вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.03.2023м. ДніпроСправа № 904/80/23
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії у розмірі 322 746, 39 грн.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Акціонерне товариство "Криворізька теплоцентраль" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії № 1941 від 20.11.2020 у розмірі 322 746, 39 грн., з яких:
- 167 432, 23 грн. - основний борг;
- 57 484, 03 грн. - інфляційні втрати;
- 8 965, 45 грн. - 3 % річних;
- 80 486, 81 грн. - пеня;
- 8 377, 87 грн. - 7 % штрафу.
Ухвалою від 06.01.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.
18.01.2023 до суду надійшло клопотання Відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 23.01.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи матеріалами.
27.01.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
02.02.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
06.03.2023 здійснено розгляд справи по суті.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.
В обґрунтування позову Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором купівлі-продажу теплової енергії №1941 від 20.11.2020 з додатками, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 167 432,23 грн.
У зв'язку із порушенням відповідачем строків оплати, позивач нарахував та просить стягнути також 57 484, 03 грн. - інфляційні втрати за загальний період прострочення з січня 2021 по листопад 2022; 8 965, 45 грн. - 3 % річних за загальний період прострочення з 21.12.2020 по 15.12.2022; 80 486, 81 грн. - пені за загальний період прострочення з 21.12.2020 по 15.12.2022; 8 377, 87 грн. - 7 % штрафу.
ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач проти позовних вимог заперечив, зазначив, що спірний договір не має чіткого визначення, що строк позовної давності щодо стягнення пені та штрафу, нарахованих на підставі п. 7.2.7 договору становить 3 роки, а зазначено лише поняття «штрафні санкції». Таким чином, відповідач вважає, що сторонами не досягнуто взаємної письмової домовленості щодо збільшення позовної давності до 3 років щодо стягнення пені та штрафу.
За таких обставин, відповідач зазначає, що нараховані пеня та штраф за актами №5832 від 30.11.2020, №6679 від 31.12.2020, №1153 від 31.01.2021, №2070 від 28.02.2021, №2957 від 31.03.2021, №4097 від 31.04.2021 пред'явлені до стягнення поза межами строку позовної давності, передбаченого ст. 258 ЦК України.
Відповідач наголошує, що нараховані позивачем штрафні санкції в загальному розмірі складають 155 314,16 грн, тоді як сума основного боргу становить 167 432,23 грн. Тобто штрафні санкції становлять 92,76% від розміру основної заборгованості.
Відповідач зазначає, що, із початком воєнної агресії російської федерації проти України та введенням воєнного стану, операційна діяльність підприємства практично зупинена. Підприємство знаходиться в складному матеріальному становищі, тому відповідач вважає, що розмірі штрафних санкцій може бути зменшений на 75%.
ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.
Позивач наголосив, що відповідач не заперечив проти наявності заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 167 432,23 грн., а заперечив проти вимог щодо стягнення пені та штрафу з посиланням на пропуск позовної давності.
Позивач наголошує на тому, що п. 7.2.7. сторони передбачили, що період, за який нараховуються штрафні санкції, становить 3 роки. Строк позовної давності, щодо стягнення штрафних санкцій, встановлено у три роки. Таким чином, позивач вважає, що звернувся до суду з позовною заявою, а саме із вимогами про стягнення штрафу і пені за спірним договором в межах позовної давності.
Позивач також заперечив проти зменшення розміру штрафних санкцій на 75%, оскільки, на його думку, відповідач не надав жодного факту того, що ним було вжито вих. Можливих заходів щодо належного виконання зобов'язання за договором.
ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з наданням послуг теплопостачання, наявністю підстав для стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, правомірність нарахування штрафних санкцій.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.
Між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" (далі-Теплопостачальна організація) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест" (далі-Споживач-Покупець) укладений договір купівлі-продажу теплової енергії №1941 від 20.11.2020 (далі-Договір).
Згідно п.1.1. договору, за цим договором Теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати Споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах, а Споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими згідно чинного законодавства тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.
Сторони зобов'язуються керуватись договором, чинним законодавством України та зокрема, наступними нормативно-правовими актами: Законом України "Про теплопостачання"; Законом України "Про житлово-комунальні послуги"; Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання"; Правилами технічної експлуатації електричних станцій і мереж №296 від 13.06.2003; Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж №71 від 14.02.2007; Правилами користування тепловою енергією, затверджені Постановою КМУ №1198 від 03.10.2007; Правилами підготовки теплових господарств до опалювального періоду №620/378 від 10.12.2008; Рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради №343 від 12.10.2011 (п. 1.2. договору).
Пунктом 2.1. договору передбачено, що теплова енергія постачається споживачу в обсягах визначених в додатку №1 до договору, що є його невід'ємною частиною, на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального періоду; гаряче водопостачання - протягом року (за наявності виділеного об'єму природного газу).
Пунктом 3.2.1. встановлено, що споживач зобов'язується укласти договір відповідно до теплового навантаження із зазначенням максимального теплового годинного навантаження за кожним видом і параметром теплоносія. Погодити та надати впродовж 60-ти календарних днів з моменту укладення договору розрахунки теплового навантаження Теплопостачальній організації, але будь-якому разі до дня початку опалювального сезону.
Сторони погодили, що у разі порушення Споживачем зобов'язання, викладеного у п. 3.2.1. договору, ним сплачується штраф у розмірі 2-кратної вартості теплової енергії, спожитої у поточному опалювальному періоді за кожен календарний місяць допущеного Споживачем порушення до моменту надання ним розрахунку теплового навантаження Теплопостачальній організації (п. 5.9. договору).
В пункті 10.1 сторони передбачили, що цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання фінансових зобов'язань. Сторони домовились, що відповідно до ст. 631 ЦК України та ст. 180 ГК України умови договору поширюються на правовідносини, які виникли між ними до його укладання з 27.02.2020 і діють по 31.12.2020 включно. Договір припиняє свою дію у випадках: взаємної згоди сторін про його припинення (за умови укладання сторонами відповідної додаткової угоди до договору); прийняття відповідного рішення господарським судом; ліквідації однієї із сторін.
Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати за спожиту теплову енергію.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення. (п.п. 10.2-10.3 договору).
Так, на підтвердження споживання тепла Відповідачем у період з листопада 2020 року по квітень 2021 року на загальну суму 167 432,23 грн., Позивачем надано акти приймання-передачі теплової енергії (надання послуг): №5832 від 30.11.2020 на суму 14 577,78 грн, № 6979 від 31.12.2020 на суму 33 170,61 грн., № 1153 від 31.01.2021 на суму 39 827,83 грн., № 2070 від 28.02.2021 на суму 38 705,92 грн., № 2957 від 31.03.2021 на суму 32 154,77 грн., № 4097 від 30.04.2021 на суму 8 995,32 грн.
Відповідач свої зобов'язання по повній та своєчасній оплаті отриманої теплової енергії не здійснив, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в сумі 167 432,23 грн. основного боргу.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до пунктів 6.1., 6.2, 6.3 договору розрахунки за теплову енергію, що споживається споживачем, проводяться в грошовій формі за розрахунковий період, відповідно до тарифів, встановлених згідно чинного законодавства України. Тариф на постачання теплової енергії встановлюється в розмірі 1 697,06 грн. за 1 Гкал з ПДВ.
Розрахунковим періодом є календарний місяць.
Оплата за теплову енергію здійснюється споживачем-покупцем виключно грошовими коштами відповідно до встановлених тарифів шляхом 30 (тридцяти) відсоткової попередньої оплати вартості планових обсягів споживання теплової енергії за 5 (п'ять) днів до початку здійснення споживання. Решта 70 (сімдесят) відсотків вартості планових обсягів споживання теплової енергії сплачується споживачем-покупцем протягом місяця споживання теплової енергії. Кошти, які надійшли від покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором. Остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію здійснюється до 20-ого числа місяця, наступного за місяцем споживання теплової енергії.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити його вартість.
Господарський суд констатує, що строк оплати теплової енергії за період з лютого 2021 по жовтень 2021 є таким, що настав.
Доказів оплати теплової енергії в сумі 167 432,23 грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 167 432,23грн. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Правомірність нарахування пені та штрафу.
У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Одним із наслідків порушення зобов'язання є оплата пені.
Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Підпунктом 7.2.7 пункту 7.2 договору визначено, що за порушення строків сплати за отриману теплову енергію стягується пеня у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, за які допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми. Період, за який нараховуються штрафні санкції, становить три роки. Строк позовної давності, щодо стягнення штрафних санкцій, встановлено у три роки.
Щодо розрахунку пені.
Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 21.12.2020 по 15.12.2022 на загальну суму 80 486,81грн.
Відповідач контррозрахунку не надав.
Господарський суд перевірив розрахунок пені та вважає вимогу такою, що підлягає задоволенню у розмірі 80 486,81 грн.
Суд не приймає заперечення відповідача щодо пропуску позовної давності позивачем при зверненні до суду з вимогою про стягнення пені, оскільки сторони п. 7.2.7. договору передбачили строк нарахування пені та позовну давність в 3 роки.
Щодо розрахунку штрафу.
Позивач нарахував штраф у розмірі 7% від суми заборгованості у розмірі 8 377,87 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав.
Господарський суд перевірив розрахунок штрафу 7% від суми заборгованості, виявив помилку в частині визначення загальної суми штрафу та зазначає, що сума штрафу більша, ніж заявлено позивачем, однак, зважаючи на те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню у розмірі 8 377,87 грн.
Правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо розрахунку трьох процентів річних.
Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 21.12.2020 по 15.12.2022 на загальну суму 8 965,45грн.
Відповідач контррозрахунок трьох процентів річних не надав.
Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних, виявив помилку, тому вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню в розмірі 8 965,45 грн.
В частині стягнення 3% річних в розмірі 0,03 грн. слід відмовити.
Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 75% суд зазначає наступне.
Як уже вказано вище, умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами.
Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, суд бере до уваги таке.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 7.2.7 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Слід звернути увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами пені та штрафу на 30 %.
Таким чином, до стягнення підлягає пеня у розмірі 56 340,77 грн., штраф у розмірі 5864,51 грн.
Щодо розрахунку інфляційних втрат.
Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" встановлено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Позивач нарахував інфляційні втрати за загальний період прострочення з січня 2021 по листопад 2022 на загальну суму 57 484,03 грн.
Відповідач контррозрахунок інфляційних втрат не надав.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд виявив помилку, тому вимога є такою, що підлягає частковому задоволенню в розмірі 57 482,93 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 1,04 грн. слід відмовити.
Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 167 432,22 грн., інфляційних втрат у розмірі 57 782,93 грн., пені в розмірі 56 340,77 грн., штрафу в розмірі 5 864,51 грн., 3% річних у розмірі 8 965,45 грн.
В частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 1,04 грн., 3% річних у розмірі 0,03 грн., пені в розмірі 24 146,04 грн., штрафу в розмірі 2 513, 36 грн.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.
Незважаючи на часткове задоволення позовних вимог позивача, судові витрати, відповідно до положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки застосування положень ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України не є підставою для покладення судових витрат на іншу сторону.
Керуючись статтями 2, 5, 14, 73, 74-80, 86, 91, 129, 194, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
ВИРІШИВ.
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест" про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію за договором купівлі-продажу теплової енергії у розмірі 322 746, 39 грн. - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Транс-Інвест" (50055, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Нікопольське шосе, буд. 165; ідентифікаційний код 38465370) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, буд. 1; ідентифікаційний код 00130850) суму основного боргу в розмірі 167 432,22 грн., інфляційних втрат у розмірі 57 782,93 грн., пені в розмірі 56 340,77 грн., штрафу в розмірі 5 864,51 грн., 3% річних у розмірі 8 965,45 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 841,20 грн., про що видати наказ.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено - 06.03.2022.
Суддя Н.Г. Назаренко