06 березня 2023 року
м. Київ
справа №380/5609/22
адміністративне провадження № К/990/2520/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №380/5609/22 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці № 301-о "Про звільнення ОСОБА_1 " від 09 березня 2022 року;
- поновити позивача на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Яворів" Львівської митниці з дати звільнення;
- стягнути з Львівської митниці на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано наказ Львівської митниці № 301-о від 09 березня 2022 року "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновлено ОСОБА_1 на державній службі на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Яворів" Львівської митниці з 10 березня 2022 року. Стягнуто з Львівської митниці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на суму 33051,86 грн з врахуванням обов'язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 14233,95 грн, з врахуванням обов'язкових платежів, допущено до негайного виконання.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, Львівська митниця звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02 лютого 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; клопотання із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
13 лютого 2023 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №380/5609/22.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не було ураховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 серпня 2022 року у справі №120/8381/20, від 25 червня 2020 року у справі № 2240/2329/18, від 29 жовтня 2018 року у справі № 826/17433/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 816/1218/16, від 20 березня 2019 року у справі № 804/676/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 540/2057/18, від 16 серпня 2019 року у справі № 804/2146/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 826/6107/18 щодо застосування частини другої статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
Водночас, суд касаційної інстанції повторно звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так, у справах № 120/8381/20, № 2240/2329/18, № 826/17433/16, № 816/1218/16, № 804/676/18, № 540/2057/18, № 804/2146/18, № 826/6107/18 предметом оскарження було накладення дисциплінарних стягнень на поліцейських у вигляді звільнення зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію".
У вказаних справах Верховний Суд досліджував висновок службового розслідування та обставини, встановлені відповідачем під час його проведення шляхом надання правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам у сукупності, та як наслідок дійшов висновку про доведеність проведеним службовим розслідуванням факту порушення службової дисципліни позивачем. Зокрема, Суд виходив з того, що висновок службового розслідування містить відомості щодо наявності причинного зв'язку між неправомірними діяннями позивача та їх наслідками, а саме, наявність в діях позивача складу дисциплінарного проступку, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено позивачем; наявність вини позивача та ступень її тяжкості, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності.
У контексті спірних правовідносин необхідно зазначити, що у цій категорії справ при вирішенні спору суди повинні виходити із сукупності конкретних обставин справи у взаємозв'язку із нормами права, які регулюють спірні правовідносини та підлягають застосуванню.
Суб'єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому, саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення, не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.
Як слідує із змісту оскаржуваних рішень, суди попередніх інстанцій у цій справі виходили із того, що висновки службового розслідування ґрунтуються на відомостях, отриманих Дисциплінарною комісією під час дослідження листа Львівської обласної прокуратури за № 31/1-317 вих-22 від 01 лютого 2022 року, а також матеріалів досудового розслідування, наданих Львівською обласною прокуратурою, а саме: протоколу проведення слідчого експерименту від 07 грудня 2021 року; повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_1 . Судами також було враховано, що дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 було проведено без підтвердження факту скоєння дисциплінарного проступку належними та допустимими доказами.
Варто також зауважити, що Верховний Суд у цій категорії спорів неодноразово вказував про те, що вирішення питання про правомірність притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з'ясовувати саме склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи, отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.
Водночас у касаційній скарзі скаржником не наведено обґрунтувань у чому саме полягає неправильність вищевказаних висновків судів попередніх інстанцій, яких вони дійшли з огляду на встановлені ними обставини цієї справи та досліджені докази, в тому числі і висновок службового розслідування, та у чому ці висновки суперечать висновкам Верховного Суду, які викладені у наведених скаржником постановах, як і не наведено у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини поряд із якими було застосовано частину другу статті 6 Конвенції та яких саме норм матеріального права.
Не наведено скаржником і обґрунтувань щодо подібності правовідносин у справах № 120/8381/20, № 2240/2329/18, № 826/17433/16, № 816/1218/16, № 804/676/18, № 540/2057/18, № 804/2146/18, № 826/6107/18 та які виникли у цій справі, окрім як вказівки на застосування у них частини другої статті 6 Конвенції.
Натомість у касаційній скарзі скаржник, аргументуючи наявність підстав касаційного оскарження, наводить детальний опис обставин справи, підстави та перебіг проведеного службового розслідування відносно позивача, посилається на рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року у справі №2-рп/2011 щодо визначення правової природи присяги державного службовця, та наполягає на необхідності врахування судами попередніх інстанцій протоколу слідчого експерименту від 07 грудня 2021 року, яким зафіксовано факт вчинення позивачем кримінально-карного діяння.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, суд касаційної інстанції звертає увагу, що в попередніх ухвалах Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року, від 10 листопада 2022 року, від 10 січня 2023 року про повернення касаційних скарг скаржнику надавалися вичерпні роз'яснення щодо зазначення підстав касаційного оскарження та умов за яких подається касаційна скарга на підставі визначених частиною четвертою статті 328 КАС України пунктів.
Однак при поданні цієї касаційної скарги скаржником не взято до уваги роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстав касаційного оскарження, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 02 лютого 2023 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Суд роз'яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,
Касаційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі №380/5609/22 за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
А.Г. Загороднюк В.М.Соколов