Справа №:755/9721/22
Провадження №: 2-з/755/36/23
"03" березня 2023 р. м.Київ
Дніпровський районний суд міст Києва в складі:
головуючого судді - Коваленко І.В.,
при секретарі судових засідань - Назаровій І.В.,
розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мороза Віктора Павловича про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на предмет позову на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Тетяна Володимирівна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку квартири,-
30 вересня 2022 року до Дніпровського районного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа на предмет позову на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Т.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку квартири.
03.10.2022 року позовна заява, згідно протоколу автоматизованого розподілу судового справи між суддями, передана в провадження судді Коваленко І.В.
В позовній заяві просить суд: Витребувати від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Тетяни Володимирівни належним чином засвідчену копію спадкової справи № 86/2021 (спадкодавець: ОСОБА_3 ; надати ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, які 23 листопада 2021 року були видані приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. ОСОБА_2 ; визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , та на частку квартири АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті доньки ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
06 жовтня 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Тетяна Володимирівна про визнання недійсними виданих свідоцтв про право на спадщину за законом, перерозподіл спадщини та визнання права власності на спадкове майно. Розгляд справи вирішено проводити у порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання.
14 жовтня 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мороза В.П. про забезпечення позову - відмовлено.
24 жовтня 2022 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва у задоволені заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мороза В.П. про забезпечення позову - відмовлено.
31 січня 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2022 року змінено в частині мотивів для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
02 березня 2023 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мороза В.П. про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: «накласти арешт на квартиру загальною площею - 60,5 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 »; «накласти арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 ».
Свою заяву обґрунтовує тим, що: ІНФОРМАЦІЯ_2 померла донька ОСОБА_1 - ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу: ОСОБА_3 ). На момент настання смерті ОСОБА_3 залишилось спадкове майно у вигляді квартир, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 та за адресою: АДРЕСА_4 . 23.09.2022 року з метою оформлення вищевказаної спадщини ОСОБА_1 звернулась до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Антипової Т.В. та подала заяву про прийняття спадщини. Однак, у зв'язку із пропущенням строку прийняття спадщини, позивачу було відмовлено нотаріусом ОСОБА_5 у вчинені нотаріальної дії. Дане майно було успадковане сином ОСОБА_3 - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Сторона позивача зазначає, що позивачка, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , проживала на момент смерті у цій квартирі разом з донькою - ОСОБА_3 . З вищенаведеного вбачається, що позивачка постійно проживала разом зі спадкодавцем - ОСОБА_3 на час відкриття спадщини. ОСОБА_1 не заявляла відмову про прийняття спадщини, а отже прийняла її. На сьогоднішній момент позивачці від відповідача надходять звернення в усній та письмовій формі з приводу продажу спірних квартир. 16.09.2022 року ОСОБА_2 у приватному листуванні через застосунок «Viber» з мобільного номеру НОМЕР_2 повідомляє про можливість розпоряджатися на власний розсуд вищезазначеним майном. Представник позивача звертає увагу на те, що ОСОБА_2 веде спілкування у такій манері, оскільки є одноособовим власником вище зазначеного нерухомого майна, що надає йому право розпоряджатись ним на власний розсуд. Проте, це «розпоряджання на власний розсуд» не повинно зашкодити майновим інтересам позивачки. Отже, продаж квартир відповідачем добросовісному набувачу спричинить те, що позивачка втратить можливість поновити порушене право у разі задоволення позову, оскільки її майно буде знаходитись у власності третіх осіб, які у свою чергу, можуть відчужити майно на користь інших осіб, що взагалі унеможливить виконання рішення суду про визнання права власності на частку квартир.
02 березня 2023 року заява, згідно протоколу автоматизованого розподілу судового справи між суддями, передана в провадження судді Коваленко І.В.
Частиною 1 статті 153 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно правил частин 5 та 6 вказаної статті залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Заява про забезпечення позову розглянута без повідомлення учасників справи.
Суд, вивчивши доводи поданої заяви та матеріали справи, приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 151 ЦПК України, у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності та інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Тобто, законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2ст.149 ЦПК України).
В постанові N 9 від 22 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" Пленум Верховного Суду України звернув увагу на те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вживаючи заходи забезпечення позову, суд повинен перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у разі, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, якщо внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди.
При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого королівства») положення ст. 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказує, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є реальним спір між сторонами, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.
Види забезпечення позову визначені статтею 150 ЦПК України та мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову, сторона позивача посилалась на те, що у позивача наявні всі підстави вважати, що відповідач може здійснити відчуження майна на користь третіх осіб, оскільки наразі відповідно до документів ОСОБА_2 є одноособовим власником вище зазначеного майна. Продаж квартир добросовісному набувачу може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову. За таких обставин ОСОБА_1 втратить можливість поновити порушене право у разі задоволення позову, оскільки майно буде знаходитись у власності третіх осіб, які в свою чергу можуть відчужити майно на користь інших осіб, що взагалі унеможливить виконання рішення суду про визнання права власності на частку квартир. Отже, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення чи до неможливості ефективного захисту або поновлення порушених інтересів держави та прав позивача.
Зокрема, в обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Мороз Віктор Павлович, додав до заяви фото таблицю скріншотів переписки з відповідачем.
Із скріншотів повідомлень з додатку-месенджера «Viber» неможливо встановити приналежність саме відповідачу номеру телефону, з яким здійснювалась переписка, жодних підтверджуючих доказів суду надано не було.
Отже, суд критично відноситься до наданих позивачем доказів, зважаючи на неможливість встановити адресата надрукованих у електронних повідомленнях додатку-месенджера «Viber» висловлювань.
Заявником не долучено переконливих, належних, допустимих та достовірних доказів, що дало б змогу суду пересвідчитися у тому, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання у майбутньому рішення про задоволення позову.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Разом з тим, представником заявника не надано суду доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання, таких наприклад як підготовчі дії до реалізації спірної нерухомості.
Саме лише посилання в заяві про забезпечення позову на потенційну можливість вчинення дій, що створить перешкоди до виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (Висновок Верховного Суду у постанові від 07 червня 2022 року у справі №127/25378/21).
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тобто, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому, відповідно до вимог частини 3 статі 12, частини 1 статті 81 ЦПК України обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Отже, з'ясувавши обсяг позовних вимог, відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач, заявленим позовним вимогам, а також оцінивши співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду, суд вважає, що обрані позивачем заходи забезпечення позову є неспівмірними з вимогами позовної заяви та позивачем заявлено недостатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення даного позову.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заява представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мороза В.П. про забезпечення позову шляхом накладання арешту є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 149, 150, 260 ЦПК України, суд, -
У задоволені заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мороза Віктора Павловича про забезпечення позову шляхом накладання арешту - відмовити.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: