23.02.2023 року м.Дніпро Справа № 904/1646/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Чередка А.Є., Кузнецова В.О.
секретар судового засідання Мацекос І.М.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод №3" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 (суддя Рудь І.А.)
у справі № 904/1646/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд", м. Черкаси
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод № 3", м. Дніпро
про стягнення заборгованості в сумі 8 854 177 грн 23 коп. за договором постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 в редакції додаткових угод
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 16.06.2022 № 445-06/22, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод № 3" заборгованість в сумі 8 854 177 грн 23 коп., з яких: 7 565 956 грн 06 коп. - заборгованість за спожитий природний газ у жовтні-грудні 2021, січні-березні 2022, 547 541 грн 67 коп. - пеня, 71 560 грн 44 коп. - 3% річних, 669 119 грн 06 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 в редакції додаткових угод.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 у справі №904/1646/22 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 63 000 грн 00 коп. В іншій частині позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод № 3" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" 7 502 956 грн 06 коп. основного боргу, 546 170 грн 41 коп. пені, 71 560 грн 44 коп. 3% річних, 668 756 грн 98 коп. (шістсот шістдесят вісім тисяч сімсот п'ятдесят шість грн 98 коп.) інфляційних втрат, 131 841 грн 66 коп. (сто тридцять одну тисячу вісімсот сорок одну грн 66 коп.) витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод №3" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати повністю рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 у справі №904/1646/22, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні, обставин справи та з порушенням норм процесуального права.
Стверджує, що при дослідженні поданих сторонами копії договору постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 та додаткових угод до нього, господарський суд не мав достатніх навичок для з'ясування візуальних розбіжностей між підписами керівників ТОВ «Хлібзавод № 3» Щербини М.В. та Гапоненко В.А., які містять на вказаних документах, а також у копіях паспортів вказаних осіб, поданих клопотаннях та заявах, як і спеціальних засобів для виявлення наявності/відсутності рисок у графі, що містить дату сплати вартості природного газу (п. 4 додаткових угод) на копіях додаткових угод.
Зазначає, що в ході судового розгляду було встановлено, що вина відповідача у виникненні спору відсутня, затримки в оплаті заборгованості виникли з підстав економічної ситуації в країні, а саме зменшення платоспроможності, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували понесення ним збитків, а штрафні санкції, які стягуються на його користь з відповідача надмірно великі та не відповідають принципу розумності та справедливості, що дає право суду зменшити розмір неустойки.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод № 3" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 у справі №904/1646/22 залишено без руху. Скаржнику надано строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду докази сплати судового збору у сумі 189 218,99 грн. та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску такого строку.
Апелянтом усунено недоліки апеляційної скарги та додано докази сплати судового збору та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.12.2022 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод № 3" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 у справі №904/1646/22; розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання з викликом сторін на 23.02.2023 о 11 год. 00 хв.
20.01.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Також, просить суд здійснювати розгляд апеляційної скарги без участі його уповноваженого представника.
22.02.2023 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про перенесення слухання у справі № 904/1646/22.
В обґрунтування клопотання заявник зазначає, що починаючи з 20.02.2023 по теперішній час представник відповідача ТОВ "Хлібзавод № 3" - Щербина Микола Васильович знаходиться на стаціонарному лікуванні в КНП «Дніпровська міська клінічна лікарня № 6» Дніпровської міської ради, через загострення хронічної хвороби, у зв'язку з чим не має можливості бути присутнім на судовому засіданні та приймати участь у відеоконференції 23.02.2023, на підтвердження чого надає довідку б/н від 21.02.2023.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28 жовтня 1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17 , від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, як безпосередньо в залі суду, так і в режимі відеоконференції.
Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
Відтак, суд не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та відмовляє у задоволенні заявленого клопотання.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, у судове засідання 23.02.2023 не з'явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не проінформували.
Згідно ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на подане позивачем клопотання про розгляд справи за відсутності його представника, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах (в матеріалах справи наявні апеляційна скарга та відзив на апеляційну скаргу), а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників сторін.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Розгляд справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, відповідно до частини 3 статті 222 ГПК України без фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу.
Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод № 3" (споживач) укладено договір постачання природного газу № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачу в період з 01 січня 2020 по 31 грудня 2020 природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язується прийняти та оплатити постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені умовами договору.
Згідно з п. 3.2. договору обсяги постачання/споживання природного газу визначаються за розрахунковий період, який становить один місяць.
