07.03.2023 Справа № 914/2331/22
Господарський суд Львівської області у складі
Головуючого судді Фартушка Т.Б., за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні: подану 07.03.2023р. представником Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» заяву
про: відвід судді Фартушка Т.Б.
у справі №914/2331/22 за позовом: Керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова, Львівська область, м.Львів;
в інтересах держави
до Відповідача 1: Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів;
до Відповідача 2: Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап», Львівська область, Яворівський район, с.Зелів;
про: визнання недійним рішення та скасування державної реєстрації права.
Представники:
Прокурор: Леонтьєва Н.Т. - прокурор (посвідчення від 02.12.2020р. №058387);
Відповідача 1: Наумець А.Г. - представник (інформація з ЄДРЮОФОП та ГФ);
Відповідача 2: Медвідь Ю.О. - представник, адвокат (ордер від 19.10.2022р. серія ВС №1159920).
26.09.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави б/д б/н (вх. №2534) за позовом до Львівської міської ради та до Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про визнання недійним рішення та скасування державної реєстрації права.
Підставами позовних вимог Прокурор зазначає прийняття Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області, правонаступником якої є Львівська міська рада, рішення від 12.11.2020р. №4820 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки» всупереч вимог законодавства, в тому числі ст.41 Земельного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.09.2022р. у цій справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 18.10.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.
Порядок та хід розгляду справи відображено в ухвалах Господарського суду Львівської області у цій справі.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.02.2023р. у цій справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 07.03.2023р.
Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв'язку: vkz.court.gov.ua.
Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, згідно ст.ст.42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.
Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
Прокурор в судовому засіданні надала усні пояснення.
Представниця Відповідача 1 в судовому засіданні надала усні пояснення.
Представниця Відповідача 2 в судовому засіданні надала усні пояснення.
В судовому засіданні представником Відповідача 2 подано заяву від 07.03.2023р. б/н про відвід судді Фартушка Т.Б. у справі №914/2331/22, у якій просить суд задоволити заяву, відвести головуючого суддю Фартушка Т.Б. у справі та передати матеріали справи №914/2331/22 для повторної реєстрації та визначення головуючого в порядку, передбаченому ст.32 ГПК України.
В обґрунтування поданої заяви Відповідач 2 зазначає, що представнику Відповідача 2 стало відомо, що суддя Фартушок Т.Б. з 2004 по 2009р. займав посади в органах прокуратури Львівської області. Позивачем у справі №914/2331/22 є органи прокуратури, а відтак, у Відповідача 2 є об'єктивні підстави сумніватись у неупередженості та об'єктивності судді.
При цьому, Відповідач 2 зазначає, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, судді зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід або бути відведений.
Також, Відповідач 2 звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказує, що справедливими в розумінні ст.6 Конвенції може вважатися тільки такий суд, який діє незалежно від будь-яких обставин особистого (людського) чи іншого плану, є безстороннім та безпристрасним, тобто, при абсолютній відсутності обставин, які можуть викликати сумніви в об'єктивності та неупередженості судді.
Вказану заяву оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання заяву зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №5767/23.
Прокурор в судовому засіданні проти поданої Відповідачем 2 заяви заперечила, зазначила про її безпідставність з огляду на те, що головуючий суддя 22.12.2014р. ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову у справі за позовом прокурора в інтересах держави.
Представник Відповідача 1 залишила заяву Відповідача 2 на розсуд суду.
З приводу поданої Відповідачем 2 заяви суд зазначає, що згідно ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Положеннями статті 7 ГПК України передбачено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (ч.1, 3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до ч.1, 3 ст.7 цього ж Закону, кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Згідно ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійснені правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення, крім випадків, установлених законом (статті 126, 129 Конституції України).
Конституційний Суд України у рішенні від 23.05.2001р. №6-рп/2001 зазначив, що судоустрій і судочинство визначаються винятково законом України. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідно процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення розгляду справи у першій інстанції та прийняття по них судових рішень, належить до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.
Відповідно до ч.1 ст.35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо 1) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання, або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (ч.4 ст.35 ГПК України).
Натомість, для підтвердження порушення (або можливого порушення) суддею принципу неупередженості, необхідно довести наявність зазначених суб'єктивних та об'єктивних критеріїв (зокрема, особисті переконання та поведінку конкретного судді, які вказують на його безпосередню зацікавленість у результатах вирішення даної справи, неналежне забезпечення конкретним судом та його складом, визначеним для розгляду справи, дотримання процесуальних прав та свобод сторін та осіб, які беруть участь у справі, тощо).
Згідно ч.1 ст.38 ГПК України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Частиною 3 цієї статті встановлено, що відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі (ч.1 ст.39 ГПК України).
Згідно ч.2 ст.39 ГПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Відповідно до ч.3 ст.39 ГПК України у випадку, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід; якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.
Таким чином, відвід - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участь у конкретній справі. Підстави відводу судді - це обставини, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді конкретної справи. Ці обставини можуть бути суб'єктивного характеру і стосуватися особистих зв'язків судді з особами, які беруть участь у справі, або його особистої поведінки щодо розгляду справи, чи об'єктивного характеру і стосуватися процесуального статусу судді у справі, яка розглядалася раніше.
Право на подання заяви про відвід судді є однією з гарантій законності здійснення правосуддя і об'єктивності та неупередженості розгляду справи, оскільки ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено основні процесуальні гарантії, якими може скористатися особа при розгляді її позову в національному суді і до яких належить розгляд справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді (аналогічна правова позиція, викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2018р. у справі №901/22/17).
Як передбачено Бангалорськими принципами поведінки суддів (схвалені резолюцією Економічною та Соціальною радою ООН від 27.07.2006 р. №2006/23), об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Тому при розгляді заяви про відвід судді слід виходити саме з суб'єктивної оцінки сторони у справі щодо дій головуючого у справі.
У Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997р., передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст.6).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Мироненко і Мартиненко проти України" зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей п.1 ст.6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland).
Правова позиція ЄСПЛ передбачає, що об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об'єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім. Тому важливою є та довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості (див.: Hauschildt v. Denmark judgment of 24 May 1989, Series A, №154, p.48).
Вимога «безсторонності», згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов проти України», «Мироненко проти України», «Фельдман проти України»), характеризується двома критеріями: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання судді у конкретній справі, а другий - у з'ясуванні того, чи забезпечив суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу у сторін.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.
Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див. рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) та у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland).
Крім того, відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі ("Бочан проти України"). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду ("Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom).
У контексті об'єктивного критерію окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії", та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії").
Конкретизуючи суб'єктивний критерій, Європейський суд підкреслює, що поки не доведено інше, діє презумпція особистої безсторонності судді. Таку презумпцію спростувати досить складно. Критерієм суб'єктивної безсторонності є відсутність з боку судді умисних або необережних дій чи висловлювань, які б свідчили про пряму чи опосередковану особисту зацікавленість у вирішенні справи або іншим чином давали б підстави сумніватися в його неупередженості. Суб'єктивна упередженість полягає, як правило, в умисних чи необережних діях або висловлюваннях суддів (присяжних) перед початком чи під час судового розгляду справи.
У світлі прецедентної практики Суду об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішнiй вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об'єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім. При зовнішній демонстрації судом незалежності та безсторонності можуть виникнути щодо цього сумніви. Тому важливою є та довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості і понад усе, якщо йдеться про кримінальне провадження, - в обвинуваченого (Hauschildt v. Denmark). Суд не завжди послідовно дотримувався позиції щодо того, чия думка є вирішальною при оцінці ступеня об'єктивної безсторонності судових органів. Так, у справі "Декюббер проти Бельгії" Суд встановив, що мало місце порушення п. 1 ст.6 Конвенції, оскільки суддя "міг в очах обвинуваченого" здаватися негативно налаштованим проти нього.
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" ("Де Куббер проти Бельгії" (DeCubber v. Belgium)). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain)).
Європейський суд з справ людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що безсторонність судді презюмується, поки не надано доказів протилежного. Проте, саме суддя несе тягар доказування своєї безсторонності (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. United Kingdom), від 10.06.1996, п. 38).
У пунктах 105, 106 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" зазначено, що у деяких випадках, коли може бути важко забезпечити докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді, вимога об'єктивної безсторонності забезпечує ще одну важливу гарантію. У зв'язку з цим, навіть отримане враження щодо безсторонності судді має важливе значення, бо, іншими словами "правосуддя має не лише здійснюватися, але й виглядати таким, що здійснюється". На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості.
Відповідно до ст.2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29.11 та 13.12.1985р., судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, загроз або втручання, прямого чи непрямого, з боку будь-кого або з будь-якої причини. За ст.8 Основних принципів судді повинні завжди поводити себе таким чином, що забезпечити повагу до своєї посади і зберегти безсторонність та незалежність судових органів.
Згідно з міжнародно-правовими гарантіями незалежності судів суддя має здійснювати свої суддівські функції незалежно, на основі власної оцінки фактів і відповідно до усвідомленого розуміння права, вільно від будь-якого впливу. Він має бути незалежним від суспільства в цілому і від конкретних сторін спору, який вирішує. Здійснюючи суддівські функції, суддя має бути незалежним від інших суддів у зв'язку з рішеннями, які зобов'язаний ухвалювати незалежно. Він повинен виявляти і пропагувати високі стандарти суддівської поведінки, щоб підвищувати рівень довіри громадськості до суду, яка є головною умовою для підтримання незалежності суддів.
Згідно п.12 Висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень, у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв'язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки із позиції сторін в конкретному розгляді, але й із позиції суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв'язку, упередженості чи впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довіру до незалежності судової влади буде підірвано.
Незалежність суддів не є прерогативою чи привілеєм і надається їм не для захисту власних інтересів, а в інтересах принципу верховенства права й усіх, хто прагне та очікує справедливості (пункт 10 Висновку №18 (2015) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях).
Згідно з ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до Коментаря до Кодексу суддівської етики, затвердженого Рішенням Ради суддів України №1 від 04.02.2016р., зокрема до Преамбули Кодексу суддівської етики, однією з найважливіших категорій етики, що виражає моральні обов'язки судді стосовно держави, суспільства, конкретної людини, в інтересах якої здійснюється правосуддя, є професійний обов'язок, який має не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містить у собі як обов'язок, передбачений правовими нормами, так і обов'язок перед суспільством, пов'язаний зі здійсненням професійної діяльності.
Таке суддівське сумління не тільки має оціночний характер, змушуючи суддю співвідносити свої дії і рішення з правовими приписами і нормами моралі, а й спонукає його діяти відповідно до внутрішнього переконання, протистояти зовнішньому впливу і тиску.
Коментуючи ст.2 Кодексу суддівської етики (Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень) Рада суддів України, зокрема, зазначає, що незалежність судді від своїх колег у процесі ухвалення рішень означає свободу волевиявлення судді під час ухвалення судового рішення, яка має ґрунтуватися лише на загальних принципах відправлення правосуддя - верховенстві права, законності, незалежності суддів та підкоренні їх лише закону, а також на внутрішньому переконанні у правильності прийнятого суддею рішення. Якщо рішення приймається колегіальним складом суду, то воно має прийматися більшістю голосів, також без будь-яких зовнішніх впливів, виходячи лише із вищеозначених принципів правосуддя.
В Коментарі до статті 7 Кодексу суддівської етики (Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок) Рада суддів України зазначає, що під неупередженістю прийнято розуміти відсутність упередженості, безсторонність, об'єктивність, незацікавленість, нейтральність, універсальність підходів до будь-кого, незалежно від певних ознак; це прагнення до справедливості та відсутність особистих симпатій або антипатій, непідкупність, бездоганність, моральність.
Слід зазначити про обов'язок судді здійснювати судочинство, не допускаючи впливу на нього сторонніх осіб та життєвих обставин, будь-яких інших суб'єктивних чинників, відсутність у нього заздалегідь сформованої думки щодо обставин справи та готовність сприймати інформацію об'єктивно, вирішуючи справу лише відповідно до закону на підставі фактично встановлених обставин, виходячи з власного внутрішнього переконання.
Отже, безсторонній суд означає: позбавлений упередженості, незацікавлений, об'єктивний, безпристрасний, нейтральний.
Судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомірного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно, з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось, мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне бачення фактів та тлумачення чинного законодавства з дотриманням вимог процесуального закону.
При цьому суд зазначає, що ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ'єктивність та/чи упередженість судді, однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.
Як вказав Верховний Суд в ухвалі від 26.10.2020р. у справі №910/3480/20, істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена, адже суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами, а також наявність скарг, поданих на суддю (суддів) у зв'язку з розглядом даної чи іншої справи, обставини, пов'язані з прийняттям суддями рішень з інших справ (аналогічний правовий висновок міститься в ухвалі Верховного Суду від 08.02.2022р. у справі №916/442/21).
Частиною 11 статті 39 ГПК України передбачено, що за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Заслухавши пояснення Прокурора та представників Відповідача 1 та Відповідача 2 суд дійшов висновків про необґрунтованість заяви представника Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» від 07.03.2023р. про відвід судді Фартушка Т.Б. у справі №914/2331/22, оскільки Відповідачем 2 у поданій заяві не доведено належними засобами доказування наявності у нього підстав сумніватись в неупередженості та об'єктивності головуючого судді Фартушка Тараса Богдановича у справі №914/2331/22. Відтак, вирішення питання про відвід головуючого судді Фартушка Тараса Богдановича у цій справі має здійснюватись суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, подану 07.03.2023р. представником Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» заяву про відвід про відвід судді Фартушка Т.Б. у справі №914/2331/22 для вирішення питання про відвід передати для визначення судді в порядку, встановленому ст.32 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.2, 7, 32, 35, 38, 39, 234, 235 ГПК України, суд -
1. Визнати подану 07.03.2023р. представником Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» заяву про відвід судді Фартушка Т.Б. у справі №914/2331/22 необґрунтованою.
2. Подану 07.03.2023р. представником Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» заяву про відвід судді Фартушка Т.Б. у справі №914/2331/22 для вирішення питання про відвід передати для визначення судді в порядку, встановленому ст.32 ГПК України.
3. Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, визначені ст.235 ГПК України.
4. Порядок та строк оскарження ухвал визначено главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - lv.arbitr.gov.ua/sud5015/.
Повний текст ухвали складено 08.03.2023р.
Суддя Фартушок Т.Б.