ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
07 березня 2023 року Справа № 918/652/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Гудак А.В.
судді Маціщук А.В.
судді Мельник О.В.
без повідомлення учасників справи
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у справі №918/652/22 (суддя Качур А.М., м. Рівне, повний текст рішення складено 07.12.2022 року)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила"
про стягнення 77 653,44 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" про стягнення 690 619,08 грн, з яких: 612 965,64 грн. заборгованість, 9 707,67 грн. 3% річних, 67 945,77 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №20510410. Позивач вказує, що виконав умови договору та здійснив поставку відповідачу товар, в свою чергу відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав та допустив виникнення боргового зобов'язання на суму 612 965,64 грн. У зв'язку з простроченням відповідачем оплати товару, позивачем нараховано 9 707,67 грн. 3% річних та 67 945,77 грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 грудня 2022 року провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" про стягнення 612 965,64 грн заборгованості закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Таким чином, ціна позову у даній справі становить 77 653,44 грн. (9 707,67 грн. + 67 945,77 грн.).
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у справі №918/652/22 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" 9 707 грн. 67 коп. три відсотки річних, 67 945 грн. 77 коп. інфляційних втрат та 1 164 грн. 80 коп. судового збору.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у даній справі скасувати як незаконне. Прийняте нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскільки статтею 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» врегульовано списання інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, в тому числі і за поставлену електричну енергію, у зазначеній нормі законодавцем не встановлено порядок списання інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за спожиту теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями та підприємствами за спожиту ними електричну енергію. Враховуючи положення частини 10 статті 11 ГПК України, до спірних правовідносин слід застосувати аналогію закону, а саме положення абзацу 2 частини 1 статті 7 названого Закону. При цьому, частиною 1 статті 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» встановлено, що постачальники природного газу та електричної енергії, а також інші учасники процедури врегулювання заборгованості згідно з цим Законом, заборгованість перед якими підлягає врегулюванню із застосуванням визначених цим Законом механізмів, мають право на відшкодування з державного бюджету додаткових витрат на сплату процентів та інших витрат у зв'язку із запозиченням коштів для покриття касових розривів, що утворилися внаслідок врегулювання заборгованості відповідно до статей 5-7 цього Закону, у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Скаржник зазначає, що на день закриття підготовчого засідання у справі відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожиту електричну енергію за Договором. Електрична енергія, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається установами та організаціями та іншими споживачами. З огляду на викладене, скаржник вважає, що дані правовідносини підпадають під дію Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а тому нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат за наявності імперативної норми Закону, яка обмежує позивача в цьому праві та задоволення такого позову, суперечитиме як наведеній нормі Закону, так і принципам розумності та справедливості.
Поряд з цим, скаржник звертає увагу суду на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року забороняється:
- нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;
- припинення/зупинення надання житлово- комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.
Таким чином, скаржник вважає, що стягнення з теплопостачальних та теплогенеруючих організацій інфляційних втрат та трьох процентів річних за поставлену їм електроенергію без надання можливості на таке стягнення теплопостачальним та теплогенеруючим організаціям і підприємствам за неповне внесення населенням плати за отриману теплову енергію, порушить принцип справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами.
Крім того, скаржник зазначає, що 19 серпня 2022 року вступив в дію Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час діє воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», яким держава забороняє протягом діє воєнного стану та шести місяців після його завершення підвищувати тарифи на послуги з розподілу природного газу, теплову енергію ( її виробництво, транспортування та постачання ) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Дана норма Закону щодо встановленого мораторію є вкрай необхідною для підтримки всіх громадян України та надзвичайно важливою для суспільства і теж є проявом суспільного інтересу в правовідносинах, що є предметом розгляду у даній справі. Неможливість встановити економічно обґрунтований тариф з врахуванням витрат підприємства на погашення інфляційних втрат та 3% річних постачальнику електроенергії у разі їх стягнення є порушенням балансу інтересів у сфері здійснення розрахунків між господарюючими суб'єктами надання послуг з виготовлення та постачання електричної і теплової енергії та має ознаки дискримінаційного підходу відносно теплогенеруючих компаній якою є відповідач , що є неприпустимим.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.01.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у справі №918/652/22. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" на рішення Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у справі №918/652/22 постановлено здійснювати без повідомлення учасників справи.
25 січня 2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" надійшов відзив в якому просить залишити рішення Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022р. по справі №918/652/22 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
В ході апеляційного розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до п.4 ч.5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст. 273 ГПК України.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у справі №918/652/22 без змін, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2021 року відповідно до ст. ст. 633, 634 ЦК та ПРРЕЕ, ТОВ "Біоенергосила" звернулось до позивача з заявою про приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу з 01 жовтня 2021 року на умовах комерційної пропозиції №10А (а.с. 33 т.1).
29 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" (позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" (відповідач/споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №20510410 (надалі договір), відповідно до предмету якого за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с. 35-39 т.1).
Згідно п. 2.2 договору, обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.
Побутовий споживач використовує електричну енергію виключно на власні побутові потреби, утому числі для освітлення, живлення електроприладів тощо, що не включає професійну або господарську діяльність.
Малі непобутові споживачі можуть використовувати електричну, енергію для професійної та підприємницької діяльності.
Згідно з умовами розділу 3 договору, початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору. Споживач має право вільно змінювати постачальника відповідно до процедури, визначеної ПРРЕЕ та умов цього договору. Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору.
За наявними у матеріалах справи рахунками за період з жовтня 2021 року по червень 2022 року позивач здійснював продаж відповідачу електричної енергії, однак відповідач допустив прострочення оплати (а.с. 42-49 т.1).
З матеріалів справи вбачається, що станом на час звернення з позовом до суду першої інстанції заборгованість відповідача перед позивачем складала 612 965,64 грн.
Згідно з умовами пунктів 5.1., 5.2. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії.
Відповідно до пункту 5.4. договору, ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни. У випадках застосування до споживача диференційованих цін електричної енергії суми, вказані в рахунках, відображають середню ціну, обчислену на базі різних диференційованих цін.
Пунктами 5.5.-5.7. договору передбачено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок постачальника. При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Поточний рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни. Оплата рахунку постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.
Згідно з умовами обраної комерційної пропозиції №10А, яка є додатком №2 до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, оплата електричної енергії здійснюється споживачем за фактично спожиту електроенергію на підставі отриманого у постачальника рахунку протягом 5-ти робочих днів з дня його отримання, але не пізніше 14:00 голини 25 числа, на рахунок із спеціальним режимом використання, який зазначений у договорі та/або розрахункових документах постачальника (а.с.40-41 т.1).
У пункті 6.1. договору сторони погодили, що документообіг між сторонами може здійснюється одним з таких способів: або у вигляді електронного документа з накладенням кваліфікованого електронного підпису та кваліфікованої електронної печатки (за наявності); або у паперовому вигляді на паперовому носії.
Згідно з умовами пункту 6.4.1., передбачені електронні адреси сторін, які будуть використовуватись для обміну електронними документами: електронна адреса cпоживача - bogdan22091978@gmail.com.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору направляв відповідачу рахунки на електронну пошту, що зазначена у договорі, відповідач не заперечував отримання рахунків електронною поштою (а.с 57 т.).
Невід'ємною частиною Договору є додатки: 1) заява-приєднання, 2) комерційна пропозиція (пункт 14.8. договору).
У зв'язку з простроченням відповідачем розрахунків за отриману електроенергію у період за жовтень 2021 року - червень 2022 року за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 612 965,64 грн, яка сплачена 16 та 19 вересня 2022 року, що підтверджується долученими позивачем платіжними дорученнями (а.с. 128 т.1).
У зв'язку з наведеним, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 грудня 2022 року провадження у справі №918/652/22 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" про стягнення 612 965,64 грн заборгованості закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Поряд з цим, у зв'язку з простроченням оплати позивач за період з 16 лютого 2022 року по 15 червня 2022 року нарахував відповідачу 67 945,77 грн інфляційних втрат, та з 24 лютого 2022 року по 31 липня 2022 року 9 707,67 грн 3 % річних.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у справі №918/652/22 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" 9 707 грн. 67 коп. три відсотки річних, 67 945 грн. 77 коп. інфляційних втрат та 1 164 грн. 80 коп. судового збору.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з приписами статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору про постачання електричної енергії споживачу №20510410 від29.10.2021 року.
Згідно зі стаття 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положеннями ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України регламентовано, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Згідно п.1.2 договору, умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.20108 року№312 (далі за текстом - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів.
Так, відповідно до абз. 14 п. 1.1.2 ПРРЕЕ договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.
Згідно з п. 1.2.7 ПРРЕЕ постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку.
Пунктом 3.1.8 ПРРЕЕ встановлено, що договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об'єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції.
Згідно з п. 3.1.7 ПРРЕЕ договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником.
Відповідно до п. 3.2.6. ПРРЕЕ встановлено, що укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання.
Підпунктом 2 п. 5.2.2 ПРРЕЕ встановлено, що постачальник електричної енергії зобов'язаний здійснювати постачання електричної енергії за вільними цінами за договором постачання електричної енергії споживачу та з дотриманням цих Правил, а Споживач електричної енергії, в свою чергу, згідно з положеннями п. 1 ч.3 ст. 58 Закону України "Про ринок електричної енергії" та п. п. 2 п. 5.5.5 ПРРЕЕ зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Приписами ст. 63 Закону України "Про ринок електричної енергії", постанови НКРЕКП від 14.03.2018 року №312 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії" визначено, що постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному Правилами роздрібного ринку, та на умовах договору постачання універсальних послуг. Договір про постачання універсальних послуг є публічним договором приєднання та розробляється постачальником універсальної послуги на підставі типового договору, форма якого затверджується регулятором. Постачальник універсальних послуг розміщує договір постачання універсальних послуг на своєму офіційному веб-сайті.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.
Згідно ч. 1 ст. 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", п. п. 1 п. 5.2.1 ПРРЕЕ, електропостачальники мають право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 58 Закону України Про ринок електричної енергії, п. п. 2 п. 5.5.5. ПРРЕЕ передбачено, що споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) (п. 4.19. ПРРЕЕ).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Приписами ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що в силу зобов'язання кредитор вправі вимагати виконання обов'язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов'язань у відносинах, що виникли між сторонами.
Договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з простроченням відповідачем розрахунків за отриману електроенергію у період за жовтень 2021 року - червень 2022 року за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 612 965,64 грн, яка сплачена 16 та 19 вересня 2022 року, що підтверджується долученими позивачем платіжними дорученнями (а.с. 128 т.1).
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 01 грудня 2022 року провадження у справі №918/652/22 в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" про стягнення 612 965,64 грн заборгованості на стадії підготовчого провадження закрито у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України (а.с. 25-26 т.2).
Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних, які нараховані відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, слід зазначити наступне.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Слід зазначити, що інфляційні втрати та 3 % річних є спеціальними мірами цивільно-правової відповідальності, способами захисту майнового права, які не можна ототожнювати із штрафними санкціями. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц зазначено, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 24.09.2019 у справі №912/2828/18.
Колегія суддів, перевіривши нараховані 3 % річних в сумі 9 707 грн. 67 коп. та інфляційні втрати в сумі 67 945 грн. 77 коп. за весь час прострочення, погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі підлягають до задоволення в повному обсязі так як є правовірними та обґрунтованими.
Посилання відповідача на обставини непереборної сили та лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Згідно статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Колегія суддів відзначає, що приписами ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно пунктів 13.1-13.5 договору №20510410 про постачання електричної енергії споживачу, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за цим договором, якщо це невиконання є наслідком непереробної сили (форс-мажорних обставин). Під форс-мажорними обставинами розуміють надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору. Строк виконання зобов'язань за цим договором відкладається на строк дії форс-мажорних обставин. Сторони зобов'язані негайно повідомити про форс-мажорні обставини та протягом чотирнадцяти днів з дня їх виникнення надати підтверджуючі документи щодо їх настання відповідно до законодавства. Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від сплати постачальнику за електричну енергію, яка була надана до їх виникнення.
З аналізу наведеного вбачається, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок, у строк, визначений Договором, доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет https://ucci.org.ua/uploads/files/621cba543cda9382669631.pdf, та адресований Всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.97 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Тобто, Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, як для суб'єктів господарювання так і для населення.
Проте, колегія суддів зазначає, що лист ТПП України, у свою чергу, підтверджує загальновідомий факт, що війна, загалом, належить до форс-мажорних обставин. Однак самого цього факту недостатньо для встановлення правомірності невиконання особою зобов'язань внаслідок дії таких обставин, оскільки законом передбачений конкретний спосіб підтвердження форс-мажору шляхом отримання сертифікату ТПП.
Поряд з цим, відповідно до п. 2 розпорядження ТТП України від 25.02.2022 №3 "Про процедуру засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у період дії воєнного стану на території України" що розміщений в мережі Інтернет https://ucci.org.ua/uploads/files/62989f8bb62c2687708951.pdf установлено, що тимчасово, на період воєнного стану на території України до припинення або скасування воєнного стану на території України, уповноважені регіональні торгово-промислові палати, мають право за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб, засвідчувати форс-мажорні обставини з усіх питань, що належать до компетенції ТПП України, в тому числі передбачених п. 4.2 Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) (із змінами та доповненнями).
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) (із змінами і доповненнями) (далі за текстом - Регламент).
Згідно частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово- промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44 (5), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - це документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Статтею 6.1. вказаного Регламенту передбачено, що підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Згідно зі статтею 6.2 Регламенту, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Статтею 6.9 Регламенту встановлено, надані заявником документи для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) мають свідчити про: надзвичайність таких обставин (носять винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність обставин (їх настання або наслідки неможливо було передбачити, зокрема на момент укладення відповідного договору, перед терміном настанням зобов'язання або до настання відповідного обов'язку); невідворотність (непереборність) обставин (неминучість події/подій та/або її/їх наслідків); причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань (за договором, контрактом, угодою, законом, нормативним актом, актом органів місцевого самоврядування тощо).
За приписами статей 6.10, 6.11 Регламенту якщо повноважена особа на підставі аналізу наданих заявником документів, даних, інформації, доказів дійшла до висновку про наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які об'єктивно унеможливили/унеможливлюють виконання зобов'язання заявника, термін виконання якого настав або настане найближчим часом, то вона приймає рішення про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). За результатами розгляду документів ТПП України / регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
Суд звертає увагу, що надання сертифікату Торгово-промисловою палатою України, отриманого у встановленому законодавством порядку, є обов'язковою умовою, оскільки сам лише факт існування форс-мажорних обставин, або лист ТПП України, не звільняє від виконання зобов'язання автоматично. При видачі сертифікату Торгово-промислова палата України засвідчує не тільки форс-мажорні обставини, але і їх безпосередній вплив на конкретне зобов'язання (договір), у якому заявник є стороною (причинно-наслідковий зв'язок між обставиною/подією і неможливістю виконання заявником своїх конкретних зобов'язань).
Таким чином, порівнюючи лист ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 з правилами засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які містяться в регламенті, суд апеляційної інстанції встановив, що у Законі та регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не шляхом розміщення на сайті ТПП України загального листа.
Отже лист ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 в силу приписів Закону України "Про торгово-промислові палати України" та положень Регламенту засвідчення Торгово-промислового палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс мажорних обставин, який затверджено Рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 за №44 (5) не є офіційним документом Торгово-промислової палати України, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).
У листі ТПП України від 28.02.2022 зазначено, що його видано на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та Статуту ТПП України.
Проте, в ст. ст. 14 та 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" нічого не повідомлено про офіційні листи ТПП України та їх правовий статус.
Лист ТПП України від 28.02.2022 не містить (і не може містити) ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Вказаний лист видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
Таким чином, використання лише листа ТПП України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 з метою підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у випадку невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання через військову агресію російської федерації проти України повинно супроводжуватися доказами на підтвердження неможливості виконати зобов'язання в строк та належним чином.
Крім цього, суд апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідач мав змогу звернутися до ТПП України або відповідної регіональної ТПП для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відповідно до Регламенту, проте цього не зробив.
У постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9258/20 вказано, що статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання. Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем на виконання вимог пункту 13.4 договору необхідно було повідомити позивача про виникнення форс-мажорних обставин з долученням належних доказів та сертифікату виданого Торгово-промисловою палатою України або Регіональною торгово-промисловою палатою щодо неможливості виконання зобов'язань за договором №20510410 про постачання електричної енергії споживачу від 29.10.2021.
Проте, у матеріалах справи відсутні докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України або Регіональною торгово-промисловою палатою для Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" форс-мажорних обставин, які об'єктивно унеможливили виконання товариством зобов'язань за договором поставки №20510410 про постачання електричної енергії споживачу від 29.10.2021.
Тобто, доказів належного виконання відповідачем пункту 13.4 договору щодо належного повідомлення позивача про неможливість виконання зобов'язань через вплив форс-мажорних обставин з додаванням документу в даному випадку сертифікату виданого Торгово-промисловою палатою України або Регіональною торгово-промисловою палатою матеріали справи не містять, тому відповідач, в силу згаданого пункту Договору, втрачає право посилатися на ці обставини.
Посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, на застосування приписів абзацу 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", колегія суддів вважає безпідставним, враховуючи наступне.
В статті 2 цього Закону зазначена сфера його дії, а саме, дія Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії та послуги з розподілу і транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з її розподілу/передачі, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення.
29 липня 2022 року прийнято Закон України №2479-ІХ «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», яким внесено зміни у Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» від 03.11.2016 №1730-VІІІ, відповідно до яких, ч.1 ст.7 викладено у наступній редакції: «На заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий до 1 червня 2021 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, отримані до 1 червня 2021 року для їх подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, а також на заборгованість, реструктуризовану відповідно до статті 5 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, якщо інше не передбачено цим Законом».
Відповідно до абз. 2 ч.1 ст.7 Закону, на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий з 1 червня 2021 року до 1 липня 2022 року природний газ, послуги з його розподілу та транспортування, а також за теплову енергію, отриману з 1 червня 2021 року до 1 липня 2022 року для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, погашену до 31 грудня 2022 року, у тому числі шляхом проведення взаєморозрахунків відповідно до статті 4 цього Закону, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються.
Таким чином, вказаною статтею законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників від відповідальності за несвоєчасну сплату заборгованості за спожитий природний газ та встановив заборону на нарахування і стягнення з боржників (споживачів) неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суми основної заборгованості за договорами поставки природного газу за умов її погашення боржниками до 31.12.2022.
Однак у даній справі спірні відносини виникли з правовідносин щодо поставки електричної енергії, а згідно приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" не передбачено списання інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих підприємств за отриману ними електричну енергію.
Крім того, колегія суддів відзначає, що відповідно до приписів статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою після надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу.
Проте, матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру, в порядку визначеному наведеними правовими нормами.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на постанову Кабінету Міністрів України №206 від 05 березня 2022 року "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", якою встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідна постанова регламентує заборону нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги саме населенням, як побутовими споживачами, і не стосується суб'єктів господарювання.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд також вважає за необхідне послатися на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010р. у якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частинами 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у справі №918/652/22 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Біоенергосила" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у справі №918/652/22 без змін.
2. Поновити дію рішення Господарського суду Рівненської області від 01.12.2022 року у справі №918/652/22.
3. Справу №918/652/22 повернути Господарському суду Рівненської області.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "07" березня 2023 р.
Головуючий суддя Гудак А.В.
Суддя Маціщук А.В.
Суддя Мельник О.В.