Справа № 166/1194/21 Провадження № 11-кп/802/303/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Категорія: в порядку КПК України Доповідач: ОСОБА_2
01 березня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 24 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 ,
Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 24 лютого 2023 року відмовлено у задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу та задоволене клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 24 квітня 2023 року із залишенням визначеного ухвалою Ратнівського районного суду Волинської області від 22.04.2021 розміру застави та покладених обов'язків щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.185, ч.3 ст.28 ч.3 ст.360 КК України.
У поданій апеляційній скарзі захисник оскаржує судове рішення з мотивів його незаконності і необґрунтованості. Вказує, що прокурором не доведено, що більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти передбаченим ст.177 КПК України ризикам, а усі доводи, викладені у клопотанні прокурора, ґрунтуються на припущеннях. Зауважує, що його підзахисний належним чином дотримується умов ув'язнення у ДУ «Луцький слідчий ізолятор». Вважає визначений ОСОБА_7 судом розмір застави у сумі 2 000 000 (два мільйони) гривень непомірним для обвинуваченого. А тому просить ухвалу суду скасувати і застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту або зменшити розмір застави до 80 розмірів прожиткових мінімумів.
Заслухавши доповідача, який виклав суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, міркування обвинуваченого та його захисника, які підтримали подану апеляцію та просили змінити запобіжний захід із тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт або ж зменшити розмір застави, прокурора, який заперечив доводи апеляційної скарги і просив залишити ухвалу суду без змін, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Норми ч.1 ст.194 КПК України регламентують, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
У ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» передбачено, що запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
На переконання суду апеляційної інстанції, місцевий суд згідно з положеннями кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_7 , міцності його соціальних зв'язків, інших даних про його особу, ризиків, передбачених ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.
Судом першої інстанції у достатній мірі встановлені підстави для продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.185, ч.3 ст.28 ч.3 ст.360 КК України, які за ступенем тяжкості належать до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.
Під час апеляційного розгляду провадження встановлено, що обвинувачений в порядку ст.89 КК України не судимий, неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі, до відбуття реальної міри покарання, офіційно не працевлаштований, має постійне місце проживання, дружину, з якою проживає однією сім'єю, але не перебуває у шлюбі, та матір-пенсіонера.
На думку апеляційного суду, стороною обвинувачення доведено, що раніше заявлені ризики не зменшилися, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, впливати на свідків у даному кримінальному провадженні і вчинити інше кримінальне правопорушення.
Отже, заявлені прокурором ризики продовжують існувати.
Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що тяжкість висунутого ОСОБА_7 в сукупності з іншими обставинами збільшують настільки ризик втечі обвинуваченого, що його неможливо відвернути, не обравши до ОСОБА_7 винятковий запобіжний захід. Тому з урахуванням виду та розміру покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, даних про особу обвинуваченого, того, що судовий розгляд в даному кримінальному провадженні триває, судом не повністю досліджені докази у справі та не допитано всіх свідків, місцевим судом правильно встановлено наявність ризиків, визначених п.п.1,3.5 ч.1 ст.177 КПК України та які продовжують існувати. Вказані ризики суттєво посилились у зв'язку із російською військовою агресією проти України.
Розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Європейський суд з прав людини неодноразово, в тому числі у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», рішенні від 29.09.2011 у справі «Третьяков проти України», рішенні від 06 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України» зазначав, що тримання особи під вартою у кожному випадку повинно мати безсумнівне обґрунтування, а також, що за будь-яких обставин суд зобов'язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.
При продовженні обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою суд першої інстанції врахував як обставини, передбачені ст.184 КПК України, так і обставини, визначені ст.199 КПК України.
Наведені стороною захисту доводи про належне дотримання обвинуваченим умов ув'язнення у ДУ «Луцький слідчий ізолятор» хоча і мають місце, однак у даному випадку жодним чином не зменшують доведених стороною обвинувачення ризиків та не є єдиною і безумовною підставою для скасування рішення місцевого суду та відмови у задоволенні клопотання прокурора про продовження виняткового запобіжного заходу ОСОБА_7 і застосування до нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Також суд першої інстанції дійшов вмотивованого висновку про те, що тримання ОСОБА_7 під вартою у даному випадку є виправданим, так як цього вимагають справжні інтереси суспільства в даному кримінальному провадженні.
З урахуванням сукупності вищенаведених обставин, апеляційний суд вважає, що лише винятковий запобіжний захід зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого процесуальних обов'язків, а також запобігти спробам будь-якого перешкоджання здійсненню кримінального провадження.
Що ж стосується доводів апелянта про те, що визначений ОСОБА_7 місцевим судом розмір застави є для нього непомірно високим, суд апеляційної інстанції вважає їх такими, що не заслуговують на увагу.
Вимоги ч.4 ст.183 КПК України визначають, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
З наведених положень кримінального процесуального закону убачається, що у всіх інших випадках слідчий суддя, суд, застосовуючи до підозрюваного, обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
Матеріалами провадження стверджується, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.185, ч.3 ст.28 ч.3 ст.360 КК України, які за ступенем тяжкості належать до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів.
Частиною 3 статті 183 КПК України встановлено, що слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Приписами п.п.2, 3 ч.5 ст.182 КПК України регламентовано, що розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Приписами ч.4 ст.182 КПК України визначено, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
З огляду на вищевикладене, враховуючи майновий, сімейний стан обвинуваченого ОСОБА_7 та обставини вчинення кримінальних правопорушень, їх наслідки, розмір завданої шкоди, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про виключність вказаного випадку у розумінні п.3 ч.5 ст.182 КПК України, а тому вважає, що визначена обвинуваченому застава у розмірі 2 000 000 (два мільйони) гривень повністю відповідає вимогам кримінального процесуального закону та зможе забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігти спробам будь-якого перешкоджання здійсненню кримінального провадження.
При цьому зменшення розміру застави не зможе в повній мірі гарантувати виконання таких обов'язків обвинуваченим з врахуванням особи обвинуваченого, його майнового і сімейного стану, кількості та тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, та існування доведених стороною обвинувачення ризиків.
Істотних порушень норм кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли б перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, апеляційним судом не встановлено.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Любешівського районного суду Волинської області від 24 лютого 2023 року щодо ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді