Провадження № 22-ц/803/2937/23 Справа № 185/7360/22 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У.М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
07 березня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
головуючого судді - Никифоряка Л.П.,
суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля”
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, -
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” (далі - ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”) про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Позовна заява мотивована тим, що у період з 11 липня 1979 року по 03 лютого 2020 року він працював на виробничому структурному підрозділі ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”. Внаслідок важких умов праці він отримав професійні захворювання та частково втратив професійну працездатність. Позивач вважав, що саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці, він втратив своє здоров'я.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 245 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” на користь ОСОБА_1 130 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, з відрахуванням податків та інших обов'язкових платежів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань та діями відповідача. Вказує, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони по справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку електронного листа.
Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції установлено, що згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 працював на шахті “Тернівська” ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” у шкідливих умовах у період з 11 липня 1979 року по 03 лютого 2020 року (а.с.8-10).
08 серпня 2008 року головним державним санітарним лікарем м. Павлограда затверджено акт розслідування хронічного професійного захворювання, за змістом якого ОСОБА_1 31 серпня 2008 року встановлено остаточний діагноз: радикулопатія шийна і попереко-крижова з вираженим порушенням біомеханіки хребта, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромом, виражений периферичний нейросудинний синдром, часто рецидивуючий перебіг з нейродистрофічними проявами у вигляді плечолопаткового періартриту, дефартрозу ліктьових та колінних суглобів, хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії. Професійне захворювання виникло внаслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм робочого, недосконалість технологічних процесів. Причина професійного захворювання: пил, важка праця, несприятливий мікроклімат (а.с.11).
Довідкою МСЕК від 26 січня 2009 року ОСОБА_1 було первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності, у томі числі: 45 % - радикулопатія з дефартрозами, 15 % - ХОЗЛ, 5 % - приглухуватість (а.с.12).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності, неможливість відновлення здоров'я позивача, необхідність постійного лікування та реабілітації, наявність вимушених змін у житті у зв'язку з наявністю професійних захворювань, моральну шкоду слід визначити в сумі 130 000,00 грн., що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров'я.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 Закону України “Про охорону праці” роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Стаття 173 КЗпП України закріплює за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Згідно з частинами першою та п'ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” судам роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Згідно з пунктом 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 первинно встановлено 65 % втрати професійної працездатності з 26 січня 2009 року бестроково та 3 група інвалідності (а.с.12).
Таким чином, встановивши факт завдання моральної шкоди ОСОБА_1 у зв'язку з втратою ним професійної працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, та вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров'я потерпілого погіршено, що завдає йому фізичного болю та душевних страждань, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 237-1 КЗпП України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок професійного захворювання.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про встановлений розмір відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, в розмірі 130 000,00 грн.
При визначенні розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд першої інстанції, з урахуванням глибини та ступеня моральних і фізичних страждань позивача, яких він зазнав внаслідок професійного захворювання, встановлення йому втрати професійної працездатності в розмірі 65 %, із врахуванням характеру ушкодження здоров'я позивача, що є незворотнім, а також з урахуванням принципів розумності і справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача у рахунок відшкодування моральної шкоди 130 000,00 грн.
Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 197/42/20.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” щодо відсутності підстав відшкодування позивачу моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказане спростовується матеріалами справи: факт заподіяння такої шкоди, у зв'язку із професійним захворюванням, встановлений медичними довідками та випискою із історії хвороби, про тривалість лікування та перенесений фізичний біль. Так, позивач відчуває стійкий біль в плечових, ліктьових та колінних суглобах, сухий кашель, задишку при фізичному навантаженні, зниження слуху. Вказані негативні явища супроводжуються головним болем та загальною слабкістю організму.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що він в повному обсязі виконував обов'язки, передбачені статтями 153, 158 КЗпП України щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів підтвердження факту заподіяння позивачу моральної шкоди та не врахування відсутності вини підприємства у спричиненні шкоди позивачу, є безпідставними, оскільки місцевий суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває складності, внаслідок чого відчуває моральні страждання, крім того, забезпечення безпечних умов праці є обов'язком відповідача.
Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в пункті 13 постанови “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” про те, що наявність факту моральної шкоди може бути встановлено лише за висновком судово-психологічної експертизи, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наявність висновків судово-психологічної експертизи не є обов'язковою для суду при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди. Ступінь втрати професійної працездатності позивачу встановлено МСЕК. Наявність чи відсутність у позивача моральної шкоди може бути встановлена судом без проведення відповідної експертизи.
Доводи апеляційної скарги ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” про те, що розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження є недоцільним, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до вимог пункту 5 частини четвертої статті 274 ЦПК України, у редакції, чинній на час подання позову, і ціна позову у цій справі складає 245 000,00 грн., що не перевищувало двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, на момент звернення позивача із цим позовом до суду справа могла бути розглянута в порядку спрощеного провадження. Отже, судом першої інстанції мотивовано відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 210/2227/19.
Приведені апелянтом в апеляційній скарзі інші доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.
Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть сплачені, заява відповідно до статті 257 цього Кодексу залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли сплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2023 року було відстрочено ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” сплату судового збору в розмірі 1 950,00 грн. до ухвалення судового рішення у справі.
Отже, з ПрАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” на користь держави підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1 950,00 грн.
Керуючись ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” - залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2022 року - залишити без змін.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ДТЕК Павлоградвугілля” на користь держави судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 1 950,00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 07 березня 2023 року.
Судді: