18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
07 березня 2023 року Черкаси справа №925/70/23
Господарський суд Черкаської області у складі судді Кучеренко О.І.,
без виклику учасників справи, розглянув справу
за позовом Черкаської обласної організації Товариства сприяння обороні України
до Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
про стягнення 44960,00 грн,
Черкаська обласна організація Товариства сприяння обороні України звернулась у Господарський суд Черкаської області із позовом до Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення збитків у вигляді неодержаного доходу у розмірі 44960,00 грн за договором оренди нежилого приміщення №44 від 28.12.2004 та відшкодування судових витрат у вигляді сплаченого судового збору у сумі 2684,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після винесення Господарським судом Черкаської області від 03.03.2006 рішення про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості та зобов'язання відповідача звільнити нежитлові приміщення №№509, 603, 604, 605, 609, 610, 611, 612, 701-б, 802, 803, 805, 807, 806, 808, 810, що знаходяться за адресою: м.Черкаси, вул.Хрещатик, 195, останній продовжує безпідставно займати приміщення, не вносячи власнику плати за їх використання, що призводить до неодержання позивачем доходу, на якій він має право розраховувати у разі передачі зайнятих відповідачем приміщень у тимчасове користування на тих же умовах іншим користувачам.
Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16.01.2023 відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та усіх доказів, якими обґрунтовує свої заперечення та клопотання щодо розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а також встановив строк для подання заперечень на відповідь на відзив (у разі їх наявності) не пізніше 21.02.2023, позивачу встановлено строк на подачу відповіді на відзив відповідача на позов не пізніше 09.02.2023.
26.01.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач підтвердив факт зайняття з 01.12.2022 до 31.12.2022 нежитлових приміщень, що знаходяться в будівлі позивача без договору оренди та визнав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд стягнути з відповідача 50% від сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1342,00 грн.
Права та обов'язки учасників справи передбачені у статті 42 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, пунктом 3 частини 1 цієї статті передбачене право учасників справи подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Отже, судом враховується, що поданий відзив відповідача фактично є заявою про визнання позову, заява відповідача про визнання позову відповідає його праву, тому суд приймає її до розгляду.
31.01.2023 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просив суд вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету України 50% судового збору, який сплачений при поданні позову, оскільки відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, суд
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 08.09.2022 у справі №925/638/22, яке набрало законної сили 29.09.2022, задоволено повністю позов Черкаської обласної організації Товариства сприяння обороні України до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та стягнуто з відповідача на користь позивача 134880,00 грн (за період з 01.04.2022 до 30.06.2022) та 1240,50 грн судового збору.
Вказаним судовим рішенням встановлено наступне.
Черкаська обласна організація Товариства сприяння обороні України є юридичною особою, яка зареєстрована за законодавством України та є власником нерухомого майна - адмінбудівлі «А-9» на праві колективної власності, яке розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. Хрещатик, буд. 195, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 18.11.1999 №003220, виданого на підставі державного акту на право постійного користування землею та рішення виконкому Черкаської міської ради акту від 30.06.1993 №417. Право власності на адмінбудівлю «А-9» зареєстроване Черкаським обласним об'єднанням бюро технічної інвентаризації 18.11.1999.
28.12.2004 Черкаська обласна організація Товариства сприяння обороні України та Управління Пенсійного фонду Соснівського району в м. Черкаси уклали договір оренди нежилого приміщення №44, за умовами якого орендодавець передав у платне користування нежитлове приміщення у будівлі по вул. Хрещатик, 195 у м. Черкаси, за №№509, 603, 604, 605, 609, 610, 611, 612, 701-б, 802, 803, 805, 807, 806, 808, 810, корисна площа яких становить 706,6 м2, загальна площа 1095,2 м2.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.03.2006 у справі №03/554, яке залишено без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.04.2006, Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м.Черкаси зобов'язано звільнити нежилі приміщення №№509, 603, 604, 605, 609, 610, 611, 612, 701 б, 805, 807, 806, 808, 810, корисна площа яких становить 706,6 м2, загальна площа 1095,2 м2, які знаходяться по вул.Хрещатик, 195 у м.Черкаси.
Управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси рішення Господарського суду Черкаської області від 03.03.2006 у справі №03/554 в частині звільнення приміщень не виконало.
Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (відповідач у справі) є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в м.Черкасах Черкаської області, яке в свою, чергу є правонаступником управління Пенсійного фонду України в Соснівському районі м. Черкаси (Постанова Кабінету Міністрів України від 27.07.2011 №803, постанова Правління Пенсійного фонду України від 01.08.2011 №21-2 «Про заходи щодо припинення діяльності деяких управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах»).
01.03.2021 за актом приймання-передачі нежитлового приміщення відповідач передав, а позивач прийняв частину адміністративного нежитлового приміщення загальною площею 91,0 кв.м (кімната 804 - 36,5 кв.м та кімната №805 - 54,5 кв.м, розташованого за адресою: м.Черкаси, вул.Хрещатик, 195.
23.12.2021 рада правління позивача для обчислення розміру неотриманих доходів за користування приміщеннями відповідачем у 2022 році вирішила виходити з розміру орендної плати 100 грн за 1 м2, про що складено протокол засідання ради правління №14.
