Справа №710/254/23
Номер провадження 2-з/710/3/23
іменем України
07.03.2023 м. Шпола
Суддя Шполянського районного суду Черкаської області Сивокінь С.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Осадчий Святослав Сергійович про забезпечення позову у цивільній справі
До Шполянського районного суду Черкаської області надійшла заява про забезпечення позову у цивільній справі, в якій міститься прохання накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЯФАРМ» (місто Київ, вул. Вишгородська, буд. 26/2 код ЄДРПОУ 38956627) в межах позовних вимог (суми заборгованості) у розмірі 465 027,55 (чотириста шістдесят п'ять тисяч двадцять сім гривень п'ятдесят п'ять копійок), що належать ТОВ «ЮНІЯФАРМ» і знаходяться на його банківських рахунках.
В обґрунтування заяви зазначено, що у провадженні Шполянського районного суду Черкаської області перебуває цивільна справа №710/254/23. Однією із позовних вимог є вимога про стягнення із відповідача 465027,55 грн заборгованості зі сплати орендної плати у зв'язку з порушенням умов договору оренди. При цьому сума заборгованості становить 335 577,42 грн, застосовані санкції -129 450,13 грн. Представник позивача вважає, що необхідно застосувати заходи забезпечення оскільки позивачу завдано значної майнової шкоди. Крім того зазначає, що відповідач дізнавшись про наявність цього позову може здійснити дії щодо пересилання коштів із своїх рахунків на рахунки інших осіб або іншим чином перешкоджатиме майбутньому виконанню рішення, що унеможливить в подальшому виконання рішення суду у разі задоволення позову. На думку представника позивача існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу до забезпечення позову внаслідок зникнення або зменшення коштів, які наявні у відповідача, на момент ухвалення рішення по справі.
Дослідивши матеріали заяви, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Судом встановлено, що:
У провадженні судді перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Осадчий Святослав Сергійович до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЯФАРМ» про стягнення грошових коштів з орендної плати, розірвання договору оренди та виселення з нежитлового приміщення. Предметом позову є розірвання Договору оренди нежитлового приміщення №1 від 18.10.2021 року, стягнення заборгованості з орендної плати та заборгованості по пені в розмірі 465 027,55 грн, виселити із нежитлового приміщення.
Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської області від 07.03.2023 року було відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов'язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову, такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14.06.2021 року у справі № 308/8567/20.
Отже, судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «ЮНІЯФАРМ» існує спір щодо стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення, розірвання договору оренди нежитлового приміщення та виселення із цього приміщення.
Згідно із п.1 ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб
Згідно з ч. 3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п.4, 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 вказано: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що «…повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.».
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а також те, що майно може бути реалізоване на момент виконання рішення.
При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об'єктом прав, що став предметом спору.
У постанові Верховного Суду у справі №916/10/18 від 14.06.2018 року зазначено, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі N 910/7029/21 від 18.10.2021 року.
Позивачем не надано належних доказів того, що існує загроза невиконання рішення, не доведено вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації відповідачем тощо), або які б свідчили про можливе невиконання (утруднення виконання) судового рішення за наслідками розгляду спору, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви про забезпечення позову.
Аргументи заявника про те, що відповідач не виконує умови договору оренди та своєчасно не сплачує орендної плати позивачу, як підстава для забезпечення позову, відхиляються, оскільки обґрунтованість позовних вимог буде встановлюватися судом при розгляді справи по суті.
Представник позивача просить накласти арешт на кошти відповідача, які знаходяться на його рахунках в межах суми позовних вимог.
Проте, накладення арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №916/73/19, від 10.10.2019 у справі №916/1572/19.
Так, згідно ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати N 95 від 01липня 1949року, ратифікована Україною 23червня 1992року, заробітна плата може стати об'єктом арешту або передачі лише у такій формі й у таких межах, які визначено національним законодавством. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
Згідно ч.2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Згідно ч.3 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
Рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 916/73/19, від 10.10.2019 у справі № 916/1572/19.
Зобов'язання із сплати заробітної плати мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, а тому на кошти, цільовим призначенням яких є оплата праці, мають спеціальний (особливий) правовий статус і звернення стягнення на них має відбуватись в рамках особливої правової процедури, в порядку і в розмірах, визначених законом. У разі виникнення в боржника зобов'язання з виплати заробітної плати в певному розмірі, на кошти, які знаходяться на поточному рахунку боржника, у такому ж розмірі не може бути накладений арешт, а якщо він накладений, то підлягає зняттю. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.05.2020 в справі № 905/361/19.
Суд може накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат, проте відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.
Заявником не надано жодних доказів про рахунки які має відповідач у фінансових та банківських установах.
Без вказання конкретних рахунків відповідача, зокрема виокремлення рахунків із спеціальним режимом використання, (спеціального) рахунку для виплати заробітної плати, арешт на грошові кошти, належні ТОВ "ЮНІФАРМ", порушить право відповідача, зокрема, створить перешкоди для його господарської діяльності та утруднить виплату поточних зобов'язань Товариства.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
На підставі викладеного та керуючись нормами ст.ст. 48, 52 Закону України «Про виконавче провадження», ст.149, 150 -153, 157, 258, 260, 353-355 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви представника позивача адвоката Осадчого Святослава Сергійовича про забезпечення позову - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя С.С. Сивокінь