Справа №760/13960/22
2/760/693/23
28 лютого 2023 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Шереметьєвої Л.А.
за участю секретаря- Фареник А.О.
представника позивача- ОСОБА_1
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житлового приміщення, суд
Позивач у жовтні 2022 року звернувя до суду з позовом і просить виселити відповідачку з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Посилається в позові на те, що 21 червня 2007 року між АТ'УкрСиббак» та ОСОБА_4 був укладений Кредитний договір про надання споживчого кредиту №11173668000.
В цей же день між банком та ОСОБА_4 був укладений Договір іпотеки №57499, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.
Відповідно до умов данного договору іпотекодавець передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Солом'янського раойнного суду м. Києва від 21 травня 2013 року в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_5 було визнано право власності на частину вказаної квартири.
16 листопада 2021 року між АТ'УкрСиббанк» та ТОВ'Фінансова компанія «Київ Фінанс» був укладений Договір факторингу № 16-1/2021-Ф та підписано акт приймання передачі прав вимоги, за умовами якого до товариства перейшло право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту№11173668000 та договорами забезпечення.
18 листопада 2021 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було направлено повідомлення про зміну кредитора у зобов'язанні з вимогою погасити заборгованість за умовами кредитного договору.
У зв'язку з невиконанням даної вимоги 07 лютого 2022 року в порядку ст.38 Закону України « Про іпотеку» та ст.5 Договору іпотеки між ним та ТОВ'ФК'Київ Фінанс» був укладений договір купівлі-продажу квартири.
Відповідно до п.4 договору умови ст.38 Закону України « Про іпотеку» продавцем виконані, за 30 днів до його укладення повідомлено іпотекодавців про намір укласти цей договір.
Його право власності на квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень.
15 лютого 2022 року при спробі потрапити до квартири він дізнався, що в ній перебуває невідома особа, яка заблокувала йому доступ до квартири.
У зв'язку з цим він звернувся до Солом'янського управління поліції і дізнався, що квартиру самовільно зайняла відповідачка.
В подальшому від попереднього власника квартири ОСОБА_4 йому стало відомо, що в листопаді 2021 року в його інтересах адвокатом також подавалася заява про вчинення відповідачкою неправомірних дій щодо квартири та погрозах її знищити.
В матеріалалх перевірки відповідачка підтвердила своє проживання в квартирі та реєстрацію в квартирі АДРЕСА_2 , а також зазначила, що проживає в квартирі з 2004 року зі згоди попереднього власника.
Однак, попереднім єдиним власником квартири був ОСОБА_4 , а рішення про поділ про майна подружжя було ухвалене судом у 2013 році.
Таким чином, перебування відповідачки в квартирі є незаконним та порушує його права, як власника.
З урахуванням цього, просить задовольнити позов.
Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 04 жовтня 2022 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2022 року в справі було відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачці копію позовної заяви з додатками.
Відповідачці був наданий строк для надання відзиву.
Ухвалою суду від 18 листопада 2022 року було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідачки про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.
Суд перейшов до розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін.
З рекомендованого повідомлення вбачається, що надіслані судом документи відповідачкою отримані 01 листопада 2022 року.
16 листопада 2022 року до суду надійшов відзив представника відповідачки, яким останній проти позову заперечує.
Посилається на те, що першим власником квартири була ОСОБА_6 , мати відповідачки, а тому вона законно проживала в квартирі як член сім'ї власника.
Крім того, договір купівлі-продажу квартири від 21 червня 2007 року був укладений за згоди ОСОБА_5 , а тому квартира є спільною сумісною власністю.
ОСОБА_5 задовго до отримання позивачем квартири у власність надала відповідачці право та згоду на проживання в ній.
З урахуванням цього вважає, що відповідачка на законних підставах проживає в квартирі.
Крім того, ОСОБА_5 не надавала ОСОБА_4 згоди на відчуження квартири, а тому позивач отримав квартиру у власність незаконно.
Зазначив також, що договір купівлі-продажу квартири є незаконним/нікчемним/ і позивач незаконно отримав її у власність.
З урахуванням цього просить у позові відмовити.
/ а.с. 48; 58 - 59 /
23 листопада 2022 року до суду надійшла відповідь представника позивача на відзив, який звернув увагу на те, що квартира не є спірною, оскільки право власності позивача на неї не оскаржується, а його право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав.
Відповідачка не є наймачем квартири, не являється членом сім'ї колишніх власників квартири ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , не належить до членів сім'ї позивача, законних прав на квартиру та проживання в ній не має.
Зазначив також, що будь-яких доказів надання дозволу на проживання відповідачки в квартирі попереднім співвласником ОСОБА_5 відповідачкою не надано.
Крім того, квартира була предметом іпотеки за згоди попереднів власників, вони не були стороною договору купівлі-продажу.
Щодо заповітів на користь відповідачки попередніх власників квартири, зазначив, що заповіти, після яких квартира була продана, не дають права на проживання в ній.
Підтримав пред'явлений позивачем позов.
Представник позивача в судовому засіданні позов пітримав.
Відповідачка та її представник у судове засідання не з'явилися, про час розгляду справи повідомлені.
Відповідачка подала чергове клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з хворобою та неповідомленням її представника про час розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що справа призначалася до розгляду в судовому засіданні 8 разів.
Розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін був призначений у зв'язку з клопотанням представника відповідачки про розгляд справи в загальному позовному провадженні.