Судом також встановлено, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.12.2022 у справі №925/1280/22, яке набрало законної сили 11.01.2023 задоволено повністю позов Черкаської обласної організації Товариства сприяння обороні України до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення 89920,00 грн та стягнуто з відповідача на користь позивача 89920,00 грн збитків та 1240,50 грн судового збору.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом також встановлено, що після ухвалення Господарським судом Черкаської області вказаних рішень, відповідач не звільнив приміщення позивача, продовжує безпідставно їх займати та не вносить плату за їх користування. За розрахунком позивача за період з 01.12.2022 до 31.12.2022 розмір збитків становить 44960 грн. (449,6 м2 * 100 грн/місяць за 1 м2).
Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді неодержаного доходу за користування нерухомим майном за період з 01.12.2022 до 31.12.2022.
Правові підстави та умови відшкодування збитків визначені, зокрема положеннями Глави 3 «Захист цивільних прав та інтересів» Розділу І «Основні положення» Книги першої «Загальні положення», Глави 51 «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання» Розділу І «Загальні положення про зобов'язання» Книги п'ятої «Зобов'язальне право» Цивільного кодексу України та Главою 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» Розділу V «Відповідальність за правопорушення у сфері господарювання» Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із частиною першою статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
За приписами частини першої статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Частиною другою статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно із частиною 2 статі 224, частиною 1 статі 225 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності. Застосування цієї відповідальності можливе лише за наявності чотирьох умов складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданими збитками, вини боржника.
У цивільному праві протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності. (такі висновки викладені у пункті 46 постанови Верховного Суду від 30.09.2021 у справі 922/3928/20).
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Такі висновки наведені у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі 922/3928/20).
Відповідно до статі 22 Цивільного кодексу України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов'язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.
Крім того, позивач (кредитор) має довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).
Отже для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, в тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає (такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність між сторонами зобов'язання, що виникло на підставі правочину. Судом не встановлено обставин, які б свідчили, що внаслідок неналежного виконання зобов'язання відповідачем позивачу завдано збитків. На переконання суду між сторонами виникли відносини з фактичного користування майном без укладення договору користування майном. Такі відносини між сторонами тривають упродовж 18 років. Внаслідок користування майном позивача відповідач без достатньої правової підстави зберіг кошти, які мав сплатити позивачу за користування майном. Отже, правовідносини, які виникли між сторонами, не мають ознак деліктних.
Судом встановлено, що між сторонами у справі виникли приватноправові відносини, які врегульовані нормами цивільного права. Відносини з фактичного користування майном без укладення договору користування майном (оренди), внаслідок чого її власник не отримує дохід у вигляді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, суд дійшов висновку про виникнення між сторонами кондикційного зобов'язання внаслідок збереження майна (коштів) без достатньої правової підстави. Такий висновок є усталеним у судовій практиці, висновок про застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, наведений у постановах Верховного Суду.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №201/6498/20, від 08.09.2021 у справі №206/2212/18, від 28.01.2020 у справі №910/16664/18, від 06.03.2019 у справі №910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.
У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. З огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер.
Обов'язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу суд знає закони.
Керуючись цим принципом суд при вирішенні спору здійснив власну правову кваліфікацію відносин сторін та не застосовує правові норми статей 22 Цивільного кодексу України, 224, 225 Господарського кодексу України, на які як на правову підставу позову посилався позивач при зверненні із даним позовом до суду. Натомість, на переконання суду, до спірних правовідносин сторін підлягають застосуванню норми Глави 83 Цивільного кодексу України Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач без достатньої правової підстави користується майном позивача протягом грудня 2022 року та зберіг у себе кошти у розмірі 44960,00 грн, які мав заплатити позивачу за користування нерухомим майном, власником якого є позивач.
Як зазначалось судом вище, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це у заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб, тому суд приймає визнання позову та ухвалює рішення про задоволення позову.
Позивачем при зверненні до суду із цим позовом використано належний, у розумінні вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, спосіб захисту його порушеного права. З огляду на це суд вважає, що позовні вимоги Черкаської обласної організації Товариства сприяння обороні України до Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про стягнення 44960,00 грн підлягають до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим, за приписами статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічні приписи щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті за відповідною ухвалою чи рішенням суду містяться у частині 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір.
При зверненні позивача до суду було сплачено 2684,00 грн судового збору. Оскільки до початку розгляду справи по суті, відповідач визнав позов у повному обсязі, тому 50% сплаченого судового збору при поданні позову підлягають поверненню позивачу з бюджету, а інша частина у розмірі 50 відсотків судового збору, що становить 1342,00 грн стягується з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 130, 191, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з Головного Управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, місто Черкаси, вулиця Смілянська, 23, код ЄДРПОУ 21366538) на користь Черкаської обласної організації Товариства сприяння обороні України (18002, місто Черкаси, вулиця Хрещатик, 195, код ЄДРПОУ 02730530) 44960,00 (сорок чотири тисячі дев'ятсот шістдесят гривень 00 коп) безпідставно збережених коштів та 1342,00 (одна тисяча триста сорок дві гривні 00 коп) грн судового збору.
3. Повернути Черкаській обласній організації Товариства сприяння обороні України (18002, місто Черкаси, вулиця Хрещатик, 195, код ЄДРПОУ 02730530) з Державного бюджету України судовий збір, який сплачений згідно з платіжним дорученням №1395 від 05.01.2023 у сумі 1342,00 грн (одна тисяча триста сорок дві гривні 00 коп).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення. Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.
Суддя О.І.Кучеренко