Справа № 591/8174/21
Провадження № 2/591/837/22
02 березня 2023 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:
головуючого в особі судді - КЛИМЕНКО А.Я.
при секретарі - Устименко М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Світловодської міської ради Кіровоградської області в особі Органу опіки та піклування, управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради
про визначення місця проживання дитини -
встановив:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Світловодської міської ради Кіровоградської області в особі Органу опіки та піклування, управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради про визначення місця проживання дитини і свої позовні вимоги мотивує тим, що з 14 серпня 2018 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2021 року шлюб між сторонами розірвано. Колишнє подружжя роз'їхалося по різним місцям проживання. Після розірвання шлюбу син постійно мешкає разом з матір'ю, яка його повністю утримує та приймає активну участь у вихованні. На даний час виникли суперечки щодо питання місця проживання сина, а тому просить суд визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Деречина О.В. позовні вимоги підтримала повністю, просить суд позов задоволити з підстав зазначених в позові, просить суд слухати справу у її відсутність та відсутність позивачки.
Відповідач ОСОБА_2 до суду не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Представник 3-ї особи: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради просить суд слухати справу у її відсутність. Суду надано висновок про доцільність визначення місця проживання дитини з матір'ю.
3-тя особа: Виконавчий комітет Світловодської міської ради Кіровоградської області в особі Органу опіки та піклування про день та час розгляду справи повідомлений належним чином, представник до суду не з'явився. Суду надано висновок про доцільність проживання дитини разом з маріт'ю.
Суд, вивчивши матеріали даної цивільної справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав:
Судом при розгляді справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 14 серпня 2018 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .
Від шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заочним рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 28 жовтня 2021 року шлюб між сторонами розірвано.
Колишнє подружжя після розірвання шлюбу роз'їхалося по різним місцям проживання. Після розірвання шлюбу син постійно мешкає разом з матір'ю, яка його повністю утримує та приймає активну участь у вихованні, вивчає з сином уроки, організовує його дозвілля.
Згідно ст.19 Сімейного Кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866, для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Згідно з ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
У відповідності із ст.7 Сімейного кодексу України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі ст. 161 Сімейного Кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 157 Сімейного Кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
За змістом ст. 141 Сімейного Кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
За приписами ст.11 Закону «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 14 Закону «Про охорону дитинства» визначено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.
У відповідності із ст.14 Сімейного кодексу України сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.
Сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу , що регламентовано ст.15 Сімейного кодексу України. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Відповідно до ч.2 ст.150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з ч.2 ст.155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Фізична особа може мати кілька місць проживання.
За умовами ст.160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ППВСУ від 12.06.1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» при вирішенні спору між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх.
При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей (п.24).
Згідно ч.2 ст.171 Сімейного кодексу України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Про необхідність заслуховування думки дітей, які досягли певного віку, та її врахування при вирішенні спорів про відібрання дітей зазначено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2008 року «Савіни проти України» (заява №39948/06). У параграфі 59 цього рішення вказано, що суд також зауважує, що на жодному етапі провадження у справі судді не заслуховували дітей.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
За практикою Європейського суду з прав людини, головним критерієм при вирішенні таких справ у першу чергу є інтереси дитини, а вже тільки потім право батьків.
Відповідно до Конвенції ООН про права дітей від 20.11.1989 року, ратифікованої Україною Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року №789-XІІ, дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
Згідно положень ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.ч.7, 8 ст.7 СК при вирішенні будь - яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття.
Підлягають врахуванню також положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991року №789-XII, частин 7, 8 ст.7 СК , під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Так, за ч.1 ст. 8 Закону «Про охорону дитинства» від 26.04.2001року №2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, необхідно зважити та розуміти, що спір стосується чутливої сфери правовідносин, в яких сторони не дійшли спільного рішення, конкретне значення приділяється найкращим інтересам дитини для забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним, враховуючи фактичний склад спірних обставин, власне виявлення та фактичне постійне проживання неповнолітнього з батьком, що сприяє фізичному, духовному та моральному розвитку неповнолітнього, відповідає найкращими інтересами саме дитини, враховуючи також вік дитини, стан здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, а саме вплив позивача на дитину.
Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 року №263/2998/19 зазначає, що при розгляді справи, з метою належного виконання судом покладеного на нього цивільним процесуальним законодавством обов'язку щодо здійснення захисту порушеного права заявника, необхідним є врахування конкретних обставин справи, застосування загальних засад цивільного права - принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування однієї з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Згідно з положенням п.1 ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ою сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Конвенція про права дитини гарантує, що дитина не розлучається з батьками всупереч їх бажанню; під час будь-якого розгляду всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.
Відповідно до положень ст.12 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1989р. (ратифікована 27.02.1991р.), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
В аспекті ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 року Європейський суд вважає, що не призводить до завершення сімейного життя окреме проживання батьків і дитини чи передача дитини під опіку. Питання щодо поваги до сімейного життя виникає у справах про опіку над неповнолітніми. Передача дитини під опіку не може припинити природних сімейних стосунків.
Враховуючи вищезазначене та інтереси дитини, приймаючи до уваги встановлені судом обставини а саме, що на даний час дитина проживає разом з батьком, за місцем проживання дитини створені всі умови для дитини, батько виховує та утримує доньку, також суд враховує позицію органу опіки та піклування, який дійшов висновку про доцільність проживання дитини з батьком, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 19, 141, 157, 161 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 ), треті особи: Виконавчий комітет Світловодської міської ради Кіровоградської області в особі Органу опіки та піклування, управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради про визначення місця проживання дитини - задоволити.
Визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст судового рішення виготовлено 08 березня 2023 року.
СУДДЯ А.Я. КЛИМЕНКО