Не дивлячись на подане клопотання представник відповідачки в жодне судове засідання не з'явився, подаючи клопотання про відкладення розгляду справи з різних причин.
Крім того, звертає на себе та обставина, що в судове засідання 20 лютого 2023 року прибув новий представник відповідачки, з яким договір був укладений напередодні ввечері в вихідний день і за клопотанням якого та необхідністю ознайомлення з матеріалами справи, була оголошена перерва на 28 лютого 2023 року.
28 лютого 2023 року, подаючи клопотання про відкладення розгляду справи, відповідачка зазначила про продовження представництва її інтересів попереднім представником ОСОБА_7 .
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності відповідачки та її представника.
Суд при цьому також враховує, що відповідно до ч.ч. 1, 2 , 4 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства.
Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ЦПК України неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією з засад (принципів) цивільного судочинства.
З урахуванням цього, дії відповідачки та її представника, направлені на перешкоджання розгляду судової справи, яка була призначена до розгляду в судовому засіданні з повідомленням сторін за ініціативою представника відповідачки, суд вважає за можливе розглядати справу в їх відсутності.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Право приватної власності є непорушним.
Частиною 1 ст. 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
За змістом ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Частиною 1 ст.383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Судом встановлено, що позивач відповідно до договору купівлі-продажу від 07 лютого 2022 року, укладеного з ТОВ'ФК» Київ Фінанс» та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М., є власником квартири АДРЕСА_1 .
/ а.с. 9 - 21 /
З інформації з Державного реєстру речових прав та їх обтяжень вбачається, що 21 червня 2007 року між АТ'УкрСиббак» та ОСОБА_4 був укладений Кредитний договір про надання споживчого кредиту №11173668000.
В цей же день між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 був укладений Договір купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_4 став власником квартири АДРЕСА_1 .
12 липня 2007 року квартира була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_4 у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.
21 червня 2007 року, тобто в день укладення Договору про надання споживчого кредиту, між банком та ОСОБА_4 був укладений Договір іпотеки №57499, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С.В.
Відповідно до умов данного договору іпотекодавець передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .
05 липня 2016 року на підставі рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21травня 2013 року квартира була зареєстрована як спільна сумісна власність, в тому числі ОСОБА_5
/ а.с. 29 - 32 /
Представник позивача в судовому засіданні зазначив, що відчуження квартири на користь позивача було здійснено на підставі ст.38 Закону України « Про іпотеку» та ст.5 Договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_4 та АТ'УкрСиббанк ».
Судом встановлено та підтверджується сторонами, в квартирі проживає відповідачка, мати якої була власником квартири до 2004 року і яка нею також була передана в іпотеку.
Вказана інформація підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав, у якому приведена повна інформація про попередніх власників та історія володіння ними квартирою, передачею їх в іпотеку за зобов'язаннями перед банками, а також відчуження.
/ а.с. 9 -21 /
Відповідно до ч.4 ст.10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення.
Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.
Статтею 16 ЦК України передбачено способи захисту цивільних прав та інтересів, виходячи з яких для захисту своїх порушених прав у праві володіння, користування чи розпорядження житлом особа може звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та виселення.
Суд враховує, що згідно зі ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом.
При цьому закон не містять норм, які б обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Частинами 1 та 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей.
Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Порядок та підстави виселення із займаного житлового приміщення встановлені ст. 109 ЖК України, за змістом якої виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
Винятком з цього правила є виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Як зазначено вище, квартира була предметом іпотеки неодноразово, в тому числі іпотекодавцем квартири виступала мати відповідачки в 2004 році.
Останнім іпотекодавцем квартири був ОСОБА_4 , яким вказана квартира була придана у 2007 році за рахунок кредиту, і членом сім'ї якого відповідачка не була.
Таким чином, вимоги закону про неможливість виселення відповідачки без надання іншого житлового приміщення з квартири щодо останньої не діють.
З урахуванням цього суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача.
Суд не приймає до уваги твердження відповідачки, викладені в відзиві, щодо законності свого проживання в квартирі, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.
Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
Суд також враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
В Рішенні Конституційного суду України № 11-рп/2012 зазначається, що засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч.1 ст.55 Конституції України.
Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст.24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.
Тобто, суд конституційної юрисдикції тлумачить даний принцип, як принцип, який дає змогу усім учасникам реалізувати свої процесуальні права.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Як зазначено вище, право власності позивача на квартиру зареєстроване в установленому законом порядку і ніким оспорене.
В свою чергу, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вказана квартира перебувала в іпотеці з 2004 року, в тому числі на підставі договору іпотеки від 14 вересня 2004 року, укладеного між ОСОБА_10 , матір'ю відповідачки, та АКТ'Правекс-Банк».
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка ніколи не була зареєстрована в квартирі.
З довідки ЖЕК-308, наданої представником відповідачки, вбачається, що остання з березня 1993 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_3 .
/ а.с. 34; 64 /
Заперечуючи проти позову, будь-яких доказів правомірності проживання в квартирі відповідачка не надала.
Щодо наданих суду копій заповіті попередніх власників квартири на користь відповідачки, вони втратили свою дію після втрати їх авторами права власності на квартиру, а тому не можуть враховуватися судом при вирішенні спору.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням цього з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір при зверненні до суду.
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 319, 383, 391 ЦК України, Законом України « Про іпотеку», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 133, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ; адреса проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 06 березня 2023 року.
Суддя Л .А. Шереметьєва