06.09.2022 у справі №420/4373/22 було виплачено позивачу суму у розмірі 25 309,11 грн.
Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивача зі служби 01.03.2019 року, відповідачем не було проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення, позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За правилами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки, виданої 297 комендатурою охорони та обслуговування Міністерства оборони України від 10.01.2023 року, сума грошового забезпечення позивача за 2 місяці роботи перед звільненням складає 48 440,50 грн.
При цьому кількість робочих днів за січень та лютий 2019 року складає 41 робочий день. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1 181,47 грн. (24220,25 + 24220,25 = 48440, 50 грн. /41 день) за 1 календарний день.
Період затримки виплати сум при звільнені складає 949 робочих днів та обраховується з 02.03.2019 року (перший день після звільнення позивача) по 16.12.2022 року включно (останній день затримки перед днем виплати).
У зв'язку із чим, розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 1 121 215,03 грн.
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Також, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо необхідності врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Правова позиція щодо застосування принципу співмірності була також зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так судом встановлено, що при розмірі невчасно виплаченої грошової компенсації індексації грошового забезпечення у загальному розмірі 25 309,11 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку складає 1 121 215,03 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплаченої суми за судовим рішенням.
При цьому істотність частки складової грошової допомоги в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 25 309,11 грн. / 1 121 215,03 грн. * 100 = 2,2%.
Водночас, суд враховує, що пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (17.12.2022 року), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 02.03.2019 року (наступний день після звільнення), проте не більш як за шість місяців, що становить 124 робочих днів (з 02.03.2019 року по 01.09.2019 року).
Аналогічна правова позиція була викладена Восьмим апеляційним адміністративним судом у постанові від 12 грудня 2022 року по справі №380/9684/22.
Із наведеного слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить 3223,05 грн. (1181,47 грн. х 124 робочих днів х 2,2%).
На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2019 року по 01.09.2019 року включно.
При цьому задля відновлення прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне, враховуючи правові позиції Верховного Суду щодо істотності частки невиплаченої суми при звільненні в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, а також шестимісячний срок встановлений статтею 117 КЗпП України зобов'язати 297 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2019 року по 01.09.2019 року включно у розмірі 3223,05 грн.
В іншій частині позовних вимог слід відмовити з вищенаведених мотивів.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/19416/22 не здійснювати.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України (65012, м. Одеса, вул. Італійський бульвар, 3) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність 297 комендатури охорони та обслуговування Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2019 року по 01.09.2019 року включно.
Зобов'язати НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування Міністерства оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2019 року по 01.09.2019 року включно у розмірі 3 223,05 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не проводити.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький