ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.03.2023Справа № 910/11931/22
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (Україна, 08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль - 7; ідентифікаційний код: 20572069)
до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (Україна, 01030, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 4; ідентифікаційний код: 14348681)
про стягнення 397 019,85 грн
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (далі - відповідач) про стягнення 397019,85 грн, з яких 275563,17 грн заборгованості, 69866,93 грн пені, 46069,85 грн інфляційних втрат та 5519,90 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором № 02.5-14/1-195 про надання послуг з теплопостачання від 20.03.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
14.12.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує посилаючись на дію форс-мажорних обставин - військової агресії Російської Федерації проти України, що призвело до повної зупинки регулярного пасажирського авіасполучення, у зв'язку з чим операційна діяльність відповідача була фактично зупинена. З урахуванням викладеного, відповідач доводить, що внаслідок дії зазначених форс-мажорних обставин він звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання за Договором, а виконання самого зобов'язання відтерміновується до закінчення дії форс-мажорних обставин.
13.12.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він вказує на хибність доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву. За доводами позивача настання обставин непереборної сили не звільняє боржника від обов'язку щодо виконання зобов'язання, а лише скасовує відповідальність за його невиконання. При цьому обставини непереборної сили не є апріорними і потребують доведення у кожному конкретному випадку, чого відповідачем зроблено не було, адже матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів впливу форс-мажорних обставин на виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором.
23.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли доповнення до відзиву на позовну заяву, у яких відповідач заявив клопотання про зменшення на 90 % розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій.
31.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на доповнення до відзиву на позовну заяву, у якій він заперечує проти зменшення розміру штрафних санкцій та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
20.03.2017 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - аеропорт) та Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (далі - споживач) було укладено Договір № 02.5-14/1-195 про надання послуг з теплопостачання (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого аеропорт постачає, а споживач споживає теплову енергію для об'єктів, вказаних в Переліку об'єктів споживача, для яких аеропорт надає послуги теплопостачання (Додаток № 1).
Згідно з п. 3.1 Договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.09.2019 до Договору, щомісячна сплата споживача на користь аеропорту за Договором складається з оплати за фактично спожиту теплову енергію та за затвердженою вартістю (ціною) становить без ПДВ 2 080,00 грн за 1 Гкал.
Вартість послуг може змінюватися в разі зміни витрат аеропорту, пов'язаних з наданням цих послуг, та інших випадках, передбачених чинним законодавством України. Аеропорт зобов'язаний повідомити споживача у письмові формі не пізніше ніж за 15 календарних днів до введення її в дію, а споживач зобов'язаний прийняти її для розрахунків. Даний лист буде вважатися невід'ємною частиною Договору, при цьому сторони визнають юридичну чинність такого листа, не здійснюють жодних дій щодо внесення змін в Договір (абз. 1 п. 3.6 Договору)
Пунктом 3.7 Договору визначено, що аеропорт щомісяця виставляє споживачу рахунок за надані послуги за звітний місяць та Акт приймання-здачі виконаних послуг. Споживач з 10-го числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії аеропорту рахунок та Акт виконаних послуг. Споживач несе відповідальність за вчасне отримання рахунку та Акту виконаних послуг. Датою отримання рахунку та Акту виконаних послуг вважається 10 число кожного місяця незалежно від дати його фактичного отримання. Сплата рахунку проводиться споживачем до 20 числа того ж місяця. Акт виконаних послуг споживач зобов'язаний підписати та повернути в бухгалтерію аеропорту протягом 5-ти днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти днів Акт виконаних послуг не буде повернутий аеропорту, він вважається підписаним сторонами.
У п. 3.8 Договору визначено, що споживач зобов'язаний, в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, сплачувати аеропорту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Пеня нараховується до моменту повного погашення дебіторської заборгованості за цим Договором.
За умовами пунктів 4.1, 4.2, 4.4 Договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов'язків, передбачених Договором, якщо це є наслідком обставин непереборної сили, що виникли після укладення Договору в результаті подій надзвичайного характеру, які жодна з сторін не могла ні передбачити, ні попередити, включаючи, але не обмежуючись переліченим: пожежі, повені, землетруси, воєнні дії, страйки, що перешкоджають виконанню договірних зобов'язань у цілому або частково, якщо ті обставини безпосередньо вплинули на виконання обов'язків, передбачених Договором, на період їх дії.
Сторона, для якої склалась неможливість виконання обов'язків за Договором, зобов'язана у письмові формі повідомити іншу сторону протягом 10 днів з моменту настання форс-мажору. Відсутність такого повідомлення позбавляє відповідну сторону права посилатись на форс-мажор у майбутньому.
Достатнім доказом дії форс-мажору є документ, виданий Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим органом України.
Листом № 19-22/1-232 від 28.10.2021 позивач, керуючись п. 3.6 Договору, повідомив відповідача про зміну вартості послуг з 15.11.2021, відповідно до якого вартість виробництва, транспортування та постачання 1 Гкал теплової енергії становить 2 203,81 грн без ПДВ.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору сторонами було підписано та скріплено їхніми печатками Акти приймання-здачі виконаних послуг від 31.12.2021 на суму 62 411,90 грн, від 31.01.2022 на суму 101 879,36 грн та № 311402 від 28.02.2022 на суму 129 154,90 грн (який в подальшому було відкориговано Актом приймання-здачі виконаних послуг від 22.06.2022 на суму -17 882,99 грн).
На оплату наданих послуг позивачем було виставлено відповідачу рахунки № 897/2124 від 31.12.2021 на суму 62 411,90 грн, № 897/78 від 31.01.2022 на суму 101 879,36 грн та № 897/174 від 28.02.2022 на суму 129 154,90 грн.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу претензію №35-28/5-65 від 16.08.2022, в якій вимагав у місячний строк з дня її отримання сплатити заборгованість в розмірі 275 563,17 грн.
Відповідач зазначену претензію отримав 30.08.2022, проте відповіді на неї не надав.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 275563,17 грн заборгованості, 69866,93 грн пені, 46069,85 грн інфляційних втрат та 5519,90 грн 3% річних.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивачем у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року було надано послуги з теплопостачання на об'єкт, орендований відповідачем, загальною вартістю 275 563,17 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками обох сторін Актами приймання-здачі виконаних послуг від 31.12.2021 на суму 62 411,90 грн, від 31.01.2022 на суму 101 879,36 грн та № 311402 від 28.02.2022 на суму 129 154,90 грн.
Суд також встановив, що односторонньо підписаним позивачем Актом приймання-здачі виконаних послуг від 22.06.2022 було відкориговано вартість послуг за лютий 2022 року на суму -17 882,99 грн.
В контексті викладеного суд зауважує, що в силу положень п. 3.7 Договору на відповідача покладено обов'язок щодо самостійного отримання актів наданих послуг за Договором, їх підписання та повернення позивачеві. Невиконання цих приписів має наслідком автоматичне їх погодження.
Відтак вищезазначені акти надання послуг відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, тому суд приймає вказані акти як належні докази на підтвердження надання позивачем обумовлених сторонами послуг та їх прийняття відповідачем.
Докази на підтвердження того, що послуги не були прийняті відповідачем, або прийняті ним із зауваженнями в матеріалах справи відсутні.
На оплату наданих послуг позивачем були виставлені рахунки № 897/2124 від 31.12.2021 на суму 62 411,90 грн, № 897/78 від 31.01.2022 на суму 101 879,36 грн та № 897/174 від 28.02.2022 на суму 129 154,90 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого у п. 3.7 Договору порядку розрахунків, зобов'язання з оплати наданих послуг мало бути виконане відповідачем до 20 числа місяця, що слідує за звітним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Доказів оплати відповідачем послуг за Договором матеріали справи не містять.
Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Зазначаючи про наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за Договором, відповідач посилається на положення пунктів 4.1 - 4.4 Договору, водночас не надає доказів повідомлення позивача по неможливість виконання своїх договірних зобов'язань, як того вимагають положення п. 4.2 Договору.
В пункті 1 частини 1 статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об'єктивно впливають на виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
При цьому сторона, яка не виконує зобов'язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов'язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, які частково виникли до зазначеної події.
З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 275 563,17 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 69 866,93 грн пені, 46 069,85 грн інфляційних втрат та 5 519,90 грн 3% річних.
У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 3.8 Договору в разі несвоєчасної оплати отриманих послуг, споживач зобов'язаний сплачувати аеропорту пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати. Пеня нараховується до моменту повного погашення дебіторської заборгованості за цим Договором.
Оскільки неналежне виконання зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 3.8 Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.
У постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20 Об'єднана палата Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, зазначила, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців.
Відтак положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо обмеження періоду нарахування пені шістьма місяцями в даному випадку не підлягають застосуванню, адже у п. 3.8 Договору сторони продовжили термін нарахування пені до моменту повного погашення заборгованості.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд не виявив у ньому помилок, у зв'язку з чим вимоги в цій частині визнаються судом обґрунтованими.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% від нарахованої суми суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
При вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки суд виходить з того, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, із змінами внесеними згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 та від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, затвердженими Законами України від 15.03.2022 № 2119-IX, від 21.04.2022 № 2212-IX, від 22.05.2022 № 2263-IX, від 15.08.2022 № 2500-IX та від 16.11.2022 № 2738-IX, від 07.02.2023 № 2915-IX відповідно, в Україні введено воєнний стан, який триває й на теперішній час.
У зв'язку з викладеним, згідно з вимогами Повітряного кодексу України та Положення про використання повітряного простору України органами ОЦВС та Державіаслужбою України вжито заходів щодо закриття повітряного простору України для цивільних користувачів повітряного простору.
Відтак суд знаходить слушними доводи відповідача про припинення здійснення ним нормальної господарської діяльності внаслідок воєнної агресії Російської Федерації проти України, що має безпосередній вплив на отримання відповідачем доходу від основного виду його діяльності.
З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку проведення взаєморозрахунків за надані послуги, враховуючи обставини, які зазначені відповідачем і не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених фактів, суд, вважаючи дані обставини винятковими, дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належної до стягнення з відповідача пені на 90%, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 6 986,69 грн.
Таке зменшення суд вважає оптимальним в контексті балансу інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат і 3% річних та встановлено, що розмір 3% річних позивачем розраховано вірно, а розмір втрат від інфляції не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте, з огляду на зменшення розміру пені за рішенням суду, наявні підстави для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 275 563,17 грн заборгованості, 6 986,69 грн пені, 46 069,85 грн інфляційних втрат та 5 519,90 грн 3% річних.
У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 5 955,30 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Враховуючи ту обставину, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат, пов'язаних із вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (Україна, 01030, м. Київ, вул. Лисенка, буд. 4; ідентифікаційний код: 14348681) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (Україна, 08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль - 7; ідентифікаційний код: 20572069) заборгованість в розмірі 275 563 (двісті сімдесят п'ять тисяч п'ятсот шістдесят три) грн 17 коп., пеню в розмірі 6 986 (шість тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн 69 коп., 3% річних в розмірі 5 519 (п'ять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять) грн 90 коп., інфляційні втрати в розмірі 46 069 (сорок шість тисяч шістдесят дев'ять) грн 85 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 955 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят п'ять) грн 30 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 06.03.2023
Суддя О.В. Нечай