Справа №636/2313/21
Провадження №2/636/184/22
02 лютого 2022 року м. Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді Оболєнської С.А.,
секретаря судового засідання - Бруславської В.В.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Чугуєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області, про збільшення розміру аліментів, позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, надання дозволу на виїзд/в'їзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька до досягнення дитиною повноліття,
встановив:
ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення його батьківських прав стосовно їх малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , збільшення розміру аліментів на утримання останньої з частини до 1/3 частини щомісячно, визначити місце проживання дитини з матір'ю та надати їй дозвіл на оформлення документів для тимчасового виїзду або супроводу малолітньої дитини за кордон та на в'їзд/виїзд останньої за кордон України до Туреччини без нотаріально посвідченого дозволу та супроводу батька, з моменту набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що вони з відповідачем з 28.04.2015 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 11.12.2019 рішенням Чугуївського міського суду Харківської області між ними розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася донька ОСОБА_4 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом з нею. Після розірвання шлюбу відповідач зовсім не цікавився життям доньки, не кажучи вже про надання матеріальної допомоги на її утримання. 21.01.2020 року наказом Чугуївського міського суду Харківської області з відповідача на її користь на утримання доньки стягнуто аліменти в розмірі 14/ частини заробітку платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення дитиною повноліття. Відповідач має заборгованість по аліментам, яка за період з 05.11.2019 по 01.02.2021 становить 45657,83 грн. Донька зареєстрована разом з матір'ю, забезпечена всім необхідним, відвідує лікаря та садок у супроводі матері та бабусі. Батько здоров'ям та розвитком доньки не цікавився. Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області від 09.03.2021 № 5/1 визнано за доцільне визначити місце проживання дитини з матір'ю, рекомендовано відповідачу здійснювати виховання дитини в дусі поваги та любові до батьків, попереджено про відповідальність за невиконання батьківських обов'язків щодо утримання та виховання доньки. Жодних дій, що свідчили б про зміну ставлення до виконання батьківських обов'язків, відповідач не вчинив. Наразі вона має намір та можливість поїхати до країн ближнього та дальнього зарубіжжя задля підвищення рівня світогляду дитини, покращення стану її здоров'я, фізичного, духовного та морального розвитку, що є забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов'язків, однак відповідач не дає згоду на виїзд/в'їзд дитини за кордон, що порушує права та інтереси дитини. Протягом останніх років в їх сім'ї склалось складне матеріальне становище, зросли витрати на харчування, купівлю одягу та взуття, медичний огляд та лікування дитини, внаслідок чого виникла необхідність у збільшенні розміру аліментів. На підставі викладеного просила позов задовольнити.
Ухвалою від 14.06.2021 року справа прийнята до розгляду та провадження у ній відкрито.
Ухвалою від 12.10.2021 року підготовче провадження по справі закрито та справа призначена до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, зазначив, що позивач вийшла заміж за громадянина Туреччини, хоче виїхати з дитиною за кордон, та надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що не приймав участі у вихованні дитини, тому що не було з нею зв'язку; буває купував дитині фрукти та солодощі, які забирала позивач, а доньку він не бачив, декілька разів приходив до дитячого садочку, але йому не дозволяли спілкуватися з донькою, посилаючись на те, що мати заборонила їм спілкуватися; при зверненні до матері позивача щодо дитини, вона відповідала, що не хоче з ним розмовляти; зараз також не має можливості спілкуватися з донькою, так як вона вже півроку знаходиться з матір'ю за кордоном, однак вона може також проживати і з ним у нормальних умовах; має заборгованість по аліментам, тому що хворіла мама і він мав інші витрати; він бажає спілкуватися з дитиною, буде намагатися знайти спільну мову з позивачем, щоб вона могла вивозити дитину за кордон, але на позбавлення його батьківських прав не згоден, просив в задоволенні позову відмовити.
Від представника третьої особи надійшла заява про розгляд справи без участі представника органу опіки та піклування та ухвалення рішення в інтересах дитини на розсуд суду.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, приходить до наступного.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 11.12.2019 між ними розірвано (а.с.11). В подальшому позивач уклала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с.65-68).
У даному шлюбі в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.12), яка згідно копії довідки відділу ЦНАП Чугуївської міської ради Харківської області від 04.02.2021 проживає разом з позивачем (а.с.15) та на утримання якої відповідач сплачує аліменти в розмірі заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, з виплати яких має заборгованість, яка за період з 05.11.2019 по 01.02.2021 становить 45657,83 грн, що підтверджується копією довідки-розрахунку заборгованості по аліментам Вишгородського РВДВС Центрального МРУ Міністерства юстиції (м. Київ) за № 8726 від 04.03.2021 (а.с.13,14).
Згідно копії акту обстеження умов проживання комісії Служби у справах дітей виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області від 25 лютого 2021 року умови проживання дитини добрі, ОСОБА_4 забезпечена необхідними речами, одягом відповідно до її віку та потребам, під час розмови з дівчинкою, остання повідомила, що проживає разом з матір'ю, про батька жодного разу не згадала (а.с.16).
Відповідно до копії довідки КП «Чугуївський МЦПМСД» Чугуївської міської ради Харківської області від 04.02.2021 ОСОБА_6 виховує доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сама, батько участі у вихованні дитини не приймає (а.с.17).
Відповідно до психолого-педагогічної характеристики Чугуївського ДНЗ (ясла-садок) №12 комбінованого типу Чугуївської міської ради Харківської області» № 01-18/40 від 25.02.2021 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує заклад з 10.02.2021. З першого дня ОСОБА_4 приводить в дитячий заклад мати та бабуся, батько дитини дитячий заклад не відвідував, під час бесіди з матір'ю з'ясовано, що в них погіршились стосунки, батьки разом не проживають (а.с.18,19).
Рішенням виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області № 90 від 25.03.2021 року затверджено рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області № 5/1 від 09.03.2021 року та вирішено за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю; рекомендовано батькам здійснювати виховання дитини в дусі поваги та любові до батьків; рекомендовано ОСОБА_6 сприяти в участі батька у вихованні та утриманні малолітньої доньки; попереджено ОСОБА_2 про відповідальність за невиконання батьківських обов'язків стосовно утримання та виховання малолітньої доньки, яка проживає з матір'ю (а.с.22-24).
Рішенням виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області № 91 від 25.03.2021 року вирішено за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.25).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).
У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У рішення по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).
Ураховуючи викладене, а також рішення виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області № 91 від 25.03.2021 року про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.
Судом встановлено, що конфліктні відносини сторін, проживання дитини в сім'ї матері стали причинами усунення батька від виховання доньки.
Суд вважає, що відповідач мав можливість вживати більше заходів для отримання можливості брати участь у вихованні доньки, однак зазначене не свідчить про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Обставини справи не містять в собі доказів, які б свідчили про винне, свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, а навпаки свідчать про його бажання бачити та спілкуватися з донькою, приймати участь у фізичному та духовному розвитку дитини, надавати необхідну матеріальну допомогу та підтримку для її виховання, та про наявні перешкоди в цьому з боку позивача.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Суд вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав не буде відповідати меті такого заходу: захисту інтересів дитини та стимулювання батька щодо належного виконання своїх обов'язків, та не забезпечить інтереси дитини, оскільки остаточно розірве її зв'язок із батьком.
Встановивши відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, суд приходить до висновку про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .
Відповідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.
Згідно ч. 1 ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Виходячи зі змісту ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів, інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3«Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» та ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ст.83 цього Кодексу).
Позивач, як одержувач аліментів, та її представник не довели заявлені вимоги про збільшення розміру аліментів, а саме, що в позивача погіршився матеріальний чи змінився сімейний стан, погіршилося здоров'я її чи доньки, поліпшився матеріальний стан відповідача чи збільшився його дохід, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.
Щодо заявлених вимог в частині визначення місця проживання дитини з позивачем суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Із системного тлумачення статей 3, 9 та 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (стаття 155 СК України).
Відповідно до частини третьої статті 157 СК України, той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Отже, батьки дитини не тільки мають право на виховання дитини та й обов'язок виховувати дитину у атмосфері поваги до її прав, її людської гідності, в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї родини, сім'ї, свого народу та Батьківщини.
Згідно з частинами першою, другою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно вимог ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Відповідно до ст. 242 ЦК України, батьки є законними представниками своїх дітей. Це означає, що батьки вчиняють правочини, здійснюють усі юридичні дії від імені своїх дітей на підставі факту свого споріднення.
Відповідно до ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Статтею 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім'ї або без адекватних засобів підтримки.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року гарантує кожному право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1). При цьому зазначена стаття містить застереження, згідно з яким органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
При цьому, під забороною розлучення дитини з матір'ю в контексті Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року слід розуміти не обов'язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Суд враховує, що в даній справі обидва батьки бажають належно виконувати свої батьківські обов'язки. Також, обидва батьки мають самостійний дохід, станом на час розгляду справи у суду відсутні відомості про зловживання кимось із батьків спиртними напоями або наркотичними засобами, випадків демонстрації кимось із батьків аморальної поведінки судом не встановлено, тому вимоги в частині визначення місця проживання дитини з позивачем задоволенню не підлягають.
Щодо вимог про надання дозволу на оформлення документів для тимчасового виїзду або супроводу малолітньої дитини та на в'їзд/виїзд її за кордон без нотаріально посвідченого дозволу та супроводу батька суд приходить до наступних висновків.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів статтей 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ч.1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Водночас спір щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, може бути вирішений органом опіки та піклування чи судом (ст.158, 159 СК України).
Зазначеними нормами СК України, Конвенції про права дитини, усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справа «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року) закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя. 14 липня 2016 року Верховною Радою України внесені зміни до Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», вилучено з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.
З цього часу єдиним законодавчим актом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).
Відповідно до пункту 3 зазначених Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.
Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску.
У підпункті 2 пункту 4 Правил передбачено, що громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17-ц (провадження № 14-244цс18) сформулювала висновок про те, що тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 643/1090/17, провадження № 61-28548св18; у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 591/767/18, провадження № 61-46132св18.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Позивач в своїй позовній заяві просить надати дозвіл оформлювати документи для тимчасового виїзду або супроводу малолітньої дочки, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон, та на в'їзд/виїзд доньки за кордон без нотаріально посвідченого дозволу та супроводу батька, а саме до Туреччини, з моменту набрання рішенням суду законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Між тим позивач не довела належними та допустимими доказами, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України у супроводі матері та без дозволу і супроводу батька, без визначення його початку й закінчення, відповідає інтересам дитини, не порушує прав відповідача як батька на спілкування з дочкою та не позбавляє його права брати участь у вихованні та утриманні дитини.
Суд вважає, що позивач не обґрунтувала тривалість перебування дитини за кордоном, не довела, що відповідач заперечував проти виїзду дитини за кордон без супроводу батька, якщо йому були відомі мета, країна та визначення відповідного часового проміжку перебування у цій державі.
Враховуючи вищевикладене, зазначені обставини вказують на відсутність правових підстав для задоволення позову у заявлений позивачем спосіб, тому у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 13, 76-81, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Чугуївської міської ради Харківської області, про збільшення розміру аліментів, позбавлення батьківських прав, визначення місця проживання дитини, надання дозволу на виїзд/в'їзд неповнолітньої дитини за кордон без згоди батька до досягнення дитиною повноліття відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , ІН НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_3 .
Третя особа: Служба у справах дітей Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, адреса місцезнаходження: вул. Старонікольська, буд. №29, м. Чугуїв, Харківська область, ЄДРПОУ 26203663.
Суддя: С.А. Оболєнська