Пунктом 3.4. договору визначено, що на підставі результатів (показників) вимірювання вузлів обліку газу щомісячно складаються акти приймання - передачі природного газу за розрахунковий період, що підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками в наступному порядку:
- за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ/ГТС та споживачем (пп. 3.4.1.);
- на підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГТС, постачальник протягом трьох робочих днів готує та надає споживачу два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписані уповноваженим представником постачальника (пп. 3.4.2.);
- споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі природного газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта приймання-передачі природного газу (пп. 3.4.3.).
Пунктом 4.1. договору передбачено, що ціна за 1000 кубічних метрів природного газу, який передається постачальником споживачу на умовах даного договору (надалі - ціна газу), встановлюється додатковими угодами до цього договору.
Ціна газу може змінюватися протягом дії цього договору та узгоджується шляхом підписання додаткових угод до цього договору (п. 4.2. договору).
Відповідно до п. 4.4. договору загальна сума договору складається із місячних сум вартості газу, поставленого споживачу за договором.
За умовами п. 4.5. договору оплата вартості замовлених обсягів газу за договором здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, що визначається в додаткових угодах до цього договору.
Пунктом 4.7. договору передбачено, що датою оплати вартості отриманого газу відповідно до цього договору є дата зарахування коштів на банківський рахунок постачальника.
Згідно з п. 4.9. договору у разі виникнення у споживача заборгованості з оплати вартості газу, постачальник має право грошові кошти, отримані від споживача за газ в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення.
У пп. 8.2.1. п. 8.2. договору сторони погодили, що у разі порушення споживачем порядку та строків проведення розрахунків, передбачених п. 4.5 та/або п. 4.6 цього договору, споживач сплачує постачальнику, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 12.1. договору цей договір набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) і діє в частині постачання газу до 31 грудня 2020, а в частині проведення розрахунків -до повного їх здійснення.
Якщо за 10 календарних днів до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії, то договір вважається продовжений на наступний календарний рік на тих же умовах (п. 12.2. договору).
У п. 12.4. договору сторони домовились про право створювати, оформлювати та підписувати додаткові угоди та інші додатки до цього договору, рахунки, видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі природного газу, акти надання робіт (послуг), акти звірки взаємних розрахунків за цим договором (надалі - документи), шляхом накладення кваліфікованого електронного цифрового підпису (надалі - кваліфікований ЕЦП), в порядку, передбаченому чинним законодавством про електронний документообіг та електронний цифровий підпис.
При цьому сторони погодились, що:
- кваліфікований ЕЦП прирівнюється до власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки сторони, а самі документи, створені та підписані сторонами шляхом накладення кваліфікованого ЕЦП, прирівнюються до оригіналів таких документів в паперовому вигляді та можуть використовуватись для здійснення, відображення та обліку операцій за цим Договором нарівні з паперовим носієм таких документів;
- документи повинні містити всі обов'язкові та/або істотні умови та реквізити відповідно до вимог чинного законодавства України, або ті умови та реквізити, щодо наявності яких є окрема письмова домовленість сторін;
- оформлення та підписання документів здійснюється в строки, передбачені умовами цього договору;
- документи, створені та підписані кваліфікованим ЕЦП, мають рівну юридичну силу з паперовими примірниками таких документів, можуть бути використані як докази під час розв'язання суперечок за цим договором та в судах;
- оформлення та підписання документів в паперовому вигляді здійснюється на вимогу однієї з сторін договору.
27.09.2021 сторони уклали додаткову угоду № 22 до договору, в якій узгодили, що:
- обсяг природного газу, що постачальник зобов'язується поставити споживачу у жовтні 2021 складає 40 тис. (сорок тисяч) м. куб.;
- ціна за 1000 куб. м природного газу на жовтень 2021 становить 25 833,33 грн. (двадцять п'ять тисяч вісімсот тридцять три гривні 33 копійки), крім того податок на додану вартість 20% - 5 166,67 грн. (п'ять тисяч сто шістдесят шість гривень 67 копійок, а всього 31 000,00 грн. (тридцять одна тисяча гривень 00 копійок) з ПДВ. До ціни природного газу включена вартість тарифу оператора ГТС на послуги користування замовленими потужностями на точку виходу з ГТС;
- загальна вартість обсягу природного газу, що передається за цією додатковою угодою становить 1 033 333,20 грн. (один мільйон тридцять три тисячі триста тридцять три гривні 20 копійок), крім того податок на додану вартість 20% - 206 666,64 грн. (двісті шість тисяч шістсот шістдесят шість гривень 64 копійки), а всього 1 239 999,84 грн. (один мільйон двісті тридцять дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 84 копійки) з ПДВ;
- оплата вартості замовлених обсягів газу за договором у жовтні 2021 здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: 1 239 999,84 грн у строк до 10.11.2021.
22.10.2021 сторони уклали додаткову угоду № 23 до договору, в якій узгодили, що:
- обсяг природного газу, що постачальник зобов'язується поставити споживачу у листопаді 2021 складає 40 тис. (сорок тисяч) м. куб.;
- ціна за 1000 куб. м природного газу на листопад 2021 становить 30 583,33 грн. (тридцять тисяч п'ятсот вісімдесят три гривні 33 копійки), крім того податок на додану вартість 20% - 6 116,67 грн. (шість тисяч сто шістнадцять гривень 67 копійок, а всього 36 700,00 грн. (тридцять шість тисяч сімсот гривень 00 копійок) з ПДВ. До ціни природного газу включена вартість тарифу оператора ГТС на послуги користування замовленими потужностями на точку виходу з ГТС;
- загальна вартість обсягу природного газу, що передається за цією додатковою угодою становить 1 223 333,20 грн. (один мільйон двісті двадцять три тисячі триста тридцять три гривні 20 копійок), крім того податок на додану вартість 20% - 244 666,64 грн. (двісті сорок чотири тисячі шістсот шістдесят шість гривень 64 копійки), а всього 1 467 999,84 грн. (один мільйон чотириста шістдесят сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 84 копійки) з ПДВ;
- оплата вартості замовлених обсягів газу за договором у листопаді 2021 здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: 1 467 999,84 грн у строк до 13.12.2021.
25.11.2021 сторони уклали додаткову угоду № 24 до договору, в якій узгодили, що:
- обсяг природного газу, що постачальник зобов'язується поставити споживачу у грудні 2021 складає 40 тис. (сорок тисяч) м. куб.;
- ціна за 1000 куб. м природного газу на грудень 2021 становить 30 833,33 грн. (тридцять тисяч вісімсот тридцять три гривні 33 копійки), крім того податок на додану вартість 20% - 6 166,67 грн. (шість тисяч сто шістдесят шість гривень 67 копійок, а всього 37 000,00 грн. (тридцять сім тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ. До ціни природного газу включена вартість тарифу оператора ГТС на послуги користування замовленими потужностями на точку виходу з ГТС;
- загальна вартість обсягу природного газу, що передається за цією додатковою угодою становить 1 233 333,20 грн. (один мільйон двісті тридцять три тисячі триста тридцять три гривні 20 копійок), крім того податок на додану вартість 20% - 246 666,64 грн. (двісті сорок шість тисяч шістсот шістдесят шість гривень 64 копійки), а всього 1 479 999,84 грн. (один мільйон чотириста сімдесят дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 84 копійки) з ПДВ;
- оплата вартості замовлених обсягів газу за договором у грудні 2021 здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: 1 479 999,84 грн у строк до 12.01.2022.
21.12.2021 сторони уклали додаткову угоду № 25 до договору, в якій узгодили, що:
- обсяг природного газу, що постачальник зобов'язується поставити споживачу у січні 2022 складає 40 тис. (сорок тисяч) м. куб.;
- ціна за 1000 куб. м природного газу на січень 2022 становить 55 541,67 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч п'ятсот сорок одна гривня 67 копійок), крім того податок на додану вартість 20% - 11 108,33 грн. (одинадцять тисяч сто вісім гривень 33 копійки, а всього 66 650,00 грн. (шістдесят шість тисяч шістсот п'ятдесят гривень 00 копійок) з ПДВ. До ціни природного газу включена вартість тарифу оператора ГТС на послуги користування замовленими потужностями на точку виходу з ГТС;
- загальна вартість обсягу природного газу, що передається за цією додатковою угодою становить 2 221 666,80 грн. (два мільйони двісті двадцять одна тисяча шістсот шістдесят шість гривень 80 копійок), крім того податок на додану вартість 20% - 444 333,36 грн. (чотириста сорок чотири тисячі триста тридцять три гривні 36 копійок), а всього 2 666 000,16 грн. (два мільйони шістсот шістдесят шість тисяч гривень 16 копійок) з ПДВ.;
- оплата вартості замовлених обсягів газу за договором у січні 2022 здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: 2 666 000,16 грн у строк до 14.02.2022.
