вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" лютого 2023 р. Справа№ 910/20563/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Андрієнка В.В.
Гаврилюка О.М.
за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 23.02.2023:
від позивача: Цигарьов О.О.
від відповідача: Куць О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО"
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022
у справі № 910/20563/21 ( суддя - Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про визнання недійсним пунктів додатку до договору
Короткий зміст заявлених вимог
Товариство з обмеженою відповідальності "ОССОЙО" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати недійсним п.7.2. додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між ТОВ "ОССОЙО" та AT "Українська залізниця";
- визнати недійсним п.4.1.3. додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між ТОВ "ОССОЙО" та AT "Українська залізниця" в частині обов'язку замовника сплатити неустойку за весь невиконаний строк та обсяг перевезень, зазначений у погодженому замовленні, передбаченому в розділі 7 цього додатку до договору у випадку скасування замовлення;
- визнати недійсним п.4.2.3. додатку 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного між ТОВ "ОССОЙО" та AT "Українська залізниця" в частині обов'язку замовника сплатити неустойку відповідно до розділу 7 цього додатку до договору у випадку скасування погодженого замовлення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судове рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивачем всупереч викладеним нормам не доведено перед судом законних підстав для визнання недійсними пунктів 4.1.3, 4.2.3, 7.2 додатку 1-8 до договору.
Зокрема, суд першої інстанції посилаючись на статтю 307 ГК України та статтю 920 ЦК України дійшов висновку, що виходячи з наведених положень чинного законодавства вбачається право відповідача самостійно визначати у договорі відповідальність за порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення ,якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами, а серед названих позивачем положень нормативно-правових актів відсутні такі, які б обмежували право відповідача чи забороняли йому встановлення у договорі додаткової відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань, пов'язане з наданням послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" подало апеляційну скаргу, в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу. Визнати поважними причини пропуску строку апеляційного оскарження та поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21. Прийняти нове рішення, яким позов ТОВ "ОССОЙО" до АТ "Українська залізниця" задовольнити у повному обсязі. Судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема апелянт вказує, що Статут залізниць України є спеціальним нормативним актом, що визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, а відтак - норми Статуту мають імперативний характер, а сторони можуть врегулювати їх правовідносини на власний розсуд шляхом укладення відповідного договору лише у спосіб, що не суперечить нормам Статуту.
Окремо скаржник зазначає, що правомірна відмова позивача від замовлення жодним чином не порушує права та інтереси відповідача, не призводить до нанесенню йому збитків, оскільки незамовлені скаржником ваноги відповідача можуть використовуватись ним у господарській діяльності, в тому числі шляхом їх передання для використання іншим замовникам.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, наданому до суду 06.02.2023, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.
Крім того, відповідач вказує, що позивач самостійно ініціював взяття на себе зобов'язань направивши Замовлення відповідачу та погодився на виконання ним строкових зобов'язань - впродовж 12 місяців, щомісячно здійснювати навантаження та перевезення у власних вагонах Перевізника у кількості - 495 вагонів.
Також відповідач зазначає, що норми чинного законодавства не заброняють встановлення додаткової/іншої відповідальності у сфері надання послуг залізничним транспортом, в тому числі, за порушення зобовязщань при наданні послуг перевезення з узгодженими строками і обсягами у власних вагонах Перевізника.
Водночас відповідач зазначає, що норми ст. 106 Статуту залізниць України та п. 7.2. Додатку 1-8 до Договору містять різні за своєю природою підстави та види відповідальності.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" у справі № 910/20563/21 передано колегії суддів у складі: Ткаченко Б.О. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді: Андрієнко В.В., Гаврилюк О.М.
Ухвалою від 27.12.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20563/21. У зв'язку з чим відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.
18.01.2023 справа № 910/20563/21 надійшла на адресу Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2023 задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21 та поновити Товариству з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21. Зупинено дію Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21. Розгляд справи призначено на 23.02.2023.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 23.02.2023 з'явився представник позивача (скаржник), який підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив оскаржуване рішення скасувати, та прийняти нове рішення яким позов задовольнити в повному обсязі.
В судове засідання 23.02.2023 з'явився представник відповідача, який проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
25.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" (далі - замовник, ТОВ "ОССОЙО") та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - перевізник, АТ "Українська залізниця") на підставі поданої в електронній формі заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладання договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 41434866/2020-001 від 31.03.2020, укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (далі - договір). АТ "Українська залізниця" повідомило замовника про присвоєння кодів: відправника/одержувача: 8372; платника: 8210257 та відкрило особовий рахунок з ідентичним номером, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням залізниці про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.05.2020 № 99-41434866/2020-001.
Водночас редакція умов договору перевезення, факт ознайомлення з яким позивача підтверджено у вищезазначеній заяві, опублікована відповідачем на веб-сайті http://uz-cargo.com/ 25 лютого 2020 року.
Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.
У розумінні договору, користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.
Згідно з п. 1.1 договору, його предметом є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.
Відповідно до п. 1.5 договору, договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Пунктами 1.6, 1.7 договору визначено, що договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП). Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.
Згідно з п. 1.10 договору, останній є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1. договору.
У п. 9.4 договору визначено, що зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП.
Пунктом 9.5. договору передбачено, що договір укладається в електронній формі. У виняткових випадках, обумовлених правовим статусом замовника допускається укладення договору в паперовій формі.
Невід'ємною частиною вказаного договору, згідно з розділом 13, визначено, з-поміж інших, додаток 1-2 "Ставки плати, коефіцієнти та умови платежів", відповідно до якого ставка плати за використання одного зерновозу перевізника встановлена у розмірі 1136,00 грн/доба без ПДВ.
21.07.2020 на веб-сайті http://uz-cargo.com/ оприлюднено нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 25.02.2020, яка вводиться в дію 21.08.2020.
Вказану редакцію договору було доповнено додатком 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника" (далі -додаток 1-8).
31.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" відповідно до договору надало Акціонерному товариству "Українська залізниця" замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 41434866/2020-00009.
03.08.2020 Філією "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надано Товариству з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" повідомлення про погодження замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 03.08.2020 № УЗ-41434866/2020-00012.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що 04.06.2020 на офіційному веб-сайті перевізника за посиланням://uz-cargo.com/news.html#n201102, Філія "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця" повідомила про введення в дію нової послуги щодо перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах Акціонерного товариства "Українська залізниця". Вказана послуга надавалася за додатковою угодою про перевезення з узгодженими строками (від 9 до 12 місяців) та обсягами у власних вагонах перевізника відповідно до умов договору про надання послуг.
Отже, на момент подання замовлення на отримання послуги довгострокових вагонів базова ставка плати за використання вагону-зерновозу перевізника становила 1 136,00 грн/доба без ПДВ. При цьому, ставка плати за використання вагону-зерновозу перевізника згідно послуги довгострокових вагонів становила 584,00 грн/доба без ПДВ за 12 місяців.
Як вказує позивач, така ставка плати за користування вагоном-зерновозом давала йому можливість економії 48,59 % на одній вагоно-добі навіть за умови застосування до нього штрафних санкцій за використання вагонів у кількості меншій, ніж визначено у погодженому замовленні, а тому залишалася для замовника економічно доцільною.
Такі умови давали можливість позивачу, як замовнику за договором, взяти на себе зобов'язання по здійсненню замовленої кількості відправлень щомісяця, протягом року та виконувати їх, адже позивач мав цінову перевагу перед тими вантажовідправниками, які не укладали з відповідачем додатку № 1-8 і планують разово використовувати вагони за ставкою 1 136,00 грн/доба без ПДВ.
Однак, надалі 04.09.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" на офіційному сайті оприлюднило нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої ставка за використання вагону-зерновозу перевізника становила: з 05.09.2020 - 800,00 грн/доба без ПДВ; з 06.10.2020 - 900,00 грн/доба без ПДВ; з 05.11.2020 - 1 000,00 грн/доба без ПДВ.
19.10.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" на офіційному сайті оприлюднило нову редакцію договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, відповідно до якої ставка за використання вагону-зерновозу перевізника становила: з 20.10.2020 - 650 грн/доба без ПДВ; з 01.01.2021- 1 000,00 грн/доба без ПДВ.
Крім того, 10.12.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" на офіційному сайті опублікувало оголошення про продаж послуги з використання вагонів-зерновозів ("Голландський аукціон"), відповідно до якого ставка реалізації лоту для типу вагону - зерновоз, вагон для перевезення муки умовного типу 972 складає 533 грн/доба.
