Справа №950/1253/21 Головуючий у І-й інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/258/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
судді Сумського апеляційного суду
ОСОБА_3
стосовно ухвали колегії суддів Сумського апеляційного суду від 27.02.2023 у кримінальному провадженні № 950/1253/21 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_4 на вирок Лебединського районного суду Сумської області від 30.08.2021
Ухвалою колегії суддів Сумського апеляційного суду від 27.02.2023 вирок Лебединського районного суду Сумської області від 30.08.2021 відносно ОСОБА_5 залишено без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 на цей вирок - без задоволення.
Не погоджуючись із ухвалою колегії суддів Сумського апеляційного суду від 27.02.2023 щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням і не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, вважаю за необхідне згідно положень ч. 3 ст. 375 КПК викласти окрему думку щодо її суті та змісту.
Вироком Лебединського районного суду Сумської області від 30.08.2021 ОСОБА_5 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком один рік шість місяців. Відповідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК на ОСОБА_5 покладені обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання та роботи.
Згідно вироку, 06.05.2021 близько 01:00 ОСОБА_5 , керуючи автомобілем «Opel Astra» д. н. з. НОМЕР_1 , рухаючись на 255 км автодороги сполучення «Київ-Суми-Юнакіївка» в напрямку м. Суми, будучи неуважним і не стеживши за дорожньою обстановкою, допустив виїзд автомобіля на зустрічну смугу руху, де в подальшому здійснив наїзд на ОСОБА_7 і ОСОБА_6 , у результаті чого ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а ОСОБА_6 - тяжкі тілесні ушкодження.
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки з випробуванням прийнято з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи обвинуваченого, обставин, які пом'якшують покарання, висновку органу пробації та позиції потерпілих.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Разом з тим, суд першої інстанції не зазначив, в чому ж саме полягає його висновок про можливість виправлення ОСОБА_5 без реального відбуття покарання та доцільність застосування до останнього положень ст. 75 КК.
Так, визначаючи правові підстави для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК, суд першої інстанції не в повній мірі врахував зазначені вище вимоги закону, які об'єктивно впливають на звільнення від відбування покарання з випробуванням, а саме ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно ст. 12 КК є тяжким, наслідки, які настали в результаті ДТП, зокрема наявність двох потерпілих, з яких потерпілий ОСОБА_7 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а потерпілий ОСОБА_6 , крім іншого, тілесні ушкодження у виді: поєднаної краніо-скелетної травми; відкритої проникаючої черепно-мозкової травми; забою головного мозку; лінійного перелому склепіння та основи черепу; отогемоліквореї праворуч; закритого уламкового перелому с/з-н/з діафіза лівої в/гомілкової кістки зі зміщенням; перелому в/з лівої малогомілкової кістки з допустимим зміщенням, виражене порушення статики та ходи, які кваліфікуються, як тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя.
Також судом першої інстанції не приділено належної уваги позиції потерпілого ОСОБА_6 , який наполягав на призначенні ОСОБА_5 суворого покарання.
Відшкодування завданої шкоди потерпілому ОСОБА_7 і частково потерпілому ОСОБА_6 має своє певне значення, але повинно враховуватися в сукупності з іншими обставинами кримінального провадження. При цьому є безпідставними висновки місцевого суду в тій частині, що позиція потерпілого ОСОБА_6 щодо призначення суворої міри покарання ставиться ним у залежність від розміру сплачених ОСОБА_5 сум у відшкодування матеріальної та моральної шкоди, оскільки незважаючи на те, що думка потерпілого щодо виду та розміру покарання не є вирішальною, але в той же час, останній є вільним у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК, чому має бути надана належна оцінка.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75, 76 КК, оскільки враховуючи особу обвинуваченого, ступінь тяжкості і характер вчиненого кримінального правопорушення, а також інші обставини кримінального провадження, зазначені у вироку обставини не є, в даному конкретному випадку, такими, на підставі яких можна дійти однозначного та беззаперечного висновку про можливість виправлення ОСОБА_5 без реального відбування призначеного йому покарання шляхом звільнення від його відбуття з випробуванням.
Крім того, згідно ст. 50, 65 КК суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання, тобто при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Призначаючи ОСОБА_5 основне покарання у виді позбавлення волі строком 3 роки в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, суд першої інстанції не вмотивував належним чином не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, пославшись тільки на те, що використання автомобіля для обвинуваченого є необхідним у його роботі.
Однак вказана обставина належним чином не підтверджена, так як з довідки, виданої за місцем роботи обвинуваченого, вбачається тільки те, що ОСОБА_5 використовує свій автомобіль у виробничих потребах, при цьому не встановлено, що наявність права керувати транспортними засобами є безумовною підставою для виконання ним робочих обов'язків і здійснення їх в інший спосіб є неможливим, враховуючи те, що суспільна небезпека від можливих наслідків порушення ПДР значно перевищує особисті інтереси обвинуваченого.
Вважаю необгрунтованими висновки суду першої інстанції про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням і не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
27.02.2023
Суддя апеляційного суду ОСОБА_2