пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
28 лютого 2023 року Справа № 903/868/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Слободян О.Г., за участю секретаря судового засідання Лівандовського Т.Г.,
представника позивача: Ткачук А.А.,
представника відповідача: адвоката Воробей О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Підприємства теплових мереж “Ковельтепло”
до відповідачів: 1) Фізичної особи- підприємця Рибачок Галини Іванівни
2) Фізичної особи- підприємця Рибачок Сергія Юрійовича
про стягнення 43876грн. 99коп.
встановив: позивач - ПТМ “Ковельтепло” (позивач) звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів - фізичної особи-підприємця Рибачок Г.І. та фізичної особи-підприємця Рибачок С.Ю. 43876грн. 99коп. з яких: 39653грн. 29коп. заборгованості за надану теплову енергію, 3278грн. 39коп. інфляційних втрат та 945грн. 31коп. - 3% річних. Також просить стягнути з відповідачів 2481грн. витрат по сплаті судового збору.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на відмову відповідачів укладати договір на відпуск теплової енергії з теплопостачальником та невиконання відповідачами зобов'язань в частині оплати наданої позивачем теплової енергії до нежитлового приміщення площею 57.5.кв. м. по вул.Незалнежності, 101 у м.Ковелі, що належить відповідачам на праві власності, за період з грудня 2019 року по квітень 2022 року згідно виставлених рахунків на оплату.
Ухвалою суду від 11.11.2022 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
14.12.2022р. відповідачі подали відзив на позовну заяву (вх.№01-57/6924/22), в якому заперечили проти позову та просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
У відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив (вх.№01-75/146/23 від 11.01.2023) та у запереченнях на додаткові пояснення (вх.№01-75/1137/23 від 23.02.2023) відповідачі зазначили, що вони не знали і не могли знати про здійснення нарахувань позивачем за теплопостачання і необхідність укладення договору, оскільки нежитлове приміщення було придбане з демонтованими приладами опалення, радіатори були відсутні. Жодних звернень про необхідність укладення договору та рахунків на оплату відповідачі від позивача не отримували. Належних доказів про направлення проекту договору №742 від 22.10.2019 року відповідачам позивачем не надано. Проект договору та вимога позивача були адресовані лише одному відповідачу - Рибачку С.Ю. і не на його юридичну адресу. Надані копії конвертів з чеками не є беззаперечними доказами направлення саме цих документів. Позивачем не доведено належним чином факти та обсяги постачання теплової енергії саме відповідачам. Копії актів про зняття показників теплового лічильника не дають можливість ідентифікувати саме якого лічильника зафіксовано показник.
Відповідачі стверджують, що у них не було підстав для ухилення від оплати послуг позивача, оскільки всі обов'язки по оплаті за теплопостачання несуть орендарі, які орендували дане приміщення.
Також повідомляють, що з метою отримання послуг з теплопостачання відповідачі звернулися до ПТМ "Ковельтепло" з листом від 22.03.2021 про намір встановити вузол розподільчого обліку теплової енергії за адресою: м.Ковель, вул.Незалежності, 101, проте отримали відмову від позивача. Протягом усієї переписки ПТМ «Ковельтепло» в жодному своєму листі не згадав про необхідність укладення Договору та наявність заборгованості. 25.11.2022 комісією в складі представників ПТМ «Ковельтепло» в присутності ФОП Рибачок С.Ю. було прийнято в експлуатацію лічильник теплової енергії в нежитловому приміщенні за адресою: вул. Незалежності, 101 в м. Ковель, про що складено відповідний Акт. Одночасно із прийняттям в експлуатацію лічильника тепла, 25.11.2022 року ФОП Рибачку С.Ю. представниками позивача було надано два примірники Індивідуального договору № 742 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2022 року.
Ухвалою суду від 16.12.2022 суд постановив перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
20.12.2022р. позивач надіслав на адресу суду відповідь на відзив (вх.№01-57/7040/22), в якій не погодився з доводами відповідача, зазначеними у відзиві. Просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відповіді на відзив та у додаткових поясненнях (вх.№01-75/255/23 від 17.01.2023) позивач зазначає, що придбаваючи приміщення в будівлі з централізованою системою опалення, відповідачі були обізнаними з рівнем її благоустрою, а також передбачали необхідність виконання зобов'язань по оплаті житлово-комунальних послуг. Відсутність між сторонами договірних відносин не є підставою для звільнення відповідачів від оплати послуг по теплопостачанню, оскільки законом на власника ( співвласника ) приміщення покладено обов'язок оплачувати вказані послуги. Рахунки за послуги, виставлені відповідачам є первинними документами на підтвердження здійснення господарської операції. Після того, як позивач дізнався, що співвласниками приміщення є відповідачі, підготував Договір № 742 на відпуск теплової енергії від 22.10.2019р. та направив відповідачу Рибачку С.Ю. даний проект договору разом з супровідним листом № 2280 від 22.10.2019р. цінним листом з описом та повідомленням про вручення.
Позивач звертає увагу, що постанова КМ України № 630 від 21.07.2005р. втратила чинність 01.05.2022р, тобто після спірного періоду нарахування заборгованості, а тому її застосування не суперечить нормам законодавства. За спірний період від відповідачів не надходило заяв та скарг щодо надання неякісних послуг. Також претензій до кількості наданих ПТМ "Ковельтепло" послуг з централізованого опалення належного відповідачам приміщення та порядку нарахування і обчислення їх вартості не заявлено.
Крім того, позивач вважає, що оскільки сторони не перебувають в договірних відносинах, які б регулювали відносини щодо постачання теплової енергії, як того вимагають норми законодавства, то поставлена відповідачам теплова енергія на зазначену суму є безпідставно набутою згідно ст.1212, 1213 ЦК України.
Ухвалою суду від 27.12.2022р. продовжено строк підготовчого провадження до 09.02.2023р.
Ухвалою суду від 17.01.2023р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 31.01.2023р.
Ухвалою суду від 31.01.2023 відкладено розгляд справи на 28.02.2023.
28.02.2023 в судовому засіданні представником відповідача 2 заявлено усне клопотання про долучення до матеріалів справи документів.
Відповідно до ч. 2 ст.207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Усне клопотання представника відповідача 2 про долучення документів залишено судом без розгляду на підставі ч. 2 ст.207 ГПК України.
Інших заяв та клопотань до початку розгляду справи по суті від сторін до суду не подано.
28.02.2023 в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю, просила позов задовольнити.
Представник відповідача 2 заперечила проти позову, просила в позові відмовити.
Дослідивши наявні у справі письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив наступне.
Підприємство теплових мереж "Ковельтепло" (позивач) зазначає, що він надає послуги з постачання теплової енергії до будівлі нежитлового приміщення по АДРЕСА_1 , в тому числі до нежитлового приміщення, розміщеного у цій будівлі, площею 57,5 кв.м., що належить на праві власності ФОП Рибачок Г.І (відповідачу 1) та ФОП Рибачок С.Ю (відповідачу 2).
На підставі договору купівлі - продажу нерухомого майна від 27.10.2017 ОСОБА_1 та Рибачок С.Ю. придбали у Пащука В.М. приміщення (відділення банку) загальною площею 57,5 кв.м. по вул. Незалежності, 101 в м. Ковелі Волинська область.
На даний час, ФОП Рибачок Г.І та ФОП Рибачок С. Ю. є співвласниками частини нежитлового приміщення по вул. Незалежності, 101 в м. Ковелі, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02.09.2022р. № 308800379.
Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач 1 - ФОП Рибачок Г.І. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; відповідач 2 - Рибачок С.Ю. - АДРЕСА_3 .
Позивач стверджує, що у жовтні 2019 року він дізнався, що відповідачі не сплачували за послуги теплопостачання та не зверталися до позивача про укладення договору на відпуск теплової енергії, а також не повідомили про зміну власника приміщення. На неодноразові звернення з пропозицією укласти договір на оплату наданих послуг з теплопостачання, відповідачі відмовилися від укладення договорів.
Зазначає, що 22.10.2019 за вих. № 2880 ПТМ "Ковельтепло" на адресу відповідачів рекомендованим листом з повідомленням про вручення направляло проект договору на відпуск теплової енергії. Однак, даний лист повернувся з відміткою пошти на конверті «за закінченням встановленого строку зберігання». Догововір між сторонами не було укладено. Також, зазначає, що позивачем 26.11.2020р. за №1814 на ім'я Рибачка С.Ю рекомендованим листом була надіслана вимога про сплату у 7-денний строк згідно ст.530 ЦК України 11054,11грн заборгованості за послуги з теплопостачання та нарахувань за несвоєчасну оплату наданих послуг. Вимога повернулася без вручення адресату з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання. 17.01.2022 ПТМ "Ковельтепло" на адресу Рибачка С.Ю. було направлено цінним листом з описом вкладення лист з примірниками індивідуального договору № 742 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.01.2022р. (опис вкладення до цінного листа від 18.01.2022р., накладна про відправлення від 18.01.2022р.).
Враховуючи норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Як докази надання послуг, позивач подав до суду копії актів зняття показників лічильника, рахунків за послуги за період грудень 2019р. - квітень 2022р., листів про надіслання відповідачам проектів договору та вимоги про оплату заборгованості.
Позивач зазначає, що починаючи з грудня 2019 року відповідачам виставлялись рахунки на оплату наданих послуг, які надсилалися на фізичну адресу за місцезнаходженням приміщення по вул. Незалежності, 101 в місті Ковелі. Придбаваючи приміщення з централізованою системою опалення, відповідачі були обізнаними з рівнем благоустрою будівлі, а також передбачали необхідність виконання зобов'язань по оплаті житлово - комунальних послуг. Отже, між позивачем та відповідачами встановилися фактичні договірні відносини з приводу надання теплової енергії, оскільки позивач надавав відповідачам послугу з теплопостачання, а відповідачі користувалися нею для задоволення власних потреб.
Позивач доводить, що свої зобов'язання по оплаті наданих послуг відповідачі належним чином не виконали і станом на 01 жовтня 2022 року за період з грудня 2019 року по квітень 2022р. включно вони мають заборгованість перед підприємством на суму 39653 грн 29 коп. Також, відповідачам згідно ст.625 ЦК України було нараховано 3278грн. 39коп. інфляційних втрат та 945грн. 31коп. - 3% річних.
Відтак, предметом позову є стягнення солідарно з відповідачів, як власників нежитлового приміщення, заборгованості по оплаті наданих послуг по теплопостачанню на суму загальну суму 43876,99 грн.
Правовідносини позивача, як суб'єкта господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем) та відповідачами, як особами (споживачами), які отримують послуги з централізованого теплопостачання, урегульовано Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Законом України "Про теплопостачання".
При цьому, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги".
Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні, зокрема, опалення. Власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд - фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку. Внутрішньобудинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Згідно із ч.1 ст.13 Закону, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права та обов'язки споживача. Так, згідно з частиною 1 зазначеної статті, споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; згідно з частиною 3 зазначеної статті споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону).
Згідно із ст.10 Закону, ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
При цьому статтею 19 Закону України "Про теплопостачання" також передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про теплопостачання", плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону. Розподіл між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг здійснюється відповідно до методики, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Як встановлено судом, у період з грудня 2019 року по квітень 2022 року, за який позивач просить стягнути заборгованість, між сторонами не було укладено договір на постачання теплової енергії, а тому до правовідносин між сторонами слід застосовувати загальні положення про зобов'язання згідно Цивільного кодексу України.
Згідно частини 1, 2 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до статей 174, 181 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
В силу ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.1, 7 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до вимог ст.147 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається із матеріалів справи момент виникнення спору у цій справі пов'язується із направленням позивачем одному із відповідачів - ОСОБА_2 листа від 22.10.2019 №2880 про укладення договору від 22.10.2019 № 742 на відпуск теплової енергії з проектом договору та початком здійснення нарахувань з грудня 2019 року.
Як докази про відправлення листа з проектом договору від 22.10.2019 позивач надав суду копії опису вкладення до цінного листа без дати, повідомлення про вручення та конверта з відміткою пошти про повернення відправлення.
Судом встановлено, що позивач направив лист на адресу ОСОБА_2 - АДРЕСА_4 . Вказана кореспонденція повернулася без вручення адресату з відміткою пошти на конверті: причина невручення - за закінченням встановленого строку зберігання.
В описі вкладення до цінного листа відсутні дата та підпис працівника зв'язку з відміткою (штампом) укрпошти про прийняття відправлення.
Доказів отримання листа від 22.10.2019 ФОП Рибачком С.Ю. позивачем суду не надано.
Крім того, доказів направлення такого листа відповідачу 1 - Рибачок Г.І. позивачем взагалі не надано та не зазначено.
В матеріалах справи містяться рахунки ПТМ "Ковельтепло" за послуги за період з грудня 2019 по квітень 2022 року з посиланням на договір №742 від 22.10.2019. Водночас, жодних доказів надіслання або вручення відповідачам цих рахунків позивачем суду не надано.
У зв'язку з неоплатою відповідачами рахунків, позивач надсилав лист-вимогу ПТМ "Ковельтепло" від 26.11.2020 №1814, адресовану ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на адреси: м.Ковель, вул.Незалежності, 101 та АДРЕСА_4 .
У вимозі позивач просив відповідачів, керуючись ст.530 ЦК України, у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги сплатити на рахунок ПТМ "Ковельтепло" заборгованість на суму 10551,20грн за період з грудня 2019 р по жовтень 2020 р включно, 296,27грн інфляційних втрат та 206,64грн - 3% річник, всього 11054,11грн.
На підтвердження надіслання вимоги відповідачам позивачем надано суду копії фіскальних чеків укрпошти від 26.11.2020 та конвертів. Проте вимога була повернута позивачу з відміткою пошти: причина невручення - за закінченням терміну зберігання.
Доказів отримання відповідачами вимоги про сплату заборгованості позивачем суду не надано.
У відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив, запереченнях на додаткові пояснення відповідачі заперечують про отримання ними рахунків на оплату та зазначеної кореспонденції від ПТМ "Ковельтепло" і зазначають, що їм було невідомо про наявність заборгованість за послуги з теплопостачання та надання таких послуг, оскільки договір про теплопостачання між сторонами не укладався, а в приміщенні радіатори на опалення були відсутні, а саме приміщення орендували інші особи.
ПТМ "Ковельтепло" не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про отримання відповідачами рахунків на оплату та вимоги про сплату заборгованості.
Згідно витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адреси відповідачів: Волинська обл, м.Ковель, вул.Павлова, буд.9; Волинська обл, м.Ковель, бульвар Л.Українки, буд.11, кв.13. Проте позивач не направляв на ці адреси рахунків та вимоги про сплату заборгованості.
Враховуючи заперечення відповідачів про отримання рахунків на оплату та вимоги про сплату заборгованості, відсутність в матеріалах справи доказів отримання таких документів відповідачами, строк виконання зобов'язань у відповідачів не настав. А тому вимога позивача про стягнення 43876грн. 99коп. (з яких: 39653грн. 29коп. заборгованості за надану теплову енергію, 3278грн. 39коп. інфляційних втрат та 945грн. 31коп. - 3% річних) є передчасною.
О огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення солідарно з відповідачів 43876грн. 99коп. є передчасними, а у позові слід відмовити.
Згідно із ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Крім того, у судовому засіданні після судових дебатів, представник відповідача-2 подала суду за її підписом заяву про надання документально підтверджених судових витрат у справі. У заяві адвокат Воробей О.Р. просила стягнути всі понесені відповідачем ФОП Рибачок С.Ю. документально підтверджені судові витрати (витрати на правову допомогу) у справі з позивача - Підприємства теплових мереж "Ковельтепло".
Згідно ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких за ч. 1 ст. 123 цього Кодексу відносяться витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п.8 ч.3 ст. 165 ГПК України відзив повинен містити, зокрема, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Відповідно до ч. 8 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до п.5 ч.6 ст.238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується, зокрема, про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.
Відповідно до ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.
За змістом означеної норми вбачається, що можливість подальшого (після проведення останнього судового засідання) подання заяви про розподіл витрат з професійної правничої допомоги прив'язана до судових дебатів (ст. 221 Господарського процесуального кодексу України). Проте, відповідач у першій заяві по суті (відзиві на позовну заяву) повинен був зазначити, що він очікує понести в зв'язку із розглядом справи судові витрати та зазначити, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, статтею 80 ГПК України визначений порядок подання доказів.
У відповідності до ч. 9 ст. 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Судом встановлено, що у відзиві на позову заяву не зазначено попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Також, до заяви про надання документально підтверджених судових витрат у справі представник відповідача 2 не надав доказів надсилання учасникам справи приєднаних до заяви доказів про понесення витрат за надану професійну правничу допомогу. У зв'язку з цим, позивач не має можливості у порядку, передбаченому ГПК України, реалізувати своє право на подачу заперечень щодо поданих доказів, клопотання про зменшення розміру зазначених витрат.
Враховуючи викладене, суд не бере до уваги докази щодо судових витрат, подані представником відповідача-2 до заяви, оскільки останнім не надано доказів про надіслання копії доказів щодо судових витрат іншим учасникам справи та у визначений строк не подано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.
Отже, Господарським процесуальним кодексом України чітко передбачений порядок вирішення питання про судові витрати.
Неподання стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат та ненадсилання іншим учасникам справи доказів щодо таких витрат, позбавляє іншу сторону права на подання доводів та заперечень щодо заявлених витрат, що порушує принцип рівності та змагальності сторін.
З огляду на зазначене, судом залишено без розгляду заяву представника відповідача 2 про надання документально підтверджених судових витрат у справі.
Керуючись ст.ст. 129, 202, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В позові відмовити.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено та підписано 07.03.2023.
Суддя О. Г. Слободян