За твердженнями позивача, зміна цінової/тарифної політики АТ "Укрзалізниця" шляхом встановлення зменшених базових ставок плати за використання вагонів-зерновозів, що мало місце після укладення сторонами додатку 1-8 до договору, зумовила виникнення обставин, за яких подальше виконання додатку 1-8 до договору та замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами від 03.08.2020 № УЗ-41434866/2020-00012 порушує для позивача співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє того, на що позивач розраховував при поданні даного замовлення та укладенні додаткової угоди (додаткових умов, передбачених додатком 1-8) до договору.
Позивач зазначає, що на момент приєднання до договору йому дійсно були відомі умови договору та додаткових угод, саме які були чинними на той час. Однак, в подальшому були внесені ряд змін відповідачем до договору. При цьому, в силу особливостей договорів приєднання, замовники не могли ніяким чином внести свої правки/зауваження до таких змін.
Якби запитувалась згода замовників при приєднанні до додатку 1-8, позивач в жодному випадку не погодився б на його укладення.
З огляду на викладене, ТОВ "ОССОЙО" зазначає, що умови п. 4.1.3, 4.2.3, 7.2 додатку 1-8 до договору для позивача як замовника послуги довгострокових вагонів, є не виконуваними, обтяжливими, не вигідними та збитковими. Так, позивачу були завдані збитки односторонньою зміною відповідачем договору в розмірі різниці між погодженою раніше та зміненою ставками плати за вагону-зерновозу перевізника.
У зв'язку з наведеним позивач і звернувся з позовом до господарського суду.
Заперечуючи проти позивних вимог, відповідач зазначає, що позивачу під час приєднання до договору та під час здійснення замовлення на перевезення на умовах додатку 1-8 було відомо про можливість відповідача змінювати, в тому числі знижувати базову ставку за використання вагонів перевізника. Отже, здійснюючи замовлення на отримання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника та усвідомлюючи можливість зміни перевізником ставки плати за використання вагонів перевізника, що визначена договором про надання послуг, позивач діяв на власний комерційний ризик.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Пунктом першим частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог 11 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частинами 1, 2 статті 633 ЦК України встановлено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина 1 статті 634 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з частиною 1 статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Як визначено у частині 1 статті 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Як зазначалось колегією суддів вище, 25.05.2020 між сторонами був укладений публічний договір приєднання - договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 41434866/2020-001, який за своєю правовою природою поєднує умови договорів про перевезення вантажу із договором про надання послуг в частині надання вантажного вагону для перевезення вантажів та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення.
Волевиявлення щодо його укладення в порядку статті 634 ЦК України виражено позивачем у заяві про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № № 41434866/2020-001 від 31.03.2020.
Невід'ємною частиною вказаного договору в редакції, що оприлюднена 21.07.2020, яка вводиться в дію 21.08.2020, у розділі 13, визначено, з-поміж інших, додаток 1-8 "Умови надання послуги перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника", згідно з п. 2.1 якого перевізник надає замовнику послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (узгоджена щомісячна кількість вагонів визначеного роду рухомого складу протягом узгодженого сторонами строку надання послуги), надалі в цьому додатку до договору - послуга. Замовник здійснює оплату такої послуги відповідно до умов цього додатку до договору.
У п. 2.2 додатку 1-8 до договору сторони домовились, що у випадку надання такої послуги, до відповідних відносин застосовуватимуться спеціальні умови цього додатку до договору, які матимуть пріоритет над умовами договору. Умови договору, не визначені цим додатком до договору, застосовуватимуться в частині, що не суперечить цьому додатку до договору.
В подальшому, з врахуванням положень вказаного додатку 1-8 до договору, позивачем 31.07.2020 подано замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 41434866/2020-00009, яке було погоджено відповідачем 03.08.2020.
Суд зазначає, що у п. 9.4 договору вказано, що зміни (доповнення) до договору перевізник здійснює шляхом викладення в новій редакції договору в цілому або окремих його частин та їх оприлюднення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням КЕП.
Зміни до договору, в тому числі ставки плати, коефіцієнти та інші умови платежів, вступають в дію через 30 календарних днів від дня їх оприлюднення або пізніше, якщо це вказано в повідомленні про оприлюднення. Зміни до договору, які зменшують розмір провізних платежів, ставок, коефіцієнтів та інших розрахункових величин, також можуть вступати в дію раніше ніж 30 календарних днів від дня їх оприлюднення.
Якщо замовник не згоден з внесеними перевізником змінами, він має право ініціювати внесення змін до договору в порядку передбаченому п. 9.3. договору або з власної ініціативи припинити дію договору у відносинах з ним.
Замовлення та/або отримання послуг та/або їх оплата за договором засвідчує повну згоду замовника з договором та змінами до нього.
При цьому, пунктом 9.3 договору передбачено право та порядок надання замовником пропозицій до договору.
Проаналізвавши вищевикладене, колегія суддів констатує, що позивач на основі вільного волевиявлення та за власним вибором замовив у відповідача послуги з надання власних вагонів перевізника для перевезення з узгодженими строками та обсягами.
Водночас, як вірно всатнорвлено судом першої інстанції, будь-яких доказів того, що позивач ініціював внесення змін (доповнень) чи пропозицій до договору в частині додатку 1-8 відповідно до пунктів 9.3, 9.4 договору матеріали справи не містять.
Так, з описаного вище вбачається, що позивач був обізнаний з тим, на яких умовах він приєднався до договору, в тому числі й додатку 1-8 до договору, вільно погодився на такі умови, внесення змін до договору не ініціював, хоча мав на це право.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачу, з огляду на згоду з умовами договору, було відомо про можливість односторонньої зміни відповідачем ставок плати, коефіцієнтів та інші умов платежів, що і відбулося у даному випадку правомірно шляхом зміни відповідачем ставок плати за використання власних вагонів перевізника (Спд) в бік зменшення, починаючи з 04.09.2020.
Пунктом 4.1.3 додатку № 1-8 до договору встановлено, що замовник має право відмовитись від погодженого замовлення (скасувати замовлення), повідомивши про таке перевізника шляхом направлення йому повідомлення про скасування замовлення (за формою відповідно до додатку 2-15 до договору) не пізніше ніж за три робочих дні до дати скасування замовлення в порядку, визначеному цим додатком до договору, при цьому замовник зобов'язаний сплатити неустойку за весь невиконаний строк та обсяг перевезень, зазначений у погодженому замовленні, передбачену в розд. 7 цього додатку до договору.
Відповідно до умов п. 4.2.3. додатку № 1-8 до договору, замовник зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до розд. 7 цього додатку до договору у випадку відмови замовника від своечасно поданих та технічно придатних для використання вагонів або скасування вантажовідправником погодженого замовлення, а також у випадку навантаження і відправки меншої кількості вагонів перевізника, ніж визначено в погодженому замовленні.
За умовами п. 7.2 додатку № 1-8 до договору, замовник у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за формулою: Пн = Спл1*Кнорм*КвагЗ, де Пн - сума неустойки за невиконання умов Додаткової угоди та/або замовлення; Спл1 - ставка плати за використання вагонів Перевізника при перевезенні вантажів з узгодженими строками та обсягами, відповідно до погодженого замовлення; Кнорм - показник, який визначається перевізником та публікується в оголошенні. Показник не підлягає коригуванню під час строку дії послуги, що надається відповідно до погодженого замовлення. КвагЗ - кількість вагонів, що недовантажені замовником.
Згідно п. 7.3 додатку № 1-8 до договору, у разі наявності на особовому рахунку замовника достатньої суми коштів для сплати неустойки, сплата неустойки замовником здійснюється шляхом списання перевізником грошових коштів з особового рахунку замовника в останній календарний день кожного місяця із сум грошових коштів, перерахованих замовником для виконання грошового зобов'язання за договором, та факт списання такої неустойки відображається перевізником в інформаційному повідомленні в особовому рахунку замовника і підтверджується зведеною відомістю.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" після зміни ставок не мало можливості здійснювати відправлення за новими тарифами, оскільки вказані зміни з узгодженими строками та обсягами є збитковими для позивача.
В свою чергу, зважаючи на невиконання позивачем своїх зобов'язань щодо замовлення вагонів- зерновозів у погодженій кількості, відповідач нарахував позивачеві штрафні санкції, які фіксуються на особовому рахунку позивача та відображаються в особистому кабінеті Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО".
Відтак, відповідно до звіту за 31.12.2020, відповідачем нарахована позивачу неустойка в сумі 551 880,00 грн. (сума неустойки відображена в інформаційному повідомленні 01011486) та автоматично списано (551 880,00 - 472 217,80) = 79 662,20 грн. Факт списання такої неустойки відображається перевізником в інформаційному повідомленні в особовому рахунку замовника і підтверджується зведеною відомістю.
Відповідно до звіту за 20.12.2021, відповідачем нарахована неустойка в сумі 14 013 664,00 грн. (сума неустойки відображена в інформаційному повідомленні 20127321).
Позивач зазначає, що оскільки кошти на його особистому рахунку були відсутні та, у зв'язку з цим, відповідач не мав можливості автоматично списувати з особистого рахунку позивача неустойку за невиконання замовлення, укладеного на підставі додатку 1-8 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, AТ "Українська залізниця" подало позов до Господарського суду міста Києва про стягнення неустойки за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" зобов'язань за додатком № 1-8 до договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач разом з іншими суб'єктами господарської діяльності - замовниками послуг AТ "Українська залізниця", з метою збереження для сторін загальногосподарського інтересу укладеного між ними договору, колективним листом б/н від 21.10.2020 зверталися до відповідача з приводу неможливості подальшого належного виконання договору та розірвання укладеного додатку № 1-8 до договору шляхом укладення відповідної додаткової угоди без застосування до замовника штрафних санкцій з підстав, які перебували поза волею позивача і стали наслідком істотної зміни обставин, з якої замовник виходив при укладенні договору. Метою такого звернення було приведення положень договору до обставин, які істотно змінились та мали своїм наслідком втрату економічної доцільності його виконання для сторони позивача.
За наслідками розгляду вказаного звернення відповідач листом № ЦТЛ-16/1765 від 12.11.2020 повідомив позивача про можливість відмови від послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами лише в порядку, передбаченому п. 4.1.3 додатку № 1-8 до договору з обов'язковою сплатою неустойки, передбаченої розділом 7 додатку № 1-8 до договору, за весь невикористаний період та обсяг перевезень.
Окрім цього, позивач листом № 180 від 26.11.2020 звернувся до відповідача з пропозицією про припинення умов договору, укладеного між ТОВ "ОССОЙО" та АТ "Українська залізниця" договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом в частині надання послуг перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (додаток № 1-8 до договору) з 31.12.2020 року без застосування до замовника жодних штрафних санкцій, у відповідь на який відповідач листом № ЦТЛ-19/2013 від 18.12.2020 наголосив на умовах п. 13.1 договору щодо переважної сили умов додатків до договору, якими визначені умови інші, ніж в основному тексті договору, над умовами основного тексту договору, та необхідності дотримання умов п. 4.1.3 додатку № 1-8 до договору, згідно якого замовник має право відмовитись від погодженого замовлення (скасувати замовлення), повідомивши про це перевізника шляхом направлення йому повідомлення про скасування замовлення (за формою відповідно до додатку 1-15 до договору) не пізніше ніж за три робочих дні до дати скасування замовлення в порядку, визначеному цим додатком до договору, при цьому замовник зобов'язаний сплатити неустойку за весь невикористаний строк на обсяг перевезень, зазначений у погодженому замовленні, передбаченому розділом 7 додатку № 1-8 до договору.
Згідно з частиною 1 статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено у частині 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами частин 1-3 статті 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:
1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;
2) зміна умов зобов'язання;
3) сплата неустойки;
4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у пунктах 4.1.3, 4.2.3 додатку 1-8 до договору встановлена відповідальність за невиконання строкових зобов'язань або відмову від їх виконань, і є неустойкою, що розраховується за формулою, визначеною в п. 7.2 додатку 1-8 до договору.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, позивач 31.07.2020 подав замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 41434866/2020-00009, яке було погоджено відповідачем 03.08.2020, чим ТОВ "ОССОЙО" погодилося на виконання ним строкових зобов'язань в продовж 12 місяців, а саме щомісячно здійснювати навантаження та перевезення у власних вагонах перевізника у кількості 495.
Враховуючи невиконання позивачем взятих на себе зобов'язань, відповідачем і було нараховано неустойку, частину якої було списано з рахунку ТОВ "ОССОЙО".
Суд зазначає, що додаток 1-8 до договору є невід'ємною його частиною та доповнює зміст новою послугою. Додаток 1-8 до договору не встановлює для сторін будь-яких зобов'язань до моменту направлення позивачем замовлення та його погодження відповідачем.
А тому колегія суддів наголошує, що замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами № 41434866/2020-00009, яке було погоджено відповідачем 03.08.2020 не є договором чи його частиною, а направляючи вказане замовлення позивач ініціює надання йому послуг на умовах додатку 1-8 до договору.
Скасувати замовлення на отримання послуги з перевезення вантажу з узгодженими строками та обсягами позивач також може шляхом направлення повідомлення про його скасування, а тому колегія суддів приходить до висновку, що посилання скаржника на те, що замовлення № 41434866/2020-00009 розірване у відповідності до ст. 653 ЦК України є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам закону.
У п. 7.2 додатку 1-8 до договору встановлено, що замовник, у разі невиконання погодженого замовлення в цілому або у випадку навантаження і відправки поданих перевізником під навантаження вагонів у кількості меншій ніж визначено в погодженому замовленні щомісячно, сплачує неустойку в розмірі, який розраховується за формулою: Пн = Спл1* Кнорм * Кваг3, де
Пн - сума неустойки за невиконання умов додаткової угоди та/або замовлення;
Спл1 -ставка плати за використання вагонів перевізника1 при перевезенні вантажів з узгодженими строками та обсягами, відповідно до погодженого замовлення;
Кнорм - показник, який визначається перевізником та публікується в оголошенні. показник не підлягає коригуванню під час строку дії послуги, що надається відповідно до погодженого замовлення;
Кваг3 - кількість вагонів, що недовантажені замовником.
Як стверджує скаржник, з посиланнями на норми Закону України "Про залізничний транспорт", Статуту залізниць України, статтю 920 ЦК України, у вказаному положенні додатку 1-8 до договору, сторони встановили додаткові підстави та вид відповідальності - неустойку, що суперечать чинному законодавству та публічному порядку, оскільки законодавством чітко передбачено, що підстави, види, розміри відповідальності та порядок її застосування можуть бути передбачені виключно нормативними актами.
Згідно зі статтями 914 ЦК України, 307 ГК України, статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" та пунктом 17 Статуту залізниць України, перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах.
Пунктом третім частини 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з приписами частини 1 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 1 статті 217 ГК України встановлено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Відповідно до частини 4 статті 217 ГК України, господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Як вбачається з частини 1 статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 ГК України).
Відповідно до частин 1-4 статті 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 920 ЦК України, у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Як встановлено у частині 5 статті 307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Стаття 908 ЦК України, яка кореспондується із статтею 307 ГК України, встановлює, що умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Як вказано у пункті 105 Статуту залізниць України, залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
Отже, з наведених положень чинного законодавства вбачається право самостійно визначати у договорі відповідальність за порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами.
Колегія суддів відхиляючи доводи скаржника, зазначає, що серед названих останнім положень нормативно-правових актів відсутні такі, які б обмежували право відповідача чи забороняли йому встановлення у договорі додаткової відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань, пов'язане з наданням послуги з перевезення з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач, ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі не довів перед обставин невідповідності встановлення вказаної у п. 4.1.3, 4.2.3, 7.2 додатку 1-8 до договору неустойки актам законодавства, які можуть бути підставою для визнання недійсними таких пунктів договору.
Частинами 1-5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).
За змістом частин 2-3 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Стаття 217 ЦК України визначає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред'явлення позову порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17).
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції інстанції дійшов цілком обгрунтованого та правомірного висновку, що позивачем всупереч викладеним нормам не доведено перед судом законних підстав для визнання недійсними пунктів 4.1.3, 4.2.3, 7.2 додатку 1-8 до договору, не доведено таких підстав і суду апеляційної інстанції, у зв'язку із чим судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21 - залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/20563/21.
4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "ОССОЙО".
5.Матеріали справи №910/20563/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено 07.03.2023.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді В.В. Андрієнко
О.М. Гаврилюк