01.03.2023м. СумиСправа № 920/914/22
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Виходцевій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/914/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС » (вул. Курська, буд. 147, оф. 6, м. Суми, 40000, код за ЄДРПОУ 38137023),
до відповідача Приватного підприємства «КАРЛА МАРКСА-2» (вул. Садова, буд. 63, с. Мінакове, Конотопський р-н, Сумська область, 41543, код за ЄДРПОУ 34264605),
про стягнення 160261,98 грн
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув,
від відповідача: Кулик М.І. (адвокат, довіреність від 06.01.2023 №2),
справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження
установив:
01.11.2022 позивач звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з Приватного підприємства «КАРЛА МАРКСА-2» (код за ЄДРПОУ 34264605) на користь ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» (код за ЄДРПОУ 38137023) заборгованість у сумі 113878,17 грн (сто тринадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім грн 17 коп.), інфляційне збільшення у сумі 4261,37 грн (чотири тисячі двісті шістдесят одна грн 37 коп.), пеню у сумі 18251,71 грн (вісімнадцять тисяч двісті п'ятдесят одна грн 71 коп.), 3% річних у сумі 1095,10 грн (одна тисяча дев'яносто п'ять грн 10 коп.), штраф у сумі 22775,63 грн (двадцять дві тисячі сімсот сімдесят п'ять тис 63 коп.) та судові витрати (судовий збір).
В пункті 2 прохальної частини позовної заяви позивач просив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 04.11.2022 у справі №920/914/22 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; частково задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, викладене в п. 2 прохальної частини позову; справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; установлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.
29.11.2022 відповідач надіслав відзив від 25.11.2022 №01-08/400 на позовну заяву (вх №5762/22), в якому не погоджується із позовною заявою та вважає її необґрунтованою, безпідставною та такою, що не відповідай фактичним обставинам справи. Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» від 03.03.2022 №187 (далі - Постанова №187 від 03.03.2022), накладено мораторій (заборону), на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором): громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства Російської Федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації. У відзиві відповідач, в обґрунтування своєї позиції, зазначив, що у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, доданому позивачем до позовної заяви, в переліку засновників визначено ОСОБА_1 , країна громадянства: російська федерація. Даний засновник є також керівником ТОВ «ЮПІТЕР 9 АЕРОСЕРВІС» та має частку у розмірі 10% статутного капіталу. Іншим засновником (учасником) ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» є ОСОБА_2 , країна громадянства Кіпр, місцезнаходження: Кіпр, Васіліс Міхалідіс, 21, 3026, Лімассол, Кіпр, розмір частки засновника (учасника) 90% статутного капіталу. З Єдиного державного реєстру судових рішень відповідачу стало відомо, що щодо ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» здійснюється розслідування у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42022112340000101 від 06.06.2022 та №12022100000000175 від 11.04.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 110-2, ч. 2 ст. 436-2 КК України. Відповідач вважає, що аналіз ухвали від 06.08.2022 у справі №362/3069/22 є підставою вважати, що обидва кінцеві бенефіціарні власники ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» є громадянами російської федерації, інформація щодо проживання зазначених осіб на території України на законних підставах у відповідача відсутня. Відтак, на думку відповідача, ПП «КАРЛА МАРКСА-2» не має правових підстав щодо виконання грошового зобов'язання, на яке Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 накладено мораторій (заборону). Водночас, відповідач зауважив, що оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 накладено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або особи, пов'язані з державою-агресором, останнє дозволяє зробити висновок про те, що строк виконання зобов'язання ПП «КАРЛА МАРКСА-2» в частині оплати товару за видатковими накладними №6664 від 14.06.2022 на суму 76884,71 грн., №6724 від 14.06.2022 на суму 39189,46 грн. не настав, тобто зобов'язання зі сплати коштів не є простроченим, а відтак правові підстави для задоволення позову щодо стягнення заборгованості за договором поставки №ЗЧ/С/19/61 від 21.06.2019 відсутні, і ПП «КАРЛА МАРКСА-2» не може вважатися боржником, що прострочив в розумінні статті 612 Цивільного кодексу України. Відзив долучено до матеріалів справи.
13.12.2022 позивачем електронною поштою надіслано відповідь на відзив (вх №5980/22), в якій позивач зауважив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 обмеження не поширюються на осіб, що проживають на території України на законних підставах, зокрема до осіб, які мають посвідку на проживання в Україні. Відповідно до відомостей, що містяться в ЄДРПОУ та наданих позивачем при зверненні до суду із позовом, учасниками ТОВ «Юпітер 9 Агросервіс» є ОСОБА_3 (90% участі) має подвійне громадянство та є резидентом Кіпру, має дійсну посвідку на тимчасове проживання (строк дії до 21.01.2025) та відповідно індивідуальний ідентифікаційний податковий номер та зареєстроване місце проживання. Директор та учасник товариства ОСОБА_4 (10 відсотків участі) має громадянство Росії, проте є резидентом України, має дійсну посвідку на постійне проживання в Україні та відповідно індивідуальний ідентифікаційний податковий номер, зареєстроване місце проживання (має українське резидентсво - відповідно до пп. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Копії діючих посвідок на проживання в Україні учасників ТОВ «Юпітер 9 Агросервіс», копії їх індивідуальних ідентифікаційних податкових номерів та довідки про зареєстроване місце проживання надано до відповіді на відзив. Відповідь на відзив з доданими документами долучена до матеріалів справи.
02.01.2023 відповідачем надіслано наступні документи:
1)письмові пояснення від 30.12.2022 №01-09/432 (вх №28 від 02.01.2023), в яких відповідач просить відмовити в задоволені позовної заяви, зазначаючи, що відповідач не спростовує факт заборгованості відповідача перед позивачем, що є предметом спору у справі, водночас наголошує, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 строк виконання зобов'язання відповідача перед позивачем не настав, у зв'язку з чим просить в задоволенні позову відмовити;
2)клопотання про витребування доказів від 30.12.2022 №01-09/431 (вх №53 від 02.01.2023), в якому просить зобов'язати позивача надати для огляду оригінал та для долучення до матеріалів справи належним чином засвідчену копію посвідки на тимчасове проживання №800265194 від 22.12.2021, виданої на ім'я ОСОБА_5 .
Письмові пояснення та клопотання про витребування доказів, подані відповідачем 02.01.2023, долучено до матеріалів справи.
09.01.2023 електронною поштою позивачем надіслані документи:
1)пояснення у справі (вх №125/23 від 09.01.2023) в обґрунтування позовних вимог;
2)клопотання про витребування доказів (вх №108 від 09.01.2023), в якому позивач просить витребувати в Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (40000, місто Суми, вулиця Герасима Кондратьєва, буд. 27, код ЄДРПОУ 37846270) та надати суду інформацію з підтвердженням чи спростуванням видачі і чинності на даний час виданих органами Державної міграційної служби України ОСОБА_1 та ОСОБА_6 посвідок на тимчасове або постійне проживання в Україні, копії яких надані позивачем суду.
Клопотання та пояснення у справі, подані позивачем 09.01.2023 долучено до матеріалів справи.
Ухвалою від 10.01.2023 у справі №920/914/22 частково задоволено клопотання відповідача від 30.12.2022 №01-09/431 про витребування доказів (вх №53 від 02.01.2023); зобов'язано позивача надати належним чином завірену копію посвідки на тимчасове проживання №800265194 від 22.12.2021, виданої на ім'я ОСОБА_5 для долучення до матеріалів справи№920/914/22 як письмового доказу; задоволено клопотання позивача про витребування доказів (вх №108 від 09.01.2023); зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (40000, місто Суми, вулиця Герасима Кондратьєва, буд. 27, код ЄДРПОУ 37846270, e-mail: smdmsu.gov.ua) надати інформацію щодо законності підстав проживання на території України та дійсність посвідок на тимчасове проживання наступних осіб:
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , має подвійне громадянство та є резидентом Кіпру, посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 від 22.12.2021;
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_3 , є громадянином Російської Федерації, посвідка на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_4 від 22.04.2021.
10.01.2023 листом надіслано копію ухвали від 10.01.2023 у справі №920/914/22 Управлінню Державної міграційної служби України в Сумській області.
16.01.2023 Управління Державної міграційної служби України в Сумській області надіслало лист від 12.01.2023 №5901.5-266/59.1-23, в якому повідомило, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_4 від 22.04.2021 терміном дії до 20.04.2031; громадянин Російської Федерації та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_2 від 22.12.2021 терміном дії до 22.01.2025. Станом на теперішній час посвідки є чинними. Вищевказані посвідки оформлені згідно чинного законодавства та підтверджують законні підстави відповідно для постійного та тимчасового проживання в Україні.
16.01.2023 на виконання вимог ухвали від 10.01.2023 у справі №920/914/22 представником позивача надана заява (вх №295), відповідно до якої представник позивача подав для долучення до матеріалів справи, як письмовий доказ, завірену копію посвідки на тимчасове проживання №800265194 від 22.12.2021, виданої на ім'я ОСОБА_5 . Заява (вх №295 від 16.01.2023) з доданим письмовим доказом долучена до матеріалів справи.
Ухвалою від 18.01.2023 у справі №920/914/22 постановлено справу №920/914/22 розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін; призначено розгляд справи по суті у судове засідання на 31.01.2023; запропоновано відповідачу подати правову позицію з огляду на інформацію, надану суду Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області в листі від 12.01.2023 №5901.5-266/59.1-23.
У судовому засіданні 31.01.2023 в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України постановлено протокольну ухвалу, якою оголошено перерву з розгляду справи по суті до 01.03.2023.
Ухвалою від 01.02.2023 у справі №920/914/22 повідомлено позивача про оголошену перерву з розгляду справи по суті у справі до 01.03.2023.
У судовому засіданні 01.03.2023 установлено:
Позивач у судове засідання не прибув, будь-яких клопотань чи заяв не подав, про місце, дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача у судове засідання прибув, просить суд відмовити в задоволенні позову.
На виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 та ч. 1 ст. 216 ГПК України неприбуття в судове засідання позивача не є перешкодою для розгляду справи по суті.
Ураховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 01.03.2023 на підставі частини 1 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне:
21.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юпітер 9 Агросервіс» (далі - позивач, постачальник) та Приватним підприємством «Карла Маркса-2» (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки запасних частин №ЗЧ/С/19-61 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцю на умовах даного договору запасні частини для сільськогосподарської техніки (далі по тексту - товар) - найменування, асортимент якої визначено у специфікації або видаткових накладних, а покупець зобов'язаний прийняти та оплатити товар у строки та на умовах, викладених в договорі.
Згідно з п. 1.2. договору найменування товару, асортимент, кількість, вартість, місце поставки, порядок і строки оплати товару, а також порядок поставки товару визначаються сторонами цим договором та/або у видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору.
Пунктом 2.1. договору визначено, що умови даного договору викладаються відповідно до Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Інкотермс 2010». За цим договором поставка товару здійснюється на умовах EXW (франко-склад) за адресою: м. Суми, вул. Курська, 147, якщо інше не зазначено в специфікації підписаної уповноваженими представниками сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити повну вартість Товару на умовах та у передбачений даним Договором спосіб, згідно до виставленого Постачальником рахунку (п. 2.2. договору).
Відповідно до п. 2.11. договору моментом поставки вважається дата передачі товару покупцю зазначена у видатковій накладній.
Згідно з п. 6.3. договору покупець зобов'язаний здійснити повну оплату товару (партії товару) протягом одного банківського дня з моменту виставлення рахунку постачальником, якщо інші строки оплати не визначені сторонами у цьому договорі або специфікаціях.
Сума у гривнях, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов'язань по цьому Договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару (його неоплаченої частини) в іноземній валюті на міжбанківський валютний курс продажу такої іноземної валюти, який визначається згідно інформації, опублікованої на сайті за адресою: http://minfm.com.ua/currencv/mb/archive/ (далі - міжбанківський курс) та зазначається в архіві курсів показника: «Міжбанк, Продаж» на день, що передує дню фактичної оплати покупцем вартості товару (частини його вартості). У випадку недостатності сплачених покупцем грошових коштів для виконання ним зобов'язань з оплати товару за міжбанківським курсом, покупець зобов'язаний в строк до 5 днів з дня оплати товару здійснити відповідну його доплату.
Порядок оплати, визначений абзацом другим цього пункту, застосовується також до випадків погашення заборгованості, що виникла внаслідок порушення покупцем своїх грошових зобов'язань за цим договором, а також ліміту заборгованості, якщо такий був встановлений сторонами.
Пунктом 6.1. договору визначено, що постачальник має право поставити товар (провести відвантаження товару) без отримання попередньої оплати, при цьому покупець зобов'язаний здійснити оплату товару протягом десяти днів з моменту переходу права власності на товар з урахуванням положень п. 6.3 цього договору.
Відповідно до п. 7.1. договору за порушення зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену як договором, так і нормами чинного законодавства України.
Згідно з п 7.2. договору за порушення умов та строків оплати товару передбачених умовами договору пункт 6.4., покупець за кожен день прострочення грошового зобов'язання зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового зобов'язання. В разі, якщо прострочення триває понад тридцять календарних днів, з тридцять першого дня покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі двадцяти відсотків від суми заборгованості. За кожний наступний день прострочення, починаючи з тридцять першого дня, покупець сплачує неустойку з розрахунку один відсоток від суми заборгованості.
Договір укладається сторонами на строк до 31 грудня поточного року, а у випадку не пред'явлення за 30 днів до дня закінчення його дії жодною із сторін вимоги щодо припинення договору, його дія вважається продовженою на тих же умовах на кожен наступний календарний рік. У будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами за ним своїх зобов'язань. Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими особами сторін та скріплення підписів печатками сторін (п. 9.1. договору).
На виконання умов договору позивачем пославлено відповідачу товар на загальну суму 1894657,24 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: №729 від 26.01.2022 на суму 337922,38 грн, №751 від 26.01.2022 на суму 471742,28 грн, №752 від 26.01.2022 на суму 89889,00 грн, №900 від 28.01.2022 на суму 64799,93 грн, №1444 від 08.02.2022 на суму 616804,54 грн, №1445 від 08.02.2022 на суму 19,70 грн, №1798 від 11.02.2022 на суму 47982,24 грн, №2118 від 18.02.2022 на суму 149423,00 грн, №6664 від 14.06.2022 на суму 76884,71 грн, №6724 від 14.06.2022 на суму 39189,46 грн.
Вартість поставленого товару сплачена відповідачем частково - в сумі 1851265,73 грн, в той час як видаткові накладні №6664 від 14.06.22 на суму 76884,71 грн та №6724 від 14.06.22 на суму 39189,46 грн, на оплату яких були виставлені позивачем відповідачу рахунки №9797 від 07.06.2022 та №20891 від 14.06.2022, залишились несплаченими відповідачем.
На виконання договірних та податкових зобов'язань відповідач провів належну реєстрацію Податкових накладних від 14.06.2022 №776 та від 14.06.2022 №777 на поставлені та несплачені партії товарів за вказаними видатковими накладними в Єдиному реєстрі податкових накладних, в порядку та у строки, визначені чинним податковим законодавством України. Зазначені податкові накладні додані позивачем до позову.
30.03.2022 відповідач надіслав позивачу листа, в якому відповідач просив зарахувати частину авансових коштів в розмірі 2196,00 грн., сплачені 28.12.2021, в оплату по рахунку №35214 від 16.11.2021 в сумі 0,01 грн. та №39210 від 24.12.2021 в сумі 2195,99 грн.
Як зазначає позивач у позові та підтверджено матеріалами справи, у позивача за відповідачем рахується дебіторська заборгованість у сумі 113878,17 грн по сплаті за поставлений та не оплачений товар за видатковими накладними № 6664 від 14.06.22 та №6724 від 14.06.22 на загальну суму 113878,17 грн. Указана дебіторська заборгованість визначена з урахуванням коригування боргу в рахунок попередніх оплат за договором на суму 2196,00 грн, згідно листа відповідача від 30.03.2022 №39.
Відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної і повної оплати вартості поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 193 ГК України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.
За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1)вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2)надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 2 ст. 267 ГК України строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 3 ст. 612 ЦК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у повному обсязі виконав звої зобов'язання з поставки товару, в той час як відповідач своєчасно та в повному обсязі не оплатив вартість поставленого товару на суму 113878,17 грн.
Водночас, у відзиві на позов відповідач зазначив, що у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, доданому позивачем до позовної заяви, в переліку засновників ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» визначено ОСОБА_1 , країна громадянства: Російська Федерація. Даний засновник є також керівником ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» та має частку у розмірі 10% статутного капіталу. Іншим засновником (учасником) ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» є ОСОБА_2 , країна громадянства Кіпр, місцезнаходження: Кіпр, Васіліс Міхалідіс, 21, 3026, Лімассол, Кіпр, розмір частки засновника (учасника) 90% статутного капіталу. Відповідач вважає, що обидва кінцеві бенефіціарні власники ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» є громадянами Російської Федерації, інформація щодо проживання зазначених осіб на території України на законних підставах у відповідача відсутня. Відтак, на думку відповідача, ПП «КАРЛА МАРКСА-2» не має правових підстав щодо виконання грошового зобов'язання, на яке Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 накладено мораторій (заборону). Водночас, відповідач зауважив, що оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 № 187 накладено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або особи, пов'язані з державою-агресором, останнє дозволяє зробити висновок про те, що строк виконання зобов'язання ПП «КАРЛА МАРКСА-2» в частині оплати товару за видатковими накладними №6664 від 14.06.2022 на суму 76884,71 грн., №6724 від 14.06.2022 на суму 39189,46 грн. не настав, тобто зобов'язання зі сплати коштів не є простроченим, а відтак правові підстави для задоволення позову щодо стягнення заборгованості за договором поставки №ЗЧ/С/19/61 від 21.06.2019 відсутні, і ПП «КАРЛА МАРКСА-2» не може вважатися боржником, що прострочив в розумінні статті 612 Цивільного кодексу України.
З огляду на позицію відповідача, суд зазначає, що відповідно до абз. 2, 4 підп. 1 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації» для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
-громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;
-юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є Російська Федерація, громадянин Російської Федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства Російської Федерації.
Матеріалами справи підтверджено, що одним із засновників з часткою статутного капіталу у розмірі 10%, а також і керівником, ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» є ОСОБА_1 , країна громадянства: Російська Федерація. Іншим засновником (учасником) ТОВ «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС» є ОСОБА_2 , країна громадянства Кіпр, місцезнаходження: Кіпр, Васіліс Міхалідіс, 21, 3026, Лімассол, Кіпр, розмір частки засновника (учасника) 90% статутного капіталу.
Разом з тим, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області листом від 12.01.2023 №5901.5-266/59.1-23 повідомило суд, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_4 від 22.04.2021 терміном дії до 20.04.2031; громадянин Російської Федерації та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований Управлінням Державної міграційної служби України в Сумській області посвідкою на тимчасове проживання №800265194 від 22.12.2021 терміном дії до 22.01.2025. Станом на теперішній час посвідки є чинними. Вищевказані посвідки оформлені згідно чинного законодавства та підтверджують законні підстави відповідно для постійного та тимчасового проживання в Україні.
