ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
02 березня 2023 року Справа № 906/92/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.
секретар судового засідання Ткач Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 16.01.2023 у справі № 906/92/23 (суддя Тимошенко О.М., повний текст складено 16.01.2023)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" про забезпечення позову у справі до пред'явлення позову,
за участю представників сторін:
заявника - Сачок А.В.;
скаржника - Кока В.А.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Форест Полісся-10" (далі - заявник, ТОВ "Форест Полісся-10") до пред'явлення позову звернулося до Господарського суду Житомирської області із заявою про забезпечення позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" (далі - скаржник, ТОВ "Агрополісся-22") та Державного реєстратора Червоненської селищної ради (далі - державний реєстратор) шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі за адресою: Житомирська обл., Новоград-Волинський р-н, м. Баранівка, вул. Шевченка, буд. 178, а саме: адмінбудівля, А загальна площа (кв.м): 114.3; нежитлова будівля з ваговою, Б1 загальна площа (кв.м): 39; майстерня, Г загальна площа (кв.м): 225.1; склад Д, загальна площа (кв.м.): 2634.5; майстерня (телятник), Е загальна площа (кв.м): 590.3; вагова, О загальна площа (кв.м): 20.4; пелетний цех з навісом, П загальна площа (кв.м): 500,16; комора, Ф загальна площа (кв.м): 934.4; вагова, Ц загальна площа (кв.м): 131.2, навіс, В загальна площа (кв.м): 187.7; нежитлове приміщення, И загальна площа (кв.м): 25.4; нежитлове приміщення, К загальна площа (кв.м): 21; нежитлове приміщення, Л загальна площа (кв.м): 23.7; нежитлове приміщення, М загальна площа (кв.м): 32.4; нежитлове приміщення, Н загальна площа (кв.м): 56.9; нежитлове приміщення, Р загальна площа (кв.м): 88.9; навіс, X загальна площа (кв.м): 133,2, які зареєстровані 23.11.2022 (індексний номер рішення 65563166, номер запису про право власності 48516184) за ТОВ "Агрополісся-22".
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, заявник зазначає, що він був власником вказаного нерухомого майна, однак у зв'язку з незаконними діями реєстратора це майно зареєстровано за громадянином ОСОБА_1 , а в подальшому було передано у власність ТОВ "Агрополісся-22", одним із учасників якого є громадянин ОСОБА_1 . Будь-яких рішень щодо відчуження спірного нерухомого майна ним не приймалось та жодних дій не вчинялось. На обґрунтування заяви про забезпечення позову заявником додано копію Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка не містить відомостей, які б могли пояснити підстави набуття громадянином ОСОБА_1 права власності на спірне майно і підстави вибуття частини цього майна із власності заявника, що, виходячи із поданих заявником документів, створює припущення, що спірне майно вибуло із володіння заявника безпідставно.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 16.01.2023 у справі № 906/92/23 заяву ТОВ "Форест Полісся-10" про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , згідно резолютивної частини ухвали суду.
Суд першої інстанції зазначив, що заявником доведено наявність підстав, визначених ст. ст. 136, 137 ГПК України для забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, оскільки невжиття визначених ним заходів забезпечення позову може істотно утруднити захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутись до суду.
30.01.2023 до Господарського суду Житомирської області надійшла позовна заява ТОВ "Форест Полісся-10" до ТОВ "Агрополісся-22" та Державного реєстратора Червоненської селищної ради Попіля Володимира Вікторовича про визнання дій протиправними державного реєстратора та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.02.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 906/92/23.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ТОВ "Агрополісся-22" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:
- накладення арешту на зазначені в ухвалі суду нежитлові будівлі є перешкоджанням господарської діяльності товариства, фактично позбавить товариство здійснювати виробництво, виконувати укладені договори, тощо. Наслідком накладення арешту на майно може бути зупинення виробничої діяльності підприємства та звільнення 33 робітників в умовах воєнного стану, несплата податків та інших обов'язкових платежів, як то електроенергії, що також є неспівмірним із позовними вимогами;
- позивачем не надано жодного доказу, що товариство намагається, якимось чином реалізувати майно, а запропонований у заяві захід забезпечення позову не є співмірними із можливими позовними вимогами;
- позивач не надав доказів того, яке саме конкретно майно може належати на праві власності ТОВ "Форест Полісся-10", тому, вирішуючи заяву, суд не встановив чи співмірні види забезпечення позову заявленим позовним вимогам;
- до заяви про вжиття заходів забезпечення позову не подано жодного належного у розумінні процесуального закону доказу на підтвердження того, що ТОВ "Агрополісся-22" має намір розпорядитися вищенаведеними нежитловими будівлями.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 відкрито провадження у справі № 906/92/23; розгляд скарги призначено на 22.02.2023 о 15:30 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2023 розгляд справи відкладено на 02.03.2023 об 10:00 год.
Розпорядженням керівника апарату суду від 01.03.2023 № 01-05/68 у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії у даній справі - Петухова М.Г., відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2023 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 апеляційну скаргу прийнято до розгляду у новому складі суду.
ТОВ "Форест Полісся-10" надіслало до суду письмові пояснення, в яких вважає, що судом першої інстанції правомірно вжито заходи забезпечення позову у даній справі. Звертає увагу суду на обставини виведення частини нерухомого майна - цілісного майнового комплексу з власності ТОВ "Форест Полісся-10" Саксоніком М.М. Зазначає, що накладення арешту на майно зупиняє будь-які дії (правомірні не правомірні) щодо внесення змін в реєстрі речових прав, та не зупиняє його використання, а тому посилання відповідача, що нібито вони не зможуть здійснювати підприємницьку діяльність, а дороговартісне обладнання зіпсується, не відповідає дійсності.
ТОВ "Агрополісся-22" надіслало до суду клопотання, в якому просить суд поновити строк для долучення письмових доказів, пропущений з поважних причин; долучити до матеріалів справи копію відповіді від 27.02.2023 № 15/01-16 приватного нотаріуса Присяжнюка В.О. на заяву ОСОБА_1 , копію виправленого договору дарування ВРВ 581771 від 02.11.2010, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.09.2010 ОСОБА_1 за №27429849. Вказує, що зазначені докази не могли бути долучені до апеляційної скарги, оскільки отримані від ОСОБА_1 лише 27.02.2023, який є стороною договору дарування ВРВ 581771 від 02.11.2010.
Розглянувши клопотання ТОВ "Агрополісся-22" про приєднання до матеріалів справи доказів, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відтак ст. 119 ГПК України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та має зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності.Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні ст. 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на приписи процесуального закону встановлення поважності (неповажності) причин пропуску процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Стаття 269 ГПК України визначає межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 даної статті).
В даному випадку, ТОВ "Агрополісся-22" обґрунтовує неможливість подання до суду у встановлений строк доказів тим, що вони отримані від ОСОБА_1 лише 27.02.2023, який є стороною договору дарування ВРВ 581771 від 02.11.2010.
Надаючи оцінку обґрунтованості доводів ТОВ "Агрополісся-22" неможливості подання до суду додаткових доказів у встановлений строк, колегія суддів зазначає, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.
Отже, приймаючи нові докази, які не були подані до суду, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду у встановлений строк, а також зазначити які саме докази неможливості їх подання до суду з причин, що об'єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.
В даному випадку обставини, на які посилається ТОВ "Агрополісся-22" щодо отримання від ОСОБА_1 лише 27.02.2023 даних документів, не є тими винятковими випадками, коли можливим є прийняття судом апеляційної інстанції доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, оскільки посилання заявника пов'язані із його волевиявленням. У той же час приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність зовсім інших критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Натомість критерій "поважність причин" застосовується до процедури поновлення судом процесуального строку (ст. 119 ГПК України). Заявник не наводять мотивів із зазначенням відповідних доказів об'єктивної неможливості здобуття та подання таких доказів при розгляді заяви про забезпечення позову або долучення їх до апеляційної скарги. Всупереч вказаним вимогам процесуального закону, заявник не мотивують в чому полягає винятковість випадку неподання ним доказів, що мають вплив на результат вирішення даної заяви до суду у встановлений строк та не надає доказів неможливості їх подання до суду з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В свою чергу, суд звертає увагу на те, що обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Тобто з огляду на положення ст. 13, ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України, у даному випадку, саме ТОВ "Агрополісся-22" повинно було надати докази та доводити суду ті обставини, на які воно посилаються як на підставу своїх заперечень. Відповідач не був позбавлений права здобути та подати відповідні докази до суду у строк, встановлений ГПК України.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку відмовити ТОВ "Агрополісся-22" в задоволенні поданого клопотання та не приймає до розгляду додаткові докази.
В судовому засіданні 22.02.2023 та 02.03.2023 представники скаржника підтримали доводи апеляційної скарги, просять її задоволити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Представник заявника в судовому засіданні 02.03.2023 заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, заслухавши пояснення представників сторін, зазначає наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 4 ГПК України передбачено право на звернення до господарського суду юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Отже, пред'явлення позову є процесуальною формою реалізації позивачем права на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.
Статтею 136 ГПК України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повного припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
В свою чергу, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з останньою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Колегія суддів зауважує, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з позовом про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (стаття 76 ГПК України).
Як встановлено апеляційним судом, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 14.02.2023 було відкрито провадження у справі № 906/92/23 за позовом ТОВ "Форест Полісся-10" до ТОВ "Агрополісся-22" та Державного реєстратора Червоненської селищної ради Попіля В.В. про визнання дій державного реєстратора протиправними та витребування майна із чужого незаконного володіння.
