Справа № 161/12420/22 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/248/23 Доповідач: Бовчалюк З. А.
27 лютого 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,
позивача ОСОБА_1 , та його представника ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2022 року та на ухвалу Луцького мсіькрайонного суду Волинської області від 11 січня 2023 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди.
Покликається на те, що він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика», працюючи слюсарем з КВПіА допоміжних дільниць (черговим) 6 розряду і його права були грубо порушені під час роботи на даному підприємстві.
Наказом відповідача від 27.10.2021 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», за порушення трудової дисципліни, невиконання своїх безпосередніх обов'язків та розпоряджень керівника, що мало місце 18.10.2021 року, йому оголошено догану.
Вважає, що записи, які містяться в наказі принижують його честь і гідність та ділову репутацію, оскільки, відповідач у письмовому вигляді у формі письмових документів, повідомив твердження щодо нього, які є недостовірними та довів до відому усьому персоналу.
При цьому, у наказі вказано про проведення службового розслідування, однак ніяких перевірок знань повноважними структурами проведено не було, ніяких екзаменаційних заходів не проводилось, відповідних актів, протоколів чи розпоряджень, наказів не вказувалися і не підписувалися. Тому вважає, що вибраний спосіб образи його як спеціаліста із значним досвідом роботи за фахом вчинений відповідачем навмисно, безпідставно.
Зазначає, що вбачає недостовірною та принижуючою його честь і гідність та ділову репутацію інформацією слова : « ОСОБА_1 через незнання алгоритмів роботи автоматики на котельній дільниці».
Крім того, зазначає, що така недостовірна інформація негативно вплинула на нього і його душевний стан і такими діями відповідача йому була завдана моральна шкода, яка полягала у порушені звичайного способу життя, спричиненні хвилювання, знервованості, викликала душевні головні болі, підвищення артеріального тиску і погіршення сприйняття суспільства і оточуючих людей.
З врахуванням викладеного, просить суд визнати недостовірною інформацію, яка викладена у наказі ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» №8-С від 27.10.2021 року, зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію, викладену у цьому наказі, зобов'язати відповідача спростувати даний наказ та оголосити його на зборах працівників товариства не пізніше, як протягом 5 робочих днів з дати набрання законної сили рішенням суду по даній справі та стягнути моральну шкоду в розмірі 111111 грн.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
21.12.2022 року позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.
Ухвалою Луцького міськрайоного суду Волинської області від 11 січня 2023 року в ухваленні додаткового рішення за заявою ОСОБА_1 у справі за його позовом до ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з судовими рішення суду першої інстанції, позивач подав апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти належний правовий акт, найбільш справедливий для позивача.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить апеляційні скарги позивача залишити без задоволення, а судові рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши позивача та його представника, представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції так і ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.
Судом встановлено, що з 24.04.2018 року по 01.12.2021 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» на посаді слюсаря з КВПіА допоміжних дільниць 6 розряду (а.с. 8).
Наказом ТзОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» від 27.10.2021 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» № 8-С, за порушення трудової дисципліни, невиконання своїх безпосередніх обов'язків та вчинення дій, які призвели до виникнення аварійної ситуації на обладнані котельної дільниці 18.10.2021 року, ОСОБА_1 оголошено догану (а.с. 9).
З даного наказу вбачається, що на підставі службової записки начальника служби контрольно-вимірювальних приладів і автоматики ТОВ «ЛКПФ» (далі по тексту - КВПіА) ОСОБА_5 від 21.10.2021 року, службою економічної безпеки ТОВ «ЛКПФ» було проведено службове розслідування, в результаті якого встановлено, що дійсно 18.10.2021 року під час перебування на зміні ОСОБА_1 через незнання алгоритмів роботи автоматики на котельній дільниці, неузгодженість своїх дій з черговим персоналом дільниці та прийняття неправильних рішень, допустив аварійну ситуацію в роботі обладнання, яка могла призвести до зупинки роботи котельні і, як наслідок, - до повної зупинки виробництва. При цьому, допущені ОСОБА_1 порушення підтверджується зібраними в ході службового розслідування доказами та поясненнями причетних осіб. У наданих письмових поясненнях ОСОБА_1 не навів жодних поважних причин невиконання ним трудових обов'язків та вчинення дій, які призвели до виникнення аварійної ситуації. Цим же наказом наказано довести даний наказ до відома підпорядкованого персоналу (а.с. 9).
Саме зазначена інформація, викладена у наказі від 27.10.2021 року № 8-С та розповсюдження її серед працівників, на думку позивача, є недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
Зокрема, позивач вважає недостовірним та таким, що принижує його честь і гідність та ділову репутацію вжитий у наказі вислів " Через незнання алгоритмів роботи автоматики на котельній дільниці".
Судом встановлено, що позивач з метою захисту своїх прав звертався до суду з позовом про незаконність притягнення його до дисциплінарної відповідальності, незаконність звільнення та поновлення на роботі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.05.2022 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовлено повністю.
Постановою Волинського апеляційного суду від 03.10.2022 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду від 31.05.2022 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика» про скасування наказів про накладення дисциплінарного стягнення, скасування наказу про звільнення, зміну дати і підстави звільнення з роботи, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади слюсаря з КВПіА допоміжних дільниць 6 розряду ТОВ «Луцька картонно-паперова фабрика», відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України, з 1 грудня 2021 року на 08 грудня 2021 року.
Тобто, постановою Волинського апеляційного суду від 03.10.2022 р., яка набрала законної сили 03.10.2022р., було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , зокрема, про скасування наказу від 27.10.2021р. №8-С «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».
Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності.
Разом з цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 34 Конституції України передбачено, що здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною законодавства України.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
За змістом цієї норми утрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.
Аналіз зазначеного національного законодавства та статті 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежить від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.
Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Суд першої інстанції правильно визначився з відсутністю юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, поняття якого викладено у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
При цьому, суд обґрунтовано вказав, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем, який є керівником підприємства, у межах своїх повноважень відповідачем, як керівником, видано наказ про застосування до позивача дисциплінарного стягнення, законність, якого уже надана судовим рішенням, що набрало законної сили.
Так постановою Волинського апеляційного суду від 03.10.2022 року констатовано про законність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни та Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ "ЛКПФ", яке оформлено наказом від 27.10.2021 року № 8-с.
При розгляді судами першої та апеляційної інстанції згаданої справи надано відповідну правову оцінку як обставинам справи, що слугували підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності так і правомірності винесених роботодавцем наказів.
При цьому судами не встановлено порушення законним прав та інтересів ОСОБА_1 або ж неправомірності дій відповідача, наслідок чого стала відмова у задоволенні вказаних вимог.
Констатація судом законності притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності спростовує твердження позивача про приниження його честі, гідності та ділової репутації саме інформацією викладеною в наказі від 21.10.2021 року та як наслідок спричинення моральної шкоди.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у приниженні честі і гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
З огляду на безпідставність позову про спростування інформації у наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди.
При вирішенні справи суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.
Помилковими є твердження апелянта про безпідставне покликання судом першої інстанції на рішення суду від 31.05.2022 року у справі № 161/927/22 , оскільки таке скасовано. Як вбачається зі змісту постанови Волинського апеляційного суду від 03.10.2002 року апеляційним судом зазначено, що суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування наказів відповідача щодо притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни та відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову у цій частині та у відшкодуванні завданої йому моральної шкоди діями роботодавця. При цьому судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права саме в частині визначення дати звільнення позивача та підлягає зміні саме в означеній частині.
Щодо правомірності постановлення ухвали суду першої інстанції від 11 січня 2023 року.
Рішенням суду від 06.12.2022 року у задоволенні позову відмовлено.
21.12.2022 року позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі.
Заяву обґрунтовує тим, що у рішенні суду недостовірно викладено його позицію стосовно позовних вимог, а тому просить ухвалити додаткове рішення відповідно до поданої ним заяви.
Відповідно до вимог ст. 270 ЦПК України справу розглянуто без виклику учасників справи.
Відповідно до частини 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Таким чином, вказаною нормою процесуального закону визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення у справі. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав, суд має відмовити в його ухваленні, постановивши відповідну ухвалу.
Дана норма передбачає можливість ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення, тобто, невирішеність якихось питань, які необхідно було вирішити у постанові чи ухвалі. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Додаткове рішення суду - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв'язав окремі процесуальні питання.
Аналізуючи вимоги статті 270 ЦПК України, слід дійти висновку, що додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, передбачених частиною першої статті 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.
Як убачається із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, суд дійшов висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову в даній справі. Мотивувальна частина рішення суду першої інстанції містить вказівку про відсутність юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення вимоги позивача про захист честі, гідності та ділової репутації, з підстав про які зазначено в позовній заяві.
Відмовляючи у задоволенні позову судом зазначено, що інформація, викладена у наказі про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, законність якого надана судовим рішенням, не може бути предметом позову про захист честі, гідності, ділової репутації.
Доводи викладені в заяві про ухвалення додаткового рішення, не свідчать про не розгляд судом позовних вимог, які заявлені позивачем. Доводи заяви фактично зводяться до того, що ОСОБА_1 не погоджується з ухваленим рішення суду за результатами розгляду його позовної заяви.
З приводу твердження скаржника про відсутність висновків суду щодо кожного доводу сторін, які були висловлені сторонами в судовому засіданні.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Низка рішень ЄСПЛ містить та розвиває такий підхід до обґрунтованості судових рішень, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), де зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обгрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).
Крім того, як неодноразово зазначав ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року № ЗОЗА, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, а лише на аргументи сторін та доречні доводи, які здатні вплинути на вирішення спору.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» вказано, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України»),
Таким чином, відсутність відповіді на кожний аргумент учасників судового процесу не може бути підставою для ухвалення додаткового рішення.
Більше того, стороною позивача не аргументовано, яким чином доводи зазначені ним в даній заяві про ухвалення додаткового рішення та апеляційній скарзі на ухвалу суду від 11.01.2023 р., на які на його думку не було надано відповіді судом під час ухвалення рішення у справі, здатні вплинути на вирішення спору про захист честі, гідності та ділової репутації, а також стягнення моральної шкоди.
Враховуючи викладене апеляційний суд погоджується з висновком суду про відмову в ухваленні додаткового рішення, оскільки він узгоджується з вимогами цивільно-процесуального закону та зроблений на підставі встановлених судом обставин справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, а тому таке підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2022 року та ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя:
Судді: