07 березня 2023 року
м. Рівне
Справа № 559/524/15-ц
Провадження № 22-ц/4815/137/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючий суддя: Гордійчук С.О.
судді: Ковальчук Н.М., Майданіка В.В.
секретар судового засідання: Мороз А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Пасічник Юрій Олександрович, на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 квітня 2015 року, ухваленого в складі судді Федорової Л. П., дата складання повного тексту рішення не вказана, у справі №559/524/15-ц
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовну заяву мотивовано тим, що відповідач позичив у ОСОБА_1
54 000,00 дол. США, про що 25 травня 2009 року склав відповідну розписку. Отриману позику зобов'язався повернути до 31 грудня 2012 року, однак зобов'язань не виконав і заборгованості не повернув. Його вимоги щодо виконання позикових зобов'язань ОСОБА_3 нехтує. На день пред'явлення позову ця сума була еквівалентна 851 040,00 грн.
Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь борг у сумі 54 000,00 дол. США.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 квітня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 258 459,15 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суму позичених коштів
у розмірі 54 000 дол. США відповідач, відповідно до умов розписки від 25 травня 2009 року, на користь ОСОБА_1 не повернув, тому з урахуванням офіційного курсу Національного банку України на момент ухвалення рішення вказана сума підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь позивача у розмірі 1 258 459,15 грн.
В поданій апеляційній скарзі відповідач покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, в зв'язку з невідповідністю його висновків обставинам справи та нормам матеріального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
На її обґрунтування зазначалося про незабезпечення судом своїх функцій з приводу участі заявника у судовому засіданні, оскільки було порушено правила територіальної підсудності. Внаслідок цього ОСОБА_3 був позбавлений права подати докази на спростування заявлених вимог, а також права брати участь у судовому процесі, що мало б істотне значення для вирішення справи.
Вважає, що оскаржуване рішення є неаргументованим, а суд обмежився формальним встановленням факту отримання позики і невиконанням зобов'язань відповідачем, підійшовши до вирішення справи однобічно і без повного дослідження доказів.
Не заперечуючи проти отримання у ОСОБА_1 54 000 доларів США позики, заявник вказував, що на даний час заборгованість повністю погашена. При цьому наводив розрахунок заборгованості та зазначав про докази, які стверджують факти виконання позикових зобов'язань, а саме наявність відповідних розписок і банківських квитанцій.
ОСОБА_3 стверджував про своє скрутне матеріальне становище, вимушеність зміни реєстрації місця проживання, а також про участь в Антитерористичній операції на Сході України, що тимчасово унеможливило повернення заборгованості.
Щодо порушення норм процесуального права, то посилався на недодержання судом положень ст.ст. 10, 74, 109, 130, 131, 157, 169, 214, 224, 225 ЦПК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин. Так, суд не забезпечив при розгляді справи дотримання принципу рівності сторін і змагальності цивільного судочинства, неналежне повідомлення ОСОБА_3 про дату, час та місце судового засідання, порушення територіальної підсудності, вимоги до проведення попереднього судового засідання, порядок подання доказів, наслідки неявки учасників справи, а також процедуру ухвалення заочного рішення.
Крім того, важливу роль відіграє грошовий еквівалент відносно долара США, у якому слід повернути заборгованість. Так, 13 жовтня 2010 року після отримання позики у доларах США її було змінено з ініціативи самого позивача, а тому заборгованість належала до повернення у гривні. Тобто стягнення 1 258 459 гривень станом на 06 квітня 2015 року є хибним.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем чи його представником не подавався.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 квітня 2015 року - без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що позичальник не виконав своїх позикових зобов'язань перед ОСОБА_1 на умовах, встановлених розпискою від 25 травня 2009 року, належних і допустимих доказів про повернення спірної позики ОСОБА_3 не надав, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року постанову Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Статтею 352ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду таким вимогам не відповідає.
Відповідно до розписки від 25 травня 2009 року ОСОБА_3 позичив
у ОСОБА_1 54000,00 дол. США, які зобов'язався повернути позикодавцю
до 31 грудня 2012 року (а.с. 5).
Позичальник не виконав своїх позикових зобов'язань перед ОСОБА_1 на умовах, встановлених розпискою від 25 травня 2009 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 26 березня 2021 року Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів).
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається
у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18).
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.
Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду
від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Установлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наявні позикові відносини, які підтверджуються розпискою від 25 травня 2009 року, що стверджує факт отримання боржником коштів за договором позики у сумі 54 000 доларів США, його зобов'язання повернути ці кошти до 31 грудня 2012 року, а в подальшому - за розпискою від 13 жовтня 2010 року, зменшення суми боргу до 180 000,00 грн у результаті часткового повернення коштів, трансформацію валюти боргу - доларів США - у гривню.
Тобто сума боргу позичальника перед позикодавцем за договором позики станом на 13.10.2010 року складає 180 000,00 грн. Розписка кредитора містить у собі підтвердження факту часткового повернення раніше отриманої позики від позикодавця та розмір неповернутої позики, що визначено у гривні.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що після написання розписки ОСОБА_1 від 13.10.2010 року, яка посвідчує визнання суми боргу позикодавцем у розмірі 180 000,00 грн виникло нове зобов'язання, а первісне зобов'язання щодо сплати боргу у доларах США припинилося.
Апеляційний суд не встановив існування інших боргових зобов'язань між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , на виконання яких могли бути сплачені боржником ОСОБА_3 кошти.
Разом з тим, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до розписки від 13 жовтня 2010 року відповідачем у період з 2012-2013 року через термінал ПАТ КБ «Приватбанк» були здійсненні платежі на картковий рахунок ОСОБА_1 в рахунок погашення грошових зобов'язань у загальному розмірі 44 325,52 гривень, про що свідчать оригінали квитанцій.
Крім того, в рахунок погашення боргу ОСОБА_3 31.03.2018 року передав ОСОБА_1 одну тисячу доларів США (що на момент платежу за офіційним курсом НБУ становить 28 280 грн) та передав 15.06.2020 року - 80 000.00 грн, що стверджується розписками ОСОБА_1 .
Отже, позичальником на виконання своїх зобов'язань після жовтня 2010 року повернуто заборгованість частинами у сумі 44325+28280+80000= 152605 грн.
При цьому апеляційний суд, відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про повернення суми боргу у розмірі 41339,20 грн. з посиланням на надані суду квитанції за період з 11.12.2017 року по 03.08.2018 року, оскільки ці письмові докази не містять інформації про виконання ОСОБА_3 зобов'язань за договором позики перед ОСОБА_1 . Зокрема, зазначені квитанції не містять інформації про отримувача коштів, а також інформації про належність зазначеного карткового рахунку ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено повернення позивачу грошових коштів, позики на виконання укладеного 25 травня 2009 року договору позики та у відповідності до розписки від 13.10.2010 у сумі 27395 грн. (180000-152605=27395)
Тому, позовні вимоги в частині стягнення позики підлягають задоволенню частково в сумі 27395 грн.
Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та практики його застосування уваги не звернув, у зв'язку з чим допустив порушення норм матеріального та процесуального права, за наведеного апеляційний суд вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Пасічник Юрій Олександрович задовольнити частково.
Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 06 квітня 2015 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 - правонаступник ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути ОСОБА_3 на користь правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 27395,00 грн (двадцять сім тисяч триста дев'яносто п'ять грн) заборгованості за договором позики.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 березня 2023 року
Головуючий суддя : С.О. Гордійчук
Судді : В.В. Майданік
Н.М. Ковальчук