Справа № 545/195/23
Провадження № 3/545/364/23
"28" лютого 2023 р. суддя Полтавського районного суду Полтавської області Стрюк Л.І., розглянувши матеріали, які надійшли з Відділу поліції №2 Полтавського районного управління поліції ГУ НП в Полтавській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , інші відомості суду не відомі,
за ч.1 ст.173-2 КУпАП, -
Згідно з протоколом, у період з 19.09.2022 по 19.01.2023 ОСОБА_2 не надавав доступ ОСОБА_3 у приміщення квартири, власником частини якої за рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 09.09.2022 вона є, чим скоїв щодо неї домашнє насильство економічного характеру та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_2 вину не визнав повністю та пояснив, що шлюб між ним та потерпілою розірвано більше року тому, однією сім'єю не проживають і не ведуть спільного господарства. Окрім того, за адресою вчинення правопорушення (АДРЕСА_1 ) потерпіла не зареєстрована і фактично у ній ніхто не проживає, оскільки це новобудова і вона непридатна до проживання. Спір з приводу цієї квартири перебуває на розгляді у суді і саме з цього приводу між ними виник конфлікт, під час якого колишня дружина викликала поліцію. Просив просив закрити справу про адміністративне правопорушення за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Потерпіла ОСОБА_4 пояснила, що вона проживає разом з батьками в іншому місці, у зв'язку з тим, що колишній чоловік відмовлявся дати їй ключі,вона не могла потрапити до квартири, тому викликала працівників поліції. Просила притягнути ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали про адміністративне правопорушення, вважаю, що у діях ОСОБА_5 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, з таких підстав.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст.10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Адміністративна відповідальність за ч.1 ст.173-2 КУпАП настає за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.Адміністративне стягнення за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, складає штраф від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.
При вирішенні цього питання слід врахувати характер правопорушення у розумінні гарантій статті 6 ЄКПЛ.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, (далі - ЄКПЛ) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини (зокрема, mutatis mutandis рішення у справі OZTURK v. GERMANY від 21 лютого 1984 року, пункт 53), справи про адміністративні правопорушення даної категорії, враховуючи, зокрема, розмір та характер стягнень, для цілей статті 6 ЄКПЛ належать до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на дану категорію справ поширюються гарантії статті 6 ЄКПЛ.
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011[2] зазначає, що з аналізу положень міжнародних актів, наведених у цьому Рішенні, не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення». У пункті 3.6 цього рішення Конституційний Суд України вказує, що відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому ж Рішенні Конституційний Суд України поширює певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відтак, на всі стадії оскарження у судах постанов у справах даної категорії на позивачів (осіб, яких притягнуто до адміністративної відповідальності) поширюються всі гарантії статті 6 ЄКПЛ, в т. ч. кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до Закону України «Про запобігання та протидії домашньому насильству», домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь. Дія цього закону поширюється на таких осіб: 1) подружжя; 2) колишнє подружжя; 3) наречені; 4) мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); 5) особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; 6) особи, які мають спільну дитину (дітей); 7) батьки (мати, батько) і дитина (діти); 8) дід (баба) та онук (онука); 9) прадід (прабаба) та правнук (правнучка); 10) вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); 11) рідні брати і сестри; 12) інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати і сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); 13) діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; 14) опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; 15) прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя.
Дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюється також на інших родичів, інших осіб, які пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за умови спільного проживання, а також на суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Як вбачається з аналізу змісту чинного законодавства, ознакою домашнього насильства є залежність потерпілого від кривдника чи значна перевага сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Домашнє насильство вчиняється шляхом порушення основних прав і свобод іншого члена сім'ї та призводить або може призвести до заподіяння шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
У той час, як під конфліктом необхідно розуміти таких стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Виникнення конфлікту залежить не лише від об'єктивних причин але й від суб'єктивних факторів, до яких необхідно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту.
Очевидно, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує спір з приводу даної квартири, тобто існує спір з приводу цивільних прав, який має вирішуватись в порядку, передбаченому ЦПК України. Судом не встановлено будь-яких ознак домашнього насильства, тобто залежності потерпілого від кривдника чи значної переваги сил (фізичних, психологічних, пов'язаних із вищою посадою тощо) того, хто чинить насильство.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що обставини, які викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не дають підстав для висновку про наявність в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, тому провадження у справі слід закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст.247 КУпАП,
Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.173-2 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя: Л. І. Стрюк