Як наслідок, твердження відповідача щодо накладення мораторію на виконання його грошових зобов'язань перед позивачем спростовані матеріалами справи, у зв'язку з чим визнаються судом не обґрунтованими.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 113878,17 грн вартості поставленого товару за договором є законними, обґрунтованими та доведеними матеріалами справи.
Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків суд зазначає наступне.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до розрахунку доданого позивачем до позову, останнім нараховано відповідачу 4261,37 грн інфляційних збитків та 1095,10 грн 3% річних.
З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договору суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 4261,37 грн інфляційних збитків та 1095,10 грн 3% річних.
Щодо вимог позивача про стягнення пені та штрафу за порушення строків виконання зобов'язання.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем умов договору в частині неповної та несвоєчасної сплати вартості поставленого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Статтею 549 ЦК України визначено що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Відповідно до п 7.2. договору за порушення умов та строків оплати товару передбачених умовами договору пункт 6.4., покупець за кожен день прострочення грошового зобов'язання зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого грошового зобов'язання. В разі, якщо прострочення триває понад тридцять календарних днів, з тридцять першого дня покупець зобов'язаний сплатити штраф у розмірі двадцяти відсотків від суми заборгованості. За кожний наступний день прострочення, починаючи з тридцять першого дня, покупець сплачує неустойку з розрахунку один відсоток від суми заборгованості.
Відповідно до розрахунку доданого позивачем до позову, останнім нараховано на стягнення з відповідача 18251,71 грн пені та 22775,63 грн штрафу.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені та штрафу, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 18251,71 грн пені та 22775,63 грн штрафу.
Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Суд зазначає, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв'язку з чим із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому дію якого неодноразово продовжено. Зазначене є загальновідомим фактом і відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягає.
Суд враховує те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб'єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов'язані з воєнними діями на території України.
З огляду на наведене, суд приймає до уваги те, що заявлені до стягнення суми 3% річних та інфляційні збитки у певній мірі компенсують знецінення несплачених відповідачем коштів, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд вважає, що зменшення розміру неустойки є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції.
Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, вважає за можливе зменшити розмір: пені з 18251,71 грн до 1000,00 грн, штрафу з 22775,63 грн до 1000,00 грн.
Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову. З урахуванням наведених вище обставин зменшення пені та штрафу, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 113878,17 грн основного боргу, 1095,10 грн 3% річних, 4261,37 грн інфляційних збитків, 1000,00 грн пені, 1000,00 грн штрафу. В іншому суд відмовляє.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 2481,00 грн, сплаченого при зверненні з позовом за платіжним дорученням №16876 від 19.10.2022.
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 9 стаття 129 ГПК України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник у зв'язку із неправомірними діями відповідача у вигляді неналежного виконання умов договору щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого товару, позивачу за рахунок відповідача відшкодовується 2481,00 грн судового
Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «КАРЛА МАРКСА-2» (вул. Садова, буд. 63, с. Мінакове, Конотопський р-н, Сумська область, 41543, код за ЄДРПОУ 34264605) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮПІТЕР 9 АГРОСЕРВІС » (вул. Курська, буд. 147, 4 поверх, офіс 6, м. Суми, 40000, код за ЄДРПОУ 38137023) 113878,17 грн (сто тринадцять тисяч вісімсот сімдесят вісім грн 17 коп.) основного боргу, 1095,10 грн (одна тисяча дев'яносто п'ять грн 10 коп.) 3% річних, 4261,37 грн (чотири тисячі двісті шістдесят одна грн 37 коп.) інфляційних збитків, 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.) пені, 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.) штрафу, а також 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн 00 коп.) судового збору.
3. В іншому відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Повний текст рішення складено та підписано 07.03.2023.
Суддя В.Л. Котельницька