06 березня 2023 року
м. Київ
справа №200/3472/22
адміністративне провадження № К/990/2740/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року у справі № 200/3472/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ №50-о від 23 лютого 2022 року "Про відсторонення від посади ОСОБА_1 ";
- зобов'язати допустити його до виконання службових повноважень згідно посадової інструкції на робочому місці з дня наступного після ухвалення рішення судом; зобов'язати нарахувати та виплатити суму заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 лютого 2022 року по дату ухвалення судового рішення.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС України у Донецькій області від 23 лютого 2022 року № 50-о. Зобов'язано Головне управління ДПС у Донецькій області нарахувати та виплатити суму заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 лютого 2022 року по дату ухвалення судового рішення, тобто, по 26 серпня 2022 року.
Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Донецькій області на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року, рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року у справі № 200/3472/22 - змінено. Абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року у справі № 200/3472/22 викладено в наступній редакції "Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму заробітку за час незаконного відсторонення вiд роботи за період з 23 лютого 2022 року по 26 серпня 2022 року у розмірі 159334,56 гривень". В решті рішення Донецького окружного адміністративного суду 26 серпня 2022 р. у справі № 200/3472/22 - залишено без змін. Додаткове рішення від 12 вересня 2022 року у справі №200/3472/22 - залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, Головне управління ДПС у Донецькій області подало до Верховного Суду касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
17 лютого 2023 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року, додаткове рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 вересня 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року у справі №200/3472/22.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
В уточненій касаційній скарзі скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №200/3472/22 пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини п'ятої статті 65-1 Закону України «Про запобігання корупції», статті 134 КАС України.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Разом з тим, оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини 5 статті 65-1 Закону України «Про запобігання корупції» згідно якої особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом, скаржник зазначає, що у цій нормі відсутнє посилання на те, що таке відсторонення відбувається саме в порядку Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Скаржник також доводить, що при вирішенні спірних правовідносин суди попередніх інстанцій не врахували те, що Закон України «Про запобігання корупції» не містить тих особливостей, які стали підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного наказу, зокрема особа на момент відсторонення надалі підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення у сфері службової діяльності, тобто потреба у подальшому застосуванні цього заходу не відпала, а прокурор не звертався з клопотанням про продовження строку відсторонення від посади, як і не містить норм, які б надавали можливість керівнику органу своїм рішенням відсторонити працівника, без рішення слідчого судді, від виконання службових повноважень.
Разом з тим, як слідує зі змісту оскаржуваних судових рішень, проаналізувавши положення статті 72 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», статті 65 Закону України «Про запобігання корупції» та статті 154 КПК України суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що особа, якій повідомлено про підозру у вчиненні нею злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному КПК України, а саме на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців, який може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 КПК України.
Суди попередніх інстанцій також враховали, що положеннями абзацу 2 частини 5 статті 65-1 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено право керівника органу (установи, підприємства, організації) відсторонити особу від виконання службових повноважень за своїм рішенням у разі складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією. Проте, станом на час розгляду справи по суті протоколу про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією щодо позивача сторонами до суду не надано.
Водночас скаржником не зазначено у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій саме положень абзацу 1 частини 5 статті 65-1 Закону України «Про запобігання корупції», які були застосовані при вирішення спірних правовідносин у взаємозв'язку із положеннями статті 72 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» та статті 154 КПК України, та у чому полягає неправильність вищенаведених висновків судів попередніх інстанцій з огляду на встановлені ними обставини цієї справи та досліджені докази.
Натомість касаційна скарга у цій частині зводиться до незгоди з ухваленими рішеннями, переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України, а наведена скаржником норма права є загальною і касаційна скарга не містить об'єктивних мотивів щодо її неправильного застосування судами попередніх інстанцій, а також впливу висновку щодо цієї норми права на спірні правовідносини, за обставин, установлених судами, що мають індивідуальний характер та необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми саме у цій справі.
Отже, посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Проаналізувавши доводи заявника, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки Держаудитслужба лише послалася на відсутність такого висновку, проте не навела у касаційній скарзі належної аргументації неправильного застосування наведених норм права,
Щодо посилання скаржника як підставу касаційного оскарження на підпункт "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, то скаржник не наводить жодних обґрунтувань цієї підстави, обмежившись лише вказівкою на цей підпункт.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 23 грудня 2022 року, від 13 січня 2023, про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 09 лютого 2023 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Суд роз'яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2022 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 01 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області, про визнання протиправним та скасування наказу №50-о від 23 лютого 2022 року, зобов'язання вчинити певні дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк В.М. Соколов