№ справи: 759/15139/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/917/2023
Головуючий у суді першої інстанції: Бабич Н.Д.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
02 березня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
секретар - Ольшевський П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про поновлення на роботі, скасування наказу про припинення трудового договору, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,
за апеляційною скаргою представника Державної інноваційної фінансово-кредитної установи - Міхальова Андрія Олександровича на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року,
встановив:
у липні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 червня 2022 року, позов було задоволено, поновлено позивача на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 80 783 грн., допущено негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 16 156 грн. 63 коп.
У червні 2022 року позивач звернувся до суду із заявою про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 124 405 грн. 82 коп., посилаючись на те, що на посаді його було поновлено наказом відповідача від 17 червня 2022 року.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року заяву було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 124 405 грн. 82 коп.
Не погоджуючись з ухвалою, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. а ухвалу суду першої інстанції без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Також позивач звернувся до суду із заявою про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача в судові засідання, призначені на 02 лютого 2023 року та 02 березня 2023 року, не з'явився, повідомлявся про час та місце розгляду справи належним чином, за зазначеними в апеляційній скарзі офіційними електронним адресами державної установи та адвоката.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду із заявою в порядку ст. 236 КЗпП України, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 124 405 грн. 82 коп. Зазначав, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року його було поновлено на роботі та допущено негайне виконання рішення в цій частині. Разом з тим, наказ про поновлення ОСОБА_1 на роботі було видано відповідачем лише 17 червня 2022 року, що свідчить про наявність підстав для стягнення на користь позивача також середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року заяву було задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 124 405 грн. 82 коп.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив прострочення виконання рішення суду про поновлення на роботі, яке підлягало негайному виконанню. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам.
У своїй апеляційній скарзі представник позивача посилається на те, що рішення про поновлення позивача на роботі було виконано ним своєчасно, однак позивач не приступив до роботи. Крім того, скаржник вказував, що оскільки фінансовим планом відповідача, як юридичної особи публічного права, у 2021 році не передбачалось витрат за рішеннями суду, то у суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення. Однак, такі доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року було допущене негайне його виконання в частині поновлення позивача на роботі.
17 червня 2022 року Державною інноваційною фінансово-кредитною установою на виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 листопада 2021 року було видано наказ, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера комп'ютерних систем відділу господарського забезпечення Державної інноваційної фінансово-кредитної установи з 12 червня 2021 року. Наказано приступити ОСОБА_1 до роботи з 20 червня 2022 року.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі є видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків. Виконання рішення вважається закінченим із моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», не встановлює порядку виконання відповідного рішення.
Наведені правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, провадження № 61-39740св18 та від 15 червня 2022 року у справі № 209/1944/18, провадження № 61-16466св20.
У статті 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Враховуючи лексичне значення (тлумачення) поняття «затримка» як «зволікання», затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення. У разі невиконання цього обов'язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2018 року у справі № 465/4679/16, провадження № 61-29024св18.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
В даному випадку матеріали справи свідчать про те, що рішення суду про поновлення на роботі від 08 листопада 2021 року було виконано відповідачем із затримкою - 17 червня 2022 року, і судом першої інстанції було зроблено вірний висновок про наявність підстав для застосування положень ст. 236 КЗпП України.
Вказуючи в апеляційній скарзі про те, що рішення суду було виконано без затримки, відповідачем не було надано жодних доказів на підтвердження зазначеного.
Посилання скаржника на те, що позивач не приступив до роботи, не впливають на висновок суду, оскільки правовідносини, які склались між сторонами після виконання рішення суду про поновлення на роботі, не є предметом розгляду у даній справі.
Доводи відповідача про відсутність фінансування установи з видатками на виконання рішення судів є неспроможними, оскільки майновий стан відповідача не впливає на право позивача на відшкодування йому середнього заробітку за час невиконання рішення суду з вини відповідача - Державної інноваційної фінансово-кредитної установи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції було правильно застосовано норми процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому ухвалу суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника Державної інноваційної фінансово-кредитної установи - Міхальова Андрія Олександровича залишити без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 06 березня 2023 року.
Головуючий
Судді