Справа № 345/3597/22
Провадження № 22-ц/4808/240/23
Головуючий у 1 інстанції Гапоненко Р. В.
Суддя-доповідач Томин
27 лютого 2023 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Працун В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калуського міськрайонного суду, ухвалене суддею Гапоненко Р.В. 15 листопада 2022 року в м. Калуші у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , Калуський міський центр соціальних служб, про видачу обмежувального припису,
У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою, в якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; встановити заходи тимчасового обмеження прав та покласти на ОСОБА_2 наступні обов'язки на строк 6 місяців: заборонити перебувати ОСОБА_1 в місці її проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 500 метрів до місця її проживання; заборонити ОСОБА_1 вести з нею телефонні переговори або контактувати із нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб; заборонити ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею.
Дана заява мотивована тим, що ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 у квартирі, яка належить їй на праві приватної власності. ОСОБА_1 уже протягом тривалого часу застосовує щодо неї домашнє насильство: фізичне (хапає за руки, штовхає), психологічне (обзиває нецензурними словами, погрожує заподіянням фізичного насильства, агресивно себе поводить, заховує від неї її документи), економічне (не допомагає фінансово в утриманні їхніх спільних дітей).
У зв'язку з наведеним вона зверталася за допомогою до Калуського міського центру соціальних служб, в результаті чого було проведено профілактичну роботу та складено акт потреб сім'ї від 12.08.2022 року.
Також заявниця вказувала, що неодноразово зверталася в поліцію. Відносно ОСОБА_1 були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Відповідно до постанови Калуського міськрайонного суду від 06.09.2022 року у справі №345/2341/22 останній був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Однак ОСОБА_1 не зважає на заходи, вжиті поліцією, погрожує заявниці розправою, та впевнений у своїй безкарності, його агресія щоразу посилюється.
Зважаючи на те, що вірогідність продовження та повторного вчинення насильства ОСОБА_1 щодо неї, настання тяжких наслідків для її здоров'я є дуже високою, вона звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, оскільки попередні заходи застосовані до кривдника виявилися неефективними та не захистили її від насильства.
Рішенням Калуського міськрайонного суду від 15 листопада 2022 року заяву задоволено частково. Видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 . Встановлено заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього наступні обов'язки на строк 3 місяці: заборонено ОСОБА_1 перебувати в місці проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 500 метрів до місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ; заборонено ОСОБА_1 вести із ОСОБА_2 телефонні переговори або контактувати із нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб. В задоволенні решти заяви відмовлено. Судові витрати віднесено на рахунок держави. Копію рішення направлено до Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області та Калуського міського центру соціальних служб для взяття ОСОБА_1 на профілактичний облік.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного дослідження обставин справи.
Зазначає, що заявницею не було надано належних та допустимих доказів того, що він постійно вчиняє відносно неї дії фізичного, психологічного або економічного насильства. А твердження про те, що він вчиняє щодо неї діяння фізичного характеру («хапає за руки», штовхає») ґрунтуються виключно на її словах, без підтвердження доказами. Це ж стосується тверджень заявниці щодо дій психологічного характеру щодо неї. А сам факт неприязних стосунків, що проявляється у нецензурній лексиці, не є достатньою підставою для видачі обмежувального припису. До того ж заявниця теж вдавалася до непристойної поведінки та нецензурної лексики по відношенню до нього.
Вважає, що посилання на неодноразові звернення до правоохоронних органів з підстав вчинення домашнього насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між ним та заявницею, однак не підтверджує факт вчинення щодо неї домашнього насильства.
Твердження суду про те, що апелянт у 2022 році неодноразово був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, лише підтверджує те, що його колишня дружина умисно провокує конфлікти та робить все для того, щоб він виселився із їхньої спільної квартири, оскільки після розірвання шлюбу між ними виник спір щодо поділу майна.
Також заявницею не надано належних та допустимих доказів того, що він вчиняє щодо неї дії економічного насильства, які проявляються у тому, що він не допомагає фінансово в утриманні їхніх спільних дітей. Зазначає, що з нього стягуються аліменти за рішенням суду, заборгованість відсутня. Крім того, він неодноразово допомагав фінансово заявниці, надаючи кошти готівкою та перераховуючи на її картку, як на власні потреби, так і на потреби дітей.
Таким чином, вважає, що заявниця не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ним систематичного домашнього насильства стосовно неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не довела продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для неї, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів протидії домашньому насильству.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.
У засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 доводи та вимоги апеляційної скарги підтримав, вказав, що на даний час термін дії обмежувального припису закінчився, вони із заявницею примирились, проживають за різними адресами.
ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначила, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису були наявні всі підстави для його видачі, однак на даний час вони із ОСОБА_1 примирились, він має можливість відвідувати дітей.
Директор Калуського міського центру соціальних служб Дидич Г.В. подала заяву про розгляд справи без їхньої участі, в якій зазначила, що вимоги ОСОБА_1 не підтримує.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У даній квартирі також зареєстровані діти заявниці: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Згідно відповідей Калуського РВП ГУНП від 15.08.2022 року №11866/108/59/2022, від 23.07.2022 року №10332/108/59/2022, від 16.08.2022 року №11933/108/59/2022, від 19.10.2022 року №16024/108/59/2022 відносно ОСОБА_1 були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, зібрані матеріали скеровано на розгляд до Калуського міськрайонного суду (а.с. 16-19).
Відповідно до постанови Калуського міськрайонного суду від 06.09.2022 року у справі №345/2341/22 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та призначено йому стягнення у виді штрафу в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 гривень. У вказаній постанові суд встановив, що ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство, а саме: умисні дії психологічного, економічного та фізичного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному та фізичному здоров'ю потерпілої ОСОБА_2 (а.с. 20-21).
За змістом Акту з'ясування обставин вчинення насильства в сім'ї або реальної загрози його вчинення від 10.08.2022 року, Акту оцінки потреб сім'ї від 12.08.2022 року та Висновку оцінки потреб сім'ї від 12.08.2022 року, складених комісією Калуського міського центру соціальних служб, встановлено, що дії, вчинені ОСОБА_1 , мають ознаки домашнього насильства (а.с. 7-12, 13-14).
Частково задовольняючи заяву ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що заявник обґрунтовано звернулась до суду із вказаною заявою і її права мають бути захищенні судом шляхом видачі відповідного обмежувального припису, оскільки заявник дійсно є постраждалою особою від домашнього насильства, а її кривдником є заінтересована особа ОСОБА_1 . На підставі досліджених доказів, а саме звернень ОСОБА_2 щодо вчинення домашнього насильства до правоохоронних органів, результатів вирішення таких звернень, доказів, які підтверджують факт застосування психологічного насильства, та свідчать про існування високого рівня вірогідності продовження чи повторного його вчинення, настання тяжких наслідків щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними, суд дійшов висновку, що на ОСОБА_1 необхідно покласти деякі обов'язки на термін 3 місяці, оскільки більший термін може привести до негативних наслідків для дітей, які мають право на спілкування з батьком, та він з дітьми відповідно. При цьому суд відмовив у задоволенні вимоги щодо заборони ОСОБА_1 особисто і через третіх осіб розшукувати заявницю, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися із нею, оскільки така є не доведеною та необґрунтованою.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Предметом спору є видача обмежувального припису у зв'язку з вчиненням щодо заявника домашнього насильства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14, 17 ч. 1 ст. 1 даного Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону).
Закон визначає, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Вирішуючи питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису, суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №363/3496/18 (провадження №61-4830св19), від 26 вересня 2019 року у справі №452/317/19-ц (провадження №61-12915св19), від 17 червня 2020 року у справі №509/2131/18 (провадження №61-271св19), від 23 грудня 2020 року у справі №753/17743/19 (провадження №61-23053св19), від 24 лютого 2021 року у справі №570/2528/20 (провадження №61-16103св20), від 9 лютого 2022 року у справі №607/10853/21 (провадження №61-20491св21).
Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.04.2020 року у справі №754/11171/19.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховний Суд у постанові від 21.12.2022 року у справі №464/2376/22 звертає увагу, що у кожному конкретному випадку суди мають враховувати фактичні обставини справи та письмові докази, а заявник має довести факт вчинення фізичного та психологічного насильства відповідно до Закону.
Докази, що додають до заяви про видачу обмежувального припису, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії у відношенні до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими.
Як докази до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонювальний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Частково задовольняючи вимоги заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанцій, надавши оцінку зібраним у справі доказам, дійшов правильного висновку, що заявниця ОСОБА_2 довела належними та допустимими доказами факти завдання їй домашнього насильства колишнім чоловіком ОСОБА_1 та існування ризиків вчинення останнім стосовно неї домашнього насильства, зокрема психологічного, в майбутньому.
З підставністю заявлених вимог та необхідністю вжиття спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству у справі, що переглядається, погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки такі відповідають правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у справах за подібних спірних правовідносин.
Що стосується доводів апелянта про те, що заявниця не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ним систематичного домашнього насильства стосовно неї у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також не довела продовження чи повторного вчинення такого насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для ОСОБА_2 , то такі колегія суддів відхиляє з огляду на встановлені судом обставини справи, правильне застосування норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та врахування правових висновків Верховного Суду у подібних справах.
Оскільки надані до суду письмові докази підтверджують факти неодноразового вчинення щодо ОСОБА_2 психологічного та фізичного насильства з боку апелянта, їх тривалий характер, суд першої інстанції обґрунтовано врахував їх як належні. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Зворотнього апелянт не довів.
З урахуванням наданих доказів місцевий суд правильно визначився із характером спірних правовідносин, їх правовою кваліфікацією, та беручи до уваги встановлені фактичні обставини та оцінку факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства у майбутньому, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для видачі обмежувального припису.
Посилання апелянта на те, що заявниця умисно провокує конфлікти для того, щоб він виселився з квартири, яка належить їм на праві спільної сумісної власності та буде предметом поділу в судовому порядку, колегія суддів відхиляє, оскільки такі не підтверджені жодними доказами та в будь-якому випадку не спростовують факту вчинення домашнього насильства стосовно заявниці з його боку, у жодному разі не дають підстав вчиняти таке насильство по відношенню до колишньої дружини. Також дане питання не входить у предмет доказування у справі, що переглядається.
Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 28.12.2022 року у справі №553/244/22 (провадження №61-8119св22).
Крім того, як зазначено в правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 07.02.2021 року у справі №766/13927/20-ц (провадження №61-17471св20), тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов'язані із протиправною поведінкою такої особи.
Також колегією суддів із пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у засіданні суду апеляційної інстанції з'ясовано, що на даний час вони примирились, проживають за різними адресами, хоча до видачі обмежувального припису проживали разом, що свідчить про позитивні зміни у відносинах між сторонами, зумовлені видачею обмежувального припису. Крім того, строк, на який судом було встановлено заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 та покладено на нього певні обов'язки, закінчився на час розгляду даної скарги.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 15 листопада 2022 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Калуського міськрайонного суду від 15 листопада 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 3 березня 2023 року.