08 березня 2023 року
м. Хмельницький
Справа № 685/778/22
Провадження № 22-ц/4820/577/23
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.
розглянув без повідомлення учасників справи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2022 року, суддя Самойлович А.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої працівником при виконанні трудових обов'язків,
встановив:
В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 11934,53 грн. шкоди, завданої при виконанні трудових обов'язків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період роботи ОСОБА_2 з 08 лютого 2022 року до 13 червня 2022 року продавцем в магазині «Адоніс» нею було допущено нестачу на суму 11934,53 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, як з матеріально відповідальної особи, яка несе повну матеріальну відповідальність за довірені товарно-матеріальні цінності.
Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в позові суд зауважив, що позивачем не надано наказу про проведення інвентаризації в магазині «Адоніс» в смт. Теофіполь та про створення інвентаризаційної комісії. Наданий позивачем акт ревізії від 13 червня 2022 року не містить відомостей щодо конкретного виду, кількості та вартості товару, який обліковується за ОСОБА_2 згідно з даними бухгалтерського обліку, відтак не може бути доказом нестачі товарно-матеріальних цінностей, що виникли саме з вини продавця ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування скарги апелянт послалася на неврахування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, зокрема, що доступ до магазину мала тільки відповідач, ревізія проводилася з її відома та в її присутності, жодного психологічного тиску з метою визнання ОСОБА_2 факту недостачі, не чинився.
На думку апелянта, суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність нестачі, не у повній мірі з'ясував обставини справи, зокрема щодо випадків крадіжки, нестачі товарно-матеріальних цінностей, суд не дослідив жодного доказу щодо протиправних дій позивача та переклав на себе функції та повноваження роботодавця щодо проведення ревізії.
Розгляд справи проведений в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, видом діяльності є інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (47.19), що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Наказом від 07 лютого 2022 року №3, ОСОБА_2 було прийнято на посаду продавця непродовольчих товарів з 08 лютого 2022 року з 4-годинним робочим днем і оплатою праці не менше 0,5 ставки мінімальної зарплати згідно з відпрацьованим часом в місяць, в магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться в смт. Теофіполь.
08 лютого 2022 року в м. Старокостянтинів було укладено безстроковий трудовий договір №1, згідно з яким ОСОБА_2 приймається на роботу до ФОП ОСОБА_1 на посаду продавця непродовольчих товарів.
В цей же день сторони уклали договір про повну матеріальну відповідальність, дія якого розповсюджується на весь період роботи з ввіреними працівнику матеріальними цінностями підприємства.
Пунктом 1 договору про повну матеріальну відповідальність, укладеним 08 лютого 2022 року між роботодавцем ФОП ОСОБА_1 та працівницею ОСОБА_2 визначено, що працівник, який займає посаду продавця непродовольчих товарів приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження довірених йому підприємством матеріальних цінностей.
Також сторони домовилися, згідно п. 3 даного договору, що у випадку не забезпечення за виною працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення збитку, спричиненого підприємству, та його повернення проводиться у відповідності з діючим законодавством.
13 червня 2022 року наказом №5 ОСОБА_2 було звільнено з посади продавця непродовольчих товарів в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ФОП ОСОБА_1 , що знаходиться в смт. Теофіполь (міський ринок), відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, за згодою сторін.
За наслідками ревізії, проведеної 13 червня 2022 року в складі продавця ОСОБА_2 , продавця ОСОБА_3 , бухгалтера ОСОБА_4 та бухгалтера ОСОБА_5 , затвердженого в цей же день керівником підприємства ФОП ОСОБА_1 , складено акт.
Як вбачається зі змісту цього акту, під час ревізії здійснювалася фактична перевірка (інвентаризація) товарів станом на 13 червня 2022 року у магазині «Адоніс» за адресою смт. Теофіполь (територія ринку).
Ревізією встановлено такі дані за період роботи ОСОБА_2 з 08 лютого 2022 року по 13 червня 2022 року: сума товару на початок по акту приймання товарів від 02 лютого 2022 року - 266265,87 грн.; відпущено товару за період на суму 366695,58 грн.; повернуто товару за період на суму 24795,00 грн.; переоцінка за період на суму 39365,17 грн.; виручки за період здано на суму 422289,00 грн.; розрахунковий залишок станом на 13 червня 2022 року становить 225242,62 грн., фактичний залишок товару за результатами ревізії по додатку № 1 від 13 червня 2022 року до акту ревізії - 213308,09 грн. Різниця між розрахунковим залишком та фактичним залишком становить 11934,53 грн., яку позивач вважав нестачею.
Продавець ОСОБА_2 не підписала акт, про що в цей же день було складено акт відмови від надання пояснень та від підписання акту ревізії. В подальшому, 26 червня 2022 року ОСОБА_1 їй була направлена заява з пропозицією надати письмові пояснення щодо виявленої нестачі та відшкодувати її в розмірі 11934,53 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
За наявності зазначених підстав та умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв'язок між протиправним і винним діянням працівника і шкодою, яка настала.
Вина працівника - це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків виражене у формі умислу або необережності.
Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продавцем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 3, 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам роз'яснено, що у відповідності зі ст. 130 КЗпП України відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації Виходячи з вимог ст.15 ЦПК України суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі ст.ст. 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
В трудовому праві діє презумпція невинуватості працівника і на роботодавцеві лежить тягар доводити провину працівника та розмір заподіяної шкоди, тому, обов'язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника за шкоду, передбачену ст. 130 КЗпП України, покладається на власника або уповноважений ним орган. (ст. 138 КЗпП України).
Так, позивач зазначав, що дії відповідача спричинили нестачу ввірених їй матеріальних цінностей, яка була виявлена під час проведення інвентаризації залишків товару станом на 13 червня 2022 року.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що саме діями продавця ОСОБА_2 їй було заподіяно майнову шкоду, оскільки які саме винні, протиправні дії вчинив відповідач, що призвели до заподіяння шкоди, як обов'язкової умови на працівника матеріальної відповідальності, позивачем не доведено.
Представник позивача в судовому засіданні суду першої інстанції вказала, що інвентаризаційна комісія перерахувала кількість усього наявного в магазині товару та визначила його загальну вартість за актуальними на час ревізії цінами, у порівнянні з відповідними цінами, встановленими на переданий ОСОБА_2 товар згідно з актом прийняття-передачі товару, складеним 08 лютого 2022 року при прийнятті її на роботу та місячних звітів по реалізації товару, який складався продавцем, де зазначалися вартість товару на початок місяця, вартість надходження нового товару згідно з накладними, вартість повернення товару, збільшення або зменшення вартості товару після переоцінки та сум виручки.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин щодо нестачі конкретних товарно-матеріальних цінностей, які були ввірені ОСОБА_2 згідно з трудовими обов'язками продавця непродовольчих товарів.
Сам по собі висновок ревізії щодо різниці у вартості залишку товару, реалізацію якого здійснювала відповідач, не може свідчити про його нестачу.
З урахуванням наведеного, правильним є висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем своїх вимог про стягнення з відповідача 11934,53 грн., адже сам факт нестачі та її розмір такі не підтверджені доказами.
Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Доводи апеляційної скарги в своїй основі повторюють зміст позовної заяви, який був предметом дослідження суду першої інстанції і яким судом було надано належну правову оцінку, відображену в оскаржуваному рішенні.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на їх законність та обґрунтованість не впливають, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги та без змін оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: Р.С. Гринчук
А.М. Костенко
Т.В. Спірідонова