28 лютого 2023 року місто Київ.
Справа 755/170/23
Апеляційне провадження № 22-ц/824/5895/2023
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
за участю секретаря судового засідання Вєтчінової О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року про відмову у відкритті провадження (у складі судді Савлук Т. В., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня)
у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» про визнання недійсними договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком та протоколів зборів співвласників багатоквартирного будинку
04 січня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» з вимогами:
«Визнати недійсним Протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку, проведених 09 червня 2016 року за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 .
Протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку, проведених 09 грудня 2019 року за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 .
Договір №14-Б від 28 лютого 2020 року про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладений між ТОВ «Новобудова» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 »
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з такою ухвалою, ОСОБА_1 31 січня 2023 року подав безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Скаржник не погоджується з висновками суду про те, що спір за позовом співвласника щодо оскарження рішень, прийнятих співвласниками багатоквартирного будинку є спором найбільш наближеними до спорів, пов'язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, незалежно від того чи позивач є фізичною чи юридичною особою. Зазначає, що спір, який є предметом розгляду даної справи, не є корпоративним чи таким, що виник з господарських правовідносин, оскільки пов'язаний з цивільними правовідносинами, які склались між фізичними особами співвласниками багатоквартирного будинку та - Товариством з обмеженою відповідальністю «Новобудова», позивач не є суб'єктом господарювання в розумінні частини другої статті 55 Господарського кодексу України, а суб'єктний склад учасників даної справи відповідає положенням частини першої статті 4 ЦПК України, у зв'язку із чим розгляд даної справи віднесено до юрисдикції загальних судів та мас розглядатися в порядку цивільного судочинства. Сторонами у даній справі є позивач - фізична особа, власник квартири, тобто співвласник багатоквартирного будинку, та Відповідач ТОВ «Новобудова, і спірні правовідносини не стосуються здійснення господарської діяльності останнього.
Суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №501/1571/16-ц, оскільки правовідносини у ній та у цій справі, не є подібними.
Наголошує, що Співвласники не створювали юридичну особу об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, а правовідносини між Співвласниками і ТОВ «Новобудова» регулюються Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі Закон № 417). Договір, який є колективним договором, укладений відповідачем, ТОВ «Новобудова», і підписаний від імені Співвласників, а, відповідно, і від імені позивача, особами, які не мали повноважень на підписання Договору. Оскільки в абзаці першому Договору стверджується, що ці особи діяли на підставі Протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку від 09 грудня 2019 року та Протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку від 09 червня 2016 року (далі Протоколи), виняткової важливості щодо предмета спору набуває дійсність рішень у Протоколах, з огляду на те, що визнання недійсними рішень хоча б у одному з Протоколів, тягне за собою визнання недійсним самого Протоколу, та в свою чергу, визнання недійсним Договору, укладеного на підставі Протоколу. Договір не може вважатися дійсним, оскільки був укладений відповідачем, ТОВ «Новобудова», за відсутності волевиявлення Співвласників щодо укладення Договору з відповідачем на умовах, на яких він підписаний, а особи, які підписали його від імені Співвласників, не були в такому складі обрані відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону № 417 уповноваженими особами Співвласників, і отже не мали повноважень підписувати Договір від імені всіх Співвласників.
Звертає увагу на те, що ані з тексту позовної заяви, ані з додатків до неї не може вбачатися, що Співвласниками було створено ОСББ як юридичну особу та що Співвласники начебто брали участь у зборах Співвласників від 09 грудня 2019 року і зборах Співвласників від 09 червня 2016 року як члени учасники юридичної особи ОСББ, адже в жодному з зазначених документів ніде навіть не згадується ОСББ в контексті багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 . Навпаки, у позовній заяві детально викладено, що згідно Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» Співвласники голосували на відповідних зборах як окремі фізичні особи Власники квартир та нежитлових приміщень вказаного будинку.
В судовому засіданні 28 лютого 2023 року позивач доводи апеляційної скарги підтримав.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши наявні в справі письмові докази, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спір, який є предметом розгляду даної справи, найбільш наближений до спорів, пов'язаних із діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, а отже таким, що підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Проте, колегія не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, просив визнати недійсним Протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку, проведених 09 червня 2016 року за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , Протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку, проведених 09 грудня 2019 року за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 та договір №14-Б від 28 лютого 2020 року про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, укладений між ТОВ «Новобудова» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , оскільки вважає, що вказаними актами було порушено йогоправа як співвласника нерухомого майна.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Окрім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
За приписами частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Отже, ознаками господарського спору, який належить до юрисдикції господарського суду, є, зокрема, участь у спорі суб'єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним та Господарським кодексами України (далі - ЦК України та ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, а також спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за пунктами 1, 3 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Статтею третьою ЦПК України, зокрема, передбачено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (Закон № 417-VІІІ), який визначає правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
За положеннями частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов'язаних з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон №417-VІІІ, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов'язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 вказаного Закону).
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №417-VIII, управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.
Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - ОСББ (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку) (частина перша статті 9 Закону № 417-VIII). За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.
Відповідно до частини першої статті 10 цього Закону співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею.
До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про: 1) розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним; 2) визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем; 3) обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням; 4) визначення повноважень управителя щодо управління багатоквартирним будинком; 5) проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, реставрації, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку та визначення підрядників для виконання таких робіт; 6) визначення дати та місця проведення наступних зборів співвласників; 7) визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком; 8) відключення будинку від мереж (систем) централізованого постачання комунальних послуг у порядку, встановленому законом, і визначення системи подальшого забезпечення будинку комунальними послугами, за умови дотримання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; 9) прийняття рішення про вибір моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (частина друга статті 10 Закону).
Стаття 6 Закону № 417-VІІІ визначає права співвласників багатоквартирного будинку. За змістом пунктів 1, 2 частини першої цієї статті співвласники багатоквартирного будинку мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника.
Разом з тим, за змістом пунктів 1, 5 частини першої статті 7 указаного Закону, співвласники зобов'язані забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; виконувати рішення зборів співвласників.
Аналогічні вимоги містять положення частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України - власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом
Управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів ОСББ) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.
Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Істотними умовами договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком є: перелік послуг; вимоги до якості послуг; права і обов'язки сторін; відповідальність сторін за порушення договору; ціна послуг; порядок оплати послуг; порядок і умови внесення змін до договору; строк дії договору, порядок і умови продовження дії та розірвання договору (частини перша - четверта статті 11 Закону № 417-VIII).
Водночас відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України від 9 листопада 2017 року №2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон № 2189-VIII).
Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору (частина перша статті 1, 9, пункт 1 частини другої статті 21 Закону № 2189-VIII).
За змістом частини першої статті 15 Закону № 2189-VIII договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов'язковим для виконання всіма співвласниками.
Тобто надання управителем послуг з управління будинком породжує права та обов'язки між співвласниками багатоквартирних будинків і виконавцем таких послуг.
Таким чином, зважаючи на викладене, враховуючи предмет, характер спору та суб'єктний склад його сторін, колегія суддів доходить висновку, що спір у даній справі виник стосовно прав і обов'язків позивача щодо користування та розпорядження спільним майном, як співвласника багатоквартирного будинку, тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №906/1308/19. Постановою Верховного Суду від 20 січня 2022 року цивільна справа №756/9372/19 з аналогічними правовідносинами вирішена у порядку цивільного судочинства.
Виходячи з викладеного, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спір у даній справі є найбільш наближеним до спорів, пов'язаних із діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, а отже таким, що підлягає розгляду за правилами господарського судочинства з огляду на те, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд не встановив суб'єктний склад сторін, зміст заявлених позовних вимог, предмет спору і характер спірних матеріальних правовідносин, залишив поза увагою, що спір у даній справі виник стосовно прав і обов'язків позивача щодо користування та розпорядження спільним майном, як співвласника багатоквартирного будинку, за яким правовідносини регулюються Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві.
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 1 статті 6). Право на справедливий судовий розгляд охоплює і право кожного на доступ до правосуддя.
Отже, виходячи з вищенаведеного, колегія доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином не дослідив матеріали справи, не врахував вищенаведені обставини, у зв'язку з чим зробив передчасний та помилковий висновок про відмову у відкритті провадження, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 18 січня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий: О.В. Желепа
Судді: В.А. Кравець
О.Ф. Мазурик