Справа № 185/9314/19
Провадження № 2/761/2032/2023
07 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Макаренко І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Юнікос», акціонерне товариство «ВТБ БАНК» про відшкодування моральної шкоди,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив стягнути солідарно 520 000,00 грн. в якості компенсації за завдану моральну шкоду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_2 та АТ «ВТБ БАНК» укладений запропонований банком формуляр уніфікованого договору на оформлення банківських продуктів №25166750 від 16.11.2018. До моменту укладення вказаного договору ТОВ «Юнікос» зарахувало на поточних рахунок позивача 530 000,00 грн. власних коштів в якості позики. В подальшому кошти в сумі 530 000,00 грн. за згодою банку зараховано на відкритий картковий рахунок позивача, функціонування якого забезпечувалося відповідними правилами і договором №25166750 від 16.11.2018. Позивач зазначає, що наприкінці 2018 року йому стало відомо про розпочату процедуру ліквідації АТ «ВТБ БАНК». На адресу ТОВ «Юнікос» надійшло повідомлення про нікчемність правочину від 31.05.2018 за підписом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича, в якому ставиться до відома про нікчемність транзакції від 07.11.2018 про перерахування коштів в сумі 530 000,00 грн. ТОВ «Юнікос» на картковий рахунок позивача. Позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що йому не вдалося отримати грошей зі своєї банківської картки в АТ «ВТБ БАНК», які необхідні йому для лікування, він виїхав з м. Києва до м. Донецька і зараз перебуває на окупованій території за своїм місцем реєстрації. На думку позивача, правопорушення, які допущені відповідачами по відношеню до нього, спричинили йому моральні страждання, головними складовими яких є наступні: страждання і невимовний душевний біль перед свавільним рішенням Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; переживання підсилюються тим, що приїхавши до Києва не безкоштовно, а за надані в борг грошові кошти звернутися до лікарів для проведення медичної операції, але зробити запланованого не вдалося і причиною цього, як зазначає позивач, є неправомірні дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; душевні страждання, на думку позивача, підштовхнули його до закономірних логічних висновків, а саме те що краще було взяти гроші в борг у банку, що на окупованій території, попросити у місцевої влади м. Донецька, звернутися до медичного закладу Російської Федерації, а тому доводиться переносити душевні страждання від того, що вказаний варіант поведінки втрачений за прямої вини відповідачів, оскільки стан здоров'я, вік не дозволяють, як вказує позивач, мати ще один борг. Також позивач зазначає, що відчуває провину перед своїм кредитором ТОВ «Юнікос», а фактично своїм сином і його сім'єю. Позивач вказує, що ним втрачені нормальні виробничі та соціальні зв'язки і такий стан вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Позивач переконаний, що складові моральних страждань у сукупності дають можливість у грошовому вимірі виразити моральну шкоду, яка йому завдана відповідачами.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12.11.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відповідачі своїм правом подання відзиву на позовну заяву не скористалися.
Дослідивши письмові докази, зібрані в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.
16.11.2018 між ОСОБА_2 та АТ «ВТБ БАНК» укладений Заява-Договір на оформлення банківських продуктів №25166750, відповідно до умов якого Банк по ініціативі ОСОБА_2 відкриває йому на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 для зберігання грошей клієнта і здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього договору та розпоряджень клієнта, а останній зобов'язується оплачувати послуги Банку (а.с. 10-11).
На адресу ТОВ «Юнікос» від акціонерного товариства «ВТБ БАНК» надійшло повідомлення №3243/1-2 від 31.05.2019 про нікчемність правочину за підписом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича, в якому ставиться до відома про нікчемність транзакції від 07.11.2018 про перерахування коштів в сумі 530 000,00 грн. ТОВ «Юнікос» на картковий рахунок № НОМЕР_1 фізичної особи - клієнта Банку ОСОБА_2 (а.с. 15).
18.07.2019 ОСОБА_2 на адресуУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича направлено звернення щодо термінового надання документів, в яких міститься інформація про наявність обґрунтованих підстав нікчемності укладеного правочину (а.с. 13-14).
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним законом, який має пріоритет щодо інших норм законодавства під час ліквідації банків та стосовно питань регулювання правовідносин у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
За приписами пункту 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Статтею 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Так, згідно з пунктами 1 та 2 частини п'ятої цієї статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.
Тобто передбачені частиною п'ятою статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження не поширюються на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, однак лише у період тимчасової адміністрації.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 44 Закону, Фонд з дня початку процедури ліквідації банку протягом трьох років (у разі ліквідації системно важливого банку - протягом п'яти років) забезпечує виконання заходів щодо управління майном (активами) банку та задоволення вимог кредиторів.
Фонд у разі відсутності майна (активів) або задоволення всіх вимог кредиторів у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Фонду, затверджує ліквідаційний баланс і звіт про виконання ліквідаційної процедури (ч. 6 ст. 44 Закону).
Згідно ч. 7 ст. 44 Закону, у двомісячний строк з дня затвердження ліквідаційного балансу та звіту про виконання ліквідаційної процедури Фонд подає документи для внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Фонд має право прийняти рішення про продовження строку подання документів для внесення запису про припинення банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань на час, необхідний для повного здійснення: заходів щодо стягнення шкоди (збитків), завданої рішеннями, діями або бездіяльністю осіб, зазначених у частині п'ятій статті 52 цього Закону; заходів щодо ініціювання процесів, позовів чи проваджень та одержання відшкодування (компенсації) шкоди (збитків), що була заподіяна банку внаслідок: прямої чи непрямої націоналізації або експропріації майна (інвестицій) банку, здійснення щодо таких інвестицій заходів, що за наслідками дорівнюють експропріації; реквізиції, руйнування, заподіяння шкоди або знецінення майна (інвестицій) банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів, громадських заворушень або інших подібних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Закону, Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Відповідно до ч.5 ст. 45 Закону, протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону, з дня початку процедури ліквідації банку:
1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв'язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4-1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансовий стан банку, боржників, які прострочили виконання зобов'язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком, а також про вимоги банку до таких боржників перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) Фонд здійснює заходи із виконання плану врегулювання, що передбачає виведення банку з ринку у спосіб, передбачений пунктом 2 частини другої статті 39 цього Закону, та відчужує майно (активи) та зобов'язання відповідно до статті 40 цього Закону на користь приймаючого банку протягом 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Вчинення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна (активів) банку чи передачею його майна третім особам (крім приймаючого банку), допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається; 8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов'язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується. 9) заміна кредитора у зобов'язанні банку не змінює черговості задоволення акцептованих вимог кредиторів, визначених статтею 52 цього Закону.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 46 Закону, під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов'язаннями банку із сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред'являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону.
При цьому, згідно положень ч. 1 ст. 47 Закону, Уповноважена особа Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду) визначається виконавчою дирекцією Фонду. До неї застосовуються правила та вимоги, визначені статтею 35 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 47 Закону, усі або частина повноважень Фонду, визначених цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду, крім організації реалізації майна банку, що ліквідується, та звернення з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), зазначеними у частинах п'ятій та десятій статті 52 цього Закону. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд зазначає межі повноважень кожної з них.
Згідно ч. 1 ст. 48 Закону, Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: 1) здійснює повноваження органів управління банку; 2) приймає в управління майно (у тому числі кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та продає майно банку; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; 4) вживає у встановленому законодавством порядку заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб, оновлює інформацію, що міститься у Кредитному реєстрі Національного банку України; 5) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 6) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх. Цей пункт не застосовується до правочинів, зобов'язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону; 7) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, що підлягають обов'язковому зберіганню; 8) здійснює повноваження, визначені частиною другою статті 37 та статтею 38 цього Закону; 9) здійснює відчуження активів та/або зобов'язань банку, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках, передбачених цим Законом; 10) повертає ініціатору переказу кошти, що надійшли на кореспондентський рахунок банку для зарахування на поточні рахунки клієнтів банку або для виплати переказів протягом процедури ліквідації до дня відкриття банком накопичувального рахунка в Національному банку України (крім коштів, призначенням платежу за якими є погашення зобов'язань перед банком).
Усі або частина повноважень Фонду, визначені цим Законом, можуть бути делеговані одній або кільком уповноваженим особам Фонду. У разі делегування повноважень кільком уповноваженим особам Фонд чітко визначає межі повноважень кожної з них. Здійснення повноважень органів управління банку може бути делеговано тільки одній уповноваженій особі (ч. 3 ст. 48 Закону).
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону, Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (ч. 2 ст. 49 Закону).
Чинним законодавством не передбачено задоволення вимог кредиторів поза межами процедури ліквідації банку.
Вказане стверджується і правовою позицією Верховного Суду України в постанові від 20.01.2015 року у справі № 6-2001цс15, в якій Верховний Суд України зазначає, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
В подальшому така правова позиція підтримана і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.04.2019 року у справі № 182/7301/17 (провадження № 61-46092св18), у якій зазначається, що після введення у банку тимчасової адміністрації стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є неможливим. Акцептовані кредиторські вимоги не задовольняються за рахунок гарантованого державою відшкодування за вкладами, оскільки їх задоволення здійснюється у межах ліквідаційної процедури у порядку, визначеному статтею 52 Закону, за рахунок коштів, одержаних у результаті ліквідації та продажу майна банку.
У своїй постанові від 04.09.2019 року у справі № 243/8557/16-ц (провадження № 61-15759св18) Верховний Суд зазначає, що задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.
Отже віднесення акціонерного товариства «ВТБ БАНК» до категорії неплатоспроможних фактично унеможливило виконання банком своїх зобов'язань щодо виплати вкладу.
Оскільки між позивачем та АТ «ВТБ БАНК» виникли договірні відносини, то стягнення суми вкладу позивачем повинно відбуватися на підставі законодавства, що регулює правовідносини щодо повернення вкладу з урахуванням положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Отже, зобов'язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов'язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин.
Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як роз'яснено в п. 3 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В пункті 10 Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження N 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Згідно із правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 235/546/18 відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачам моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивачі оцінюють заподіяну їм шкоду та з чого вони при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, позивач має надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідачів, так і докази спричинення йому моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювана та спричиненою шкодою.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Як передбачено ч. ч. 1-3 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач посилається на те, що йому було завдано моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, яких він зазнав як вкладник банківського рахунку та не отримавши власних грошей, залишився без можливості проживання у м. Києві, медичної допомоги та вимушений був повернутися до окупованого м. Донецька, відчуває провину перед своїм кредитором ТОВ «Юнікос», а фактично своїм сином і його сім'єю, втратив нормальні виробничі та соціальні зв'язки і такий стан вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Між тим, позивачем на виконання вказаних вимог законодавства не надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди відповідачами, яку ОСОБА_1 оцінив у розмірі 520 000,00 грн., не доведено причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправним діяннями відповідачів та вини останніх в її заподіянні, тому вимоги щодо відшкодування моральної шкоди в розмірі 520 000,00 грн., задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 353 ЦПК України, суд,
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Юнікос», акціонерне товариство «ВТБ БАНК», про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складене 07.03.2023.
Суддя: