Справа № 605/294/22Головуючий у 1-й інстанції Горуц Р.О.
Провадження № 33/817/119/23 Доповідач - Ваврів І.З.
Категорія - ч.1 ст. 130 КУпАП
08 березня 2023 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Ваврів І.З.
з участю: особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1
захисника Тронки М.В. адвоката Терлюка О.Я.
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2023 року,
Постановою Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2023 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 ч.1 КУпАП і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Як визнав суд, ОСОБА_1 24 серпня 2022 р. близько 20 год. 00 хв., в с. Мужилів Підгаєцької ОТГ Тернопільського району Тернопільської області, керував транспортним засобом «АЗЛК 2141201» номерний знак « НОМЕР_1 » в стані алкогольного сп'яніння. Огляд водія на стан алкогольного сп'яніння проводився на місці за допомогою прилада «Драгер», результат якого становив 0,33% проміле. Таким чином, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності порушила вимоги п.2.9а Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч.1 ст.130 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування вищевказаної постанови Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2023 року та закриття провадження у справі.
Апелянт вважає, що оскаржувана постанова є незаконною, не відповідає фактичним обставинам справи, винесена з порушенням матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Вказує, що місцевим судом поверхнево досліджено матеріали справи, не з'ясовано обставини вчинення правопорушення, що мають значення для правильного її вирішення.
Звертає увагу апеляційного суду, що в протоколі про адміністративне правопорушення, складеного відносно нього, в графі “суть адміністративного правопорушення” не зазначено прізвище, ім'я та по-батькові водія, найменування транспортного засобу, яким керував водій, на що суд першої інстанції не звернув увагу.
Окрім цього, в протоколі відсутнє посилання на те, що йому запропоновано проїхати для проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння до відповідного закладу охорони здоров'я, на що суд першої інстанції приймаючи дану Постанову уваги не звернув.
Вважає, що наведена обставина свідчить про те, що при винесенні постанови у даній справі, судом першої інстанції не було дотримано вимог Конституції України, міжнародних договорів, ст. ст. 251, 280 КУпАП, допущено однобічність та неповноту судового розгляду справи.
Зазначає, що із матеріалів справи про адміністративне правопорушення, зокрема, матеріалів відеозапису, поліцейським не було названо причину зупинки транспортного засобу. Будь-яких доказів законності підстав для зупинки поліцейським транспортного засобу АЗЛК 2141201, д. н. з. НОМЕР_2 24.08.2022 матеріали справи не містять.
Крім цього, на переконання апелянта, поліцейським не було названо ОСОБА_1 жодних ознак алкогольного сп'яніння, на підставі чого він зобов'язаний був пройти у встановленому законом порядку огляд на стан сп'яніння, що відображено у відеозаписі долученого до матеріалів справи.
Також зазначає, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутнє направлення водія на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння, а також відсутні відомості про вручення ОСОБА_1 примірника акту огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Вважає, що рапорт працівника поліції, у розумінні ст. 251 КУпАП, не може вважатись належним та допустимим доказом учинення адміністративного правопорушення.
Вказує, що відеозаписи не можуть вважатись належним та допустимим доказом по справі, оскільки вони не є безперервними та постійно перериваються, містять суттєві розбіжності у даті та часі, які не співпадають із подією, що викладена у протоколі щодо нього.
Просить скасувати постанову Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2023 року і закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в його діях складів адміністративних правопорушень.
Одночасно апелянт ставить питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки, на його думку, останній день звернення з апеляційною скаргою припадав на вихідний день 12.02.2023 (неділя), а апеляційна скарга подана 13.02.2023, вважає, що 10-денний строк для оскарження постанови пропущено з поважних причин.
Заслухавши особу, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 та його захисника адвоката Тронку О.Я., які підтримали подану апеляційну скаргу і, з наведених у ній мотивів просять її задовольнити, скасувати постанову Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 03.02.2023 року та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, за яким його визнано винним; дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Судом встановлено, що апеляційна скарга на постанову Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2022 року подана 13 лютого 2022 року, що являється останнім днем строку на подання апеляційної скарги.
За таких обставин, вважаю, що строк на апеляційне оскарження апелянтом не пропущено і підстави для вирішення питання про його поновлення відсутні.
Згідно зі ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
З'ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд, з урахуванням вимог ст.252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Разом тим, аналіз доказів, якими суд першої інстанції інстанції обґрунтував доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, свідчить про недотримання місцевим судом положень ст.ст.251, 252 КУпАП, які регламентують загальний порядок оцінки доказів органом, що здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Поклавши ці докази в основу свого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, суд першої інстанції не врахував, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що місцевий суд не дотримався цих приписів закону, оскільки належним чином не дослідив докази вини особи.
Відповідно до п.2.9 (а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок проходження огляду осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння закріплено у ст. 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України, Міністерства охорони здоров'я України від 09 листопада 2015 року №1452/735 (далі - Інструкція), а також «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду», затвердженого постановою КМУ 17.12.2008 № 1103.
Відповідно до п.2 Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння, згідно п.3 Інструкції є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Згідно п.12 Інструкції у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
Виходячи із системного аналізу нормативно-правових актів, якими регламентовано порядок проведення огляду осіб з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, поліцейський, встановивши наявність підстав вважати, що особа перебуває у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану, повинен назвати особі наявні у неї ознаки сп'яніння, як підставу для проведення відповідно огляду.
Проте, як слідує з матеріалів провадження, зокрема - долученого до справи відеозапису з нагрудних камер поліцейських, працівник поліції, не повідомивши ОСОБА_1 ознаки сп'яніння, як підставу для проведення огляду, запропонував йому пройти огляд на стан сп'яніння.
Крім цього, в акті огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, складеного щодо ОСОБА_1 , в графі огляд проведений у зв'язку з виявленими ознаками, працівниками поліції зазначено “алкогольного сп'яніння”, що суперечить вимогам п. 3 Інструкції.
Таким чином, в матеріалах провадження відсутні будь-які відомості щодо наявності у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, які б давали підставу працівникам поліції вимагати у водія проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Тому, в даному випадку працівниками поліції не дотримано вимог ст.266 КУпАП та нормативно правових актів щодо порядку проведення огляду водія на стан сп'яніння.
Окрім того, слушними є доводи апеляційної скарги в частині того, що матеріали справи не містять доказів щодо наявності законних підстав для зупинки поліцейським транспортного засобу АЗЛК 2141201, д. н. з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 .
Так, статтею 14 Закону України “Про дорожній рух” від 30 червня 1993 р. №3353-ХІІ передбачено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 ПДР України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
На вимогу поліцейського відповідно до п. 2.4 цих Правил водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил.
В свою чергу дії поліцейських повинні відповідати вимогам закону.
При цьому статтею 35 Закону України “Про Національну поліцію” передбачено вичерпний перелік підстав, за яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби. Даний перелік, зокрема, передбачає: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 2) якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення; 4) якщо транспортний засіб перебуває в розшуку; 5) якщо необхідно здійснити опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, свідками якого вони є або могли бути; 6) якщо необхідно залучити водія транспортного засобу до надання допомоги іншим учасникам дорожнього руху або поліцейським або як свідка під час оформлення протоколів про адміністративні правопорушення чи матеріалів дорожньо-транспортних пригод; 7) якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху; 8) якщо спосіб закріплення вантажу на транспортному засобі створює небезпеку для інших учасників дорожнього руху; 9) порушення порядку визначення і використання на транспортному засобі спеціальних світлових або звукових сигнальних пристроїв; 10) якщо зупинка транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, здійснюється з метою виявлення його передачі у володіння, користування або розпорядження особам, які не ввозили такий транспортний засіб на митну територію України або не поміщували в митний режим транзиту.
Однак, будь-яких даних, які б свідчили про необхідність зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 , із зазначених вище підстав в матеріалах справи немає.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції встановлено, що відносно ОСОБА_1 виносилась постанова серії БАД №191261 від 24.08.2022 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Оскільки, вищенаведена постанова не оскаржувалась у встановленому порядку та була чинною на момент розгляду справи, суддя місцевого суду прийшов до переконання, що доводи ОСОБА_1 стосовно неправомірної зупинки транспортного засобу працівниками поліції у зв'язку з відсутністю порушень ОСОБА_1 ПДР України є неспроможними.
З таким висновком суддя апеляційного суду не погоджується і вважає слушними доводи апеляційної скарги в частині того, що висновок місцевого суду про законність зупинки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , є хибними, адже порушення ПДР, що ставилось у провину останньому, було виявлено працівниками поліції вже після зупинки транспортного засобу, про що свідчить копія постанови БАД №191261 від 24.08.2022 та фрагменти відеозаписів, долучені до матеріалів справи.
З відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що працівники поліції після зупинки транспортного засобу не навели причини зупинки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 .
Інших доказів правомірності дій працівників поліції, які містяться у вичерпному переліку підстав, за яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби, матеріали справи не містять.
Положенням ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративне правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Тобто працівниками поліції належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення ОСОБА_1 ПДР України, які б могли слугувати саме причиною зупинки автомобіля відповідно до вимог ч. 1 ст. 35 Закону України “Про Національну поліцію”, яким керував останній.
З урахуванням наведеного, вважаю, що висновки суду першої інстанції, в силу неповноти проведеного судового розгляду, містять істотні суперечності щодо наявності в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за якою його ОСОБА_2 районним судом притягнуто до адміністративної відповідальності.
Оскільки наведені вище обставини, на переконання апеляційного суду,є безумовною підставою для скасування судового рішення, суд не дає оцінку іншим доводам, наведеним в апеляційній скарзі.
За змістом ст.62 Конституції України обвинувачення особі не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитись на її користь.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні достатні докази, які б беззаперечно свідчили про вчинення ОСОБА_1 , вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення, який розглядався судом першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а відтак провадження по справі відносно нього підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Керуючись ст.294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , - задовольнити.
Постанову Підгаєцького районного суду Тернопільської області від 03 лютого 2023 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - скасувати та закрити провадження в справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя