Справа № 761/5748/23
Провадження № 1-кс/761/4045/2023
Іменем України
01 березня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
слідчого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю заявника ОСОБА_3
прокурора ОСОБА_4
розглянувши клопотання адвоката ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_5 , про скасування арешту майна накладеного в межах кримінального провадження № 42014000000000628, на даний час діючого в межах кримінального провадження № 42017000000004813
В провадженні слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва перебуває вищевказане клопотання.
В своєму клопотанні заявник зазначає, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року у справі №757/22657/16-к клопотання слідчого було задоволено та накладено арешт на грошові кошти гр. ОСОБА_5 , що знаходяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 , відкритому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у банку Banque J.Safra Sarasin (Швейцарська Конфедерація).
На думку заявника в подальшому існуванні арешту відпала необхідність а тому просить слідчого суддю його скасувати.
В судовому засіданні заявник, просив задовольнити клопотання з підстав наведених у ньому та скасувати арешт, який накладено на грошові кошти.
Прокурор проти задоволення клопотання заперечив.
Заслухавши пояснення учасників розгляду клопотання, проаналізувавши доводи клопотання, вивчивши додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов до наступного висновку.
Як встановлено в судовому засіданні, слідчий в особливо важливих справах слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням, погодженим із прокурором про накладення арешту на грошові кошти гр. ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні №42014000000000628 від 16.07.2014 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13 травня 2016 року у справі №757/22657/16-к клопотання слідчого було задоволено та накладено арешт на грошові кошти гр. ОСОБА_5 , що знаходяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 , відкритому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у банку Banque J.Safra Sarasin (Швейцарська Конфедерація)
29.07.2016 року постановою слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу управління спеціальних розслідувань Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України ОСОБА_7 змінено кваліфікацію у кримінальному провадженні № 42014000000000628 від 16.07.2014 з ч.2 ст.364 КК України на ч. 5 ст. 191 КК України.
Таким чином, досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України у кримінальному провадженні №42014000000000628, в межах якого було накладено арешт на грошові кошти гр. ОСОБА_5 фактично не здійснюється з 29.07.2016 року.
30.07.2016 року ОСОБА_8 в межах кримінального провадження №42014000000000628 від 16.07.2014 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.3 ст.110, ч.1 ст.258-3 КК України.
15.12.2016 року матеріали з вказаного кримінального провадження відносно ОСОБА_8 за підозрою у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.5 ст.191 КК України виділено в окреме кримінальне провадження №42016000000003933.
27.11.2017 року кримінальні провадження №42014000000000628 та №42016000000003933 об'єднано з кримінальним провадженням № 12014130010000204, та цього ж дня матеріали у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України виділено у окреме провадження № 42017000000004813.
18.11.2021 року Прокурором п'ятого відділу управління процесуального керівництва, підтримання державного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_9 кримінальне провадження №42017000000004813, за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27 ч.5 ст.191 КК України закрито на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.
В подальшому Ухвалою ВАКС від 01.02.2023 року було встановлено, що в провадженні БЕБ України перебуває кримінальне провадження №42017000000004813, за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.
В судовому засіданні не встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється відносно певних протиправних дій ОСОБА_5 .
Також причетність ОСОБА_5 до кримінального провадження № 42017000000004813 не була підтверджена прокурором в судовому засіданні.
Зі змісту ухвали, якою було накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_5 , вбачається, що арешт було накладено з метою збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно до ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Накладення арешту на майно можливе лише за умови наявності підстав вважати, що воно є доказом злочину, що повинно бути встановлено в судовому порядку на підставі достатніх й допустимих доказів, наданих слідчим.
Як вбачається з наданих заявником документів, матеріали кримінального провадження не містять жодного доказу того, що арештоване майно набуто ОСОБА_5 у власність будь-яким протиправним шляхом або внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до Постанови Європейського Суду з прав людини від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Європейським Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.
Окрім того, Європейський суд через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення «Іатрідіс проти Греції»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Так, відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.
З наявних у слідчого судді матеріалів клопотання не вбачається, що арештоване майно, яке належить ОСОБА_5 , набуто кримінально протиправним шляхом, або отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене, грошові кошти ОСОБА_5 не можуть виступати доказом в розумінні ст. 98 КПК України та жодним чином не можуть підтверджувати факт здійснення кримінального правопорушення.
Крім того, згідно вимог ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ч. 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики європейського суду з прав людини.
Разом з цим, ЄСПЛ у рішеннях у справах «Амюр проти Франції» «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Украша-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» вказав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти через вжиття таких заходів.
Так, у відповідності до усталеної практики ЄСПЛ в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антіш проти Франції» від 22.09.1994, «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007).
Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Аналогічна правова позиція відображена ЄСПЛ, як у справі «Бакланов проти Росії», так і в справі «Фрізен проти Росії», в яких суд зазначив що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар» для особи.
Разом з цим, як вбачається з вищевикладеного, накладений арешт не сприяє швидкому, повному та неупередженому розслідуванню у кримінальному провадженні та будь-яким чином не пов'язаний з розслідуванням конкретного злочину, враховуючи його дію з 2016 року.
Також пунктом 2 ч. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи від 07.02.2014 р. зазначено:
«Арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
При цьому таке майно може перебувати, як у згаданих осіб так і в інших фізичних або юридичних осіб.
Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна».
Згідно з абз. 2 ч. 4 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України (підстави застосування спеціальної конфіскації майна).
Таким чином, окрім факту належності майна до предмету злочину, використання його як засобу чи знаряддя вчинення злочину чи одержання внаслідок вчинення злочину та/або встановлення, що воно є доходами від такого майна, для застосування арешту майна орган досудового розслідування повинен був довести, що ОСОБА_5 здобула майно незаконно.
Натомість, жодних відомостей щодо дослідження цих фактів та доказів, які підтверджують наявності у арештованого майна таких ознак, на даний час не встановлено.
Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що в подальшому існуванні арешту майна відпала необхідність, а тому клопотання адвоката ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_5 , про скасування арешту майна накладеного в межах кримінального провадження № 42014000000000628, на даний час діючого в межах кримінального провадження № 42017000000004813, підлягає задоволенню.
Керуючись ст.174 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_5 , про скасування арешту майна накладеного в межах кримінального провадження № 42014000000000628, на даний час діючого в межах кримінального провадження № 42017000000004813 задовольнити.
Скасувати арешт майна накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2016 року у справі № 757/22657/16-к, на грошові кошти ОСОБА_5 , що знаходяться на банківському рахунку № НОМЕР_1 , відкритому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у банку Banque J.Safra Sarasin (швейцарська Конфедерація), в межах кримінального провадження № 42014000000000628, на даний час діючого в межах кримінального провадження № 42017000000004813.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1