Суд вказує, що для захисту права власності у випадку незаконного відчуження майна, статтею 387 ЦК України закріплено право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави ним заволоділа. Власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння. Позовами про витребування майна (віндикаційними позовами) захищається право володіння та користування майном, що належить власникові або іншій особі, яка отримала право володіння річчю на законних підставах. Отже, віндикаційний позов може бути пред'явлений власником або суб'єктом іншого речового права.
Звертаючись із заявою про про забезпечення позову у справі до пред'явлення позову, ТОВ "Форест Полісся-10" просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою вжиття такого заходу забезпечення позову, із доводів заявника, слугує те, що він був власником вказаного нерухомого майна, однак у зв'язку із незаконними діями реєстратора це майно зареєстровано за громадянином ОСОБА_1 , а в подальшому було передано у власність ТОВ "Агрополісся-22", одним із учасників якого є громадянин ОСОБА_1 .
Так, із пояснень заявника та долучених до заяви про забезпечення позову доказів вбачається, що із 12.09.2022 цілісний майновий комплекс площею 7620,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 перебував у власності ТОВ "Форест Полісся-10". В свою чергу, державним реєстратором вносилися зміни щодо площі вказаного цілісного майнового комплексу та станом на 22.09.2022 площа його становила 2035,7 кв.м., станом на 31.10.2022 його площа знову становила 7620,9 кв.м., а станом на 23.11.2022 його площа становить 620 кв.м. та із 23.11.2022 було змінено власника вказаного майна на ТОВ "Агрополісся-22".
Вказані обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які додані до заяви про забезпечення позову.
В свою чергу, ТОВ "Агрополісся-22" вказує, що воно є власником майна за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрація права здійснена 23.11.2022, номер рішення 65563166 від 24.11.2022, підставою реєстрації є акт приймання передачі-передачі, який складений між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрополісся-22". Також ОСОБА_1 є суб'єктом підприємницької діяльності з 2004, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та здійснює свою виробничу діяльність за даною адресою, що підтверджується дозволом №483.16.18 Управління Держпраці у Житомирській області. Також зазначає, що між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрополісся-22" укладено договір про спільну діяльність від 28.12.2022.
Оцінивши дані доводи сторін, колегія суддів зазначає, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.
Оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення, у разі їх задоволення, не вимагатиме примусового виконання, у цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Суд вказує, що предметом позову у справі № 906/92/23 є вимога позивача, в тому числі, про витребування майна із незаконного володіння відповідача, тобто дані вимоги мають ознаки віндикаційного позову та направлені на захист права володіння та користування майном, що належить позивачу.
Разом з тим, встановленими судом обставинами фактично підтверджується факт існування між сторонами спору щодо площі спірного майна - цілісного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебувала чи перебуває у їх власності. Однак, під час вирішення питання щодо забезпечення позову суд не може самостійно досліджувати (встановлювати) обсяг наявного у них права.
Одночасно, суд приймає до уваги те, що із встановлених судом обставин вбачається вчинення щодо спірного майна реєстраційних дій щодо зміни його площі та власника, що може в майбутньому призвести до протиправного позбавлення власності на майно (його частини) у позивача та створює припущення, що спірне майно вибуде із володіння заявника безпідставно.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява про вжиття заходів забезпечення позову ґрунтується на достатньо обґрунтованих припущеннях заявника, що невжиття зазначених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Вказані обставини свідчать про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, у разі задоволення позову. Заявником обґрунтовано належним чином необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, надано суду докази в розумінні ст. ст. 76-78 ГПК України в підтвердження необхідності вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а тому суд вважає доводи скаржника про відсутність підстав для забезпечення позову необґрунтованими.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявником доведено наявність підстав, визначених ст. ст. 136, 137 ГПК України для забезпечення позову шляхом накладення арешту.
Суд звертає увагу на те, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, тобто арешт майна є самостійним видом (способом) забезпечення позову, який за правовою сутністю обмежує право особи розпоряджатися спірним майном. А відтак, накладення арешту на спірне майно не впливає на право щодо його використання, а тому посилання скаржника, що накладення арешту на зазначені в ухвалі суду нежитлові будівлі є перешкоджанням господарської діяльності товариства, фактично позбавить товариство здійснювати виробництво, виконувати укладені договори, тощо, є безпідставними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвалу Господарського суду Житомирської області від 16.01.2023 у справі № 906/92/23 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 129, 269-276, 276, 281-284 ГПК України, суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 16.01.2023 у справі № 906/92/23 - залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
3. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Житомирської області від 16.01.2023 у справі № 906/92/23 повернути до суду першої інстанції.
Повний текст постанови складений 07 березня 2023р
Головуючий суддя Олексюк Г.Є.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Гудак А.В.