вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"08" лютого 2023 р. м. Київ Справа № 911/1832/22
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Передрій І.В.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "СНАМІ"
до держави російської федерації
про стягнення збитків,
за участю представника:
позивача: Бумби О.А. - адвоката (свідоцтво №002253 від 23.07.2021 року);
відповідача: не з'явився,
27 вересня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр «СНАМІ» (далі - позивач) до держави - агресора російської федерації в особі Посольства російської федерації (далі - відповідач) про стягнення збитків у сумі 3 832 500,00 грн.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та воєнних дій на території Київської області, а саме умисного обстрілу автомобіля позивача військовими російської федерації, автомобіль був повністю знищений, а позивачу завдані збитки на загальну суму 3 832 500,00 грн.
Ухвалою суду від 03.10.2022 року позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Технічний центр «СНАМІ» залишено без руху, на підставі п. 2 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України.
04 жовтня 2022 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 11.10.2022 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 02 листопада 2022 року.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції (ст. 5 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 року) (далі - Конвенція ООН).
Згідно зі ст. 7 Конвенції ООН, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.
Позивач звернувся до суду з позовом до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої умисним обстрілом військовими російської федерації, що призвело до знищення його автомобіля.
Так, дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй закріплений принцип, згідно з яким, всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Згідно з ч. 1 ст. 1 Статуту Організації Об'єднаних Націй, Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" (англ. "tort exсeption"). Умовами, необхідними для застосування "деліктного винятку", є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв'язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
Так, встановлюючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, судом враховано наступне: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті Організації Об'єднаних Націй, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті Організації Об'єднаних Націй; національне законодавство України виходить з того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Так, у категорії спорів про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров'ю, життю, у результаті збройної агресії російської федерації, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких справ.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливило направлення запитів та листів до посольства російської федерації в Україні, у зв'язку із припиненням його роботи на території України (постанова від 14.04.2022 року в справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21), від 25.01.2019 року в справі №796/165/18, від 18.05.2022 року в справі №760/17232/20-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 року в справі №635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20 (п. 58)).
Так, звертаючись із позовом до російської федерації для вирішення спору, позивач не потребує згоди компетентних органів держави російської федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та російською федерацією щодо цього.
У підготовчому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився.
Підготовче засідання відкладено на 07 грудня 2022 року, про що постановлена ухвала суду.
07 листопада 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке підлягало задоволенню судом.
Згідно з ч. 2 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
15 листопада 2022 року судом на сайті Судової влади України розміщено оголошення про виклик до суду відповідача в справі №911/1832/22 у засідання, призначене на 07 грудня 2022 року.
У підготовчому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився.
Ухвалою суду від 07.12.2022 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 04 січня 2023 року.
У засіданні представник позивача просив позов задовільнити.
Представник відповідача у засідання не з'явився.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.01.2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 08 лютого 2023 року.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд стягнути з держави російської федерації на користь позивача 3 832 500,00 грн. збитків.
Представник відповідача у засідання не з'явився.
До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України передача судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації здійснювалась на підставі Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої 19 грудня 1992 року приєдналась Україна, прийнявши постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності».
На підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та Організації Об'єднаних Націй, а також сторін двосторонніх міжнародних договорів України, про повномасштабну триваючу збройну агресію росії проти України та неможливість, у зв'язку з цим, гарантування в повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період дії воєнного стану.
Відповідно до листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, не рекомендується здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім цього, після введення воєнного стану акціонерне товариство «Укрпошта» припинило обмін міжнародними поштовими відправленнями з російською федерацією.
Дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією розірвані, що підтверджується листом № 71/14-500-77469 від 03.10.2022 року, функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинені, комунікація Міністерства закордонних справ України з органами влади російської федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.
Так, належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи, є розміщення на сайті Господарського суду Київської області відповідного оголошення-повідомлення.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Київської області суду від 11.10.2023 року відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву, докази, що підтверджують заперечення проти позову, та попереджено про те, що суд може вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у разі ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи по суті, відзив на позовну заяву не подав, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із введенням воєнного стану, з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 08 лютого 2023 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
В обґрунтування заявлених позовних вимог товариство з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "СНАМІ" (далі - позивач) послалось на те, що 10 січня 2022 року між приватним акціонерним товариством "Українська автомобільна корпорація", філія "Автомобільний центр" приватного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація" та позивачем був укладений договір №0152601555 купівлі - продажу автомобіля (далі - договір), згідно з умовами якого приватне акціонерне товариство "Українська автомобільна корпорація", філія "Автомобільний центр" приватного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація" зобов'язувалось передати позивачу автомобіль, марки Mercedes-Benz, а позивач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Так, 13 січня 2022 року між приватним акціонерним товариством "Українська автомобільна корпорація", філія "Автомобільний центр" приватного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорація" та позивачем була підписана специфікація №2 до договору, відповідно до якої, повна ціна автомобіля складала 3 399 280,69 грн. з ПДВ, що становила еквівалент 109 106,41 євро, за офіційним курсом Національного банку України на дату підписання специфікації.
13 січня 2022 року позивач отримав у власність автомобіль, марки Mercedes-Benz PKW, вартість якого становила 3 399 280,69 грн. з ПДВ, що підтверджується актом №0152601555 передачі-прийняття автомобіля.
14 січня 2022 року позивач зареєстрував автомобіль, марки Mercedes-Benz PKW, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, копія якого долучена до матеріалів справи.
18 січня 2022 року позивач застрахував вищевказаний автомобіль у приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Уніка"", що підтверджується сертифікатом добровільного страхування наземного транспорту "Каско Corporate" №011101/4100/0000251, копія якого долучена до матеріалів справи.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, 24 лютого 2022 року Президентом України був виданий Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до якого, з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні запроваджений воєнний стан, який неодноразово продовжувався.
За твердженнями представника позивача, 26 лютого 2022 року російські війська почали масово обстрілювати місто Київ, у зв'язку з чим, через загрозу для життя, директор товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "СНАМІ", - ОСОБА_1 , разом зі своєю родиною, була вимушена виїхати з міста Києва, для чого скористалась автомобілем, марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 .
Під час руху через с. Гурівщина Києво-Святошинського району Київської області в напрямку міста Житомир, цей автомобіль був обстріляний російськими військовими, після чого згорів повністю.
Вищевказані обставини підтверджуються інформацією, отриманою з відкритих джерел, зокрема з наступних інформаційних ресурсів:
- ІНФОРМАЦІЯ_3;
- ІНФОРМАЦІЯ_2;
- ІНФОРМАЦІЯ_1.
Так, 04 березня 2022 року за фактом знищення майна позивача, а саме автомобіля, марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , до органів Національної поліції України звернувся пасажир, який знаходився в автомобілі позивача, - ОСОБА_2 , із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
За результатами розгляду заяви від 04.03.2022 року, зокрема, за фактом знищення автомобіля, було зареєстровано кримінальне провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань №42022112200000042. Так, згідно з витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань, вбачається, що військові збройних сил російської федерації застосовували засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, а також інші порушення законів та звичаїв війни, передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
Крім цього, за твердженнями представника позивача, позивач звертався до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"" щодо виплати позивачу страхового відшкодування за знищення автомобіля, марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 .
24 травня 2022 року позивач отримав відповідь №504423 про те, що зазначений випадок не визнається страховою подією і, відповідно, виплата страхового відшкодування не здійснюється.
У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з держави російської федерації 3 832 500,00 грн. збитків.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1 Протоколу №1 від 20.03.1952 року №ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Так, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує права позивача та він має відповідне право на відшкодування завданих йому збитків.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу (ст. 16 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за завдану майнову шкоду майну юридичної особи, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року, військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту Організації Об'єднаних Націй, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім цього, російську федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно - визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року в справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 року, згідно з якою, додатково засудила військову агресію росії проти України, вимагала від російської федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, засудила порушення міжнародного гуманітарного права, а також порушення прав людини та вимагала безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та додаткового протоколу І 1977 року до них.
Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" №2188-IX від 14.04.2022 року визнані дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії російської федерації проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву Організації Об'єднаних Націй, Європейському Парламенту, Парламентській Асамблеї Ради Європи, Парламентській Асамблеї ОБСЄ, Парламентській Асамблеї НАТО, урядам та парламентам іноземних держав. Голові Верховної Ради України надані повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності усіх винних осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду в справі №210/4458/15-ц від 19.02.2020 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у справі №761/9437/15-ц від 16.08.2017 року зазначено, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна, згідно з Конституцією України, є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки, у зв'язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Так, саме внаслідок розстрілу російськими військами автомобіль, марки Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_1 , який належав позивачу на праві власності, згорів повністю, що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру досудових розслідувань, внесеними 04 березня 2022 року.
Судом встановлено, що повна вартість автомобіля складала 3 399 280,69 грн. з ПДВ, (еквівалент становив 109 106,41 євро), що підтверджується специфікацією №2 до договору від 13.01.2022 року.
Звертаючись із позовною заявою до суду, позивач просив суд стягнути 3 832 500,00 грн. (еквівалент становив 105 995,00 євро).
Разом з цим, на момент звернення позивача до суду, офіційний курс євро становив 35,2375 грн./1 євро (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=27.09.2022&period=daily), тому збитки позивача складали 3 844 637,12 грн. (за розрахунком суду).
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Оскільки позивачем збитки визначені в розмірі 3 832 500,00 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.
У п. 145 рішення від 15.11.1996 року в справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім цього, суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 167 Цивільного кодексу України встановлено, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 Цивільного кодексу України).
При цьому держава є специфічним суб'єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.
Відповідно до п. п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991 року), договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Так, стягнення відповідних збитків повинно здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі державних органів, інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи на те, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.
Відтак, пред'явлення позовної заяви до російської федерації, як до держави в цілому, не лише відповідає положенням закону, але й являє собою ефективний спосіб захисту прав позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 3 832 500,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, з урахуванням ціни позову, судовий збір за подання цієї позовної заяви становив 57 487,50 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 41, ст. 56, ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право", ч. ч. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4, п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", ч. 1 ст. 15, ст. 16, ст. 22, ч. 1 ст. 167, ст. 170, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 321, ч. 3 ст. 386, ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. 2, ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 3 ст. 75, ст. 76, ст. 77, ст. 86, ч. ч. 2, 3 ст. 120, ч. 1 ст. 123, ч. 2 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "СНАМІ" до держави російської федерації про стягнення збитків.
Стягнути з держави російської федерації на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Технічний центр "СНАМІ" (04073, місто Київ, вулиця Оранжерейна, будинок 1-А, ідентифікаційний код 38976423) 3 832 500,00 грн. (три мільйони вісімсот тридцять дві тисячі п'ятсот грн. 00 коп.) збитків.
Стягнути з держави російської федерації в дохід Державного бюджету України 57 487,50 грн. (п'ятдесят сім тисяч чотириста вісімдесят сім грн. 50 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 06.03.2023 року.
Суддя С. Грабець