Головуючий у І інстанції Захарчук С.С.
Провадження №22-ц/824/531/2023 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
23 лютого 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Мельника Я.С., Гуля В.В.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,
У квітні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Подільськогорайонного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в якому просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № K2S4G10000002847 від 15.01.2008 року в розмірі 610 000 грн. 00 грн. звернути стягнення на квартиру, загальною площею 28,20 кв.м., житловою площею 14,90 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки № K2S4G10000002847 від 15.01.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме - 610 000 грн., будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.
Обгрунтовуючи вимоги, позивач посилався на те, що 15.01.2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № K2S4G10000002847, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 457 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 15.01.2028 року.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу обумовлені у договорі кредитні кошти, натомість відповідач неналежним чином виконував свої обов'язки по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування ним, у зв'язку із чим за договором утворилась заборгованість, розмір якої станом на 05.02.2016 року становив 3 544 645 грн. 99 коп., яка складається з: 454 418 грн. 96 коп. заборгованість за кредитом; 1 035 800 грн. 09 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 421 грн. 54 коп. заборгованість по комісії за користування кредитом; 2 049 005 грн. 40 коп. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № K2S4G10000002847 від 15.01.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира, загальною площею 28,20 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 1.3.1 договору іпотеки сторони визначили, що вартість предмета іпотеки складає 610 000 грн. 00 коп.
Враховуючи вищевикладене, позивач і просив про захист своїх порушених прав шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № K2S4G10000002847 від 15.01.2008 року в розмірі 610 000,00 грн., що складається із заборгованості за кредитом у розмірі 454 418 грн. 96 коп. та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 155 581 грн. 04 коп.
У подальшому, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № K2S4G10000002847 від 15.01.2008 року у розмірі 610 000 грн. 00 коп. звернути стягнення на квартиру, загальною площею 28,20 кв.м., житловою площею 14,90 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки № K2S4G10000002847 від 15.01.2008 року, шляхом проведення прилюдних торгів, зі встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме - 610 000,00 грн. Також позивач просив суд стягнути з відповідача понесені по справі судові витрати.
Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 червня 2022 рокуу задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просивзаочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 рокускасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог.
Обгрунтовуючи скаргу, позивач посилався на те, що згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Користуючись вказаним правом, а також умовами договору іпотеки, Банк, як іпотекодержатель, подав до суду позов про звернення стягнення на предмет іпотеки та згідно з уточненою позовною заявою, поданою у 2020 році, просив суд звернути стягнення на квартиру, загальною площею 28,20 кв.м., житловою площею 14,90 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки № K2S4G10000002847 від 15.01.2008, шляхом проведення прилюдних торгів, зі встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме - 610 000 грн. 00 коп.
На підтвердження наведених обставин та підстав позовних вимог позивачем до суду першої інстанції надано кредитний договір, договір іпотеки та розрахунок заборгованості. Додатково для підтвердження вказаних обставин до апеляційної скарги позивачем долучені копії виписок за рахунками відповідача, копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового пересилання разом з конвертами з відмітками про причини неотримання пересилань.
Апелянт у скарзі зазначив, що відмовляючи в задоволенні позову, суд необґрунтовано посилався на те, що в справі відсутні докази вручення відповідачу вимоги про усунення порушення та відсутні підстави для дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, статтею 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателязвернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 37 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя.
Тобто, обов'язок щодо направлення вимоги про усунення порушення встановлено у випадку, коли іпотекодержатель приймає рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а не у судовому порядку.
Таким чином, законодавцем не встановлено для іпотекодержателя обов'язку направлення будь-яких претензій іпотекодавцю перед зверненням до суду з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Тим не менш, позивач до звернення із позовом до суду, з метою надання можливості відновити платіжну дисципліну за кредитним зобов'язанням, направляв відповідачу повідомлення про порушення основного зобов'язання та/або іпотечного договору.
Копії таких вимог направлялися на дві адреси відповідача, а саме:
- АДРЕСА_2 (місце реєстрації та проживання, зазначене у договорі);
- АДРЕСА_1 (адреса розташування предмета іпотеки).
Разом з позовом до суду було надано копії таких вимог, а також копія реєстру згрупованих поштових відправлень разом з копією чеку служби поштового зв'язку.
Вказані вимоги повернулися до Банку у зв'язку із закінченням строку зберігання, що свідчить про те, що відповідач ухилився від їх отримання.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц, повідомлення іпотекодавця слід вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 року у справі № 757/13243/17: "54. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору... 55. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. 56. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. 57. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. 58. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання."
Таким чином, Банк направляв відповідачу вимоги про усунення порушення, які останній не отримав внаслідок недбалості або ухилення від отримання, тобто з власної вини.
Однак в даному випадку суд першої інстанції взагалі не мав підстав відмовляти в задоволенні позову, посилаючись на відсутність доказів отримання відповідачем вимоги про усунення порушення, оскільки позивачем обрано не позасудовий спосіб захисту, а зверненнястягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом продажу його на прилюдних торгах. Нормами законодавства не передбачено обов'язку Іпотекодержателя направляти вимогу Іпотекодавцю в разі обрання такого способу захисту, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
Щодо наявності підстав для дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки, апелянт у скарзі послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року по справі №№ 310/11534/13-ц (Провадження № 14-154цс1: "Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення, змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.".
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Банк у відповідності до умов кредитного договору (п.5.2.4) направляв позичальнику (відповідачу) вимоги про погашення заборгованості, та правомірно звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення наявної за основним зобов'язанням заборгованості.
Щодо посилань суду в оскаржуваному рішенні на ненадання позивачем доказів проведення незалежної оцінки нерухомого майна, апелянт вважає, що ці посилання є помилковими, оскільки у позові позивач просив суд звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, відтак у рішенні суду не потрібно зазначати ціну предмета іпотеки, яка визначається при примусовому виконанні рішення суду.
Отже, суд першої інстанції, прийнявши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не оцінив усіх фактичних обставин справи та доводів позивача щодо невиконання відповідачем умов укладених договорів, наявності непогашеної заборгованості, а також наявності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, неповно та не всебічно з'ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду.
В судовому засіданні представник позивача АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Рожко С.М. апеляційну скаргу підтримав та просив про її задоволення з викладених у ній підстав.
Відповідач ОСОБА_1 , який повідомлявся про час та місце розгляду справи, до апеляційного суду не з'явився; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за його відсутності за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 15.01.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № K2S4G10000002847 (а.с.14-17).
Відповідно до п. 1.1 договору кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 457 000 грн., а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 457 000 грн., сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15% річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що кредит надається строком погашення не пізніше 15.01.2028 року на придбання у власність окремої квартири з метою постійного проживання за договором купівлі-продажу № 171 від 15.01.2008 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п. 3.1 договору виконання позичальником зобов'язань за цим договором (в тому числі і додатковими угодами до нього) забезпечується: іпотекою нерухомого майна житлового призначення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , визначеного в іпотечному договорі; договором поруки № K2S4GI0000002847 від 15.01.2008 року, укладеного з ОСОБА_2 .
Пунктом 6.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених чинним законодавством України та цим договором.
Відповідно до п. 6.2. договору згідно ст. 212 ЦК України, при порушенні зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1., 2.4. цього договору, позичальник сплачує кредитору відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі від зазначеного в п.1.1., нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену в п. 1.1. суми: щомісячного платежу за цим договором. При встановленні кредитором у порядку, передбаченому п. 5.2.7 зменшеної процентної ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки. Цей пункт вступає в дію з моменту зворотного відступлення прав вимоги ПриватБанку по цьому договору.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 15.01.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № K2S4G10000002847 (а.с.18-20).
Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з договору про іпотечний кредит, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме: квартиру, зі всіма об'єктами, функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, яка складається з однієї жилої кімнати, загальною площею 28,20 кв.м., жилою площею 14,90 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з п. 1.2 іпотечного договору передбачено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Журавльовою Л.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 15.01.2008 за реєстровим номером 171, зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 15.01.2008, про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М. надано Витяг № 5299601 з Державного реєстру правочинів, реєстраційний номер правочину № 2633763 від 15.01.2008, право власності на який буде зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна у встановлений законом термін згідно ст.ст. 210, 657 ЦК України і не має жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких іпотекодавець отримав право власності на квартиру.
Пунктом 1.3.1 іпотечного договору передбачено, що заставна вартість предмета іпотеки на день укладення цього договору за згодою сторін становить 610 000 грн.
Згідно з п. 2.1.5 іпотечного договору у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань, а також в інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відповідно до п. 3.2 іпотечного договору у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язання в цілому або в частині, а також у інших випадках, передбачених цим договором, договором про іпотечний кредит або чинним законодавством, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в порядку, визначеному цим договором та чинним законодавством.
