Справа № 643/8813/21 Номер провадження 22-ц/814/627/23Головуючий у 1-й інстанції Сургачова О.О. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.
21 лютого 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Хіль Л.М.
суддів: Дряниці Ю.В., Кузнєцової О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колісниченка Артура Сергійовича на рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного виконавця Ярмоленка Олександра Валентиновича, Приватного нотаріуса Малахової Ганни Іванівни, Державного підприємства «СЕТАМ», третя особа ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до місцевого суду із вказаним позовом, у якому прохав визнати виконавчий напис №348 (Дублікат виконавчого напису №348), виданий 02.03.2021 Приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. про звернення стягнення на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 29,5кв.м., загальною площею 53,1 кв.м., що належить ОСОБА_1 таким, що не підлягає виконанню.
Вимоги позову мотивував тим, що 21.03.2019 між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , як позичальниками, з однієї сторони, та ОСОБА_4 - позикодавцем, з іншої сторони, укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом XМНО Малаховою Г.I за №671, а також договір іпотеки, предметом якого є квартиру АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом XМНО Малаховою Г.I за №673. 02.03.2021 приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. вчинено виконавчий напис № 348 про звернення стягнення на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 29,5 кв.м., загальною площею 53,1 кв.м. 11.03.2021 приватним виконавцем Ярмоленком О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64789073.
Вказував, що він не погоджується із виконавчим написом приватного нотаріуса через те, що заборгованість у виконавчому написі, що оспорюється, є спірною, позаяк сума основної заборгованості та заборгованість за розміром нарахованої пені є значно меншою від тієї, яка зазначена у виконавчому написі, вказує, що мав намір укласти договір позики на суму 3000 доларів США, але уклала на суму 9640 доларів США, правочин укладено на вкрай невигідних умовах, фактично суму позики не отримував, документи, які підписував не читав, вважає, що було укладено договір саме на 3000 доларів.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 - адвокат Колісниченко А.С., посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що вимоги стягувача за оскаржуваним виконавчим написом є неправомірними, оскільки сума стягнення за основним боргом дорівнює 7680,00 доларів США, а не 9640,00 доларів США, як протипротиправно вказано у оскаржуваному написі, а сума по ній складає 00,00 грн, а не 20360,00 доларів США.
Вказував, що жодного розрахунку нарахованої пені не містять ні матеріали нотаріальної справи, а ні матеріали цивільної справи, разом з тим як вбачається з матеріалів справи, позивач перестав сплачувати заборгованість за договором позики з 21.08.2020 року, а тому стягувач за виконавчим написом здійснював нарахування пені з 21.08.2020 року.
Вважає, що не може нести жодної відповідальності за прострочення що сталося з 21.08.2020 року, оскільки пеня за прострочення повернення позики не нараховується 12.03.2020 року, а тому розмір пені у спірному виконавчому напису у сумі 20360,00 доларів США вказаний безпідставно та протиправно стягується з позивача.
Зазначав, що розмір пені, який майже в три рази перевищує суму заборгованості за договором, є протиправним неспівмірним та несправедливим, тому сума пені у зазначеному розмірі, навіть за умов відсутності існування звільнення від її стягнення, не можна вважати безспірною.
Також вважає, що вказана справа підлягає передачі до господарського суду Харківської області, а протиправне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Посилається на те, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки наданим позивачем доказам щодо погашення заборгованості за договором позики.
Також вказував, що вимоги від 19.10.2020 року та 13.11.2020 року, які зазначені у рішенні місцевого суду, у матеріалах справи відсутні.
Ураховуючи викладене, прохав рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Від представника ОСОБА_1 - адвоката Колісниченка А.С. надійшло клопотання, у якому прохав судове засідання проводити за відсутності апелянта, вимоги апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити.
Інші учасники, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце слухання справи, у судове засідання не з'явились та не повідомили суд про причини неявки.
З огляду на положення ч.2 ст.372 ЦПК України вказане не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 21.03.2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (позичальники), з однієї сторони, та ОСОБА_4 (позикодавець), з іншої сторони, укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом XМНО Малаховою Г.I за №671.
За цим договором позики позикодавець передав у власність позичальникам грошові кошти у розмірі 9640 доларів США на строк до 21.03.2022 року із відповідним графіком погашення.
У забезпечення виконання зобов'язань боржників за договором позики, 21.03.2019 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з іншої, укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .
Договором іпотеки сторони передбачили право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення сплати боргу.
Відповідно до умов договору позики позичальники зобов'язалися не пізніше 21 числа кожного місяця з квітня 2019 по березень 2022 сплачувати 140 доларів США, в якості поточних платежів.
27.02.2020 року між первісним кредитором ОСОБА_4 з одного боку та ОСОБА_2 з іншого боку укладено договір відступлення права вимоги за договором позики №671, посвідчений приватним нотаріусом XМНО Клопотовою Л.Ю. за реєстровим №41 (договір відступлення за позикою).
За договором відступлення за позикою ОСОБА_4 відступив своє право вимоги на користь нового кредитора ОСОБА_2
27.02.2020 року між первісним кредитором з одного боку та ОСОБА_2 з іншого боку було укладено договір відступлення права вимоги за іпотечним договором №673, посвідчений приватним нотаріусом XМНО Клопотовою Л.Ю. за реєстровим №42 (договір відступлення за іпотекою).
Вищевказані дії у відповідності до вимог чинного в Україні законодавства відображені у відповідних державних реєстрах.
Таким чином, починаючи з 27.02.2020 року ОСОБА_2 стала новим кредитором відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а також новим іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 .
Далі, у зв'язку із невиконанням позичальниками прийнятих на себе зобов'язань відповідно до умов договору позики, через приватного нотаріуса Клопотову Л.Ю. кредитором ОСОБА_2 06.10.2020 року, 19.10.2020 року та 13.11.2020 року надіслано позичальникам вимоги про усунення порушень, відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_1 запропоновано добровільно погасити заборгованість, а саме, загальну суму заборгованості та пеню за прострочення виконання зобов'язання за договором позики.
У зв'язку із порушенням умов договору позики від 21.03.2019 року та невиконанням ОСОБА_1 вимог про усунення порушень нотаріусом XMНO Малаховою Г.І. вчинено виконавчий напис №348 від 02.03.2021 року.
Також, 02.03.2021 року приватним нотаріусом XМНО Малаховою Г.I. вчинено виконавчий напис №349 відносно боржника ОСОБА_3 .
На підставі вказаних виконавчих написів приватним виконавцем Ярмоленко О.В. відкриті виконавчі провадження №64789099 за боржником ОСОБА_3 та №64789073 за боржником ОСОБА_1 .
В рамках виконавчого провадження №64789073 було винесено постанову від 13.04.2021 року про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, та яка належить ОСОБА_1 .
В рамках виконавчого провадження №64789099 винесено постанову від 13.04.2021 року про опис та арешт майна боржника, якою описано та накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, та яка належить ОСОБА_3 .
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Позивачем у підтвердження своїх вимог та доводів надані копії договору позики від 21.03.2019, іпотечного договору від 21.03.2019, письмової вимоги про усунення порушень від 19.10.2020 року, дублікату свідоцтва про право власності, Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ксерокопія паспорту громадянина України ОСОБА_1 , Витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, пенсійного посвідчення ОСОБА_3 , довідки МСЕК, квитанцій, фіскальних чеків, розрахунок пені, копії виконавчого напису від 01.03.2021, постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.03.2021, Інформації про виконавче провадження, інформації ДП «СЕТАМ», повноваження представника позивача (а.с.18-76).
Отже, аналізуючи викладене та надані докази, суд першої інстанції пройшов до висновку, що такі докази не містять належної та достатньої інформації щодо предмета доказування, тому доводи та вимоги позивача є не підтвердженими.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору визнається однією з основних засад цивільного законодавства (Постанова Касаційного цивільного суду від 23.10.2019 року по справі №750/896/17-ц). Вона є однією з фундаментальних засад цивільно-правового принципу диспозитивності, через який суб'єкти цивільного права набувають і здійснюють свої цивільні права вільно, на свій розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Зміст принципу свободи договору полягає в свободі особи вільно вступати в договірні відносини; самостійно обирати контрагента; самостійно визначати структуру й вид договірного зв'язку.
Указаний принцип виражається в таких основних положеннях.
По-перше, сторони цивільних правовідносин самі визначають, укладати їм договір чи ні та з ким з партнерів вступати в договірні правовідносини, тобто вибір контрагента договору й вирішення питання про встановлення договірних відносин, за ЦК України, вирішується самими сторонами договору.
По-друге, сторони самі обирають вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини. Причому сторони можуть обрати не обов'язково договір, передбачений законом, а й договори, які прямо не передбачені законом, крім тих, що суперечать його загальним засадам.
По-третє, сторони самостійно визначають умови (зміст) договору, що відповідно до ст. 628 ЦК України означає те, що сторони договору мають право на волевиявлення.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Верховний Суду України у постанові від 28.01.2015 року по справі № 6-230цс14 закріплює принцип свободи договору як визначальний та такий, що полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге,можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз волевиявлення. Наявність договору свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти договір і що їх зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що при укладенні договору сторони повною мірою втілили принцип свободи договору, обрали контрагента і погодили умови договору. Необхідний обсяг цивільної дієздатності сторін вказаного правочину було встановлено приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., яка посвідчувала договір.
У договорі сторони засвідчили, що керувались взаємною згодою, діяли свідомо і добровільно, на власний розсуд, без збігу тяжких обставин, які примусили укласти договір на вкрай невигідних для них умовах, без будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, не порушуючи прав треті осіб, бажаючи реального настання правових наслідків, усвідомлювали значення своїх дій та керуючи ними, перебували при здоровому розумінні та ясній пам'яті, діяли без обману, не страждали на захворювання та згідно з вільним волевиявленням, яке відповідало їх внутрішній волі.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, всі умови договору істотні, звичайні та випадкові з моменту його укладення стають однаково обов'язковими для виконання сторонами. В цьому полягає сенс цивільно-правового договору, як правової форми узгодження волі сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відмова від договору (від виконання договору) можлива лише у випадках, передбачених самим договором або законом.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України законодавець імперативно встановив, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Верховний Суд України в постанові від 26.02.2020 по справі №755/19197/18 зазначає, що принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК України є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз волевиявлення. Наявність договору свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти договір і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі.
Оскільки боржник брав кошти у позику та розумів, по потрібно буде їх віддавати, усвідомлював, що у разі прострочення виконання своїх зобов'язань він повинен сплатити і пеню у встановленому договором розмірі.
Відсотки, пеня, інфляційні втрати мають компенсаційний характер, мета якого захист кредитора шляхом отримання від недобросовісного боржника плати за користування коштами. Саме тому законодавець передбачив можливість визначити в договорі за згодою сторін розмір збитків, пені, штрафу, чим досить часто сторони й користуються.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За змістом статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, з огляду на викладене, законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.
В даній справі позовні вимоги не відповідають законодавчо встановленій формі захисту права, оскільки не направлені на розв'язання матеріально-правового спору.
Таким чином, ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підстав для визнання виконавчого напису приватного нотаріуса XMНO Малахової Г.І. №348 від 02.03.2021 року, вчиненого у зв'язку із порушенням умов договору позики від 21.03.2019 року ОСОБА_1 , таким, що не підлягає виконанню, не встановлено.
Відповідно до Рішення Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 305/2082/14-ц судовий спір між кредитором і боржником не ставить під питання безспірність заборгованості.
Колегія суддів вважає, що позивач у встановленому законом порядку не спростував належними і допустимими доказами того, що сума заборгованості за кредитним договором на дату вчинення нотаріусом оспорюваного виконавчого напису була іншою, ніж та, яка запропонована в ньому до стягнення, тому приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про законність вчинення нотаріусом виконавчих написів.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v.Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Щодо заявленого клопотання представника ОСОБА_2 , адвоката Ципліцького Д.О. про передачу справи за підсудністю, слід зазначити наступне.
Подане клопотання ОСОБА_6 обґрунтовував тим, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.08.2021 року у справі №922/2639/21 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи ОСОБА_1 .
Зазначав, що позовні вимоги, заявлені до майна боржника, стосовно якого порушена справа про банкрутство, підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.
Прохав задовольнити його заяву та вирішити питання про передачу цієї справи на розгляд до відповідного суду господарської юрисдикції.
Апеляційним судом встановлено, що рішення Московського районного суду м. Харкова у цій цивільній справі ухвалено 01.10.2021 року.
27.10.2021 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Колісниченком А.С. подано апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції.
26.08.2021 року ухвалою Господарського суду Харківської області відкрито провадження про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 у справі №922/2639/21.
Постановою Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 року визнано фізичну особу ОСОБА_1 банкрутом та введено процедуру погашення боргів.
На вказану постанову подано апеляційну скаргу.
Так на момент розгляду справи Полтавським апеляційним судом постанова Господарського суду Харківської області від 13.01.2022 року не набрала законної сили та ОСОБА_1 не визнано банкрутом.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання представника ОСОБА_2 , адвоката Ципліцького Д.О. про передачу справи за підсудністю.
Керуючись ст. ст. 367, 368, ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України
У задоволенні клопотаня представника ОСОБА_2 , адвоката Ципліцького Дмитра Олеговича про передачу справи за підсудністю - відмовити.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Колісниченка Артура Сергійовича - залишити без задоволення.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий суддя : Л.М. Хіль
Судді: Ю.В. Дряниця
О.Ю. Кузнєцова