21.01.2022 сторони уклали додаткову угоду № 26 до договору, в якій узгодили, що:
- обсяг природного газу, що постачальник зобов'язується поставити споживачу у лютому 202ц складає 40 тис. (сорок тисяч) м. куб.;
- ціна за 1000 куб. м природного газу на лютий 2022 становить 30 000,00 гри. (тридцять тисяч гривень 00 копійок), крім того податок на додану вартість 20% - 6 000,00 гри. (шість тисяч гривень 00 копійок, а всього 36 000,00 гри. (тридцять шість тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ. До ціни природного газу включена вартість тарифу оператора ГТС на послуги користування замовленими потужностями на точку виходу з ГТС;
- загальна вартість обсягу природного газу, що передається за цією додатковою угодою становить 1 200 000,00 гри. (один мільйон двісті тисяч гривень 00 копійок), крім того податок на додану вартість 20% - 240 000,00 грн. (двісті сорок тисяч гривень 00 копійок), а всього 1 440 000,00 гри. (один мільйон чотириста сорок тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ;
- оплата вартості замовлених обсягів газу за договором у лютому 2022 здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: 1 440 000,00 грн у строк до 11.03.2022.
18.02.2022 сторони уклали додаткову угоду № 27 до договору, в якій узгодили, що:
- обсяг природного газу, що постачальник зобов'язується поставити споживачу у березні 2022 складає 40 тис. (сорок тисяч) м. куб.;
- ціна за 1000 куб. м природного газу на березень 2022 становить 30 000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 копійок), крім того податок на додану вартість 20% - 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок), а всього 36 000,00 грн. (тридцять шість тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ;
- загальна вартість обсягу природного газу, що передається за цією додатковою угодою становить 1 200 000,00 грн. (один мільйон двісті тисяч гривень 00 копійок), крім того податок на додану вартість 20% - 240 000,00 грн. (двісті сорок тисяч гривень 00 копійок), а всього 1 440 000,00 грн. (один мільйон чотириста сорок тисяч гривень 00 копійок) з ПДВ;
- оплата вартості замовлених обсягів газу за договором у березні 2022 здійснюється споживачем виключно грошовими коштами у національній валюті України - гривні в наступному порядку: 1 440 000,00 грн у строк до 14.04.2022.
На виконання умов договору позивач у період з жовтня 2021 по березень 2022 поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 7 996 626 грн 27 коп., з яких у жовтні 2021 в обсязі 23,33455 тис. куб. м. на суму 723 370 грн 96 коп., у листопаді 2021 в обсязі 26,97452 тис. куб.м. на суму 989 964 грн 78 коп., у грудні 2021 в обсязі 35,39118 тис. куб. м. на суму 1 309 473 грн 52 коп., у січні 2022 в обсязі 38,37836 тис. куб.м. на суму 2 557 917 грн 85 коп., у лютому 2022 в обсязі 28,44676 тис. куб. м. на суму 1 024 083 грн 36 коп., у березні 2022 в обсязі 38,66155 тис. куб.м. на суму 1 391 815 грн 80 коп., що підтверджується підписаними електронними підписами сторін актами прийому-передачі природного газу від 31.10.2021 № 6720, від 30.11.2021 № 7576, від 31.12.2021 № 8562, від 31.01.2022 № 564, від 28.02.2022 № 1239, від 31.03.2022 № 1931 (т. 1 а.с. 24-29).
Позивач зазначає, що в порушення умов договору та вищевказаних додаткових угод відповідач частково оплатив природний газ, поставлений у жовтні 2021 на суму 430 670 грн 21 коп., що підтверджується карткою рахунку № 361 за період з 01.01.2021 по 16.06.2022 (т. 1 а.с. 30-38), у зв'язку із чим борг відповідача перед позивачем за спожитий природний газ у спірному періоді складає 7 565 956 грн 06 коп.
Наведене і стало причиною виникнення спору та звернення до господарського суду із цим позовом.
На підставі пп. 8.2.1. п. 8.2. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 547 541 грн 67 коп. за період з 14.12.2021 по 14.06.2022.
Із посиланням на норми ст. 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 71 560 грн 4 коп. за період з 14.12.2021 по 14.06.2022 та інфляційні втрати у розмірі 669 119 грн 06 коп. за період з січня по травень 2022.
Під час судового розгляду справи в суді першої інстанції позивачем до матеріалів справи надані докази часткової оплати відповідачем заборгованості за природний газ, поставлений у жовтні 2021, після звернення позивача із даним позовом до суду на загальну суму 63 000 грн. 00 коп.
Позивач зазначає, що станом на 13.10.2022 основний борг відповідача у спірному періоді складає 7 502 956 грн 06 коп.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що доказів оплати відповідачем вказаної заборгованості та нарахованих позивачем штрафних санкцій сторонами до матеріалів справи не надано, а тому докази надані позивачем на підтвердження позовних вимог, оцінюються судом як є більш вірогідні, ніж докази надані відповідачем на підтвердження заперечень. При цьому суд частково погодився з розрахунками позивача та визнав обґрунтованим стягнення пені в розмірі 546 170 грн 41 коп., інфляційних втрат в розмірі 668 756 грн 98 коп та 3% річних в розмірі 71 560 грн 44 коп. В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 63 000 грн 00 коп. місцевий господарський суд закрив провадження за відсутністю предмету спору.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроенерготрейд" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом від 16.06.2022 № 445-06/22, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод № 3" заборгованість в сумі 8 854 177 грн 23 коп., з яких: 7 565 956 грн 06 коп. - заборгованість за спожитий природний газ у жовтні-грудні 2021, січні-березні 2022, 547 541 грн 67 коп. - пеня, 71 560 грн 44 коп. - 3% річних, 669 119 грн 06 коп. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 в редакції додаткових угод.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов спірного договору в частині своєчасних розрахунків за поставлений позивачем природний газ у спірному періоді.
Предметом доказування по справі є обставини, пов'язані з виникненням між сторонами та виконанням ними зобов'язань щодо поставки й оплати природного газу у період з жовтня 2021 по березень 2022 в межах спірного договору та додаткових угод до нього.
За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями; при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству (абзац другий ч. 4 ст. 179 ГК України): господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
За приписами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до умов п. 4.5. договору та п. 4 додаткових угод від 27.09.2021 № 22, від 22.10.2021 № 23, від 25.11.2021 № 24, від 21.12.2021 № 25, від 21.01.2022 № 26, від 18.02.2022 № 27, строк оплати поставленого позивачем природного газу є таким, що настав:
- за актом прийому-передачі природного газу від 31.10.2021 № 6720 - 10.11.2021;
- за актом прийому-передачі природного газу від 30.11.2021 № 7576 - 13.12.2021;
- за актом прийому-передачі природного газу від 31.12.2021 № 8562 - 12.01.2022;
- за актом прийому-передачі природного газу від 31.01.2022 № 564 - 14.02.2022;
- за актом прийому-передачі природного газу від 28.02.2022 № 1239 - 11.03.2022;
- за актом прийому-передачі природного газу від 31.03.2022 № 1931 - 14.04.2022.
Апеляційний суд зазначає, що під час судового розгляду справи в суді першої інстанції позивачем надані докази на підтвердження часткової оплати відповідачем вартості природного газу, поставленого у жовтні 2021, у загальній сумі 63 000 грн 00 коп. після звернення позивача із даним позовом до суду, тому грошові зобов'язання відповідача у вказаній сумі в силу положень ст. 202 Господарського кодексу України, на час розгляду справи судом припинилися. Таким чином, господарський суд дійшов правильного висновку, що між сторонами відсутній предмет спору щодо стягнення грошових коштів на вказану суму і провадження у справі в цій частині підлягає закриттю, згідно приписів п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідач (апелянт) оспорює підписання ним додаткових угод від 27.09.2021 № 22, від 22.10.2021 № 23, від 25.11.2021 № 24, від 21.12.2021 № 25, від 21.01.2022 № 26, від 18.02.2022 № 27 до договору постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19, та заперечує належність підписів директорам ТОВ «Хлібзавод № 3» генеральним директора товариства Гапоненко Владиславу Андрійовичу та ОСОБА_1 .
На підтвердження своєї позиції відповідач надав заяви свідків (т. 1 а.с. 75, 82) та копії додаткових угод від 27.09.2021 № 22, від 22.10.2021 № 23 (т. 1 а.с. 118-119), від 25.11.2021 № 24, від 21.12.2021 № 25, від 21.01.2022 № 26 (т. 1 а.с. 102-104). Підписання та укладення додаткової угоди від 18.02.2022 № 27 до договору постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 взагалі заперечує.
З даного приводу колегія суддів зазначає, що частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до приписів ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 та 2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як передбачено ч. 1 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
За приписами ч. 1 та 2 ст. 88 ГПК України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Апеляційний суд зауважує, що з наданих заяв свідків не вбачається за можливе встановити або спростувати справжність підписів уповноважених осіб відповідача - генеральних директорів ТОВ «Хлібзавод № 3» Гапоненко В.А. та Щербини М.В.
Інших належних та допустимих доказів, що могли б підтвердити обставини, на які посилається відповідач, матеріали справи не містять.
Зокрема, відповідачем не надано суду висновки експертів що давали б категоричну відповідь щодо питання належності поставлених на додаткових угодах від 27.09.2021 № 22, від 22.10.2021 № 23, від 25.11.2021 № 24, від 21.12.2021 № 25, від 21.01.2022 № 26, від 18.02.2022 № 27 до договору постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 підписів іншим невстановленим особам, відмінним від генеральних директорів ТОВ «Хлібзавод № 3» Гапоненко В.А. та Щербини М.В.
Натомість, апеляційний суд звертає увагу, що відповідачем не оспорюється факт підписання актів прийому-передачі природного газу від 31.10.2021 № 6720, від 30.11.2021 № 7576, від 31.12.2021 № 8562, від 31.01.2022 № 564, від 28.02.2022 № 1239 та від 31.03.2022 № 1931 (т. 1 а.с. 24-29).
Як вже було зазначено, у п. 12.4. Договору сторони домовились про право створювати, оформлювати та підписувати додаткові угоди та інші додатки до цього договору, рахунки, видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі природного газу, акти надання робіт (послуг), акти звірки взаємних розрахунків за цим договором (надалі - документи), шляхом накладення кваліфікованого електронного цифрового підпису (надалі - кваліфікований ЕЦП), в порядку, передбаченому чинним законодавством про електронний документообіг та електронний цифровий підпис.
При цьому сторони погодились, що:
- кваліфікований ЕЦП прирівнюється до власноручного підпису уповноваженої особи та відтиску печатки сторони, а самі документи, створені та підписані сторонами шляхом накладення кваліфікованого ЕЦП, прирівнюються до оригіналів таких документів в паперовому вигляді та можуть використовуватись для здійснення, відображення та обліку операцій за цим Договором нарівні з паперовим носієм таких документів;
- документи повинні містити всі обов'язкові та/або істотні умови та реквізити відповідно до вимог чинного законодавства України, або ті умови та реквізити, щодо наявності яких є окрема письмова домовленість сторін;
- оформлення та підписання документів здійснюється в строки, передбачені умовами цього договору;
- документи, створені та підписані кваліфікованим ЕЦП, мають рівну юридичну силу з паперовими примірниками таких документів, можуть бути використані як докази під час розв'язання суперечок за цим договором та в судах;
- оформлення та підписання документів в паперовому вигляді здійснюється на вимогу однієї з сторін договору.
Акти прийому-передачі природного газу від 31.10.2021 № 6720, від 30.11.2021 № 7576, від 31.12.2021 № 8562, від 31.01.2022 № 564, від 28.02.2022 № 1239 та від 31.03.2022 № 1931 містять кваліфіковані електронні цифрові підписи уповноважених осіб, містять всі обов'язкові та необхідні реквізити і умови, що ставляться до них відповідно до вимог чинного законодавства України та положень укладеного між Сторонами Договору.
Крім того, позивачем було направлено на адресу суду (т. 2 а.с. 21-22) оригінали договору постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 та додаткових угод до нього (т. 2 а.с. 23-38).
Вказані документи були оглянуті колегією суддів в судовому засіданні, сумнівів щодо їх справжності та автентичності не виникло, явних ознак відмінності підписів з копіями цих документів, що були надані відповідачем (т. 1 а.с. 102-104, 118-119), не встановлено.
Так само, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність очевидних візуальних розбіжностей між підписами керівників ТОВ «Хлібзавод № 3» Щербини М. В. та Гапоненко В.А., які містяться на вказаних документах, а також у копіях паспортів вказаних осіб, поданих клопотаннях та заявах (т. 1 а.с. 75-87).
Однак, колегія суддів приймає і до уваги твердження апелянта про те, що при дослідженні поданих сторонами копії договору постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 та додаткових угод до нього, господарський суд не мав достатніх навичок для з'ясування візуальних розбіжностей між підписами керівників ТОВ «Хлібзавод № 3» Щербини М.В. та Гапоненко В.А., які містять на вказаних документах, а також у копіях паспортів вказаних осіб, поданих клопотаннях та заявах, як і спеціальних засобів для виявлення наявності/відсутності рисок у графі, що містить дату сплати вартості природного газу (п. 4 додаткових угод) на копіях додаткових угод.
За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Згідно ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.
Водночас, оцінка судом підписів на додаткових угодах та як наслідок висновок про їх візуальну схожість є проявом внутрішнього переконання суду, яке хоч і не ґрунтується на висновку експертизи, проте зроблене в результаті комплексної оцінки наявних в матеріалах справи доказів у їх логічному взаємозв'язку, виходячи з пояснень та поведінки сторін.
Зокрема, господарським судом враховано, що попри твердження відповідача про строк настання оплати за додатковою угодою від 27.09.2021 № 22 за зобов'язаннями за жовтень 2021 (відповідач стверджує, що за умовами вказаної угоди, що ним підписувалася, оплата здійснюється до 10.11.2023), ТОВ «Хлібзавод № 3» здійснило часткову оплату вартості природного газу, спожитого у жовтні 2021 і відповідні платежі відповідачем вносились на рахунок позивача у період з 22.02.2022 по 07.10.2022.
До того ж, відповідач у своїй апеляційній скарзі опосередковано визнає факт прострочення оплати поставленого товару, зазначаючи про те, що: «затримки в оплаті заборгованості виникли з підстав економічної ситуації в країні, а саме зменшення платоспроможності».
Колегія суддів звертає увагу, що важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").
Апеляційний суд доходить висновку, що наявні в матеріалах справи докази свідчать про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався позивач, щодо укладення сторонами та підписання уповноваженими особами відповідача додаткових угод від 27.09.2021 № 22, від 22.10.2021 № 23, від 25.11.2021 № 24, від 21.12.2021 № 25, від 21.01.2022 № 26, від 18.02.2022 № 27 до договору постачання природного газу від 23.12.2019 № ЄЕТ-ХД-ГАЗ-23/12/19 саме на умовах, наведених у наданих ним редакціях, а отже й прострочення оплати за спожитий природний газ у спірному періоді, відповідно, непідтвердженність обставин, якими обґрунтовував відповідач свої заперечення щодо визначення сторонами іншого строку розрахунків, а відтак і ненастання обов'язку з оплати поставленого природного газу та відсутності заборгованості.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожитий природний газ у жовтні 2021 - березні 2022 в сумі 7 502 956 грн 06 коп. є законними й обґрунтованими, а тому правомірно задоволені судом першої інстанції.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати вартості товару у строки, визначені умовами договору та додатками до нього, позивач заявив вимогу про стягнення пені у розмірі 547 541,67 грн, 3% річних у розмірі 71 560,44 грн, інфляційних втрат у розмірі 66 119,06 грн.
Так, Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Слід наголосити на тому, що обчислення пені, 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, оскільки їх розмір визначається шляхом математичних розрахунків з урахуванням норм законодавства та умов договору, що віднесено до компетенції суду (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 02.07.2019р. у справі 925/1641/17).
У Постанові Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 викладений наступний правовий висновок: «З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контр розрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Наявний розрахунок позивача щодо 3% річних (т. 1 а.с. 9-10), з яким погодився суд першої інстанції, був перевірений колегією суддів на предмет правильності та обґрунтованості розрахунків, арифметичних та методологічних помилок чи невідповідностей приписам законодавства України, виявлено не було.
Перевіряючи розрахунок позивача щодо інфляційних втрат (т. 1 а.с. 11-12), суд першої інстанції дійшов висновку, що до стягнення з відповідача підлягають інфляційні, розмір яких за розрахунком суду в межах визначеного позивачем періоду складає 668 756 грн 98 коп., а у решті позовних вимог в цій частині слід відмовити, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Крім того, частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За змістом частини першої та другої статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як передбачено ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
«Відповідно до положень статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись з позовом про стягнення неустойки, позивач повинен довести наявність правових підстав для притягнення боржника до такого виду цивільно-правової відповідальності» (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені у постанові від 21.05.2019 року у справі № 908/1473/18).
Враховуючи прострочення відповідачем оплати поставленого товару, позивач має право нараховувати відповідачу пеню та вимагати її сплати.
Заявлені позивачем до стягнення штрафні санкції становлять 547 541 грн 67 коп. (т. 1 а.с. 7-8).
Наявний в матеріалах справи розрахунок позивача щодо пені був перевірений судом першої інстанції, в результаті чого встановлено, що до стягнення з відповідача підлягає пеня, розмір якої за розрахунком суду в межах визначеного позивачем періоду складає 546 170 грн 41 коп., а у решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Здійснивши свій перерахунок, колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає правильним визначену до стягнення суму пені.
Разом з тим, відповідач (апелянт) вважає відсутньою його вину у виникненні спору, зазначає, що затримки в оплаті заборгованості виникли з підстав економічної ситуації в країні, а саме зменшення платоспроможності, позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували понесення ним збитків, а штрафні санкції, які стягуються на його користь з відповідача надмірно великі та не відповідають принципу розумності та справедливості, що дає право суду зменшити розмір неустойки.
Стосовно даних тверджень колегія суддів зауважує наступне.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частин 2-4 статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
За приписами частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 Господарського кодексу України, встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Встановивши відповідні обставини, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 18.06.2019 у справі № 914/891/16).
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).
Правова позиція Верховного Суду “щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій” (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Колегія суддів зазначає, що ТОВ «Хлібзавод № 3» не зверталось до суду з клопотання про зменшення пені, не навело жодних обставин та не надало будь-яких доказів, що свідчили б про наявність виняткових обставин чи інших підстав, що давали б суду право зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції.
Поряд з цим, апеляційний суд звертає увагу на тому, що: розмір пені, який стягнено з відповідача на користь позивача не є надмірно великим, порівняно із розміром основної заборгованості (7 502 956 грн 06 коп. (сім мільйонів п'ятсот дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість грн 06 коп.) проти 546 170 грн 41 коп. (п'ятсот сорок шість тисяч сто сімдесят грн 41 коп.) пені); затримка виконання зобов'язання є досить тривалою (протягом календарного року), відповідачем не надано доказів, що підтверджують об'єктивну неможливість своєчасного здійснення розрахунків за отриманий природний газ, в тому числі впливу економічної ситуації в країні на його платоспроможність та як наслідок неможливість виконання своїх фінансових зобов'язань, в той час, як за нормами ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів; відповідач не довів, що зробив зі свого боку все можливе для уникнення порушення своїх договірних зобов'язань (прострочення розрахунків з позивачем); поведінка винної особи - відповідача є суперечливою та не свідчить про визнання ним обставин існування заборгованості та намір вчинення дій необхідних для виконання зобов'язання шляхом погашення боргу.
Стосовно можливої збитковості відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб'єкт господарювання.
В свою чергу, відсутність збитків у позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення з відповідача неустойки та враховується судом в комплексі з оцінкою інших обставин.
В даному випадку встановлені обставини та наявні в матеріалах справи докази свідчать про відсутність правових та фактичних підстав для зменшення нарахованої відповідачу пені.
Щодо поданих відповідачем до суду першої інстанції клопотань:
- про виклик свідків, то за приписами ч. 3 ст. 88 Господарського процесуального кодексу України підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Господарський суд правильно зазначив, що подані відповідачем заяви свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідають вимогам ч. 3 ст. 88 ГПК України. Крім того, нормами ч. 1 ст. 89 ГПК України визначено, що свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти. Оскільки вищевказані заяви свідків не були прийняті судом, наведене виключає можливість надати оцінку викладеним у заявах обставинами на предмет суперечності наявним у справі доказам, а отже клопотання відповідача про виклик свідків правомірно та обґрунтовано відхилено судом;
- про призначення судової експертизи, то відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.08.2021 у справі №917/1196/19. Наявні у справі докази дають можливість суду встановити обставини, що входять до предмету доказування і для їх оцінки, з огляду на предмет спору, не потрібні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, з чим погоджується суд апеляційної інстанції. При цьому відповідно до положень частини 1 статті 101 ГПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Слід зауважити, що відповідачем (апелянтом) не зазначено чи звертався він самостійно з відповідним замовленням про проведення експертиз до профільної експертної установи та чи отримував в результаті висновок експерта з поставлених питань, як і не зазначено про існування причин, що перешкоджали б такому зверненню, враховуючи також наявність в матеріалах справи оригіналів документів, на дослідженні яких наполягав заявник.
- про витребування доказів, то необхідно наголосити на тому, що позивач надав суду оригінали витребуваних доказів, на відміну від відповідача, який надав лише копії своїх версій документів.
За таких умов, твердження, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.
Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 у справі №904/1646/22.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод №3" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 у справі №904/1646/22 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.10.2022 у справі №904/1646/22 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Хлібзавод № 3".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 07.03.2023
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя А.Є. Чередко
Суддя В.О. Кузнецов