Пунктом 4.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку виконання зобов'язань, вони не будуть виконані (виконані належним чином) та у випадку, якщо інформація або документи, надані іпотекодавцем при укладенні цього договору, виявляться недостовірними та/або недійсними, а також у випадках, передбачених п. 5.2.4 договору про іпотечний кредит.
Згідно з п. 4.2 іпотечного договору звернення стягнення за цим договором здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.
Судом також встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем обов'язків за кредитним договором по поверненню суми кредиту та сплаті відсотків за користування ним, за договором утворилась заборгованість у розмірі 3 544 645 грн. 99 коп., яка складається з: 454 418 грн. 96 коп. заборгованість за кредитом; 1 035 800 грн. 09 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 5 421 грн. 54 коп. заборгованість по комісії за користування кредитом; 2 049 005 грн. 40 коп. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Ухвалюючи рішення про відмову у зверненні стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив з недотримання позивачем, як іпотекодержателем, вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» в частині надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень з повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки, ненадання доказів проведення незалежної оцінки предмету іпотеки та недоведеності позивачем завдання йому відповідачем збитків неналежним виконанням ним обов'язків за кредитним договором.
Однак з вищенаведеними висновками суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права, що вбачається з наступного.
Статтею 35 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент пред'явлення позову) встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 37 постанови № 5 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" невиконання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (частина третя статті 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя.
Тобто, обов'язок щодо направлення вимоги про усунення порушення встановлено у випадку, коли іпотекодержатель приймає рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, а не у судовому порядку.
Таким чином, законодавцем не встановлено для іпотекодержателя обов'язку направлення будь-яких претензій іпотекодавцю перед зверненням до суду з позовними вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.
Враховуючи викладене, помилковим є висновок суду першої інстанції про порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», оскільки положення даної норми до спірних правовідносин не застосовуються, зважаючи на те, що позивач обрав для себе способом звернення стягнення на предмет іпотеки - звернення до суду з відповідним позовом, при якому не є обов'язковим попереднє надіслання письмової вимоги іпотекодавцю, оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя.
Помилковими є і посилання суду на необхідність надання позивачем доказів проведення незалежної оцінки предмету іпотеки, оскільки ця умова не може перешкоджати реалізації іпотекодержателем наданого йому законом права задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі порушення боржником основного зобов'язання. Крім того, позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку шляхом реалізації майна з прилюдних торгів, при підготовці яких така оцінка здійснюватиметься відповідними органами згідно вимог закону.
Щодо висновків суду про недоведеність позивачем факту порушення його прав відповідачем, то ці висновки спростовуються матеріалами справи, які містять розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 15.01.2008 року (а.с.6-9), який є належним, допустимим та достовірним доказом невиконання відповідачем його обов'язків за кредитним договором, що, власне, і є порушенням прав позивача.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки судом при ухваленні рішення допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, наслідком чого стало ухвалення помилкового рішення про відмову в позові, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням по справі нового рішення.
Вирішуючи питання по суті позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст. 572, ч. 1 ст. 575 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Як передбачено частинами 1 і 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
За змістом положень ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.
Оскільки наявними у матеріалах справи належними, допустимими та достовірними доказами, неспростованими відповідачем, підтверджується факт неналежного виконання ним основного зобов'язання, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, є вимога позивача, як кредитора та іпотекодержателя, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації на торгах.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розглянувши справу в межах заявлених позивачем вимог і на підставі поданих ним доказів, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем обов'язок по доведенню його позовних вимог виконано повністю та у встановлений законом спосіб, натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростували докази, надані суду позивачем.
Враховуючи те, що судом рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про скасування заочного рішення суду про відмову в позові та ухвалення по справі нового рішення про задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру загальною площею 28,20 кв.м., житловою площею 14,90 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором № K2S4G10000002847 від 15.01.2008 року у розмірі 610 000 грн. 00 коп.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Таким чином, зважаючи на те, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню, на підставі положень ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк» з відповідача ОСОБА_1 сплачений позивачем за подачу позову та апеляційної скарги судовий збір на загальну суму 22 875 грн. 00 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити.
Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 20 червня 2022 року- скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»- задовольнити.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № K2S4G10000002847 від 15.01.2008 року у розмірі 610 000 грн. 00 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 454 418 грн. 96 коп. та заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 155 581 грн. 04 коп., для задоволення вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» звернути стягнення на квартиру, загальною площею 28,20 кв.м., житловою площею 14,90 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом проведення торгів в межах процедури виконавчого провадження, зі встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в договорі іпотеки, а саме 610 000 грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги на суму 22 875 грн. 00 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: