ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.02.2023Справа № 910/9894/22
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НПО Інфотех" (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 5, офіс 1015)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Бастіон-Київ" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 82, офіс 262)
простягнення 2 185 363 грн 07 коп.
Представники сторін:
від позивача: Жук О.Б. - представник за довіреністю
від відповідача: Кулаков В.В. - представник за довіреністю
28.09.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "НПО Інфотех" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Бастіон-Київ" про стягнення 2 185 363 грн 07 коп., в тому числі 1 721 832 грн 28 коп. основної заборгованості, 39 677 грн 14 коп. 3 % річних та 423 853 грн 65 коп. неустойки.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки № 9092021 від 09.09.2021 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі попередньої оплати у сумі 1 721 832 грн 28 коп. Крім того, за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано 39 677 грн 14 коп. 3 % річних та 423 853 грн 65 коп. неустойки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.10.2022 відкрито провадження у справі № 910/8794/22, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.11.2022.
Підготовче засідання, призначене на 17.11.2022 не відбулося.
Ухвалою від 13.12.2022, в порядку статей 120-121 Господарського суду міста Києва, сторін повідомлено про призначення підготовчого засідання на 09.01.2023.
У підготовчому засіданні 09.01.2023 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.02.2023.
27.01.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
Суд, не переходячи до судового розгляду справи, в судовому засіданні 06.02.2023 протокольною ухвалою постановив про оголошення перерви у судовому засіданні до початку судового засідання до 13.02.2023.
08.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли пояснення.
09.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на пояснення відповідача.
13.02.2023 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло зменшення витрат на правову допомогу.
У судове засідання 26.09.2022 з'явились представники позивача та відповідача та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.
Представник відповідача заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених у письмових поясненнях на позовну заяву.
У судовому засіданні 13.02.2023 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
09.0.92021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Бастіон-Київ" (відповідач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НПО Інфотех" (позивач у справі, покупець за договором) було укладено договір поставки № 9092021, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.
Згідно з пунктом 1.2 договору найменування, загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у специфікаціях, що є додатком додатками та невід'ємною невід'ємними частиною частинами цього договору.
Пунктом 2.2.1 договору визначений обов'язок постачальника своєчасно поставляти покупцю визначений цим договором товар.
У відповідності до пункту 3.1 договору поставка товару здійснюється силами і за рахунок постачальника. Умови та строки поставки товару вказуються у відповідних специфікаціях на кожну окрему партію товару.
Строки поставки товару вказані у специфікаціях є остаточними і зміні не підлягають, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Постачальник гарантує, що їм враховані всі можливі умови і фактори, що впливають на строки поставки товару (пункт 3.2 договору).
Відповідно до пункту 6.1 договору загальна вартість кожної окремої партії товару, що підлягає поставці, погоджується у Специфікаціях та включає в себе вартість упакування і доставки товару. Ціна договору складається з вартості поставленого та прийнятого покупцем товару згідно з підписаними сторонами видатковими накладними.
Згідно з пунктом 6.2 договору порядок оплати кожної окремої партії Товару, що підлягає поставці, визначається у додаткових специфікаціях, що є додатками та невід'ємними частинами цього договору.
Оплата здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів у національній валюті України (гривні), на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку-фактури, виставленого постачальником, Зобов'язання по оплаті вважаються виконаними з дати списання грошових коштів з поточного рахунку покупця (пункт 6.3 договору).
Пунктом 13.1 договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами (в паперовому або електронному вигляді) та скріплення печатками Сторін і діє 1 (один) календарний рік, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором, у тому числі грошових.
Відповідно до підписаної між сторонами специфікації від 09.09.2021 до договору поставки обладнання № 9092021 від 09.09.2021 сторони узгодили найменування асортимент товару: іС5005 Картка доступна іСlass SEOS 8K - 1000 шт. вартість 68 550 грн 00 коп., HID SIGNO-20 (20TKS-03-000000) зчитувач смарт-карток - 250 шт. вартістю 886 465 грн 00 коп.
Згідно з пунктом 2 специфікації загальна вартість товару, за умови поставки товару однією партією, складає: 1 146 018 грн 00 коп., що еквівалентно 41 795,00 Доларів США , за курсом купівлі Долара США (за інформацією, розміщеною на сайті ://minfin.com.ua/ua/currencv/contracts/ (Банківський курс "продажу" +2%)), далі - "Курс долара США".
Загальна вартість товару, визначена даною специфікацією, встановлена відповідно курсу гривні до долара США станом на дату підписання специфікації, який становить 27,42 гривень за один долар США (пункт 2.1. специфікації).
Умовами пункту 3.1 специфікації сторони визначили, що розрахунки за товар здійснюються у безготівковій формі банківським переказом коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до пункту 3.2 специфікації платіж по додатку здійснюється покупцем у гривнях в наступному порядку: 100% оплати за Товар шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок постачальника після писання договору.
Оплата за товар здійснюється у національній валюті України (гривні), шляхом перерахування грошових коштів на точний рахунок постачальника (пункт 4 специфікації).
Згідно з пунктом 5 специфікації строк поставки товару 60 (шістдесят) робочих днів з моменту зарахування попередньої оплати на поточний рахунок постачальника.
У відповідності до пункту 6 специфікації поставка товару на підставі даного договору здійснюється силами, засобами та за рахунок постачальника на умовах поставки відповідно до правил "Інкотермс" у редакції 2020 року: DDP, місце поставки: місто Київ, вул. Короленківська, 3.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.
Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено наданими позивачем доказами, що на виконання умов договору позивачем платіжним дорученням № 14634 від 09.09.2021 було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Бастіон-Київ" грошові кошти у сумі 1 146 018 грн 00 коп.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідачем поставка товару в обумовлені договором строки здійснена не була.
Згідно з пунктом 8.3.1 договору у разі прострочення поставки товару більше ніж на 7 (сім) календарних днів покупець має право відмовитися від договору в односторонньому порядку і вимагати від постачальника повернення попередньої оплати сплаченої відповідно до положень цього договору та додатків до нього, а постачальник зобов'язується повернути попередню оплату протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту направлення покупцем відповідної вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до опису вкладення у цінний лист, поштової накладної та фіскального чеку від 24.12.2021, позивач на адресу відповідача направив лист-претензію вих. № 2412-01 від 24.12.2021 відповідно до умов якого позивачем звернувся до відповідача з вимогою негайного виконання зобов'язань з поставки товару. У разі невиконання зобов'язання з поставки товару, позивач зазначив, що буде вимушений застосувати до відповідача санкції передбачені пунктами 8.3, 8.3.1 договору, а також вимагати відшкодування збитків завданих неналежним виконанням договору, вимагати повернення грошових коштів з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3 % річних відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Зазначений лист-претензія залишений відповідачем без відповіді та задоволення.
Таким чином, як зазначає позивач в позовній заяві та встановлено судом, обов'язок щодо поставки товару, обумовленого в специфікацій від 09.09.2021 до договору поставки обладнання № 9092021 від 09.09.2021, всупереч домовленостям між сторонами, вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач належним чином не виконав, в результаті чого у останнього виник обов'язок з повернення оплаченої позивачем вартості товару у розмірі 1 721 832 грн 28 коп., що станом на 19.09.2022 (дата складання позовної заяви) є еквівалентно 41 172,46 Доларів США, яку позивач просив стягнути в судовому порядку. Крім того, за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано 39 677 грн 14 коп. 3 % річних та 423 853 грн 65 коп. неустойки.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).
Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 450 000 грн 00 коп. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов'язань.
Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов'язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.
Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.
При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Крім того обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.
Суд не приймає до уваги тверджень відповідача щодо того, що сторонами у договорі визначена вартість товару в гривні - 1 146 018 грн 00 коп. і дана вартість була сплачена позивачем, з урахуванням чого у відповідача виник обов'язок з повернення суми попередньої оплати саме з урахуванням визначеної вартості, а не еквівалентної 41 795 доларів США, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
відповідно до частини першої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях.
Разом з тим частиною другої статті 524 та частиною другою статті 533 Цивільного кодексу України допускають, які сторони можуть застосувати в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому випадку, що підлягає сплаті за зобов'язаннями, встановленими в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її не визначено встановленим договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Оскільки, сторонами у договорі визначено, що вартість товару складає 1 146 018 грн 00 коп., що еквівалентно 41 795,00 Доларів США, за курсом купівлі Долара США(за інформацією, розміщеною на сайті ://minfin.com.ua/ua/currencv/contracts/ (Банківський курс "продажу" +2%)), до спірних правовідносин підляганню застосуванню частини другої статті 533 Цивільного кодексу України, оскільки грошове зобов'язання (повернення попередньої оплати) відповідача триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу станом на станом на 19.09.2022 (дата складання позовної заяви), еквівалентна 41 172,46 Доларів США, становила 1 721 832 грн 28 коп.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем зобов'язань за договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 721 832 грн 28 коп., що є еквівалентно 41 172,46 Доларів США, попередньої оплати, визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 39 677 грн 14 коп. 3 % річних та 423 853 грн 65 коп. пені, нарахованих за період прострочення з 02.12.2021 по 19.09.2022.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 8.3 договору сторонами погоджено, що за несвоєчасне постачання товару постачальник за кожен день прострочення поставки виплачує покупцеві неустойку у розмірі 1 (один) % від загальної вартості товару, строк поставки якого було прострочено
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.
Наразі на всій території України триває карантин, який установлений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" № 211 з 12 березня 2020 року та продовжений згідно постанови Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2021 року № 1336 до 31 березня 2022 року.
За таких обставин, дія Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Як встановлено судами та не оспорюється сторонами, за своєю правовою природою укладений сторонами контракт є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України.
Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставкиу відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
В силу положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідача виникло грошове зобов'язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, договором та платіжним дорученням.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 Цивільного кодексу України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 Цивільного кодексу України.
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 8.3. договору.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені та процентів річних суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Заперечуючи проти вказаних вимог, відповідач вказує, що позивачем невірно визначено початкову дату нарахування таких вимог. Посилання відповідача, що відповідно до домовленості сторін у разі порушення взятих на себе зобов'язань у постачальника виникає обов'язок з повернення покупцеві в повному обсязі (100%) попередньої оплати, лише після спливу 14 календарних днів з дати отримання відповідної письмової вимоги від покупця, не приймаються судом до уваги. Оскільки зобов'язання з повернення суми попередньої оплати товару, відповідно до положень частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, фактично виникло у відповідача у зв'язку із закінченням обумовленого сторонами у пункті 5 специфікації до договору строку поставки (02.12.2021), який виходячи із суті зобов'язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.
Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, частини першої статті 530 Цивільного кодексу України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 03.12.2021.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 39 677 грн 14 коп. 3 % річних та 423 853 грн 65 коп. пені, нарахованих за період прострочення з 02.12.2021 по 19.09.2022, визнаються судом обґрунтованими.
Крім того, суд зазначає, що за змістом частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Підстави та розмір зменшення стягуваного штрафу повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.
З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем поставки спірного товару, так само, як відсутні докази й того, що вказаних негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин, з огляду на що, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, суд вважає за можливе зменшити розмір присудженої до стягнення з відповідача пені на 50%, а саме до 211 926 грн 83 коп.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір покладається на відповідача, з огляду те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неправильними діями Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Бастіон-Київ", а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповіда льністю "Компанія Бастіон-Київ" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 82, офіс 262, ідентифікаційний код 40681594) на користь Товариства з обмеженою відповіда льністю "НПО Інфотех" (03110, місто Київ, вулиця Солом'янська, будинок 5, офіс 1015, ідентифікаційний код 33742003) 1 721 832 (один мільйон сімсот двадцять одна тисяча вісімсот тридцять дві) грн 28 коп. основної заборгованості, 211 926 (двісті одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять шість) грн 83 коп. пені, 39 677 (тридцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн 14 коп. 3 % річних, та 32 780 (тридцять дві тисячі сімсот вісімдесят) грн 45 коп. витрати по сплаті судового збору
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено: 06.03.2023
Суддя Н.Плотницька