"17" лютого 2023 р.,
м. Київ
Справа № 911/1171/22
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Смоляк М.Д., розглянувши в порядку загального позовного провадження
позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "СВ" (62332, Харківська обл., Дергачівський р-н, село Руська Лозова, вулиця Польова, будинок 11, код ЄДРПОУ 25470089)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомакси" (08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе(з), вул.Святоюріївська, будинок 8, код ЄДРПОУ 43878111)
про стягнення 5129483,09 грн,
за участю представників:
позивача: Сидоренко Юлія Віталіївна;
відповідача: Крищук Богдан Валентинович,
Процесуальний перебіг розгляду справи
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "СВ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомакси" про стягнення 5129483,09 грн.
Ухвалою від 29.07.2022 суд відкрив провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Проведення підготовчого засідання призначено на 17.08.2022 на 17:30. Встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
У перше судове засідання учасники справи не з'явились, відзив на позовну заяву до суду не надходив, а тому суд вирішив відкласти розгляд справи на 12.09.2022 на 14:30.
У судовому засіданні 12.09.2022 брала участь представник позивача.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "СВ" заявила клопотання про витребування доказів. Суд переніс розгляд клопотання представника позивача про витребування доказів до наступного судового засідання, яке вирішено провести 26.09.2022 о 16:00.
Ухвалою від 26.09.2022 суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів та витребував у ТОВ "Промомакси" належним чином завірені копії видаткових накладних за номерами 132, 133, 134, 224, 225, 226.
У підготовчому засіданні 28.10.2022, у зв'язку з неявкою представників сторін, судом в порядку ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 14.11.2022 на 15:15.
У підготовче судове засідання 14.11.2022 з'явилась представник позивача, яка зазначила, що відправила відповідачу ухвалу Господарського суду Київської області від 26.09.2022, з огляду на фінансову неможливість здійснити відправку ухвали судом самостійно.
З цих підстав, суд в порядку ч. 2 ст. 183 ГПК України відклав підготовче засідання на 05.12.2022 на 15:45.
Початок судового засідання 05.12.2022 припав на момент коли у місті Київ була оголошена повітряна тривога. Задля безпеки учасників судового процесу суд у порядку статті 183 ГПК України відклав розгляд справи на 16.01.2023 на 15:45.
У судовому засіданні 16.01.2023 були присутні представники позивача та відповідача. До суду надійшов відзив, який прийнятий судом та долучений до матеріалів справи. Також відповідачем було подано докази на виконання ухвали суду Так, суд у судовому засіданні в порядку п. 12 ч. 2 ст. 182 ГПК України встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив до 31.01.2023. Також суд встановив відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до наступного судового засідання. Враховуючи те, що сторони не заперечували щодо закриття підготовчого провадження, суд в порядку п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 14.02.2023 на 17:00.
До суду були подані відповідь на відзив та заперечення, які прийняті судом та долучені до матеріалів справи.
У судовому засіданні 14.02.2023 брали участь представники як позивача, так і відповідача. Враховуючи потребу у детальних поясненнях щодо розрахунків до позовної заяви в частині де у суду виникали запитання, а також для надання можливості відповідачу підготувати контррозрахунок сум, що мав намір стягнути позивач, суд відклав розгляд справи на 17.02.2023 та зобов'язав позивача надати необхідні пояснення до 16.02.2023.
На виконання вимог суду щодо надання пояснень позивачем 16.02.2023 подано до суду у електронному вигляді пояснення щодо виправлень у деяких видаткових накладних та невідповідності сум що відображались у оборотно-сальдових накладних та при підрахунку загальної суми заборгованості, щодо оплат по договору та щодо поданих видаткових накладних, як підстав формування заборгованості.
Відповідач у свою чергу теж скористався наданою судом можливістю та 16.02.2023 через систему електронний суд подав додаткові пояснення у справі, які разом з поданими до них додатками (контррозрахунки, таблиці, видаткові накладні, квитанції) долучені судом до матеріалів справи та взяті до уваги при прийнятті рішення.
Окрім іншого, представником позивача подано клопотання про визнання поважними причин неподання позивачем доказів у встановлений законом строк та долучення їх до матеріалів справи. Позивач просив долучити до справи копії податкових накладних та копії квитанцій про їх реєстрацію задля додаткового підтвердження фактичного обсягу поставленої продукції, враховуючи подані раніше пояснення щодо невідповідності сум.
При поданні вказаних доказів позивач звертав увагу суду, що він не мав можливості подати податкові накладні та квитанції до них разом із позовом та під час підготовчого провадження з поважних причин, оскільки податкові накладні та квитанції зберігаються в електронному кабінеті платника податків, для входу в електронний кабінет необхідні ключі електронного цифрового підпису. За словами позивача ключі зберігались на флеш носії на території підприємства, куди не було доступу через постійні обстріли ворожої армії, мінування території. Трохи згодом доступ на короткий проміжок часу відновився, а потім знову доступ обмежили і ключі були втрачені.
Враховуючи дійсність факту реєстрації товариства-позивача на території ведення активних бойових дій, що підтверджує аргументи позивача про наявність у позивача значної частини майна за адресою реєстрації та відсутності вільного доступу, суд приймає твердження представника позивача про неможливість подання доказів у встановлений законом строк, поновлює позивачу строк для подання доказів, поданих з клопотанням вх.№3173/23 від 17.02.2022, та долучає вказані докази до матеріалів справи.
Заслухавши представників позивача та відповідача, оцінивши всі наявні у матеріалах справи докази у сукупності, суд прийняв рішення у справі
Зміст та підстави позовних вимог, позиції сторін
Позивач звернувся до суду з проханням стягнути з відповідача 1989328,84 дебіторської заборгованості, 2904418,88 штрафних санкцій, 211863,43 інфляційного збільшення, 23871,94 грн трьох відсотків річних. Вбачається, що підставою звернення позивача до суду стало те, що відповідач порушив своє зобов'язання щодо оплати поставленого згідно договору № 511 від 01.05.2021 товару. Позивач в першу чергу звертав увагу суду на положення пунктів 1.2 та 5.5 зазначеного договору.
Судом встановлено, що 01.05.2021 між позивачем, в якості постачальника, та відповідачем, в якості покупця, було укладено договір поставки № 511. В силу пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором продукцію у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.
Найменування товару, його асортимент та ціна, відповідно до пункту 1.2 договору поставки, визначається специфікацією (додаток №1), що є його невід'ємною частиною.
Приймання товару, відповідно до положень пункту 4.2 договору здійснюється уповноваженим представником покупця. Постачальник при передачі товару має надавати продавцю пакет документів, передбачений пунктом 2.11 та 3.3 договору (видаткова накладна, документи, що посвідчують якість товару тощо).
Водночас, пунктом 4.4 встановлено, що підписання накладної та одержання всіх необхідних документів на товар не обмежує покупця у праві на заявлення постачальнику претензій щодо невідповідності поставленого товару умовам цього договору. За покупцем також закріплено право повернути товар або відмовитися від його прийняття у випадках перелічених у пункті 4.14.
Пунктом 5.6 визначено, що загальна сума цього договору обумовлюється сумами зазначеними у накладних, що були поставлені протягом строку дії договору з урахуванням коригувань вартості повернутих, неякісних, неналежних товарів. Оплата поставленого товару здійснюється протягом 35 календарних днів з дати поставки, - вказано у пункті 5.5 договору поставки.
Відповідно до пункту 9.1 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріпленням печатками сторін та діє до 31.12.2021. Пунктом 9.2 визначено також, що якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не попередить письмово про свій намір розірвати або припинити його дію - він вважається пролонгованим на один календарний рік на тих самих умовах. Пунктом 9.3 узгоджено, що закінчення строку дії договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Додатковою угодою № 1 сторони договору № 511 від 01.05.2021 продовжили строк дії договору до 31.12.2022, виклавши пункт 9.1 в новій редакції.
Слід зауважити, що пунктом 12.4 узгоджено, що після підписання цього договору всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні умов цього Договору.
На підтвердження факту поставок за договором позивач подає до суду видаткові накладні та товарно-транспортні накладні. Основний розрахунок стану заборгованості відповідача перед позивачем відображений у оборотно-сальдових відомостях за періоди з травня 2021 року по грудень 2021 року та з січня 2022 по травень 2022 року. Враховуючи обставину ведення на активних бойових дії на території підприємства позивача, про що вже згадувалось вище, що призвело до неможливості надання таких доказів позивачем, останній разом з позовною заявою заявляв клопотання про витребування у відповідача видаткових накладних за 2022 рік, яке задоволене судом. Надані відповідачем на виконання ухвали суду видаткові накладні долучені до матеріалів справи та взяті судом до уваги при ухваленні рішення.
Задля дослідження судом обставин проведення відповідачем оплат за договором, позивач надав до суду виписки по рахунку у АТ "Прокредит Банк" від 23.06.2022.
У відзиві від 04.01.2023 на позовну заяву відповідач категорично не погодився із заявленими до нього позовними вимогами. Відповідач акцентував увагу суду на тому, що між позивачем та відповідачем не було підписано специфікації за договором поставки № 511 від 01.05.2021. Позивачем же з позовною заявою подано непідписаний бланк специфікації. На думку відповідача, у контексті пункту 8 постанови № 9 пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 про практику визнання правочинів недійсними та правової позиції постанови № 11 пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 статей 180, 265, 266 Господарського кодексу України статей 669,712 Цивільного кодексу України сторонами не було досягнуто згоди щодо таких істотних обов'язкових умов договору як предмет та ціна.
Оскільки підставою позову, що розглядається в межах справи № 911/1171/22 є невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки № 511 від 01.05.2021, який за твердженнями відповідача, є неукладеними, то останній заявив про необґрунтованість та безпідставність позову.
Водночас, позивачем до відзиву додано копію платіжного доручення № 119 про переказ 300000,00 грн позивачу за миючі засоби згідно договору поставки № 511 від 01.05.2021. Тож відповідач вказав, що він у порядку п.4 частини 3 статті 165 ГПК України визнав обставину здійснення в період з 24.05.2021 по 24.01.2022 позивачем поставки товару відповідачу на суму 7589328,84 грн, а також обставину здійснення відповідачем оплат за поставлений товар на суму 5900000,00 грн.
Позивач, надаючи відповідь на відзив, вказав що відповідач маніпулює наявною в нього інформацією через відсутність у позивача доступу до значної частини документації, у зв'язку із бойовими діями на території місцезнаходження товариства. Саме через ці обставини було і застосовано механізм витребування доказів.
Позивач зазначав, що договір № 511 від 01.05.2021 є укладеним з огляду на такі обставини:
- сторонами підписано та поставлено печатки на самому договорі, що свідчить про їх волевиявлення;
- якби відповідач вважав договір неукладеним він би не вчиняв таких юридично значимих дій на його виконання, як прийняття та оплата товару, реєстрація податкового кредиту. Такі дії носили системний характер;
- відповідачем не надано документу, який би свідчив про наявність мотивованої відмови від підписання специфікації, а як наслідок, подальшого приймання товару
- всі первинні документи, такі як видаткові накладні та товарно-транспортні накладні мають посилання на договір поставки № 511 від 01.05.2021 та містять всі інші обов'язкові реквізити первинних документів, що підтверджує факт здійснення господарських операцій в рамках укладеного 01.05.2021 договору №511;
- договір не визнано недійсним у судовому порядку;
- договір в силу положень частини 2 статті 640 Цивільного кодексу України не може вважатися неукладеним, якщо він передбачає передання майна або вчинення іншої дії.
Відповідач у запереченнях на відповідь на відзив зазначив про те, що саме позивачем не додано до суду жодних доказів того, що позивач вживав будь-які дії щодо погодження з відповідачем специфікації до договору. Відповідач зазначив, що подаючи клопотання про витребування доказів, позивач не вказав про наявність будь-яких інших доказів, які він не зміг надати одночасно з поданням позову. Це на думку відповідача і постає свідченням того, що між позивачем та відповідачем не підписувалась специфікація до договору поставки № 511 від 01.05.2021, а тому він є неукладеним.
Також відповідач заначив про сумнівність зазначених позивачем обставин, які свідчать про укладення договору поставки, вказуючи на те, що необхідною умовою поставки є погодження специфікації за згодою сторін. Відповідач звертає увагу суду на те, що слова позивача про відсутність у матеріалах справи специфікації не відповідають дійсності, адже позовна заява містить такий документ, який в свою чергу не підписаний сторонами. Також відповідач зазначив, що враховуючи, що договір неукладений - посилання на нього у видаткових накладних та товарно-транспортних накладних не має значення.
Відповідач звернув увагу суду на те, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання (особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положенням Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України, не визначена така вимога як такий спосіб і іншими законами України, - правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 30.11.2019 р. у справі № 907/804/17.
Правочин який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено, - правовий висновок, викладений в постанові ВП ВС від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та постанові КГС ВС від 21.12.2020 по справі № 916/401/17.
Висновки господарського суду
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) є господарський договір.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За змістом положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Суд погоджується з аргументами позивача стосовно заперечення відповідачем обставини укладення договору. Суд відхиляє доводи відповідача, які не спростовують факт проведення поставок та розрахунків у межах договору, про що свідчать відповідні посилання на договір № 511 від 01.05.2022 у видаткових накладних, та відміток про призначення платежу у квитанціях про переказ коштів з рахунків відповідача на рахунок позивача. Представник відповідача вказує, що посилання на договір не має значення, водночас продовжує проводити оплати до 02.02.2023 (в переддень подання відзиву на позовну заяву) за договором № 511 від 01.05.2021, вказуючи про це у відповідних відмітках до транзакцій (призначення платежу).
Суд не вбачає у твердженнях відповідача аргументів, які б в контексті Цивільного чи Господарського кодексів України призвели до неважливості обставини підписання договору, та не вбачає за можливе приймати ці твердження, як такі, що покликані вирішити спір між сторонами. Суд погоджується з позицією позивача, що відповідач вдається до маніпулятивних дій та намагається всіма способами уникнути покладення на нього передбаченої договором відповідальності за прострочення оплат за договором (інфляційні нарахування, відсотки річні, пеня - які заявляє позивач).
Суд з урахуванням принципів цивільного права (добросовісності, справедливості, розумності) визнає договір № 511 від 01.05.2021, як правочин, що дійсний, чинний та обов'язковий до виконання. Суд при цьому керується презумпцією правомірності правочину, що закріплена у статті 204 Цивільного кодексу, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Суд вбачає волевиявлення у діях сторін при укладенні та підписанні договору. Про це ж волевиявлення свідчить і виконання визначених договором обов'язків з обох сторін договору (поставка та приймання товару за погодженою у видаткових накладних ціною). Письмова форма договору повністю узгоджується зі статтею 205 Цивільного кодексу України, а сам договір призвів до реального настання правових наслідків, зокрема, виникнення у відповідача обов'язку оплачувати поставлені об'єми товарів за узгодженою ціною.
Суд трактує підписаний між сторонами договір, як укладений, оскільки він регулює всі необхідні аспекти поставки: строки, порядок та умови поставки(розділ 2), якість упаковки та товару (розділ 3), умови приймання та повернення (розділ 4), ціну договору, умови оплати та розрахунку (розділ 5), обумовлює відповідальність сторін за невиконання договору (розділ 8), регулює строк дії договору (розділ 9), фіксує всі реквізити сторін (розділ 13) та, всупереч тверджень відповідача, вичерпно визначає предмет договору (розділ 1). Також суд акцентує увагу відповідача на положеннях пункту 5.6 договору, де є зазначення, що загальна сума договору обумовлюється всіма сумами поставки, вказаними у накладних, які здійснені у строк дії договору.
Суд підкреслює, що в частині 2 статті 642 Цивільного кодексу України чітко вказано: якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Суд, з урахуванням того, що позивач не мав змоги надати всі необхідні копії документів до матеріалів справи вчасно, в повному обсязі через факт ведення на території підприємства активних бойових дій, прийняв витребувані у позивача копії видаткових накладних за номерами 132, 133, 134, 224, 225, 226 та подані позивачем з клопотанням від 17.02.2023 податкових накладних та квитанцій про їх реєстрацію, які надають повний обсяг інформації щодо фактично поставленої відповідачу продукції.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд наголошує, що відповідачем не надано жодних доказів, які б суперечили доказам, що подані позивачем, не долучено доказів, які б спростовували факт поставки товару в іншому, меншому ніж зазначено в позові обсязі. Також відповідач не повідомляв суд, що він у порядку пункту 4.4 договору поставки заявляв будь-які претензії до позивача щодо поставленого товару. Також, суд бере до уваги положення договору за яким попередні договори протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього договору, втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні умов цього Договору (пункт 12.4). До суду не подано інших укладених між сторонами договорів з приводу поставки, тож регулювання спірних відносин відбувається в межах договору № 511.
Водночас судом, з урахуванням наданих відповідачем квитанцій про оплату (проведених після подання позову) здійснено перевірку розрахунку розміру різниці поставлених та оплачених товарів. В результаті цього, суд дійшов до висновку, що розмір дебіторської заборгованості за договором № 511 в день прийняття рішення становить 1 530 336,95 грн. Тож суд вважає за можливе задовольнити позов у цій частині, у розмірі, що визначений судом, що в кінцевому результаті залишається неоплаченим.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Судом здійснено перевірку проведених позивачем нарахувань відсотків річних та інфляційних втрат (з урахуванням всіх пояснень наданих сторонами у судових засіданнях з розгляду справи по суті) та з'ясував, що розмір інфляційних нарахувань підлягає задоволенню у повному обсязі, в той час як розмір відсотків річних за заявлений період є меншим ніж той, що нараховується позивачем - 22024,04 грн.
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У відповідності до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 8.6 договору поставки № 511, якщо були порушені строки сплати за товар більш ніж на 1 (один) банківський день. постачальник має право на стягнення з покупця штрафної пені у розмірі 1% від вартості товару за кожен день такого прострочення протягом всього прострочення.
Як вже було вказано вище, строк оплати здійснюється протягом 35 календарних днів з дати поставки. Таким чином нарахування пені в силу наведеної вище частини 6 статті 232 ГК України може починатися через 35 днів плюс 6 місяців з моменту проведення кожної поставки, з огляду на те, що договір не містить вказівок про те, що до договірних правовідносин не застосовуються положення цієї статті ГК України.
Суд вказує, що позивачем не правильно здійснено нарахування пені, не враховано перебіг моменту початку та закінчення можливості нарахувань за кожною окремою поставкою. З урахуванням цього судом здійснено коригування всіх можливих до стягнення нарахувань за кожною окремою неоплаченою в момент прострочення накладною в заявлений до стягнення період з 18.02.2022 по 13.07.2022.
Відповідно до статті 3 3акону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Зважаючи на відсилку до статті 1 цього Закону, слід відмітити, що нею закріплено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Тож, перевіривши розмір пені, який може бути нарахований відповідно до пункту 8.6 договору поставки, судом встановлено, що він значно перевищує розмір пені встановлений наведеним законом. Тому коригування можливого до стягнення розміру пені здійснене шляхом розрахунку пені до розміру подвійної облікової ставки НБУ України на кожен день прострочення окремих накладних у встановлені законом строки. В результаті цього, можливий до стягнення з відповідача розмір пені становить 206923,82 грн, замість заявлених позивачем 2904418,88 грн.
Підсумки розгляду справи, розподіл витрат
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позову суд вважає за необхідне стягнути з відповідача частину судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 29567,23 грн.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 ГПК України сторонами доказів.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промомакси" (08133, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе(з), вул. Святоюріївська, будинок 8, код ЄДРПОУ 43878111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "СВ" (62332, Харківська обл., Дергачівський р-н, село Руська Лозова, вулиця Польова, будинок 11, код ЄДРПОУ 25470089) 1 530 336,95 грн основного боргу за договором поставки, 211863,43 грн інфляційних нарахувань, 22024,04 грн відсотків річних, 206923,82 грн пені та 29567,23 грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 08.03.2023.
Суддя А.Ф. Черногуз